Класифікація господарських засобів

 

Господарські засоби - це майно підприємства: будівлі, матеріа­ли, грошові кошти та інше. Але з початку розглянемо, за рахунок чого утворюються господарські засоби, тобто розглянемо джерела утворення господарських засобів.

На стадії утворення підприємство від своїх засновників отри­мує стартовий (початковий) капітал у вигляді внесків у статутний капітал. Для реєстрації підприємства потрібно декілька документів, серед яких найважливішим є статут. Це як паспорт для людини. В статуті наведено багато даних: назва підприємства, адреса, види ді­яльності, розмір статутного капіталу та інше. Ось чому стартовий капітал називається статутним: він вказується в статуті підприємст­ва¹. В подальшій діяльності він залишається незмінним, тобто ніякі господарські операції не можуть збільшити або зменшити статут­ний капітал. Згідно з законодавством статутний капітал змінюється тільки на підставі рішення загальних зборів акціонерів чи заснов­ників підприємства. Внесок засновників - це власні кошти цього підприємства. Це єдине джерело господарських засобів підприємс­тва в момент його утворення. А в процесі діяльності підприємство, як правило, отримує прибуток. Після сплати всіх податків сума прибутку є також власністю підприємства. Таким чином, прибуток є джерелом власних засобів. На даному етапі економічного розвит­ку для абсолютної більшості підприємств інших джерел власних коштів, крім статутного капіталу і прибутку, не існує. Якщо за ра­хунок прибутку на підприємстві створюється резервний капітал, то він також відноситься до джерел власних коштів, так як це прибу­ток, тільки відокремлений на конкретні цілі.

В процесі діяльності підприємство використовує не тільки вла­сні кошти, але і позичені. Позичені кошти виступають у вигляді по­зик банків. Крім того, підприємство, як правило, має борг перед своїми постачальниками: від постачальника щось (товари, матеріа­ли, сировину та інше) отримали, але ще не сплатили через різні причини: не настав термін платежу згідно з умовою договору, не­має грошей для оплати та інше. Таким чином, гроші, які належать постачальнику, деякий момент будуть в обігу у підприємства, тобто підприємство використовує позичені кошти.

В обігу підприємства часто знаходяться такі позикові кошти, як несплачена заробітна плата працівникам, несплачені податки. Цей борг виникає в зв^язку з тим, що не настав термін його сплати. На­приклад, пекарня випікає хліб. В ціні кожної буханки хліба є заро­бітна плата працівників, податок на додану вартість, інші податки.

¹ Це положення справедливе для всіх підприємств, які утворені у формі товариств, тобто де засновників два і більше. Де один засновник (приватне або державне під­приємство) величина статутного капіталу може не фіксуватися в статуті.

Хліб реалізується кожний день, а податки і заробітну плату спла­чують в встановлений термін. Значить до настання терміну ці гроші використовує підприємство. А ці гроші не належать підприємству, тобто вони є позиковими. Якщо підприємство отримало аванс від свого замовника, то це також позикові кошти до моменту виконан­ня замовлення. Можуть бути і інші борги. Всі борги такого роду на­зиваються кредиторськими, тобто інші борги - це інші кредитори. Таким чином, кредитори - це підприємства і організації, перед якими ми щось винні, перед якими наше підприємство має зо­бов" язання, а сама заборгованість називається кредиторською.

Все вищевикладене можна представити у вигляді схеми (рис. 2.1).

 

Рисунок 2.1 - Класифікація джерел формування господарських засобів

 

Яке ж повинно бути співвідношення між власними і позикови­ми коштами підприємства? Може бути 1: О.Таке співвідношення на практиці зустрічається, насамперед, в тому випадку, коли підпри­ємство тільки зареєстровано, тобто діяльність його ще не розпоча­лась. А може бути 0: 1. Це дуже рідко зустрічається на практиці, але може бути у випадку, коли підприємство має збитки, які більші, ніж статутний капітал. В літературі зустрічається рекомендоване нор­мативне значення як 1: 1, тобто, коли власні і позикові джерела рів-

ні. Але з цим важко погодитись, так як це співвідношення залежить від багатьох факторів і, насамперед, від виду діяльності. Напри­клад, для аудиторських фірм, де гроші заробляють розумовою пра­цею, а не за рахунок обігу коштів, частка власних джерел повинна бути більша. В торгівлі ж, де " гроші роблять гроші", навпаки, част­ка позичених джерел може бути більшою.

Існує дуже цікавий показник - коефіцієнт незалежності фірми від кредиторів (К_н). Він може розраховуватись за формулою:

 

Значення цього коефіцієнта на підприємствах різних видів дія­льності може бути різне, але шляхом досліджень можна вивести оптимальне значення цього показника для конкретних умов.

Таким чином, ми розглянули, звідки беруться гроші для фор­мування господарських засобів. А зараз розглянемо, в якій формі у підприємства бувають господарські засоби, у вигляді чого, тобто розглянемо, куди підприємство вклало і власні, і позичені кошти.

Слід насамперед розуміти те, що сума власних і позичених ко­штів повинна обов'язково дорівнювати сумі всіх господарських за­собів підприємства.

І друге, що треба розуміти, це те, що всі господарські засоби діляться на дві групи: ті, які знаходяться в обігу на підприємстві, і ті, які вилучені з обігу і вкладені, наприклад, в основні засоби (по-заобігові, необоротні кошти). До обігових відносяться ті, які протя­гом, як правило, року можуть перетворитись в гроші. Тобто, під­приємство, маючи гроші (Г), придбає сировину (Т), яку відпускає в виробництво (В) для виготовлення готової продукції (Т'), а піс­ля реалізації цієї продукції підприємство одержує гроші (Г'). Та­ким чином, відбувається кругообіг:

 

Г Т В Т' Г і так далі.

_______________________________________

 

Кількість таких оборотів за рік може бути великою, якщо виро­бництво має короткий операційний цикл (легка, харчова промисло­вість та інше), а може бути один-два, якщо виробничо-технологічний цикл довгий (будівництво, кораблебудування та ін-

 

ше). Дуже важливо, щоб у підприємства якомога більше засобів знаходилося в обігу, так як саме ці гроші, які знаходяться в обігу, приносять нові гроші. Але частину грошей підприємство вимуше­но вилучити з обігу: купити або побудувати офіс, корпуси цехів, обладнання і все інше, що протягом року в гроші не перетвориться. Ці господарські засоби називаються необоротними. На рисунку 2.2. наведена класифікація господарських засобів за їх розміщенням.

Рисунок 2.2 - Класифікація господарських засобів за їх розміщенням

 

 

Як бачимо, до обігових коштів відносяться, крім перерахованих раніше виробничих запасів (сировина, матеріали, паливо та інше), незавершене виробництво, готова продукція, гроші, видані аванси та інші дебітори. Дебітори - це підприємства, організації і особи, які заборгували даному підприємству, тобто борг покупців - це теж дебітори.

Співвідношення між необіговим і обіговими засобами може бу­ти також різне. Невеличкі торгові фірми і посередники зовсім не мають основних і інших необоротних засобів (вони часто беруть основні засоби в оренду). В той же час є такі види діяльності, де дуже багато необоротних засобів (підприємства нафтогазодобувно­го комплексу та інші).