Розумова відсталість

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Блейхер В. М., Бурлачук Л. Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности.— К, 1978.

Выготский Л. С. Собр соч.: В 6 т.—М.. 1984.—Т 4. 5.

Зейгарник Б. В. Патопсихология.—М.. 1976.

Исаев Д. П. Психическое недоразвитие у детей.

Мастюкова Е. М. Ребенок с отклонениями в развитии _ М„ 1992.

Полищук Й. А., Булахова Л. А. Клиническая генетика в психиатрии.—К., 1981.

Рубинштейн С. Я. Психология умственно отсталого школьника.—М., 1979.

Современные подходы к болезни Дауна / Под ред Д Тей-на, Б. Стрзтфорда.—М., 1991. '

Стадненко Н. М. й др. Диагностика отклонений в умственном развитии учащихся.—К., 1991

 

 

Затримка психічного розвитку — це уповільнення темпів розвитку, яке виражається в недостатності за­гального запасу знань, незрілості мислення, перева­жанні ігрових інтересів, швидкій пересичуваності в інтелектуальній діяльності.

Затримка психічного розвитку є пограничним ста­ном між нормою та дебільністю. На практиці пробле­му становить розрізнення вікової норми та затримки психічного розвитку при вступі дитини в школу, а також під час навчання в молодших класах і в підліт­ковому віці. Необхідність визначення затримки пси­хічного розвитку в підлітків виникає звичайно у зв'яз­ку із судово-психологічною експертизою, для розв'я­зання питання про відповідність рівня розвитку вікові.

Існують численні тести, орієнтовані на вимірюван­ня рівня досягнень дитини та співвідношення цього рівня зі звичайним для даного віку. До такого типу методик належать тести Стенфорд—Біне, Векслера, Гудінаф і т. д. В результаті їх використання вимірюється коефіцієнт інтелекту (1Q) та визначається його відповідність віковій нормі. На жаль, ці методики значною мірою пов'язані з рівнем навченості дитини. Крім того, вони складаються з великої кількості субтестів. Тому їх важко використовувати при масовому обстеженні школярів. Проте вони можуть бути застосовані за необхідності ретельної діагностики в умовах стаціонару.

При масовому відборі в перші класи школи слід звертати увагу на норми розвитку основних психічних процесів та моторики, а також на особистісні та емоційні особливості дитини.

Мова: 6-річна здорова дитина володіє активним словниковим запасом від 3000 до 7000 слів. У нормі вона здатна до усвідомленого аналізу мови: визначен­ня в слові звуків та складів, установлення їхньої по­слідовності. Вона може переказати оповідання, ство­рити сюжетну розповідь за картинкою та серією кар­тинок.

Сприйняття: дитина здатна легко розрізнити та на­звати форму, колір, величину предметів, установити ідентичність предметів еталонові. Можливе розуміння перспективи на рисунку.

Мислення: виражена пізнавальна активність, спря­мована здебільшого на властивості та закономірності предметного світу. В 6—7-річному віці вже мають бути вироблені поняття про збереження числа, розу­міння аналогових відносин, зв'язку й послідовності подій у серіях з 4—5 картин. Дитина здатна до уза­гальнень на основі різних ознак (як конкретно-наоч­них, так і більш абстрактних). Запас знань про себе та навколишній світ включає знання про свою стать, вік, імена та прізвища батьків, їх спеціальність або місце роботи, рід занять.

Пам'ять: дитина здатна на довільне запам'ятову­вання. Опосередковане запам'ятовування має бути кра­щим за механічне. Можливе запам'ятовування ряду слів у заданій послідовності.

Увага: у 6—7-річної дитини розвинена здатність зосередження уваги протягом 35— 45 хвилин при до­сить різноманітній діяльності. При одноманітній ді­яльності цей термін скорочується. Можлива організа­ція діяльності без егоцентричної мови (проговорюван­ня послідовності дій уголос).

Емоції дитини зазначеного віку чітко диференційо­вані. Доступні почуття гумору, задоволення від жартів, розуміння безглуздості. Інтенсивно розвиваються мо­ральні якості: розуміння відповідальності за свій вчи­нок незалежно від того, чи знають про нього інші.

Самооцінка: доступні порівняння своїх досягнень із досягненнями інших дітей, вирізнення позитивних та негативних рис характеру. Дитина здатна диференцію­вати ставлення до себе оточуючих. Виражене прагнен­ня досягнень.

Гра: критерієм вікової норми є здатність до сюжет­но-рольової гри з правилами. Навчальна діяльність також сприймається дитиною як бажана, важлива.

Моторика: до початку шкільного навчання має вміти правильно тримати ручку та олівець, копіювати прості та більш складні зображення (тест Керна— Йерасека). Моторика повинна бути координованою, без зайвих рухів.

При затримці психічного розвитку можливе відхи­лення, відставання дитини за всіма або лише за дея­кими переліченими вище параметрами. Від дебільнос­ті затримка психічного розвитку відрізняється мен­шою глибиною недорозвитку, більшою «зоною най­ближчого розвитку». Діти із ЗПР здатні до навчання, засвоєння і перенесення набутого досвіду.

Виділяються такі типи затримки психічного роз­витку: гармонійний психофізичний інфантилізм, орга­нічний інфантилізм, церебрально-органічна затримка, соматогенна затримка, педагогічна та мікросоціальна занедбаність.

Гармонійний психофізичний інфантилізм — затримка психічного розвитку конституціонального походжен­ня. Часто інфантилізм властивий і іншим членам сім'ї, але не досягає патологічного рівня. В деяких випадках затримка зачіпає не тільки психіку, а й фізичний розвиток дитини. При гармонійному психо­фізичному інфантилізмі дитина дещо відстає в рості й у вазі від своїх ровесників, відрізняється жвавістю моторики та емоцій. Коло інтересів обмежується ігро­вою діяльністю. Гра розвинута, сюжетно-рольова; під час гри дитина виявляє багато витримки і творчості.

Водночас навчально-пізнавальна діяльність для цих дітей малоприваблива, при виконанні навчальних завдань настає швидка пересиченість. Емоції й мотивація відповідають молодшому вікові. Самооцінка слабо диференційована. При цьому не спостерігається істотних порушень психічних процесів. Затримка зачіпає здебільшого емоційно-вольову сферу особистості, призводить до недостатності довільної регуляції діяльності, мислення, запам’ятовування, зосереджування уваги. При наданні організуючої допомоги та постійному заохоченні ці діти під час обстеження показують достатні досягнення в інтелектуальній сфері. В по­дальшому можливе постійне вирівнювання до норми дітей з інфантилізмом, переведення їх у масову школу зі школи для дітей із ЗПР.

Органічний інфантилізм виникає внаслідок перене­сених у ранньому дитинстві органічних ушкоджень (травм, інфекцій). При цьому відхиленні наявні озна­ки незрілості емоційно-вольової сфери: нездатність до довільного зосередження під час інтелектуальної ді­яльності, переважання ігрової мотивації.

Але в дітей цього типу спостерігаються й риси органічного ураження ЦНС: інертність психічних про­цесів, незграбність моторики. При психопатологічно­му обстеженні в них спостерігаються висока орієнта­ція на реакцію дорослого, прагнення заслужити по­хвалу експериментатора. При цьому дитина мало заці­кавлена змістом завдання, не може самостійно оціни­ти успішність своєї діяльності.

Виражені такі особливості емоційно-вольової сфе­ри: при переважанні підвищеного фону настрою спо­стерігаються непосидючість, рухова розгальмованість. Дитина нездатна на вольове зусилля та самоорганіза­цію під час діяльності. Батьки та вчителі скаржаться на таких дітей як на розгальмованих та недисциплінованих.

При дослідженні, інтелекту, як правило, визна­чається нижня межа вікової норми.

Самооцінка звичайно висока, ставлення до навчан­ня негативне («нудно», «важко», «краще погратися»). В дітей з переважанням рис гальмування та тривож­ності легко виникає шкільна тривожність. Вони важко переживають свої невдачі в навчанні, хоч у них і пере­важають ігрові інтереси. На уроках ці діти підко­ряються вимогам дисципліни, але бояться відповідати біля дошки, перед класом. Інертність і повільний темп сенсомоторики призводять до того, що дитина не мо­же зрозуміти і виконати завдання одночасно з іншими учнями. Усвідомлення своїх недоліків ще більше галь­мує особистісний розвиток дитини. Причиною звер­нення до лікаря часто служить неуспішність у навчан­ні.

В дітей з органічним інфантилізмом можливе значне поліпшення поведінки та успішності завдяки регу­лярним лікуванню та оздоровленню. Крім консульта­цій із психіатром, для дітей цього типу рекомендують­ся заняття з розвитку пам'яті, довільної уваги, аб­страктного мислення, які проводяться в ігровій формі. Це дає змогу зменшити наслідки органічного інфан­тилізму...

У підлітковому віці можливі порушення соціальної адаптації, втечі з дому та зі школи. Тому необхідне обов'язкове динамічне спостереження цих дітей пси­хологом протягом усього навчання в школі.

Церебрально-органічна затримка психічного розвитку сильніше зачіпає пізнавальну діяльність, а не емоцій­но-вольову сферу.

При патопсихологічному дослідженні спостеріга­ються рухова розгальмованість, недостатнє розуміння інструкцій. Працездатність знижена, виражена виснажуваність психічних процесів за гіпостенічним або гіперстенічним типом.

Обсяг і довільна концентрація уваги недостатні, різко знижена здатність до розподілу уваги. Пам'ять також розвинена слабо, особливо це стосується запа­м'ятовування вербального матеріалу. Темп сенсомо­торики уповільнений, порушена точна координація рухів.

Спостерігаються затримка мовного розвитку, бідність словникового запасу. В дітей часто трапляються дефекти вимови, недостатність звуко-літерного аналізу та синтезу. Мова меншою мірою, порівняно з нор­мою, виконує функцію регуляції діяльності.

Трапляються й часткові ураження мозку: порушення зорового та слухового сприйняття, стереотипи і повтори в ході діяльності, труднощі просторової орі­єнтації.

При дослідженні інтелекту в дітей цієї групи фіксуються низькі показники за вербальними та невербальними субтестами. Загальний рівень інтелекту є проміжним між нормою та розумовою відсталістю. Характерною є конкретність мислення. Проте на відміну від хворих з дебільністю, спостерігається нерівномірність рівня досягнень. З наданням допомоги в дитини поліпшуються досягнення. Можливі засвоєння та перенесення нового досвіду при неодноразових на­вчаючих спробах.

Емоційна сфера особистості також страждає. Мож­ливі прояви грубості, імпульсивності, розгальмованості потягів. Вольова регуляція діяльності розвинена вкрай недостатньо.

Самооцінка і критичність щодо результатів діяль­ності в дітей цієї групи утруднені. Наявна реакція на заохочення з боку експериментатора. Гра стереотипна, ігри з правилами відсутні. До початку шкільного віку доступні досить прості сюжетно-рольові ігри. При ранній діагностиці, регулярному лікуванні та навчанні за спеціальною програмою можливе досягнення хоро­шої соціальної адаптації дітей з органічною затрим­кою психічного розвитку.

У зв'язку з органічним характером порушень бажа­но навчання спочатку в школі з програмою ЗПР, а потім у школі санаторного типу.

При частих соматичних захворюваннях у дітей можлива поява соматогенної затримки психічного роз­витку.

Як уже зазначалося вище, при тяжких соматичних захворюваннях (пневмонії, захворюваннях, що потре­бують хірургічних операцій) у дітей дошкільного віку можуть виникнути явища ретардації психічного роз­витку. Нагадаємо, що при цьому дитина втрачає не­давно засвоєні навички, повертається до більш ранніх форм поведінки. Якщо ці захворювання повторюють­ся часто, то до шкільного віку дитина не засвоює необхідних умінь та навичок. Крім того, соматичні захворювання, звичайно, впливають і на нервову сис­тему, призводячи до емоційної лабільності, виснажуваності, коливань активної уваги.

Тут слід зупинитися на явищі госпіталізму. Якщо дитина потрапляє в стаціонар без матері або перебуває в умовах дитячого будинку, на неї впливає ряд несприятливих факторів. При розриві з матір'ю дитина зазнає почуття страху, самотності. Активні реакції протесту через певний час змінюються пасивним, апатичним станом. За відсутності емоційних стимулі^в розвиваючого та навчаючого впливу в дитини розви­вається явище сенсорної депривації. Як наслідок цього в дітей молодшого віку виникає потреба аутостимуляції: вони стереотипно розгойдуються, смок­чуть палець чи ковдру; можлива поява мастурбації". Ці прояви значною мірою гальмують психічний, а іноді й фізичний розвиток дитини. В подальшому, при повер­ненні дитини в більш сприятливі умови, засвоєні навички аутостимуляції можуть залишатися ще трива­лий час.

Перед проведенням патопсихологічного обстежен­ня дитини бажано з'ясувати в батьків, як часто хворіє дитина, як довго триває гострий період хвороби й чи перебуває дитина в цей час у лікарні; чи наявні хро­нічні соматичні захворювання у їхніх сина чи доньки.

Під час обстеження в дитини спостерігається виснажуваність, частіше за гіпостенічним типом. Пору­шені концентрація та розподіл уваги. Пам'ять та інте­лектуальні здібності значно не порушені. Виражена емоційна лабільність: при найменших невдачах у ви­конанні завдань діти плачуть, довго не можуть при­ступити до виконання наступного завдання. Само­оцінка занижена. Переважають ігрові інтереси, деякі ігри можуть бути стереотипними, служити захистом від страху. Легко формується шкільна тривожність.

Затримка психічного розвитку може виникати в зв'язку з педагогічною та мікросоціальною занедбаніс­тю. Внаслідок несприятливих обставин виховання цей тип ЗПР формується і в дітей зі здоровою нерво­вою системою, нормальними передумовами інтелек­туального розвитку. Насамперед це відбувається з дітьми, які виховуються в сім'ях розумово відсталих, психічно хворих батьків; в умовах бездоглядності та гіпоопіки, що часто трапляється у випадках, коли батьки зловживають алкоголем або/та наркотиками.

Результатом розвитку дитини в таких умовах є соціальна незрілість особистості, порушення системи інтересів та ідеалів, недостатність почуття обов'язку. Крім того в дитини не вистачає запасу знань, спостерігається бідність словникового запасу.

При патопсихологічному обстеженні виявляються нормальні працездатність, увага, пам’ять. Дитина орієнтується в побутових питаннях, у деяких з них поінформованість навіть більша, ніж у її ровесників. Проте відстають знання необхідні в школі: 7-річна дитина не знає літер, геометричних форм, не вміє рахувати. При наданні допомоги діти з мікросоціальною занедбаністю здатні до нормального для свого віку рівня узагальнення. Показники невербального інтелекту також у межах норми.

Надалі у цих дітей можуть виникати порушення поведінки: відмова відвідувати школу, небажання вчи­тися, прагнення до негайного задоволення потреб. При правильному навчанні та вихованні дитина здат­на засвоїти необхідні навички і нормально справляти­ся з шкільними завданнями.

У цілому для дітей із затримкою психічного роз­витку характерна особистісна та емоційно-вольова не­зрілість, що поєднується з вираженою залежністю від думки дорослих та ровесників. Через затримку розвит­ку, недостатність умінь та навичок ці діти з перших місяців навчання потрапляють до розряду невстигаю-чих. Це призводить до негативної оцінки дитини вчи­телем та однокласниками. Вони сприймають її як дур­ну, ліниву. Ситуація систематичного неуспіху, в яку потрапляють діти в школі, не тільки негативно впли­ває на подальший розвиток інтелектуальної сфери, але й сприяє аномальному розвитку особистості. У дити­ни формується занижений рівень вимог до себе як у сфері навчання, так і щодо будь-яких завдань, що містять оцінні моменти. Прагнучи гіперкомпенсації, діти із ЗПР ще дужче фіксуються на більш ранніх етапах розвитку, зокрема на грі. Таким чином вини­кають вторинні порушення поведінки та невротичні розлади. Завдання шкільного психолога насамперед полягає у виявленні дітей із затримкою психічного розвитку, визначенні типу затримки і постановці пи­тання про раціональні методи навчання такої дитини.

Питання щодо специфіки навчання тісно пов'язане з типом затримки. При гармонійному інфантилізмі; мікросоціальній занедбаності та соматичній затримці психічного розвитку оптимальним є навчання в так званих «класах вирівнювання» (тобто в класах підвищеної педагогічної уваги) з програмою, що передбачає ігрові методи навчання, з меншою наповненістю класів.

Робота психолога з учнями цих класів має включати ігри, спрямовані на формування вольової регуляції, здатності планування діяльності, регуляції емоцій.

Для дітей з органічним інфантилізмом та церебрально-органічною затримкою психічного розвитку доцільнішим може бути навчання в школах-інтернатах дітей із ЗПР. У цих школах менша наповненість класів; програма 3-х років засвоюється за 4 роки, передбачаються додаткові заняття з логопедом, ЛФК, ретельний медичний нагляд. Якщо протягом навчання в цій школі дитина успішно засвоює програму, то її переводять до звичайної масової школи.

Діти із ЗПР протягом усього навчання в школі повинні бути під контролем шкільного психолога, бажано навіть лікаря (невропатолога або психіатра). В підлітковому віці в цих дітей можливі порушення поведінки, формування нестійкої акцентуації, неврозоподібних проявів. Якщо затримка психічного роз­витку супроводжується недорозвитком мови, обов'яз­кові консультація та допомога логопеда.