КИЇВСЬКА РУСЬМета: Окреслити передумови утворення Давньоруської держави, розкрити суть теорій походження Київської Русі, визначити роль норманів в утворенні держави східних слов’ян, охарактеризувати політичний устрій, соціальну структуру та господарство Русі. Розкрити поворотну роль одержавлення християнства для зміцнення держави та для пришвидшення культурного поступу. Довести, що утворення і розвиток Давньоруської держави було закономірним підсумком складного і тривалого соціально-економічного та культурного розвитку слов’янського суспільства. З’ясувати чому Русь перейшла від моно- до поліцентризму і які наслідки були цього процесу. Переконатись, що феодальне дріблення було природним наслідком розвитку феодального ладу. Вияснити, які князівства першими відокремились і яку роль у цей період відіграв Київ. Проаналізувати вплив монголо-татарської навали на розвиток Галицько-Волинської Русі. Ознайомитись з яскравим і багатогранним явищем – культурою Київської Русі, яке стало наслідком тривалого процесу внутрішнього розвитку східнослов’янського суспільства і увібрало все краще від своїх слов’янських предків та від світової цивілізації. Узагальнити отримані знання, визначити історичне значення Київської Русі. Виокремити уроки історії Київської держави. Орієнтовний план вивчення теми
Реферати: ‒ Культура Київської Русі. ‒ Давньоруські князі Олег, Ігор, Ольга. ‒ Київський князь Володимир Великий. ‒ Великий київський князь Ярослав Мудрий. ‒ Великий київський князь Володимир Мономах. ‒ Хрещення Русі.
Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст: Відповідь на перше пита ння бажано почати з короткої характеристики джерельної бази історії Київської Русі, виділивши з-поміж інших писемних джерел «Повість врем’яних літ» з її династичним викладом давньоруської історії. Дослідити шлях перетворення східнослов’янських племен у союзи племен, які постають державними об’єднаннями-князівствами. Розкрити зміст «норманської» й «антинорманської» теорій. Проаналізувати передумови виникнення держави та об’єднання східнослов’янських племен навколо Києва. Вокняжіння Олега в Києві показати як зміну місцевої київської князівської династії династією Рюриковичів. Розповіді про давньоруських князів мають містити хронологію та найважливіші моменти їх державотворчої політики. Друге питання варто почати з того, що князювання Володимира Великого стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Політика руських князів щодо збирання навколо Києва слов’янських земель була завершена Володимиром і увінчала тривалий процес формування території Київської держави. Пояснити необхідність проведення адміністративної та військової реформ. Проаналізувати причини хрещення Русі князем Володимиром. Звернути увагу на запровадження християнства візантійського зразка. Особливу увагу акцентувати на наслідках (позитивних і негативних) християнизації Київської Русі. Третє питан ня – це розповідь про період піднесення Київської Русі за князювання Ярослава Мудрого. Будуючи її, важливо не упустити такі суттєві моменти як: посилення єдності, централізації держави, її європезацію. Доцільно розкрити діяльність Ярослава Мудрого щодо убезпечення кордонів держави, охарактеризувати дипломатичну діяльність князя, показати його піклування внутрішньою розбудовою держави. Акцентувати увагу на тому, що з ім’ям цього князя пов’язано створення першого писаного зведення законів Київської Русі – «Руської правди». По смерті Ярослава Мудрого централізована монархія дещо занепадає, але відцентровані тенденції на деякий час вдалося призупинити Володимиру Мономаху. Четверте питання – розповідь про князювання Володимира Мономаха, який уславився перемогами над половецькими ханами. Він відновив єдиновласну монархію. Зупинитися на характеристиці «Повчання дітям» Володимира Мономаха, яке вирізнюється високими літературними достоїнствами, пронизане турботами про рідну землю, ідеями гуманізму. П’яте питання почати з характеристики соціальної структури Київської Русі. Виділити окремі суспільні верстви: «Великий князь руський», двір, родина князя; залежні від нього «світлі князі»; бояри; дружинники; Віче; категорію міських жителів складали ремісники, служилі люди (чиновники), купці, духовенство; селяни поділялись на закупів, дворову челядь, смердів, рядовичів, холопів, чернь. Обговорити проблему «давньоруської народності». Охарактеризувати сільське господарство (землеробство), розвиток ремесел і торгівлі в Київській Русі. Звернути увагу, що її територія була вкрита мережею міжнародних торговельних шляхів. Розповісти про становлення грошової системи. Готуючи відповідь на шосте питання, необхідно сконцентрувати увагу на зовнішньополітичній діяльності давньоруських князів, підкреслюючи, що вона підпорядкувалася інтересам зміцнення держави та підвищення її міжнародного авторитету. Визначити пріоритетні напрями зовнішньої політики Святослава Ігоревича, Володимира Великого та Ярослава Мудруго. Розкрийте питання зміцнення кордонів Київської Русі, а також роль торгівлі з державами Сходу, Заходу й Візантії. Порівняйте зовнішньополітичні пріоритети київських князів в період формування і розквіту Київської держави. Сьоме питання доцільно розпочати з огляду історичного процесу після смерті Ярослава Мудрого, так як саме тоді намітилась зміна форми правління в Давньоруській державі: одноосібна монархія еволюціонізувала у монархію федеративну. Охарактеризувати спроби Ярославичів стабілізувати ситуацію і забезпечити єдність держави. Володимир Мономах і Мстислав Володимирович тимчасово уповільнили відцентрові тенденції, але утримати єдність руських земель не вдалося їх наступниками. Серед низки чинників, котрі зумовили феодальну роздрібленість, виділити і охарактеризувати такі: 1) великі простори держави та етнічна неоднорідність населення; 2) зростання великого феодального землеволодіння з натуральним господарством в його основі; 3) відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади; 4) зміна торговельної кон’юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії у зовнішній торгівлі; 5) посилення експансії степових кочівників. Підкреслити позитивні і негативні фактори політичної роздрібненості Русі. Відповідь на восьме питання передбачає огляд процесу відокремлення і осібного розвитку окремих регіонів Давньоруської держави. Необхідно охарактеризувати також зміну статусу Києва і піднесення нових політичних та культурних центрів. Готуючись до дев’ятого питання варто пам’ятати, що питання про роль монголо-татарського нашестя є складним і дискусійним. Одні з учасників дискусії (Л. Гумільов, Б. Васильєв) вважають, що іга фактично не було, а був союз Русі з Ордою, а інші (Б. Рибаков, П. Толочко, М. Котляр) вказують на руйнівні наслідки золотоординського іга. Охарактеризувати терміни «монголо-татарське нашестя» – «монгольське нашестя». Розповісти про битву на р. Калці 1223 року, про облогу і падіння Києва в 1240 році і про утворення Золотої Орди. Оцінювати наслідки монгольської експансії на слов’янські землі доцільно за такими напрямами: 1) руйнація та падіння ролі міст; 2) занепад ремесла і торгівлі; 3) демографічні втрати; 4) знищення значної частини феодальної еліти. Залежність від Золотої Орди показати у трьох площинах: економічній, політичній, військовій. Готуючи десяте питання, найперше потрібно звернути увагу на те, що проблема етнічного розвитку Київської Русі постійно привертала увагу дослідників і що саме вона найбільше деформувалася впливом політичної кон’юктури. Найтривалішою є дискусія про давньоруську народність. У цій частині відповіді найкраще допоможе розібратися стаття Л. Залізняка «Давньоруська народність: імперський міф чи історична реальність? («Пам’ять століть». – 1996. – № 2. – С. 2-15). Невід’ємним компонентом відповіді має бути матеріал про те, що Київська Русь була багатоетнічним організмом. Поруч зі слов’янами на території Київської Русі проживали понад 20 народів: на півдні – печеніги, половці, берендеї, каракалпаки; на північному заході – литва і ятвяги; на півночі і північному сході – чудь, весь, меря, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та інші угро-фінські народи. У містах Київської Русі існували колонії німців, поляків, євреїв, вірмен, готів, варягів. Праці сучасних істориків, етнографів і лінгвістів доводять, що Київська Русь була давньоукраїнською державою. Український етнос формувався на території Київської, Древлянської, Чернігівської, Переяславської, Галицької і Волинської земель. За цими землями закріпилась назва «Україна». У відповіді на одинадцяте питання найдоцільнішим є використання статті В.М. Рички «Про еволюцію назви «Русь» в етнополітичній історії України», котра рекомендована у списку літератури. Пояснюючи термін «Україна», необхідно підкреслити географічний і державницький аспекти. Опрацювати статтю Едуарда Острося про походження назви «Україна», котра рекомендована до заняття. Дванадцяте питання це розповідь про феномен давньоруської культури, котра сформувалася на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури. Варто підкреслити характерні риси та особливості давньоруської культури, а саме: домінуючий вплив християнської релігії; запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середовища, котре послужило підґрунтям для створення місцевої самобутньої культури; форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Даючи відповідь на тринадцяте питання, варто зробити стислий огляд державно- політичної історії Київської Русі, нагадати хронологію основних подій і пікреслити, що Давньоруська держава залишила блискучу спадщину на терені Східної Європи. ЇЇ величезна політична і культурно-духовна традиція визначила на багато століть напрямок історичного розвитку кількох держав східноєвропейських народів. В часи існування Київська Русь витворила могутню силу, яка тримала в єдності східнослов’янський світ і в часи дроблення його на князівства-держави, і в часи найбільших лихоліть: це духовна культура. Передовий для того часу соціально-економічний і політичний лад, вдала зовнішня політика, плідне використання надбань світової цивілізації, духовне і культурне відродження, пов’язане із запровадженням християнства, сприяли утвердженню Київської Русі як однієї з провідних країни світу.
Основна хронологія: V – VІІ ст. – розселення східних слов’ян; VІ – VІІ ст. – поява міст у східних слов’ян; VІІІ – ІХ ст. – формування східнослов’янської держави; 880-912 рр. – князювання Олега з роду новгородського князя Рюрика; 882 р. – вбивство Олегом київських князів Аскольда і Діра, вокняжіння на київському престолі Олега; 912-945 рр. – княжіння Ігоря; 945-969 рр. – регенство дружини Ігоря Ольги від імені малолітнього сина Святослава; 968-972 рр. – княжіння Святослава Ігоревича; 980-1015 рр. – княжіння Володимира Святославовича; 988 р. – хрещення киян, початок запровадження християнства на Русі; 1015-1019 рр. – княжіння сина Володимира Святополка І Окаянного; 1019-1054 рр. – княжіння Ярослава Володимировича Мудрого; 1054-1068 рр. – княжіння Ізяслава; 1072 р. – «Правда Ярославичів» (нова редакція збірника руських законів); 1073-1076 рр. – княжіння Святослава Ярославича; 1077-1078 – повернення Ізяслава (з допомогою польського короля Болеслава ІІ); 1078-1093 рр. – княжіння Всеволода Ярославовича; 1093-1113 рр. – княжіння Святополка Ізяславовича; 1097 – Любецький з’їзд, що являв собою спробу припинити чвари між князями і об’єднатися для боротьби із зовнішніми ворогами; 1113-1125 рр. – княжіння Володимира Мономаха; 1113 – Устав Володимира Мономаха (доповнення до «Руської правди»); 1125-1132 рр. – княжіння Мстислава Володимировича. Завершення періоду єдності на Русі. 1097 р. – заснування Новгород-Сіверського князівства; 1050-ті рр. – виникнення Переяславського князівства; 1206 р.– монгольську державу очолив хан Чингізхан; 1223 р. – битва на р. Калка, що призвела до тяжкої поразки руських дружин; 1237-1238 рр. – похід орд хана Батия на північні князівства: Рязанське, Володимиро-Суздальське, Смоленське; 1239-1240 рр. – війська хана Батия захопили Переяслав і Чернігів; 1240 р. – оточено і взято Київ; 1241 р. – захоплено Галичину і Волинь. Втрачено всі три столиці – Київ, Галич, Володимир-Волинський; 1242 р. – створено державу – Золота Орда. Столиця – Сарай-Бату; 1259-1261 рр. – орди хана Бурундая вирушили на Галичину і Волинь. Зруйновано основні фортифікаційні укріплення руських князівств. 1012-1037 рр. – будівництво Софіївського собору в Києві; 1037 р. – Ярослав Мудрий заснував при Софіївському соборі першу бібліотеку на Русі; 1051 р. – заснування Києво-Печерської лаври; 1037-1039 рр. – Митрополит Іларіон написав і проголосив «Слово про Закон і Благодать»; 1113 р. – укладання літописцем Нестором «Повісті врем’яних літ»; 1187 р. – вперше в літописі згадується назва «Україна».
Опорні поняття та терміни: ДРУЖИНА – озброєні загони при князеві у Київській Русі. Брали участь у війнах, управлінні князівством та особистим господарством князя. Поділялась на «старшу» і «молодшу». ЗАКУПИ – люди, що з різних причин втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку). ЇЗГОЇ – категорія людей, що вийшли із свого звичайного соціального стану, позбавились засобів до існування. РЕГЕНТСТВО – в монархічній державі тимчасове правління, одноосібне чи колегіальне (регентська рада), за недієздатністю монарха (за малолітством, тривалою хворобою та ін.). «РУСЬКА ПРАВДА» – давньоруське право, включає: окремі норми «Закону Руського», правду Ярослава Мудрого, Правду Ярославичів, Устав Володимира Мономаха та ін. Предметом правового захисту в ній є: життя, тілесна недоторканість, честь дружинної знаті. РЯДОВИЧІ – селяни, які уклали з феодалом ряд (договір) і на його підставі працювали на феодала. СМЕРДИ – більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними. СНЕМИ – князівськи з’їзди. ХОЛОПИ – населення, що перебувало у повній власності феодала, за правовим становищем близькі до рабів. ЧЕЛЯДЬ – особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину. ЗОЛОТА ОРДА – середньовічна імперія під владою монголо-татарських ханів. Заснована Батиєм в 40-х роках ХІІІ ст. В часи свого розквіту охоплювала Східний Сибір від р. Обі, більшу частину Середньої Азії та величезні території Східної Європи до р. Дністра. КОЛЕКТИВНИЙ СЮЗЕРЕНІТЕТ – спільне управління Давньоруською державою найбільш сильними і авторитетними князями з сімейства Рюриковичів за доби удільної роздробленості. КИЇВСЬКА ЗЕМЛЯ – адміністративно-територіальна область Давньоруської держави. В період феодальної роздробленості її територія охоплювала землі, що простягалися на Правобережжі від басейну р. Рось на півдні (за винятком області тюркомовних чорних клобуків) до правого берега р. Прип’ять на півночі, де межувала з Чернігівським і Турівським князівствами. Далі кордони вздовж Прип’яті йшли на захід до нижньої і середньої течії р. Горинь, межиріччя р. Случ та верхів’їв Південного Бугу. На сході вони охоплювали частину Лівобережжя. Київ контролював також гирло Дніпра, де розміщувався важливий торговельний порт Олешшя. КНЯЗІВСТВО – державне утворення або територія на чолі з князем. КНЯЗЬ – 1) у східних слов’ян вождь, воєначальник племені (союзу племен), який обирався з числа родоплемінної знаті; 2) в період раннього феодалізму – глава держави або окремого політичного об’єднання. У Київській Русі склалася така ієрархія титулу «князь»: «великий князь», який очолював значне державне об’єднання на Русі та «удільний князь», котрий мав власне володіння (уділ), що входило до складу великого князівства. ЧЕРНІГІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО – у вузькому розумінні – власне чернігівська князівська волость; у широкому – вся Чернігово-Сіверська земля, до складу якої входили значні території давніх племінних об’єднань – полян, сіверян, в’ятичів, радимичів, кривичів. ВЕСНЯНКИ – хорові пісні, присвячені приходу весни, з іграми й танцями, в яких органічно поєднанні слово, рух і мелодія. У давніх слов’ян рік починався весною (березневе літочислення). КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ – перша церковна структура в Русі-Україні після запровадження християнства. З часу свого існування (між 995 і 997 рр.) мала відносну самостійність, хоча й перебувала під юрисдикцією константинопольського патріарха. Внаслідок політичного та економічного занепаду Києва припинила свою діяльність. Відновлена в 1620 р. МАСЛЯНА – давньослов’янське свято проводів зими, пристосоване християнською церквою до тижня перед Великим постом. ОРАНТА – давньохристиянська Богоматір, заступниця людей, покровителька бідних; образ молитви. Зображалася з піднятими вгору руками – жест адорації (молитви). ФЕНОМЕН – виняткове, незвичайне, рідкісне явище.
Література:
6. Денисенко В. Освіта і шкільництво у давній Русі-України // Пам’ять століть. – 2005. - № 2. – С. 15-25.
8. Дубиняк Р., Цибаняк П. Грошова система в Україні за княжих часів // КС. – 1992. - № 4. – С. 52-56.
20. Новакович Руслан. Медики князівської Русі // КС. – 1994. - № 4. – С.112-114.
22. Острась Едуард. Звідки пішла назва «Україна» // КС. – 2006. - № 1. – С. 56-64.
24. Пуцько В.Г. Про заснування Десятинної церкви у Києві // УІЖ. – 1990. - № 9. – С. 93-98.
27. Ричка В.М. Про еволюцію назви „Русь” в етнополітичній історії України //УІЖ. – 1991. - № 2. – С. 86-89.
35. Юсова Н.М. Ґенеза концепту „давньоруська народність” у радянській історичній науці // УІЖ. – 2001. – № 6. – С. 65-86. 36. Юсова Н.М. Ідейна й термінологічна генеалогія поняття «давньоруська народність» // УІЖ. – 2006. – № 4. – С. 101-130.
ГАЛИЦЬКО ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (ДЕРЖАВА) Мета: Висвітлити процес появи нового державного об’єднання – Галицько-Волинського князівства, яке впродовж майже півтора століття після занепаду Києва було центром політичного та економічного життя східного слов’янства і представляло східнослов’янську державність на міжнародній арені. З’ясувати етапи державного розвитку та причини занепаду Галицько-Волинської держави.
План 1. Становлення Галицько-Волинської держави. 2. Діяльність Данила Галицького. 3. Галицько-Волинська держава за спадкоємців Галицького (1264-1325 рр.). 4. Боротьба за „галицьку спадщину” Литви, Польщі та Угорщини (1325-1350 рр.). Реферати: 1. Князь Данило Галицький. 2. Галицько-Волинська держава: сторінки історії.
Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст: Відповідаючи на перше питання, варто підкреслити, що наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. князівства Середнього Подніпров’я – Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське через нескінченні князівські уособиці, зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників тощо занепадають і втрачають своє значення. Державотворчі процеси тут пригальмовуються, а натомість Південно-Західна Русь стає новим консолідуючим центром і осердям нового державного утворення – Галицько-Волинської держави. Її виникненню та піднесенню сприяла низка чинників, серед яких: вдале географічне положення, необхідність об’єднання зусиль для спільної боротьби проти агресії з боку Польщі та Угорщини, енергійна об’єднавча політика Романа Мстиславовича і Данила Романовича, а також спільні економічні та торговельні інтереси головним чином в результаті розробки багатих покладів солі. Як етапи становлення Галицько-Волинської держави доцільно виділити: 1) утворення та становлення (1199-1205 рр.); 2) тимчасовий розпад єдиної держави (1205-1238 рр.); 3) об’єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом (1238-1264 рр.); 4) стабільність та піднесення (1264-1323 рр.); 5) поступовий занепад (1323-1340 рр.). Друге питання – це розповідь про Данила Романовича Галицького – князя волинського і галицького, старшого сина Романа Мстиславовича та його дружини Анни. Вона може бути побудована за таким планом: вокняження на Волині, відновлення Галицько-Волинського князівства, коронування Данила Галицького, боротьба із золотоординцями. Як підсумок, має бути аргументований висновок про те, що роки князювання Данила Галицького – це період найбільшого внутрішнього зміцнення і централізації Галицько-Волинської держави. У третьому питанні необхідно охарактеризувати діяльність нащадків Данила Галицького – Лева, Мстислава і Шварно. Найпослідовніше продовжував державницьку політику свого батька Лев Данилович (1264-1301 рр.), котрий приєднав Закарпаття і Люблінську землю, завдяки чому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію. На початку ХІV ст. від неї відходять окремі землі: турово-пінська, ятв’язька. В цей час правив син Лева Даниловича, король Юрій І, головним здобутком якого було утворення у 1303 р. окремої Галицької митрополії. Після смерті Юрія І Галицько-Волинська держава перейшла до його синів Андрія та Лева Юрійовичів, які проводили активну зовнішню політику, виступаючи проти татар. Останнім галицько-волинським князем був Юрій ІІ Болеслав, син дочки Юрія І Марії та мазовецького князя Тройдена. Правив він у 1323-1340 роках. Період правління Юрія ІІ став поступовим занепадом Галицько-Волинської держави: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення поверталось до католицизму. Розкриваючи четверте питання, необхідно підкреслити, що відразу після смерті Юрія ІІ у внутрішні справи Галицько-Волинської держави втрутились іноземці. Польський король Казимир ІІІ Великий здійснив грабіжницький похід на Львів, але не зміг утвердитися в Галичині. Лише після кількох років правління боярської олігархії на чолі з Д. Дедьком (1340-1349) Галицько-Волинська держава перестала існувати, і у 1349 р. Казимир ІІІ захоплює Галичину, а згодом ще й Холмщину та Белзьку землю. Волинь, де правив князь Любарт Гедимінович, відійшла до Литовської держави. Впродовж ХІІ ст. відбувалося поступове та неухильне проникнення угорських колоністів до Закарпаття. Наприкінці ХІV ст. угорський король передав місто Мукачеве з округою своєму родичеві литовському князеві Федору Коріатовичу, який привіз з Поділля, де княжив раніше, військову дружину й двір, що складалися включно з українців. Але по смерті цього князя його закарпатські володіння перейшли до угорського королівства. Насамкінець необхідно підкреслити, що Галицько-Волинська держава, як спадкоємиця Київської Русі, зберегла і модернізувала давньоруську організацію, зберегла від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства, продовжила військові та дипломатичні традиції Київської Русі тощо.
Основна хронологія: 1199 р. – волинський князь Роман Мстиславович об’єднав Галицьку і Волинську землі; утворення Галицько-Волинського князівства; 1202 р. – Роман Мстиславович оволодів Києвом, об’єднавши всю Південно-Західну Русь; 1205 р. – Роман Мстиславович загинув біля польського міста Завихвоста під час походу на малопольського князя Лєшка Білого; 1219-1228 рр. – князювання в Галичині новгородського князя Мстислава Удатного; 1201-1264 рр. – життя Данила Романовича Галицького; 1215 р. – Данило і Василько Романовичі вокняжились на Волині; 1225 р. – перша спроба захопити галицькі землі (невдала); 1238 р. – Данило Романович вокняжився в Галичині; розгромив хрестоносців під Дорогочином; 1245 р. – добився права на князювання в Галичині та Волині, здобув у Золотій Орді «ярлик»; 1253 р. – Данила Галицького короновано папою римським Іннокентієм ІV; 1256 р. – засновано м. Львів; 1323 р. – Литва захопила Берестейську та Дорогочинську землі; 1323-1340 рр. – князювання Юрія ІІ (Болеслава Тройденовича – останнього Галицько-Волинського князя); 1302-1203 рр. – заснування Галицької митрополії Православної Церкви.
Опорні поняття та терміни: ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО – політично-територіальне утворення на західних землях Південної Русі, що склалося в другій половині ХІ ст. навколо м. Володимира Волинського. Започатковане старшим сином Ярослава Мудрого Ізяславом по смерті батька. В 1154 році розділилось на Володимиро-Волинське і Луцьке. Далі історія Волинського князівства зосереджується у Володимиро-Волинському князівстві, на чолі якого став Мстислав Ізяславович. Наприкінці 1160-х років воно було поділене між його синами. У Володимирі до кінця ХІІ ст. правив Роман Мстиславович, котрий об’єднав Волинське князівство з Галицьким. ГАЛИЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО – територіально-політичне утворення на заході Південної Русі з центром у м. Галичі. Сформоване на початку 1140-х років звенигородським князем Володимирком Володаревичем, який приєднав до своїх володінь Перемиське й Теребовлянське князівство та м. Галич. Син Володимира Ярослав і онук Володимир княжили у Галичі до кінця ХІІ ст. Зі смертю Володимира Ярославича (1199 р.) династія Ярославичів згасла. ГАЛИЦЬКА МИТРОПОЛІЯ – церковна провінція, що була утворена на землях Галицько-Волинської держави старанням князів Лева Даниловича та Юрія І у 1302-1303 роках. Грамоту на піднесення галицького єпископства до рангу митрополії та вилучення його з-під юрисдикції київського митрополита підписали Константинопольський патріарх Атаназій та візантійський імператор Андроник. До її складу входило шість єпархій: Галицька, Володимирська, Перемишльська, Холмська, Луцька та Турівська. Вперше скасовано Галицьку митрополію за наполяганням Москви у 1347 році. У 1347 р. царгородський патріарх Філотей відновив її, і митрополитом став галицький єпископ Антоній. У 1401 році була підпорядкована Київській митрополії, а київський митрополит став іменуватися «Київським, Галицьким і всея Русі». Резиденція київського митрополита знаходилась у Москві. Вдруге відновлена у 1807 році. ОПОЗИЦІЯ – протидія, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії, організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому. Література:
11. Котляр М.Ф. Галицько-Волинське князівство // УІЖ. – 2000. - № 1. – С. 21-32. 12. Котляр М.Ф. Роман і Романовичі в історії України (до 880-річчя Данила Галицького) // УІЖ. – 2001. - № 4. – С. 57-75. 13. Котляр Микола. Бойові та похідні порядки галицького і волинського війська в ХІІ – ХІІІ ст. // КС. – 2004. - № 4. 14. Крип’якевич І.П. Історія України. – Л., 1990. – С. 85-98. 15. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1992. – Т. 1. – С. 192-214. 16. Толочко О.П. Конституційний проект Романа Мстиславовича 1203 р.: спроба джерелознавчого дослідження // УІЖ. – 1995. - № 4. – С. 22-37. 17. Толочко П. Русь-Мала Русь – руський народ у другій половині ХІІІ – XVIІ ст. // КС. – 1993. - № 3. – С. 3-15. 18. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С. 60-77.
|
