Тема 9. ОнтологіяПлан 9.1.Онтологія як основа філософських концепцій 9.2. Простір і час –форми буття матерії 9.3. Категорії філософії 9.4. Основні закони діалектики 9.5. Діалектика та її антиподи: метафізика, догматизм, софістика, еклектика. Ключові поняття і терміни: Онтологія, буття, простір, час, кінцевість, безкінечність, духовне буття, потреби, інтереси, духовне виробництво, суспільна свідомість, духовна культура, категорії діалектики, міра, властивість стрибок, якість, кількість 9.1.Онтологія як основа філософських концепцій Онтологія (грец. «оntos» - суще «logos»- слово, вчення) - це сфера філософських знань, яка вивчає проблему буття і небуття, виявляє сутність всього того, що володіє якістю існування і неіснування, тобто це вчення про суще. Не зважаючи на грецьке походження терміну «онтологія», він став використовуватися філософами тільки починаючи з ХVІІ ст. Всі системи філософських знань так чи інакше мають у своїй основі онтологічне підґрунтя, серед них гносеологія, аксіологія, соціальна філософія, етика і естетика, логіка та ін. Перша спроба описати буття була зроблена грецьким філософом Парменідом. Під істинним буттям він розглядав «царство чистих думок і краси», яке пізнається у відмінності чуттєвих речей, як щось близьке до ілюзорності. Філософ вважав, що істинне буття незмінне, воно єдине, нерухоме, досконале, не виникло і не може загинути, і крім нього нічого немає і не може бути. Аристотелем теж була надана власна трактовка буття матеріальних речей. Так, буття – це жива субстанція, яка характеризується такими параметрами: 1) кожна річ є самостійний факт, на який ми звертаємо свою увагу; 2) кожний об’єкт має структуру, частини якої співвідносяться одна з одною; 3) кожна річ обов’язково вказує на своє виникнення і має своє певне призначення. Таким чином, для античної філософії характерно сприйняття цілісності буття і мислення, закладаються основи для пізнання сущого. В середні віки, у зв’язку з релігійністю філософії, оформлюється онтологічне доведення буття Бога, тобто абсолютне буття виводиться з загального поняття буття. В добу Відродження і Нового часу буття розглядалося як щось тілесне, як об’єктивна реальність, яка протистоїть людині і його розуму. Природа розуміється поза відношення до неї людини, як свого роду механізм, який діє сам по собі. Сучасна філософія ХХ ст. розглядала буття як людське існування, як життя. Частина філософів інакше оцінювала буття людини по відношенню до бога. На їхню думку, на межі життя людина залишається самотньою у Всесвіті і тому жадає Бога. Бог розглядається не як творець світу, а як єдина жива сутність у Всесвіті. Існують наступні типи онтології: 1) буття речей (тіл) і процесів; 2) буття людини; 3) буття духовного (ідеального); 4) буття соціального (індивідів, соціумів, спільнот). Проблемами буття речей і фізичного буття людини глибоко займаються природничі науки. Буття соціальне і духовне більш цікавить філософію, соціологію, політологію та ін. науки. Духовне буття включає до себе багатогранні процеси, явища, які пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей; це сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва. Таким чином, духовне життя охоплює світ ідеального (ідеї, гіпотези, теорії).
|
