Психологічний аналіз потребнісно-мотиваційної, операційної, інформаційної та регулятивної підсистем діяльності та поведінки особистості

Потребнісно-мотиваційна підсистема діяльності охоплює сукупність чинників, які спонукають особистість діяти: потреби, мотиви, інтереси, цілі, установки, спрямованість. Джерелом діяльності є потреби – динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності.

Потребам властивий пасивно-активний, суб’єктивно-об’єктивний, суспільно-особистісний, предметний характер. Вони визначаються пасивністю, тому що задаються певними умовами біосоціального існування людини, а саме дефіцитом у нормальній життєдіяльності. Так, кожний з нас має потребу в їжі, в комфортних умовах життя, у пізнанні тощо Активний характер потреб зумовлений тим, що вони викликають активність стосовно подолання такого дефіциту. Тобто, щоб забезпечити свої потреби люди готують або купують їжу, облаштовують своє житло, навчаються, працюють.

Потреби є суб’єктивними, оскільки кожна людина переживає відчуття нестачі в чомусь залежно від своїх особливостей. Значення будь-якого дефіциту оцінюється різними людьми по-різному. Вони використовують різноманітні способи і засоби задоволення потреб, що засвідчує їх суб’єктивний характер. Водночас об’єктивний аспект потреб визначається тим, що кожна з них виявляється у нестачі певних об’єктивних предметів чи явищ, виникає в об’єктивній ситуації життєдіяльності людини і має об’єктивну цінність, задовольняється за допомогою об’єктивних засобів.

Зміст потреб особистості великою мірою зумовлений рівнем культурно-історичного розвитку суспільства, в якому вона живе. На кожному його етапі виникають певні однакові для людських спільнот потреби, притаманні саме тому часові, в якому вони функціонують. Цим визначається суспільний характер потреб. Наприклад, у зв’язку з бурхливим розвитком інформаційних процесів та інформаційних систем виникла потреба в комп’ютерній техніці, без якої сьогодні важко уявити роботу будь-якої установи. Водночас люди розв’язують цю проблему залежно від змісту власних потреб: одні використовують комп’ютер як засіб друкування документів, інші – з метою ефективної обробки зображень, а ще інші – як іграшку. Таким чином, потреби виступають особливою формою відображення умов життя особистості. Основними компонентами потреби є коло предметів, які можуть її задовольнити, та способи задоволення.

Предметність потреби зумовлена її приуроченістю до конкретних предметів та явищ. Стан потреби визначається нестачею у чомусь конкретному, предметному. Це видно із запропонованої нижче класифікації потреб. Їх поділяють на дві великі групи:

1) матеріальні потреби, пов’язані з тілесними нестатками (у їжі, одязі, теплі та ін.);

2) духовні потреби, зумовлені суспільною сутністю людини, її проживанням у суспільстві (потреби в діяльності, спілкуванні, пізнанні, творчості та ін.).

У сучасній психології є визнаною класифікація потреб, запропонована А. Маслоу. Він пропонує виокремити п’ять основних груп потреб, котрі розташовані на п’яти рівнях:

1) фізіологічні потреби розуміються як потреби організму в умовах, необхідних для його збереження і функціонування – це потреби у повітрі, воді, їжі, певному температурному режимі тощо;

2) потреби в безпеці (фізичній, соціальній): у безпечних природних, екологічних та соціальних умовах, що виявляються як прагнення бути впевненим у майбутньому, відчувати себе захищеним, позбавитися від невдач та страхів (так, люди потребують впевненості в тому, що їхньому життю не загрожують небезпечні віруси, викиди у повітря, воду чи ґрунт отруйних речовин, а їхньому благополуччю – втрата роботи, мізерна пенсія тощо);

3) потреби в приналежності (причетності) та любові – виявляються у прагненні бути причетним до певної групи людей, до її справ та діяльності, любити та відчувати любов і підтримку від інших людей;

4) потреби в успіхові – виявляються у прагненні досягнути високого рівня майстерності, високого статусу, отримати високу оцінку та визнання від інших, мати підстави поважати себе;

5)потреби в самоактуалізації – це потреби в реалізації людиною її можливостей у різних сферах життя, у розвитку своєї особистості.

На думку, А. Маслоу, людина намагається задовольнити свої потреби починаючи з фізіологічних. Далі вона прагне піднятися вище у задоволенні потреб – від фізіологічних до потреби у самоактуалізації. І це прагнення є визначальним в її діяльності та поведінці. Проте, якщо вона стикається з конфліктом потреб, тобто з незадоволенням потреб різних рівнів, то здебільшого перемагають потреби нижчих рівнів.

Це відбувається не завжди. Чим вищим є рівень розвитку особистості, тим більшого значення для неї набувають потреби вищого ґатунку. Незважаючи на несприятливі умови життя, саме вони спрямовують людину до саморозвитку та самовдосконалення.

У ході задоволення потреби мають місце такі явища, як:

· більш або менш ясне усвідомлення певної потреби, що супроводжується характерними емоційними станами: незадоволенням, навіть стражданням від нестачі чогось, захопленням предметом потреби тощо;

· наявність емоційно-вольового стану, спрямовуючого на пошук шляхів задоволення потреби;

· послаблення, зникнення чи перетворення такого стану на протилежний (наприклад, відраза до їжі після її надмірного вживання) після задоволення потреби;

· повторне виникнення потреби, коли нестача, що знаходиться в її основі, дає про себе знати.

Найбільше значення в житті людини мають потреби в праці, навчанні, спілкуванні, естетичні потреби.

На початкових етапах розвитку людини та суспільства праця була основним засобом безпосереднього задоволення всіх потреб. Надалі праця стала опосередкованим засобом задоволення потреб – продукт праці однієї людини обмінювався на продукти праці інших людей, завдяки чому задовольнялися її життєво важливі потреби. Пізніше праця стала забезпечувати певний статус людини в суспільстві, викликати задоволення, захоплення – тобто сама стала потребою. Разом з працею сформувалася потреба в здобутті знань, їхньому поглибленні та активізації творчих зусиль у процесі практичного застосування.

Важливою рисою сучасної людини є потреба в естетичній насолоді та в творчій діяльності в галузі певного мистецтва. Ще в давнину, коли людина тільки починала займатися елементарною працею, вона вже тоді прагнула надати своїм знаряддям праці та предметам побуту певного естетичного вигляду. Подальший розвиток естетичних потреб призвів до виникнення різноманітних видів і жанрів мистецтва: скульптури, ювелірного мистецтва, архітектури, живопису, музики, театру. Люди мають різні естетичні потреби. Це залежить від змісту, широти та глибини їхніх інтересів, ступеня активності. Одні потребують лише споживання мистецьких творів певного жанру, інші не мислять себе без діяльності в сфері мистецтва.

Потреби переживаються як бажання, потяг або прагнення.

Потяг – це неясний емоційний порив, який немає чітко вираженої спрямованості і виявляється в невдоволенні існуючим станом речей. Бажання визначається певним рівнем усвідомлення цілей, визначених для подолання невдоволення. Прагненню властивий найвищий рівень усвідомлення цілей діяльності щодо задоволення потреб.

Ці переживання сигналізують про наявність потреб, про їхнє задоволення чи незадоволення. Але вони не є достатньою умовою для того, щоб виокремити предмет потреби та спонукати людину до дій. Потреба набуває предметності в мотиві – усвідомленій індивідом спонуці до дій та поведінки, що виникає через зіставлення предмету потреби, емоційного змісту переживання потреби та очікуваного результату від її задоволення.

Мотив – це та внутрішня сила, яка пов’язана з потребами особистості і спонукає її до активності, спрямованої на задоволення потреб. Мотив є результатом мотивації – процесу усвідомлення потреби та створення спонукання до діяльності і спілкування для задоволення потреби і досягнення особистої чи групової мети.

Вироблення мотиву завершується прийняттям рішення про задоволення потреби. Тобто між моментом виникнення потреби та моментом її задоволення проходить певний час. Протягом цього часу потреба мотивується: створюється прагнення задовольнити її, яке спонукає до дії з метою отримання бажаного результату. В цьому процесі потреба виступає як внутрішній, а мета – як зовнішній аспект мотивації. На відміну від мети, яка є усвідомленою, мотив не завжди усвідомлюється людиною.

Активність особистості та її джерела. Класифікація потреб. Потреби і мотиви. Мотиви та цілі діяльності. Спрямованість особистості. Мотивація та пізнавальні процеси. Мотиви та емоційно-вольові процеси і навички.

За допомогою мотивації відбувається актуалізація тих чи інших мотивів, їх поєднання, підпорядкування (ієрархізація). Мотив може реалізуватися в таких формах, як інтерес, прагнення, переконання, установка.

Інтереси – це мотиви особистості, які відображають її специфічну спрямованість на пізнання певних явищ дійсності та її відносно постійну схильність до певних видів діяльності. Інтерес зумовлює вибір об’єктів на основі емоційно-пізнавальної оцінки: безпосередній інтерес зумовлений емоційною привабливістю предмета потреби; опосередкований інтерес виявляється в зацікавленості результатом діяльності з приводу задоволення потреби і зосереджений переважно на її практичному значенні. Інтереси спонукають до активізації не тільки пізнавальних сил, а й творчих зусиль особистості. Вони сприяють розширенню її знань, навичок та умінь у відповідній галузі. Інтерес пов’язаний з переживання емоційного задоволення від певної діяльності. Інтереси характеризуються:

· широтою – кількістю об’єктів дійсності, які мають значення для особистості;

· глибиною – ступенем проникнення особистості в зміст об’єктів, які вона пізнає;

· стійкістю – тривалістю збереження щодо певних об’єктів.

Ці характеристики віддзеркалюють напрями розвитку здібностей особистості. Так, її стійкий інтерес до театрального мистецтва, до отримання різнобічних знань про цей вид мистецтва та до поглиблення такої обізнаності може свідчити про наявність певних здібностей, необхідних для професійної діяльності актора.

Прагнення виявляються у вигляді усвідомлених поривів задовольнити потребу за допомогою організованої діяльності. Прагнення визначається високим рівнем усвідомлення потреби та цілей діяльності, спрямованої на їх задоволення. Прагнення досягти цілей того ступеня складності, на який людина вважає себе здатною, називається рівнем домагань. Рівень домагань зумовлений співвідношенням двох протилежних мотиваційних тенденцій – прагнення до успіху та прагнення уникнення невдачі.

Тенденція прагнення до успіху базується на трьох змінних: прагненні успіху (прагненні переживати гордість і задоволення від успіху), суб’єктивній вірогідності досягнення успіху, привабливості успіху в даній ситуації. Тенденція уникнення невдачі зумовлена мотивом уникнення невдачі (прагненні уникнути розчарування, сорому) та непривабливістю невдачі в конкретній ситуації.

Перша тенденція домінує, коли успіху важко досягнути (суб’єктивна вірогідність успіху є низькою). Друга тенденція слабшає в разі високої вірогідності успіху. Якщо людина визначається високим ступенем сформованості мотиву успіху, їй властиві впевненість в успіхові, активний пошук інформації, яка підтверджує її успіхи, рішучість і готовність взяти на себе відповідальність, задоволення від складних і цікавих завдань, прагнення до змагання та ризику, завзятість у подоланні перешкод, підвищення рівня домагань після досягнення успіху та їх зниження після невдачі, середній і реалістичний рівень домагань. Людям з високим ступенем сформованості мотиву уникнення невдачі притаманні самокритичність, готовність виконувати як складні, так і прості задачі, зацікавленість інформацією про можливі невдачі, причиною якої вони вважають нестачу власних здібностей.

Переконання – усвідомлені мотиви особистості, які спонукають її до дії відповідно до визнаних нею цінностей (еталонів належного, справедливого та необхідного). Переконання складаються з системи поглядів особистості. В їх основі знаходяться знання про навколишній світ: природу, суспільство, людину. До структури переконання також входять емоційні оцінки та вольова готовність до їх захисту і реалізації.

Установка забезпечує наближену до автоматизму визначеність поведінки у різноманітних ситуаціях життя. Вона виявляється в стійкій схильності особистості до певної форми реагування, за допомогою якої може бути задоволена певна потреба у певній ситуації.

Такі схильності мають місце у простих ситуаціях задоволення фізіологічних потреб та в складніших соціально зумовлених ситуаціях спілкування. На вищих рівня свого прояву установка отримує вигляд загальної спрямованості інтересів до конкретної сфери соціальної активності (професійної діяльності, відпочинку, хобі) і утворює систему ціннісних орієнтацій особистості – ставлення особистості до системи цінностей. У ціннісних орієнтаціях відображено передусім ставлення до цілей особистісної життєдіяльності. Тому ціннісні орієнтації виступають регуляторами діяльності і поведінки в найбільш значущих для особистості ситуаціях.

Система домінуючих мотивів особистості утворює її спрямованість. Це найістотніший елемент мотиваційної сфери, який підпорядковує собі всі інші. Структуру спрямованості складають передусім усвідомлені мотиви: інтереси, ідеали, цінності, ціннісні орієнтації, переконання особистості. Водночас до неї входять і малоусвідомлені мотиви: установки, потяги. Взаємодіючи, ці дві групи мотивів визначають поведінку людини в конкретній ситуації. Вони можуть узгоджуватися між собою – наприклад, у випадку відповідності цілі, прагнення, намірів, почуттів фахівця щодо вдосконалення своєї професійної майстерності. Але частіше він, спрямовуючи свої зусилля в цьому напрямі, є небайдужим до спілкування з друзями, цікавиться суспільними подіями, прагне співпрацювати з колегами. Тоді спрямованість виявляється в тому головному, що викликає найбільший інтерес. Розрізняють три види спрямованості:

· спрямованість на взаємодію – визначається домінуванням потреби у спілкуванні, в побудові добрих стосунків з людьми, в спільній діяльності з ними;

· спрямованість на завдання – характеризується перевагою мотивів, які спонукають до діяльності: інтересів до певного його виду чи видів (навчання, праці тощо), прагнення опанувати діяльність та виробляти й удосконалювати свої уміння і навички, досягти найбільшої продуктивності діяльності; у разі необхідності особистість може бути зорієнтованою на співпрацю з іншими;

· спрямованість на себе – виявляється у перевазі мотивів досягнення власного комфорту, добробуту, статусу, престижу; особистість байдужа до потреб інших людей та до своїх обов’язків і більшою мірою зосереджена на власних потребах, а в праці бачить можливість задовольнити ці потреби.

Мотив, як усвідомлена індивідом спонука його дій та поведінки, найповніше виявляє співвідношення між дією та причинами, що її зумовлюють. Акумулюючи в собі емоційний та розумовий образи потреб, втілюючи в собі рішення стосовно їх задоволення чи незадоволення, він надає суб’єктивного сенсу діям. Адже у свою діяльність кожна людина вкладає конкретний зміст, зумовлений її ставленням та спрямованістю.

Мотиваційна сфера виконує роль з’єднувальної ланки між об’єктивними вимогами суспільства (зокрема нормативними) та суб’єктивними відповідями особистості на них. Зумовлюючи культурний розвиток особистості, вона сама є результатом особистісних культурних надбань. Отже, мотивувати людей – означає зачепити їх важливі інтереси, вплинути на їхні переконання, ціннісні орієнтації, створити умови для самореалізації. Як, бачимо, цей процес передбачає взаємодію з внутрішнім світом особистості.