Студопедия — аналізу ліричного твору
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

аналізу ліричного твору






1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).

2. Історія написання твору (при потребі).

3. Жанр твору (громадянська, інтимна, релігійна, пейзажна, філософська лірика тощо).

4. Провідний мотив вірша, його зв’язок з іншими поезіями у збірці й у всій творчості мистця.

5. Композиція твору

6. Ключові образи твору.

7. Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору (йдеться про лексику, тропи, фігури, фоніку), як саме?

8. Віршування (види рим, спосіб римування, віршовий розмір, вид строфи), його роль у розкритті провідного мотиву твору.

9. Підсумок (почуття і роздуми, викликані твором).

Деякі коментарі до схеми.

Пункт 5. Варто пам’ятати, що в ліричному творі сюжет витісняється на задній план, натомість вся увага зосереджується на розвитку почуття; виділяють такі композиційні етапи розгортання почуття:

а) вихідний момент у розвитку почуття;

б) розвиток почуття;

в) кульмінація (можлива);

г) резюме, або авторський висновок.

Пункт 6. Найчастіше визначальним у ліриці є образ ліричного героя. Зазвичай поет представляє цей образ від імені першої особи – „Я”. З образом ліричного героя тісно переплітається образ автора, тобто змодельоване письменником уявлення про себе, „маска”, співвідносна з письменником, але не тотожна йому. Ці тонкощі нерідко залишаються поза увагою читачів-початаківців. Особливо коли у творі оповідь ведеться від імені „Я”, вони ототожнюють оповідача і автора (наприклад, характерна помилка: „М. Хвильовий у новелі „Я (Романтика”) розповідає про те, як під час громадянської війни він був чекістом і застрелив рідну матір”). У творі ж з безособовою формою авторської присутності такі початківці взагалі не помічають автора. А тим часом саме образ автора є „віссю” твору – основним засобом орґанізації художньої реальності, єднальною ланкою між цією реальністю і її творцем.

Для того, щоб навчитися розпізнавати образ автора, можна знову ж таки вдатися до кількох ефективних прийомів[211]:

♣ виділення в тексті шарів мови, що не належать героям;

♣ виділення кута (чи кутів) зору на зображуване у творі;

♣ висновки про те, що дає образ автора для розуміння ідейного змісту твору;

♣ моделювання і відновлення коментарів автора до реплік героїв та інше.

 

Оскільки найбільше проблем у шкільній практиці викликає системний аналіз саме ліричних творів, наведемо приклад такого аналізу — розглянемо вірш

В. Стуса „На колимськім морозі калина...”, що вивчається в 11 класі.

 

***

На колимськім морозі калина

зацвітає рудими слізьми.

Неосяжна осонцена днина,

і собором дзвінким Україна

написалась на мурах тюрми.

безгоміння, безлюддя довкола,

тільки сонце, і простір, і сніг.

І котилося куль-покотьолом

моє серце в ведмежий барліг.

І зголілі модрини кричали,

тихо олень писався в імлі,

і зійшлися кінці і начала

на оцій чужинецькій землі.

 

Вивчаючи біографічні відомості про автора, варто насамперед звернути увагу на те, що в умовах комуно-імперського режиму він послідовно відстоював свої патріотичні, вільнолюбні переконання. За це двічі був ув’язнений. Каторгу відбував спочатку в Мордовії, а потім на Уралі. У вересні 1985 р. письменника замучили у табірному карцері.

У пропонованій поезій поєднуються жанрові ознаки патріотичної та пейзажної лірики.

Вірш пройнятий нестерпною тугою за Батьківщиною. Це – провідний мотив твору. Тут помічаємо виразний перегук з невольничою лірикою Т. Шевченка, еміграційними поезіями Є. Маланюка, Наталі Лівицької-Холодної, Т. Осьмачки. Але художнє вирішення теми В. Стус пропонує цілком ориґінальне.

Розглянемо композиційно-образну тканину вірша. У символічному образі колимського морозу угадуємо далеку, безрадісну тюремну чужину, що убиває („морозить”) душу. Уже в першому двовірші Стус вдається до різкого контрасту: калина асоціюється з теплотою, радістю, бо викликає зорові відчуття яскравого кольору, але наступні метафора і епітет „зацвітає рудими слізьми” одразу перекреслюють ці відчуття – тут, у холодній тюремній чужині, ягоди калини схожі на сльози (метафора будується на уподібненні за формою), і то вони „руді” (цим кольором підкреслюється умирання, біль, туга, рудою є закипіла кров).

Таким чином, уже перші образи „мороз – чужина – калина – Україна – сльози (ностальгія)” розкривають поштовх до написання твору: побачивши на чужині калину, поет з жалем згадує рідний край. Це – вихідний момент у розвитку почуття. Уже починається твір антитезою: чужина – Батьківщина. Далі одразу відчувається наростання почуття і кульмінація. Для вираження емоційної напруги Стус використовує

а) неологізм „осонцена днина”: сонце – символ світла, тепла, радості, життя взагалі;

б) метафору „і собором дзвінким Україна написалась на мурах тюрми”. Напевно, тінь калини, відбившись на стіні тюремного подвір’я, створила уявний образ України. Цей образ розкривається символом „собор” (Софія Київська у Стуса завжди втілювала Україну – її мудрість, красу, предковічність, духовність). Епітет „дзвінкий” підкреслює, що той собор живий, величний, сприймається ліричним героєм захоплено. У кульмінації антитеза посилюється: тюрма – Україна.

По цьому поступово відчувається спад почуттів. Зі світу ніжних мрій про Батьківщину повертає ліричного героя до жорстокої реальності пейзаж чужини. Він поданий скупо, лаконічно, для цього використовуються односкладні короткі речення: „Безгоміння, безлюддя довкола, тільки сонце, і простір, і сніг”. Уповільнення інтонації, спад почуття підкреслюється полісиндетоном. Символічний підтекст цієї картини твору розкриває метафора: „І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг”. Цю метафору можна розділити на такі складові: а) порівняння („серце котилося куль-покотьолом”); б) власне метафору („серце котилося”, тобто душа, доля, переконання вели); в) перифраз („ведмежий барліг – замкнутий зловісний простір, тюрма). Протиприродність цього становища несвободи, а також відчай ліричного героя підкреслює ще одна метафора: „І зголілі модрини кричали”. Вона побудована на переплетенні зорового і слухового відчуттів.

Підсумовує вірш резюме: „і зійшлися кінці і начала на оцій чужинецькій землі”. „Кінці і начала” – євангельський вислів, що означає істину, реальну картину буття. Поет у такий спосіб наголошує, що саме безвинна каторга, насильна відірваність від рідного краю допомогли йому збагнути важливу істину: ти, окрема людина, ніколи не будеш щасливою, якщо поневолена твоя вітчизна, страждає у рабстві твій народ. Ще одне прочитання підтексту резюме: лише тут, на каторзі, перевіряється істинність патріотизму, твердість, послідовність переконань.

Майстерна ритміка твору: тристоповий анапест увиразнює динаміку почуття (бо короткий рядок) і водночас сум, тяжкі роздуми. Римування у вірші перехресне, що створює урівноважену ритмічність. Але в кульмінації поступальний ритм порушується спалахом пристрасного почуття, і це виявляється у суміжній римі. Уже самі рими зайвий раз підкреслюють глибинний взаємозв’язок, перегук у групах змальованих образів та антитетичність цих груп: калина – днина – Україна; слізьми – тюрми.

Отже, як бачимо, цей твір яскраво засвідчує основу мистецького світогляду Стуса – послідовний, незламний патріотизм. Водночас текст вражає досконалою художністю, яка виявляється у тому, що кожен засіб у ньому доцільний, скерований на якомога повніше розкриття провідного мотиву. Не випадково Стуса вважають талантом світового рівня та іменують національним сумлінням нашої літератури.

 

 

***

Якось Й.Гете зауважив: «Мистецтво є посередником того, чого не можна висловити». Аби чути, розуміти цього посередника, необхідно опановувати секрети художнього слова. І тоді нам вілкриється світ істинної краси й мудрості. А таке відкриття – будьмо певні – винагородить сторицею навіть найзаповзятішу працю.

 

Використана і рекомендована література:

 

1. Арістотель. Поетика. – К., 1967.

2. Баран Є. Звичайний читач. — Тернопіль, 2000.

3. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. – Москва, 1975.

4. Безпечний І. Теорія літератури. – Торонто, 1984.

5. Белецкий А. В мастерской художника слова. – Москва, 1989.

6. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. – К., 1998.

7. Бовсунівськиа Т. Феномен українського романтизму. – К., 1998.

8. Веселовский А. Историческая поэтика. – Москва, 1989.

9. Волощук Е. Анализ литературного произведения в школе// Зарубіжна література. – 2001. – Ч. 25-28.

10. Вступ до літературознавства. Хрестоматія. (Упор. Ніна Бернадська). — К., 1995.

11. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – К., 2001.

12. Гете Й. В. Поезія і правда. – К., 1982.

13. Домбровський В. Українська стилістика й ритміка. Українська поетика. — Мюнхен, 1993.

14. Історія української літератури ХІХ століття. У 3-х книгах. — К., 1996.

15. Історія української літератури ХХ століття. У 2-х книгах. — К., 1993—1995.

16. Задорожна С., Бернадська Н. Українська література: запитання і відповіді. — К., 1996.

17. Качуровський І. Фоніка. — К., 1994.

18. Качуровський І. Метрика. — К., 1994.

19. Качуровський І. Строфіка. — К., 1994.

20. Клочек Г. У світлі вічних критеріїв. — К., 1989.

21. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. – К., 1965.

22. Лессінг Г. Е. Лаокоон, або Про межі малярства й поезії. – К., 1968.

23. Літературознавчий словник-довідник (За ред. Р.Гром’яка, Ю.Коваліва, В.Теремка). —К., 1997.

24. Лотман Ю. Анализ поэтического текста. – Ленинград, 1972.

25. Макаров А. Світло українського бароко. – К., 1994.

26. Мала українська енциклопедія актуальної літератури / Упор. В. Єшкілєв та Ю. Андрухович. – Івано-Франківське, 1998.

27. Маланюк Є. Книга спостережень. – К, 1995.

28. Мельник В. Суворий аналітик доби. Валер’ян Підмогильний і вдейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст. – К., 1994.

29. Мовчан Р. Українська проза ХХ століття в іменах. — К., 1997.

30. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників ХХ століття. – Луцьк, 1999.

31. Моклиця М. Основи літературознавства. – Тернопіль, 2002.

32. Наєнко М. Романтичний епос. Ефект романтизму і українська література. — К., 2000.

33. Наєнко М. Історія українського літературознавства. – К., 2001.

34. Невінчана Н. Питання теорії літератури// Українська мова та література. – 2003. – Ч. 25-28.

35. Неділько В. Елемент теорії літератури. Конспект лекцій. — К., 1994.

36. Ніколенко О. Теорія літератури у визначеннях, схемах і таблицях. 9-11 кл. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2003. – Ч. 6.

37. Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. – К., 1994.

38. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997.

39. Павлишин М., Канон та іконостас. – К., 1997.

40. Панченко В. Урок літератури. — Кіровоград, 2000.

41. Пахаренко В. Українська поетика. – Черкаси, 2002.

42. Пелешенко Ю. Українська література пізнього середньовіччя (Друга половина ХІІІ-ХУ ст). – К., 2004.

43. Потебня О. Естетика і поетика слова. – К., 1985.

44. Противенська О., Мещерянкова М., Теміз Я. Українська література у таблицях і схемах. — Х., 1999.

45. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. — К., 1998.

46. Уэллек Р., Уоррен О. Теория литературы. – Москва, 1978.

47. Українська література у портретах і довідках. — К., 2000.

48. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. У чотирьох книгах. — К., 1993—1995.

49. Франко І. Із секретів поетичної творчості// Зібр. Тв.: У 50 т. – К., 1981. – Т. 31.

50. Хализев В. Теория литературы. – Москва, 1999.

51. Чижевський Д. Історія української літератури. Від початків до доби реалізму. — Тернопіль, 1994.

52. Чижевський Д. Українське літературне бароко. – К., 2003.

53. Шерех Ю. Поза книжками і з книжок. К., 1998.

54. Яременко В. Панорама української літератури ХХ століття // Українська мова та література. — 2001. — Ч. 11.

 

 

Зміст

Кілька вступних зауваг

І. Що таке літературознавство

ІІ. Що таке мистецтво. Художній образ. Деталь.

ІІІ. Природа мистецького таланту

ІУ. Процес мистецької творчості

1. Натхнення

2. Асоціативне мислення

3. Поділ образів за способом творення та сприймання

У. Функції мистецтва

1. Естетична фкнкція

2. Пізнавальна функція

3. Ігрова функція

4. Виховна функція

УІ. Своєрідність мистецького відтворення потоку життя

1. Патос

2. Прекрасне-потворне

3. Комічне-трагічне, героїчне

4. Фантазія

5. Хронотоп

УІІ. Митець і суспільство

1. Точки дотику між літературою і суспільством

А. Вплив суспільного середовища на письменника

Б. Вплив письменника на суспільство

В. Відображення суспільного життя у мистецтві

2. Свобода митця та її межі

УІІІ. Що таке художня література

ІХ. Література та інші види мистецтва

Х. Зміст і форма твору. Складники змісту

ХІ. Жанрова система літератури

1. Триєдина жанрова класифікація

2. Літературні роди

3. Жанри епосу

А. Архаїчні жанри

Б. Актуальні жанри

4. Жанри лірики

А. Традиційні жанри

Б. Тематична класифікація лірики

5. Жанри драми

6. Суміжні жанри

ХІІ. Композиція твору

1. Складники композиції

2. Сюжет і його етапи

А. Загальна характеристика сюжету

Б. Сюжетні вузли

В. Композиція ліричних творів

ХІІІ. Художня мова

1. Лексика художнього твору

2. Тропи

3. Синтаксичні фігури

А. Перший фігуральний тип

Б. Другий фігуральний тип

В. Третій фігуральний тип

4. Фоніка

А. Явища евфонії та какофонії

Б. Фоносимволіка

ХІУ. Основи віршування

1. Мова прозова і віршова

2. Клавзула і рима

3. Способи римування

4. Системи віршування

А. Антична система віршування

Б. Фольклорне віршування

В. Силабічна система

Г. Тонічна система

Ґ. Силабо-тонічна система віршування

5. Експресивні функції віршування

6. Строфіка

А. Звичайні строфи

Б. Романські строфи

В. Строфи східного походження

Г. Довільний вірш та ферлібр

ХУ. Літературний процес. Мистецькі опозиції

ХУІ. Стиль доби

ХУІІ. Авторський стиль. Методи. Напрями. Угруповання. Школи

ХУІІІ. Характеристика основних мистецьких напрямів

1. Фольклор

2. Період середньовіччя

А. Монументалізм

Б. Орнаменталізм

3. Перехідний стиль

4. Ренесанс

А. Загальноєвропейський ренесанс

Б. Українське відроддення

5. Бароко

А. Загальноєвропейське бароко

Б. Українське бароко

6. Класицизм

А. Загальноєвропейський класицизм

Б. Український класицизм

7. Сентименталізм

8. Романтизм

А. Загальноєвропейський рівень

Б. Український вияв напряму

9. Реалізм

А. Суть і риси напряму

Б. Особливості українського реалізму

10. Модернізм

А. Світоглядовий ґрунт і риси напряму

Б.Екзистенціалізм

В. Етапи модернізму

Г. Деякі особливості українського модернізму

11. Основні течії модернізму

А. Неоромантизм

Б. Неокласицизм

В.Символізм

Г. Імпресіонізм

Ґ. Експресіонізм

Д. Неореалізм

Е. Футуризм

Є. Сюрреалізм

Ж. Соцреалізм

12. Постмодерн

ХІХ. Художність твору

ХХ. Аналіз художнього твору


[1] Термін (від лат. terminus – у давньоримській мітодології божество меж, кордонів) – слово, що виражає певне усталене поняття якоїсь галузі науки.

 

[2] Таку влучну метафоричну класифікацію складників культури пропонує А.ткаченко у підручнику „Мистецтво слова” (К., 1998. – С. 24, 33-35), щоправда на перше місце ставить мисленнєву природу „дерева”.

[3] Синкретú зм (грец.? - об’єднання) – нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища.

[4] Інтуїція (від лат. intueri - пильно дивлюся) – це процес безпосереднього осягнення істини без допомоги досвіду та знань, осягнення, що виявляється незалежно від розуму в образах та відчуттях.

[5] Віра – це такий внутрішній стан людини, при якому вона переконана у вірогідності чого-небудь без допомоги органів чуття чи логічного ходу думки, а шляхом незбагненної впевнености.

 

[6] Теорія (від. гр. theoria – дослідження) – система наукових знань про певний об’єкт, яка описує, пояснює його суть.

 

[7] Термін “поетика” надзвичайно багатозначний, його вживається також на означення понять “художність”, “художня форма”, “мистецтво слова” або “художні особливості творчості якогось письменника”.

[8] Зверніть увагу на смислові відтінки цього слова: відображення реального світу і разом з тим творення нового, окремого.

[9] Емó ції (від лат. emoveo – хвилюю) – душевні переживання, почуття любові, гніву, радості, печалі, страху, обурення.

[10] Стереотип (від гр. σ τ ε ρ ε ó ς – твердий, просторовий і τ ύ π ο ς – слід, відбиток) тут – те, що часто повторюється і стало звичним.

[11] У даному разі термін „образ” вживаємо у значенні – продукт суб’єктивного сприймання людиною різних виявів об’єктивної дійсності)

[12] Спонтанний (лат. spontaneus – довільний) – той, що відбувається автоматично, помимо волі людини.

 

[13] Музи – у грецькій мітології богині-покровительки мистецтв, що дарували натхнення.

 

[14] Нав’язлива ідея (франц.)

 

[15] Спустошена (нім.)

 

[16] Геó нім (від гр. ge – земля і onyma – ім’я) – прибране ім’я (псевдонім), що вказує на країну, з якої походить певна людина.

 

[17] Глибоко вивчав цю проблему П. Зайцев. Стислий виклад його розвідки вміщений у журналі “Слово і час” (1995. – Ч.4. – С.24-26).

 

[18] Етика (від гр. еthos – звичай) – наука про мораль, норми поведінки; поняття про добро і зло.

 

[19] Інтимний (від лат. іntimus – найглибший, таємний) – неофіційний, особистий.

 

[20]Докладніше про цю історію див.: Загребельний П. Кларнети ніжнос­ті// У кн.: Співець єдиної родини. – К., 1981. – С. 49-51; Тельнюк С. Молодий я, молодий... Поетичний світ П. Тичини (1906-1925). – К., 1990. – С. 138-140.

 

 

[21] Степан Процюк – сучасний український поет і прозаїк постмодерністського спрямування. Народився 1964 р. на Львівщині. Живе і пра­цює у Івано-Франківському. Кандидат філологічних наук, викладає у Прикарпатському університеті. Автор збірок поезії “На вістрі двох правд”, “Апологетика на світанку”, повістей “Vaе victis”, “Імени Твого ради”, “Шибениця для ніжности”, “Репортаж із царства нелюбови”, “Love story”, романів „Жертвопринесення”, „Тотем” та ін. творів.

 

 

[22] Франко І. Зібр. творів... – Т.ЗІ. – С.67-71.

 

[23] Функція (від лат. functio – виконання, звершення) – діяльність, обов’язок, робота, призначення.

 

[24] З франц. – ideal, що від гр. іdea – первообраз.

 

[25] Демогрá фія /від гр. demos – народ і grapho – пишу, описую) – наука, що вивчає склад і рух населення та закономірності його розвитку.

 

[26] Метафізичний(від гр. мetá taphysika – після фізики) – надматеріяльний, понадчасовий.

 

[27] Мета ця не досягнута досі і ніколи не буде досягнута цілком, зате саме вона рухає, розвиває мистецтво, – втім, докладніше про це поговоримо далі.

 

[28] Тенденція (від лат. tendo – прагну, прямую) – напрям розвитку якогось явища.

 

 

[29] Наталя Лівицька-Холодна – визначна українська поека, народилася 1902 р. на хуторі біля містечка Гельмязева на Черкащині, донька міністра УНР, азгодом Президента УНР в екзилі (на еміґрації) Андрія Лівицького. 1920 р. мусила еміґрувати за кордон. Мешкала в Чехо-Словаччині та Польщі, навчалася в празькому Карловому університеті, була одним з фундаторів літературних груп „Танк” і „Ми”. Після ІІ світової війни оселилася в США. Зараз мешкає в Канаді. Авторка поетичних збірок „Вогонь і попіл” (1934), „Сім літер” (1937), Поезій старі йнові” (1986).

[30] Див.: Ткаченко А. Мистецтво слова. – К., 1998. – С.158.

 

 

[31] Мí стика (від грец.? – таємничі обпряди) – щось загадкове, непояснюване.

[32] Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. – Москва, 1975. – С.234-407.

 

 

[33] Скойка – молюск, перлівниця.

 

[34] Запозичений синонім до слова „живчик” – пульс.

 

[35] Трансцендé нтний (від лат. – transcendens - який виходит за межі) – який лежить поза межами суто раціонального сприймання, незбагненний для розуму.

[36] Алюзія (від лат.allusio – натяк) – уживаний у художньому творі натяк на загальновідомий історичний, літературний чи побутовий факт.

 

[37] Фрідріх Ніцше (1844-1900) – визначний німецький письменник і філософ, представник волюнтаризму. Розглядав життя як волю до влади (сили, могутності), відкидав християнську мораль. Розробив концепцію “надлюдини” – індивіда, що за всяку ціну прагне і дося­гає абсолютної влади над іншими.

 

[38] Сакрá льний (від лат.sacrum – священна річ, дія) – зв'язаний з Богом, священний, той, що стосується релігійного дійства.

 

[39] Дисонá нс (від лат.dissonans – різноголосий) – відсутність у чомусь гармонії або порушення її.

 

[40] Іван Кошелí вець (1907- 1999) – видатний український літературознаве­ць з діяспори. Народився у селянській родині на Чернігів­щині, закінчив Ніжинський інститут народної освіти, учителював. У роки II світової війни еміґрував на Захід. Мешкав у Мюнхені. Довгі роки працював головним редактором журналу “Сучасність”. Доктор філософії, професор Вільного українського університету. Основні праці: “Сучасна література в УРСР” (1964), “Нариси з тео­рії літератури. Вірш.” (1954), “Олександер Довженко” (1980), “Розмови в дорозі до себе” (1985, 1994).

 

[41] Кошелівець І. Олександер Довженко. – Сучасність, 1980. – С.144, 147.

 

[42] Олександр Білецький (1884-1961) – визначний український літературознавець. Народився в Казані в сім’ї агронома. 1907р. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету, викладав у Харківському та Київському університетах. З 1939 р. очолював Інститут літератури ім. Шевченка АН УРСР. Серед найважливіших праць науковця – “Достоєвський і натуральна школа у 1846р.”, “Українська література серед інших літератур світу”; “Шевченко і світова література”, “Світове значення І. Франка”, “Павло Тичина”, “Творчість Максима Рильського”, “В майстерні митця слова”, “Проблема синтезу в літературознавстві” та ін.

 

[43] Билецький А. В мастерской художника слова. – Москва, 1989. – С. 17.

 

[44] Адеквá тний (від лат.adaequatus – прирівняний) – відповідний, точний, тотожний.

 

[45] Деґрадувати (від лат. degrado – знижую) – поступово втрачати цінні якості, занепадати.

 

[46] Авантюрний (від фр.aventure – пригода) – сповнений пригодами, яскравими картинами, швидкою зміною подій.

 

[47] Амбівалé нтність (від лат. ambo – обидва і valentia – сила) двоїсте, суперечливе емоційне переживання щодо одного і того ж явища: любов і неприязнь, радість і сум тощо.

 

 

[48] Ніколай Бердяєв (1874-1948) – видатний російський релігійний філософ і культуролог, літературознавець. Народився на Київщині, освіту здобував на юридичному факультеті Київського універси­тету. Основою для його філософування стала українська філософ­ська традиція, доробки Г. Сковороди та П. Юркевича. 1922 р. разом з іншими російськими мислителями був примусово висланий більшо­виками за кордон. З 1926 до 1939 р. – редактор Філософського журналу “Путь” (Париж). Основні праці: “Великий Інквізитор”, “Ставроґін”, “Духи російської революції”, “Філософія свободи”, “Сенс творчости”, “Витоки і сенс російського комунізму” та ін.

 

[49] Бердяєв Н. О русских классиках. – Москва, 1993. – С.324-325.

 

[50] У широкому розумінні література є сукупністю наукових, мистецьких та інших писаних творів людства, у вузькому – лише художні твори.

 

 

[51] За вченням фізіолога І.Павлова, другу сигнальну систему становлять слова, що виступають як сигнали перших сигналів, що ними є враження, відчуття і уявлення від довкілля. Друга сигнальна система пов’язана з розвитком абстрактного мислення, з утворенням загальних понять, які сформувалися за допомогою слова.

 

[52] Експресú вність (від лат. expressio – вислів, вираз) – особлива виразність художньої мови, що досягається за допомогою тропів (епітетів, порівнянь, метафор тощо), стилістичних фігур (інверсій, анафор, рефренів, антитез та ін.), ритміки.

[53] Олександр Потебня (1835 - 1891) – видатний український мовознавець, фольклорист, літературознавець. Народився в с.Гаврилівка на Сумщині, закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету, згодом став професором того ж університету. Основні праці науковця: „Думка і мова”, „Мова і народність”, „Тлумачення малоросійськиї і споріднених народних пісень”, „Із нотаток з теорії словесності”.

[54] Франко І. Із секретів поетичної творчости... Т.3І. – С.85-97, 102-108.

 

[55] Назар Гончар – народився 1964 р. у м. Львові, 1986 р. закінчив філологічний факультет Львівського університету, працював в Українському молодіжному театрі-студії. Учасник літературного гурту ЛуГоСад. Автор книг “Казка-показка про Байду-Немову. Гуляйполе-3” (1993) та “Закон всесвітнього мерехтіння” (1996) – у співавторстві.

 

 

[56] Парадό кс (від гр. π α ρ ά δ ο ξ ο ς – несподіваний, дивний) – думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами; начебто суперечить здоровому глузду, хоч насправді може й не бути хибною.

[57] Р итó рика (від гр. rhetoriē — ораторське мистецтво, теорія красномовства) — наука красномовства.

[58] Володимир Кобилянський (1895 - 1919) – ориґінальний поет-модерніст. Народився у м. Ясси (Румунія), навчався у Чернівецькій гімназії, працював учителем, 1913 р. переїхав до Києва, займався освітянською та видавничою працею. Автор поетичних збірок „Мій дар”, „Твори” та багатьох перекладів з німецької.

[59] Богдан Лé пкий (1872 - 1941) – визначний поет, прозаїк, перекладач, літературознавець. Народився на Поділлі. Навчався у Віденському та Львівському університетах. Довгі роки працював професором Яґелонського університету у Кракові ()Польща).. Автор багатьох книг поезії й прози, зокрема”Стрічки”, „Листки падуть”, роману-трилогії „Мазепа”.

[60] Ігор Качуровський – відомий український поет і літературознавець, народився 1918 р. на Чернігівщині, під час ІІ світової війни еміґрував за кордон, мешкає в Арґентині. Автор збірок поезій „Над світлим джерелом”, „В далекій гавані”, повісті „Залізний куркуль”, праць з віршування.

[61] Оксана Пахльовська – відома українська поетка, літоратурознавець, перекладач. Народилася 1956 р., донька Ліни Костенко. Мешкає в Італії. Автор поетичної збірки „Долина храмів” та ін. творів.

[62] Володимир Затуливітер (1944- 2003) – відомий поет, народився у с.Яблучне на Сумщині в селянській родині. Закінчив філологічний факультет Сумського педагогічного інституту, вчителював працював журналістом, у видавництві „Дніпро”. Автор поетичних збірок „Теорія крила”, „Теперішній час”, „Пам’ять глини”, „Полотно” та ін. книг.

[63] Дніпрова Чайка (Людмила Василевська) (1861- 1927) – поетка, прозаїк, драматург, народилася у с. Зелений Яр на Миколаївщині в селянській родині, навчалася в Одеській ґімназії, вчителювала, брала участь в українських визвольних змаганнях. Автор книжок „Писанка”, „Хрестонос”, „Чудний” та ін.

[64] Микола Боровко – сучасний український поет. Народився 1948 р. у с. Борщеві на Київщині, селянського роду. Освітянин. Автор поетичних збірок „Березень планети”, „На межі літа”, „Хатнище”, „Ронделі” та інших книг.

[65] Марія Ревакович – сучасна українська поетка, народилася в Лідзбарку Вармінськім (Польща), навчалася на факультеті української філології Варшавського університету. 1982 р. еміґрувала до Канади, а ще пізніше – до США, закінчила студії в Колумбійському університеті. Живе і працює в Нью-Йорку. Автор поетичної збірки „М’яке Е” та ще кількох книг.

[66] Омар Хайям (бл. 1048 – бл. 1122) – видатний перський поет, математик, астроном, філософ, реформатор календаря.

[67] Іван Андрусяк – сучасний поет, народився 1968 р. у с. Вербовець на Івано-Франківщині, закінчив українську філологію Івано-Франківського учительського інституту, працює журналістом, мешкає в Києві. Автор поетичних збірок „Депресивний синдром”, „Отруєння голосом”, „Дерева і води”, „Повернення в Ґалапаґос” та інших книг.

[68] Опозиція (від лат. oppositio — протиставлення) — протидія якихось двох чинників.

 

[69] Утилітарний (від лат. utilitas — вигода) — розрахований виключно на практичне застосування або вигоду.

 

[70] Віктор Неборак народився 1961 р. на Львівщині, закінчив Львівський університет та аспірантуру Інституту літератури НАН України, кандидат філологічних наук. Живе і працює у Львові. Автор збірок віршів «Бурштиновий час», «Літаюча голова», «Аlter ego».

 

[71] Заанґажó ваність (від фр. engager — наймати, запрошувати) — залучення до виконання певних обов’язків.

 

[72] Юрій Шé рех (спр. прізв. Шевельов) (1908 - 2002) — один із найвидатніших українських мовознавців, літературознавців і культурологів ХХ ст., професор Колумбійського університету (США). Народився у м. Ломжі (тепер Польща) навчався, а згодом і викладав у Харківському університеті. Емігрував з України під час ІІ світової війни. Мешкав у Нью-Йорку. Автор літературознавчих книг «Не для дітей» (1964), «Друга черга» (1978), «Третя сторожа» (1991), «Поза книжками і з книжок» (1998).

 

[73] Проблема традицій і новацій досить докладно розкрита у доповіді Ю.Шереха «Троє прощань і про те, що таке історія української літератури» (Українське слово. — К., 1994. — Т.3. — С.538 — 545).

 

[74] Неділько В. Елементи теорії літератури. – К., 1994. – С. 9.

[75] Критерій (від гр. kriterion — мірило для оцінки) — ознака, взята за основу класифікації.

 

[76] Томас Стернз Еліот (1888-1965) – видатний англійський і американський поет, драматург, критик. Народився в м. Сент-Луїс (США), навчався в Ґарвардському університеті, Оксфорті та Сорбонні. З 1914 р. жив і працював в Англії. Автор поеми „Спустошена земля”, драми „Вбивство в соборі”,, поетичної збірки „Чотири квартети”, книги „”Про поетів і поезію” та ін. творів.

[77] Еліта (від фр. elite — краще, добірне) — група людей, що виділяється серед інших своїм суспільним становищем, розумом, здібностями тощо; суспільна сметанка.

 

[78] Белетрú стика (фр. belles lettres — красне письмеництво) — у широкому значенні — художня проза взагалі, у вузькому — легка, розважальна література для масового читача.

 

[79] Андріян Кащенко (1858—1921) — популярний на початку ХХ ст. український письменник. Народився на Катеринославщині. Автор великої кількости повістей і оповідань, головно для юнацтва.

 

[80] Стиль – від гр. stylos — загострена паличка, якою писали на вкритих воском дощечках.

[81] Раціональний (від лат. ratio – мислення, розум) – суто розумова, інтелектуальна сторона людської свідомості, що протиставляється почуттям.

[82] Про сутність термінів «напрям» ¾ «течія» ¾ «угруповання» див. докладніше: Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. ¾ К., 1998. ¾ С. 422¾ 425.

 

[83] Як уже згадувалося, словесна творчість починалася з мітичного періоду, з мітології. Одначе цей етап не можна безпосередньо пов’язувати тільки з літературою, адже у міті, мов дерево у зернині, вміщалося, зливалося все духовне життя стародавньої людини.

[84] Цивілізація (фр. civilisation, від лат. civilis – гідний, вихований) – тут: освіченість, високий рівень техніки, індустрії, раціонально-практичний підхід до світу.

[85] Монументальний (від лат. monumentum –нагадую) – ґрунтовний, міцний, величезний, пов’язаний з об’ємними спорудами, пам’ятниками.

[86] Орнамент – від лат. ornamentum – оздоба, прикраса.

[87] Аскетизм (від грец.? –добре навчений) – моральний принцип, що полягає у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення, досягнення релігійного ідеалу.

[88]. Ренесанс – франц. Renaissance, що від лат. renascor – відроджуюся

 

[89] Концепція (від лат. conceptio – сприймання) – система поглядів на певне явище.

[90] Гуманізм – від лат. humanus – людяний, людський.

[91] Догмá т, або дó гма (гр. – думка, вчення) – основні положення певної релігії, що сприймаються на віру і не можуть бути об’єктом критики.

[92] Меценá т (від імені римського політика І ст. до Р. Х., який щедро допомагав поетам і художникам) – багатий покровитель наук і мистецтв.

[93] Декó р (від лат. decoro – прикрашаю) – сукупність декоративних прикрас в архітектурі.

[94] Унія (від лат. unio – союз, з’єднання) – тут: об’єднання держав під владою одного монарха (у даному разі – польського короля).

[95] Схолá стика (гр. –) – тут: суха, мертва наука, буквоїдство.

[96] Утó пія (від гр. – місце, якого нема) – вигадана Т. Мором назва фантастичного острова; художній твір, що малює уявний майбутній лад.

[97] Петро Конашевич-Сагайдачний (? – 1622) – гетьман Війська Запорізького, видатний політичний і військовий діяч. Походив з православної шляхти з Галичини (ймовірно, народився 1570 р. у с. Кульчицях на Самбірщині); вихованець Острозької колегії. З початку ХVІІ ст. постійно перебував на Січі, брав участь у протитатарських і протитурецьких походах, перетворив козацьке військо на регулярне військове формування. Під проводом Сагайдачного козаки зруйнували міста Очаків, Перекоп (1607), Синоп, Кафу (1616). На чолі двадцятитисячного козацького війська брав участь у поході польського королевича Владислава на Москву, кілька разів розгромив московські війська. Одночасно боровся за релігійні й культурні права українського народу. За допомогою Сагайдачного відновлено православну ієрархію в Україні (висвячено митрополита і єпископів) всупереч польській державній політиці. 1621 р. на чолі сорокатисячного козацького загону брав участь разом з польською армією у битві під Хотином, у якій було переможено турецькі війська. Поранений у цих боях, Сагайдачний помер 20 квітня 1622 р. у Києві і похований у Києво-Братському монастирі. Своє майно заповів братству на церковні і культурні цілі.

 

[98] Василь-Костянтин Острозький (1527 – 1608) – воєвода київський, маршалок волинський, входив до числа найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої. Походив з руської князівської династії Рюриковичів. На цій підставі висувався за підтримки Туреччини на польський, а згодом на московський престол (після смерті останнього Рюриковича царя Федора Івановича 1598 р.). Один з небагатьох українських аристократів, що зберіг вірність православ’ю і національним традиціям. Особливо велику роль відіграв у культурно-національному відродженні України.

 

[99] Юрій Дрогобич (бл. 1450 – 1494) походив з міста Дрогобича, що на Львівщині, з родини ремісника Михайла Котермакá. Навчався спочатку в Дрогобичі і Львові, далі – Краківському університеті. У Болонському університеті здобув ступінь доктора філософії та медицини. Викладав там, згодом був обраний ректором цього університету. Пізніше працював професором медицини та астрономії Краківського університету. Одним з його учнів був Миколай Коперник.

1483 р. Вийшла у світ книга Ю. Дрогобича „Прогностична оцынка поточного 1483 року”. Це перша (з відомих досі) друкована книга українського автора. Тут викладено окремі наукові відомості з філософії, астрономії, географії. На думку автора, у світі панують античні боги і зірки.

І за походженням, і за рівнем освіти, і за поглядами, навіть за обраним псевдонімом Ю. Дрогобич був яскравим представником уже ренесансової доби.

 

 

[100] Рутенець – від лат. Rutheni, Ruteni: так іменували русичів-українців у західноєвропейських хроніках ще з ХІ-ХІІ століть.

[101] Роксолянія – поетична назва України.

[102] Касіян Сакó вич (бл. 1578 – 1647) – визначний філософ, поет, педагог. Син православного священика з







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 1764. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Понятие и структура педагогической техники Педагогическая техника представляет собой важнейший инструмент педагогической технологии, поскольку обеспечивает учителю и воспитателю возможность добиться гармонии между содержанием профессиональной деятельности и ее внешним проявлением...

Репродуктивное здоровье, как составляющая часть здоровья человека и общества   Репродуктивное здоровье – это состояние полного физического, умственного и социального благополучия при отсутствии заболеваний репродуктивной системы на всех этапах жизни человека...

Случайной величины Плотностью распределения вероятностей непрерывной случайной величины Х называют функцию f(x) – первую производную от функции распределения F(x): Понятие плотность распределения вероятностей случайной величины Х для дискретной величины неприменима...

Ганглиоблокаторы. Классификация. Механизм действия. Фармакодинамика. Применение.Побочные эфффекты Никотинчувствительные холинорецепторы (н-холинорецепторы) в основном локализованы на постсинаптических мембранах в синапсах скелетной мускулатуры...

Шов первичный, первично отсроченный, вторичный (показания) В зависимости от времени и условий наложения выделяют швы: 1) первичные...

Предпосылки, условия и движущие силы психического развития Предпосылки –это факторы. Факторы психического развития –это ведущие детерминанты развития чел. К ним относят: среду...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия