Форми заробітної плати

Заробітна плата існує у двох основних формах: погодинній і відрядній.

Погодинна заробітна плата - оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного часу, тобто працівник отримує грошову або іншу винагороду в залежності від кількості відпрацьованого часу.

Погодинна заробітна плата має декілька різновидів або систем: проста погодинна, погодинно-преміальна, окладна, окладно-преміальна.

Використання цієї форми вимагає правильної тарифікації робітників, яка характеризує їх вміння, використання обґрунтованих норм обслуговування, нормативів чисельності й нормованих завдань працівнику для обґрунтованої виплати премії.

При відрядній формі оплати праці заробіток працівникові нараховується за кожну одиницю виробленої продукції або виконаного обсягу робіт за спеціальними розцінками.

Використання відрядної оплати можливо за умови додержання наступних умов:

- наявність кількісних показників виробітку, що вірно відображають витрати праці і можливості використати їх з достатньою точністю;

- надання робітникам реальних можливостей збільшити випуск продукції (обсяг виконаних робіт) у порівнянні з встановленими нормами;

- наявність необхідності збільшення обсягу виробництва або виконуючих робіт на даному робочому місці;

- наявність точного обліку виготовленої продукції або виконаного обсягу робіт;

- забезпечення зростання виробітку, що виключає погіршення якості продукції, порушення технології виробництва і правил техніки безпеки.

Відрядна форма оплати праці в залежності від способу обліку виробітку і використання додаткового заохочення (премії, підвищенні розцінки) поділяється на системи: пряму відрядну, побічну відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, акордну та акордно-преміальну. В залежності від способу визначення заробітку працівника (за індивідуальними або груповими показниками роботи) кожна з цих систем може бути індивідуальною або колективною.

Погодинна форма оплати праці не має твердого зв’язку з продуктивністю праці і в цьому її суттєвий недолік.

В той же час, відрядна форма стимулює ту шкідливу напругу у праці, яка діаметрально протилежна справжній продуктивності. Відрядна система заснована на хибному та шкідливому принципі і тому є знаряддям дуже примітивним, незадовільним. Час, що потрібний на будь-яку операцію, змінюється із загальними умовами виробництва, зі станом технічних засобів і з якістю інструментів, системою організації праці, з досвідом, силою та вмінням виконавців і т. д.

Відрядну форму оплати праці можна до певного рівня терпіти тільки в тому випадку, якщо всі умови виробництва нормалізовані, якщо розцінки базуються на ретельно, точно і неупереджено вирахуваних нормах, якщо працівник має гарантовану погодинну оплату на випадок, коли роботи недостатньо.

Про реальну винагороду за працю можна казати тільки тоді, коли сам працівник розуміє цю винагороду, як тісно пов’язану з його особистими успіхами у роботі, коли вона надається йому за добре виконання того діла, за яке він відповідає.

Працівник продає роботодавцю два різних види своєї власності: по-перше, він продає свій час, по-друге, своє уміння. Його не слід обкрадати ні в тому, ні в другому. Погодинна оплата несправедлива, тому що вона не враховує уміння. Оплата за одне уміння несправедлива, тому що вона не враховує час.

Основа раціональної винагороди за працю, що націлена на досягнення високої продуктивності, повинна будуватися на наступних положеннях:

1. Гарантована погодинна оплата.

2. Мінімум продуктивності, недосягнення якої означає, що робітник не пристосований до даної роботи і що його необхідно або навчить, або перевести на інше місце.

3. Прогресивна премія за продуктивність, яка починається на такому низькому рівні, що не отримати премію неприпустимо.

4. Норма повної продуктивності встановлюється на підставі ретельних досліджень, у тому числі на підставі вивчення часу і рухів.

5. На кожну операцію - певна норма продуктивності. Норма, що створює радісний настрій, тобто яка стоїть між подавляючою неквапливістю і дуже стомлюючою швидкістю.

6. По кожній операції норми тривалості повинні змінюватися в залежності від обладнання, умов і особистості виконавця. Таким чином, розклад повинен бути індивідуальним.

7. Визначення середньої продуктивності кожного окремого робітника по усім виконаним їм операціям за тривалий час.

8. Постійний періодичний перегляд норм і розцінок, пристосування їх до умов, що змінюються. Ця вимога важлива і необхідна. Якщо зміни в умовах праці потребують від робітників підвищення їх кваліфікації або збільшення зусиль, то необхідно підвищувати і заробітну плату.

9. Робітник повинен мати можливість закінчувати операцію не у точно визначений стандартний строк, а трохи раніше або трохи пізніше, в межах певної стандартної зони.