ЗМ-3 Політична свідомість та ідеологіяПЛАН НЕ 3.1 Сутність та рівні політичної свідомості. НЕ 3.2 Політична ідеологія: поняття, основні риси та функції.
НЕ 3.1 Одним із найбільш важливих факторів духовного рівня, що впливає на всі аспекти політичного процесу, є політична свідомість. Безпосередньо виражаючи корінні інтереси різних соціальних груп і забезпечуючи їх реалізацію, політична свідомість займає центральне становище в структурі суспільної свідомості. Оскільки свідомість є суб’єктивним образом об’єктивного світу, відображенням суспільного буття, то політичну свідомість можна визначити як відображення політичного буття, політичної діяльності, політичних відносин, інших компонентів політики, а також суспільною буття в цілому. Політична свідомість – це свідомість учасників політичного процесу, що борються за владу і її здійснюють, це усвідомлення (у вигляді сукупності ідей, поглядів, переконань тощо) процесів, що відбуваються в політичному житті через призму притаманних соціальним суб’єктам інтересів і ціннісних орієнтацій. Вона включає в себе такі компоненти, як: політичні знання, політичні оцінки та настанови. Політична свідомість є активним фактором політики, поскільки здатна прогнозувати політичні процеси. Вона є не лише простим відображенням політичного життя, а й відображенням творчим, яке показує перспективи розвитку тих чи інших політичних явищ, тобто політичній свідомості властивий елемент прогнозування. Залежно від критерію, взятого за основу, політологи розрізняють різні рівні політичної свідомості. За ознакою суб’єкта політики розрізняють такі її рівні: політична свідомість особи; політична свідомість соціальної спільності (клас, нація, вікова група та ін.); політична свідомість суспільства. Виділяють навіть загальнолюдську політичну свідомість, якщо йдеться про глобальні загальнолюдські інтереси і проблеми. За глибиною відображення закономірностей сфери боротьби за владу та її здійснення, закономірностей політичного життя в цілому або щодо гносеологічного підходу виділяють буденний (емпіричний) та теоретичний рівні політичної свідомості. Різниця між цими рівнями полягає в глибині і повноті відображення політики, її реальностей. Буденний (емпіричний) рівень - це сукупність ідей, поглядів, уявлень, стереотипів, що виходять головним чином з повсякденної практики людей. Проте буденна свідомість за своїм змістом ширше, ніж емпірична, оскільки включає в себе не лише ті уявлення, погляди, що виходять суто з безпосереднього практично – політичного досвіду людей, а й – ідеологічні та теоретичні елементи. На буденному рівні політичної свідомості пізнання рухається в діапазоні тих властивостей політичних відносин, політичних інститутів, подій, які немов проступають на поверхні суспільного життя, наглядно сприймаються. Проте для цього рівня є недоступними самі внутрішні зв’язки, об’єктивні закономірності, що ховаються за зовнішніми факторами. На буденному рівні свідомості концентрується багатий емпіричний життєвий досвід учасників політичної взаємодії, який служить інформаційною та ідеологічною основою для конструкцій теоретичної свідомості. Існує також і зворотній зв’язок: в буденній політичній свідомості асимілюються деякі поняття та ідеї політичної теорії, які приходять „ ззовні ”, привносяться сюди як систематизовані („ права людини ”, „народний суверенітет ”, „ поділ влади” тощо). Буденна (емпірична) політична свідомість поставляє теоретику політики актуальну інформацію для роздумів, представляючи собою в цій якості резервуар фактів, „предметностей ” для теоретичного рівня, з яких утворюються відповідні політико – теоретичні моделі. Вона також „ натякає ” теоретичній свідомості на ті проблеми, якими повинен займатись теоретик політики, рекомендує йому свої оцінки, пропонує свою мову. Буденна свідомість суттєво впливає на формування громадської думки. Саме буденну свідомість великої маси людей, котрі належать до різних соціальних спільностей і беруть участь у конкретних політичних процесах, називають масовою свідомістю, а свідомість групи людей – груповою. Буденне політичне пізнання здатно формуватися само собою, без чиїх би то не було спеціальних додаткових зусиль, виростає в основному із суспільно – політичного досвіду. Суб’єктами цього рівня політичної свідомості є всі індивіди суспільства, які мають здатність раціонально мислити. Якщо буденна політична свідомість – це несистематизовані масові уявлення про політику, то теоретична свідомість – це сукупність ідей, поглядів, учень, які виникають на основі наукового дослідження політичних явищ і процесів. Теоретичний рівень свідомості виходить за межі того, що безпосередньо сприймається, і розкриває сукупність сутнісних сил, які і формують дійсний механізм, що управляє тією сферою політичного, яка емпірично споглядається. Виробництво теоретичної свідомості властиве лише тому колу людей, які присвятили себе духовній творчості і професійно займаються дослідженням сфери політики, закономірностей політичного життя суспільства. Буденний та теоретичний рівні політичної свідомості не відгороджені один від одного „китайською стіною ”, їх не можна кваліфікувати як „нижчий” і „вищий”, оскільки в дійсності вони накладаються один на другий. За способом відображення політичного життя розрізняють психологічний та ідеологічний рівні політичної свідомості. Політична психологія – це сукупність почуттів, настроїв, емоцій, волі, думок, особливих рис характеру індивідів і соціальних спільностей, що виражають їх ставлення до політичних інститутів, здійснення влади. Політична психологія тісно пов’язана з буденною політичною свідомістю, оскільки остання має такі яскраво виражені соціально-психологічні риси, як почуття, настрої, емоції тощо. Політична ідеологія є стрижнем політичної свідомості індивідуального, колективного соціального суб’єкта і вирішальною мірою визначає рівень його політичної культури. У політичній культурі політична психологія та ідеологія перебувають у єдності і взаємодії. Особливістю цієї взаємодії є те, що обидві вони виражають інтереси одних і тих самих соціальних спільностей, але з різним ступенем глибини та узагальнення. Якщо політична психологія відображає політичне буття безпосередньо, то політична ідеологія – опосередковано, через політичну психологію і систему соціально-економічних відносин.
НЕ 3.2 Політична ідеологія - це система концептуально оформлених політичних, правових, релігійних, естетичних, філософських уявлень, поглядів та ідей, які відображають ставлення людей до навколишньої дійсності та один до одного, способи пізнання та інтерпретації буття з позицій цілей, ідеалів, інтересів певних соціальних груп та суб’єктів політики. Тобто політична ідеологія – це не просто певна система поглядів та ідей. Її специфіка полягає в тому, що ця система поглядів та ідей обов’язково відображає становище певних класів, соціальних груп, націй, їх інтереси і уявлення про реалізацію цих інтересів. Ідеологія дає цілісне трактування суспільного життя, його смислу, спрямованості, перспектив та передбачає певні способи вирішення суспільних проблем. А сама суть цих способів вирішення так чи інакше пов’язується з інтересами певних соціальних груп. Вперше термін “ідеологія” (від грецького idea – слово, вчення) було вжите французьким філософом і економістом Дестютом де Трасі в книзі „Елементи ідеології” на початку ХІХ ст. для позначення вчення про ідеї. Мислитель стверджував, що ідеологія має бути точною наукою і вживав цей термін в позитивному значенні. В наполеонівській Франції термін „ідеологія” набув негативного відтінку. „Ідеологами” тоді називали людей, які проповідували відірвані від практичних питань суспільного життя і реальної політики погляди. Класики марксизму в „Німецькій ідеології” також трактували ідеологію як ілюзорну свідомість, що відображає дійсність у викривленому, перевернутому вигляді. На їхню думку, за умов, коли існують так звані „антагоністичні класи”, люди нездатні витворити наукового розуміння суспільства. Тому і пригноблені, і гнобителі внаслідок свого соціального становища мають спотворені, викривлені уявлення про суспільство, державу, право тощо. В даному контексті важливо показати співвідношення таких двох форм суспільної свідомості, як ідеологія та наука. Найперше зазначимо, що обидві вони будуються на певних теоретичних основах, використовуючи раціональні методи розмірковування та переконання. Систематизовані теоретичні знання складають основний зміст ідеології, але крім цих знань ідеологія містить ще й ціннісний аспект, пов’язаний з вираженням нею класових інтересів. Якщо теоретичне знання ґрунтується передусім на фактах, встановлених та перевірених наукою, то ідеологія нерідко – на суб’єктивних передумовах, умовних тлумаченнях, цінностях, що відбивають інтереси тих чи інших класів. В той час, коли наука спрямована на пізнання істини, на розкриття об’єктивних законів реальності, отримання достовірних знань, ідеологія передбачає досягнення певних політичних цілей, які відповідають інтересам тих чи інших груп. При цьому ідеологія обов’язково будується на припущеннях та оцінках, завжди виправдовує певні дії. Вона намагається стати колективним віруванням, бути масовою, тоді як наука є завжди елітарною. Таким чином, жодна ідеологія не дає безумовно точного та цілком надійного відображення дійсності, а тому ті програми, ідеали, цілі, які формуються ідеологами, можуть суттєво відрізнятися від реальних суспільних ситуацій і можливостей. А це, в свою чергу, пояснює те, що програми тих чи інших політичних партій завжди представляють собою лише один із можливих варіантів політики. Виходячи з таких особливостей ідеології як форми свідомості, деякі із західних мислителів (зокрема К. Мангейм) оголосили її в принципі „хибною свідомістю”. Наступним кроком в цьому напрямку стало висловлене американським вченим Д. Беллом в 60-і роки ХХ ст. прагнення взагалі звільнитися від ідеології як форми свідомості, що безнадійно застаріла (концепція „ деідеологізації”). За тодішньою думкою Д. Белла, в сучасному суспільстві місце ідеології повинна зайняти наука. Проте вже в 70-і роки той же Д. Белл, а також багато інших дослідників виступили з концепцією „ реідеологізації ”, визнавши необхідність формування нової ідеології, яка відповідала б суспільним реаліям, вимогам часу, спиралася б на наукові досягнення. Таким чином, спроба „відмінити” ідеологію не привела до успіху, і в епоху технологічної революції ідеологія як форма свідомості продовжує існувати і чинити вплив на людей. В чому ж причини „живучості” ідеології? Ті, хто говорить про необхідність “відміни” ідеології, розглядають її за допомогою критеріїв, характерних для науки (технократичний підхід), і знаходять в ідеології, з даної точки зору, серйозні слабкості. Проте потрібно мати на увазі, що ідеологія – інша, ніж наука, форма суспільної свідомості, вона служить іншим цілям. В науці реалізується потреба в пізнанні, у відкритті істини. Існування ж ідеології обґрунтовується, на наш погляд, не лише відображенням нею інтересів певних соціальних груп, а й потребою людей у цілісній, непротирічивій, досить зрозумілій і простій орієнтації в суспільно – політичному житті (цього наука дати не може). Ідеологія не тільки зрозуміло і доступно пояснює цю реальність, але і підказує людині осмислене спрямування дій у світі цієї реальності, наділяє людину певною загальною програмою дій. Крім цього, вона вказує принциповий шлях вирішення тих проблем, які стоять перед суспільством. І хоча кожен з реально можливих шляхів вирішення проблем в першу чергу або найбільшою мірою відповідає інтересам певних соціальних груп, ідеологія, однак, трактує той шлях, який вона пропонує, як такий, що найбільше відповідає інтересам усього суспільства, усіх соціальних груп, оскільки її творці та адепти зацікавлені у притягненні до неї максимальної кількості прибічників. Таким чином, виробляючи певні моделі пояснення реальності та соціальної дії, даючи цілісну орієнтацію в цій реальності, ідеологія виконує важливі суспільні функції, які в сучасному суспільстві не може виконати жодна інша форма свідомості. Тому, не дивлячись на кризи окремих ідеологій, всі уявлення про кризу ідеології в принципі як форми свідомості виявляються ілюзіями. Звичайно, це не знімає питання про можливу ілюзорність самих ідеологій, ідеологічних конструкцій. Адже будь - яка ідеологія містить в собі елементи недостовірності, утопізму. Ідеології завжди ведуть розмову не тільки про минуле і теперішнє, але й про майбутнє. А уявити собі це майбутнє в його реально – конкретних, достовірних рисах в принципі неможливо. З іншого боку, автори ідеологій, щоб притягнути на свій бік якомога більше прибічників, намагаються зобразити райдужні натхненні перспективи, в які можуть, звичайно, вірити і самі, але елементи утопізму при цьому обов’язково присутні. Проте це не дає підстав характеризувати ідеологію в цілому тільки як “хибну свідомість”. Принципово іншим явищем, на наш погляд, є свідома міфотворчість творців чи пропагандистів конкретних ідеологій. Політичні міфи – це ілюзорні уявлення, які навмисно застосовуються політичними силами для впливу на маси. За допомогою міфів нерідко підтримується авторитет політичних діячів чи партій, особливо тих, які знаходяться при владі. Міф часто слугує джерелом життєвості авторитарної чи тоталітарної влади, дозволяючи політикам за своїм бажанням маніпулювати масами, виступаючи при цьому одним із найбільш “брудних” засобів політики. Отже, ідеології, зі всіма їхніми недоліками та вадами, залишаються, як і раніше, потрібними сучасному світу. Вони виконують низку функцій, найважливішими серед яких можна назвати: - пояснення суспільно – політичної реальності, цілісної орієнтації людини у суспільстві; - обґрунтування та виправдання певної лінії політичної дії, яка відповідає інтересам тих чи інших соціальних спільностей; - інтегруючу та мобілізуючу, спрямовану на згуртування певних соціальних груп; - програмно – цільову (ідеології знаходять своє відображення в програмах діяльності, політичних платформах партій, які прагнуть до влади з метою реалізації інтересів певних соціальних спільностей). Приверненість людей до тієї чи іншої ідеології не може бути до кінця пояснена тільки раціональними доведеннями. Тут завжди присутнім є елемент віри, емоційного вибору, навіть підсвідомих орієнтацій. Ідеології засвоюються і закріплюються не тому, що їх істинність була якимось чином доведена, а тому, що вони відповідають інтересам певних соціальних груп, іншими словами, в них вірять не тому, що вони безумовно переконливі, а тому, що в них хочеться вірити. Підводячи підсумки по даній темі лекції зазначимо, що в ній ми з’ясували смислове навантаження таких основних понять, як “політична свідомість” та „політична ідеологія”. Контрольні запитання та завдання
1.В чому полягає відмінність буденного (емпіричного) рівня політичної свідомості від її теоретичного рівня? 2. В чому особливість ідеології як форми політичної свідомості? 3. Як співвідносяться ідеологія та наука як форми суспільної свідомості? 4. В чому суть концепції “деідеологізації” та “реідеологізації” суспільного життя? 5. Які існують причини постійної потреби суспільства в ідеології? 6. Які функції виконує ідеологія в суспільстві
Рекомендована література.
1. Белл Дж. Конец идеологии // Новое время – 1992 – № 7. 2. Гавриленко І. Чи потрібна державі ідеологія? // Віче – 1996 – № 4. 3. Соловев А. Н. Политическая идеология и логика исторической эволюци // Политические исследования. – 2001 - № 2. 4. Штика О. Ідеологія та держава як чинники творення нової України (Засади політико – ідеологічної доктрини). // Політологічні читання – 1995 - № 2. 5. Чуднцова И. М. Идеология и политика // Социально – гуманитарныє знания. – 1999 - № 4.
|
