Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Українські Карпати





Українські Карпати являють собою південно-східну частину Карпатської гірськоскладчастої області. Українські Карпати, як і всі Карпати, являють собою складну систему альпійських структур, які виникли і розвивались на орографічних нерівностях, пов'язаних з попереднім, герцинським етапом складчастості. Поздовжнє простягання Українських Карпат зумовлене східнокарпатською специфікою структурно-фаціальних зон. У геоструктурному відношенні вони відповідають Карпатській покривно-складчастій споруді.

 
 

В геологічній будові переважає крейдово-палеогеновий фліш, трапляються виходи юрських вапняків, палеозойських кристалічних сланців. Неогенові вулканогенні утворення представлені андезитами, базальтами та їхніми туфами (рис. 9.1).

 

Рисунок 9.1 – Схематичний геологічний розріз частини Українських Карпат

 

Найбільш давні комплекси порід представлені гнейсами, кристалічними сланцями і мармурами. В Передкарпатському прогині свердловинами розкрито рифейські і кембрійські відклади, ордовицькі і силурійські аргіліти, вапняки з брахіоподами і граптолітами. Ці відклади товщиною до 2,5 км дислоковані і занурені під більш молоді осади. На сході прогину розкрито відклади середнього-верхнього палеозою платформового типу. Можливо, що в рифеї і палеозої район Східних Карпат і частково Передкарпаття пройшов всі етапи геосинклінального розвитку і до початку мезозою на ньому заклались нові прогини.

Тріасові відклади розповсюджені досить обмежено. До нижнього тріасу віднесено залягаючі на палеозої з кутовим неузгодженням конгломерати, глинисті сланці, пісковики, яшми з покривами діабазів. Середній тріас містить доломіти, доломітові брекчії та вапняки. Верхній тріас представлений вапняками, які містять різноманітну бентоносну фауну.

Юрські відклади широко розповсюджені у Східних Карпатах, але вони перекриті молодими відкладами і доступні для вивчення тільки у свердловинах. Починається розріз з піщано-глинистих відкладів, які неузгоджено залягають на границі з тріасом. На нижньоюрських відкладах з перервою в осадконакопиченні і неузгодженням залягають відклади середньої юри, які представлені вапняками.

Верхи середньої і низи верхньої юри представлені погано розчленованою товщею з чисельними амонітами.

В юрі розвинуті і вулканіти офіолітової асоціації, які вказують на присутність в цей період кори океанічного типу.

Крейдові відклади мають широке розповсюдження. На протязі крейдового періоду тут існували морські басейни, досить глибоководні, розчленовані на зони із різнонаправленими рухами земної кори значної амплітуди. У зв'язку з цим спостерігається велика різноманітність фацій, серед яких різко переважає фліш.

Відклади ранньої крейди представлені флішовою формацією - темними, майже чорними кременисто-карбонатними сланцями і кременистими вапняками, конгломератами, пісковиками, алевролітами і мергелистими осадами. Починаючи з туронського і до кінця датського періоду в Карпатах чітко виділяється флішова зона, де накопичувались піщано-глинисті осади. В Передкарпатському прогині до кінця верхньої крейди накопичувались карбонатні товщі. Товщина відкладів верхньої крейди знаходиться в межах від 600 до 2000 м.

В палеогені флішоутворення в Карпатах закінчується. До палеоцену відносять потужні (від 200 до 1200 м) товщі почергового залягання пісковиків та алевролітів з характерним комплексом форамініфер. На них без перерви в осадконакопиченні залягають тонкоритмічні флішові утворення еоцену товщиною від 500 до 1500 м. Олігоцен складений із аргілітів, кременистих вапняків, мергелів і пісковиків. Його товщина змінюється від 100 до 1000 м.

В неогені розпочинається орогенний етап розвитку області. Осадконакопичення було сконцентроване в Передкарпатському прогині і в Закарпатських міжгірських западинах. У ці прогини поступила велика кількість уламкового матеріалу за рахунок руйнування молодих Карпатських гірських споруд. В Закарпатті існували лагунні умови, які сприяли утворенню потужних соляних товщ. В кінці міоцену і в пліоцені широко проявився андезитовий вулканізм. До початку пізнього міоцену басейн повністю обмілів, що привело до утворення гіпсів і солей.

Четвертинні відклади Карпат фаціально надзвичайно різноманітні. Це переважно льодовикові, алювіальні, делювіальні та елювіальні відклади.

       
   

 
 

 
 

 


Рисунок 9.2 - Схема тектонічного районування Українських Карпат

 

1 - Східноєвропейська платформа; 2 - Передкарпатський передовий прогин: І - Зовнішня зона, ІІ -Внутрішня зона; 3 - Скибова зона; 4 - Кросненська зона; 5 - Магурська зона; 6 -Мармароська. зона; 7 - зона Пенінських стрімчаків; 8 - Закарпатський міжгірський прогин; 9 - андезито-базальти Вигорлат-Гутинської гряди; 10 - головні розломи у фундаменті; 11 – насуви: С—Стебницький, Б-Береговий.

 

В тектонічному відношенні Українські Карпати складаються із Східнокарпатського мегантиклінорію і Закарпатського міжгірського прогину. Із Східноєвропейською платформою ця область з'єднується завдяки Передкарпатському передовому прогину (рис. 9.2). Східнокарпатський мегантиклінорій є головним тектонічним елементом всієї Карпатської області. До його складу в напрямку від Передкарпатського прогину до Внутрішньої частини області виділяють наступні тектонічні зони: зовнішню антиклінальну, центральну синклінальну, внутрішню антиклінальну і Рахівський масив.

Зовнішня антиклінальна (Скибова) зона займає північно-східне крило мегантиклінорію. Ширина зони до 40 км. В межах зони крейдові і палеогенові флішеві товщі складно дислоковані і зібрані у сильно стиснуті лінійні складки, які простягаються на десятки кілометрів. Багато із них перевернуті, зірвані і насунуті на Передкарпатський передовий прогин, утворюючи великі лускуваті насуви (скиби). Зараз нараховується до шести великих лусок-скиб: Берегова, Орівська, Сколівська, Парашки, Зелем'янки і Ружанки. Амплітуда насувів досягає 10-15 км.

Центральна синклінальна (Кросненська) зона виповнена потужною товщею порід олігоценового віку. Породи, що виповнюють синклінорій утворились при сталому опусканні його основи. Найпоширеніші відклади Кросненської зони - відклади кросненської світи олігоцену. Складена вона пісковиками, піщано-глинистим флішем товщиною до 3500 м, які виходять на денну поверхню. У складі зони виділяють чисельні тектонічні порушення - скиби, згруповані у три підзони, які розрізняються будовою основи.

Внутрішня антиклінальна (Магурська) зона охоплює головний водорозділ Карпат, досягаючи в ширину 25 км. Флішеві породи крейдо-палеогенового віку інтенсивно дислоковані і ускладнені розривами. Складки великі, лінійно витягнуті у північно-західному напрямку. На південному сході структура залягає під неогеновими ефузивами вулканічного хребта.

Рахівський масив являється південно-східним закінченням Мармароського серединного масиву - давнього ядра гірськоскладчастої області Східних Карпат. Масив складається із кристалічних порід докембрію, палеозою і малопотужних відкладів тріасу і юри. В межах Рахівського масиву ці давні породи перекриті теригенно-карбонатним флішем крейдового віку товщиною до 1000 м, інтенсивно зім'ятого у складні складки. По південно-зіхідному схилу масиву вздовж глибинного розлому простягається зона екзотичних обривистих стрімчаків - бескидів.

Закарпатський міжгірський прогин простягається паралельно Карпатам смугою завдовжки 150 км, завширшки 25-35 км. Глибинними межами прогину є Закарпатський розлом на південному сході і зона Припанонського розлому на південному заході.

В геологічній будові прогину беруть участь неогенові моласи товщиною 2-3 км, які містять соленосну товщу та ряд інтрузивних субвулканічних тіл, характерних для Берегівської зони горстів.

Вулканічні Карпати складені неогеновими ефузивними породами (андезитами, базальтами, туфами), які частково перекривають моласовий комплекс. Донеогенова основа прогину складена з блоків розміром 3-5х8-10 км, поверхня яких утворена палеогеновими, мезозойськими і палеозойськими відкладами. Починаючи з палеозою, по системах перпендикулярних розломів відбувалися блокові рухи різного знаку, їхній вплив на неогеновий етап розвитку прогину проявився у нагромаджені різновікових відкладів у Солотвинській і Чоп-Мукачівській западинах.

Передкарпатський передовий прогин являє собою геологічну структуру, яка є частиною Карпатської складчастої системи. На території України простягається між Карпатською покривно-складчастою спорудою і Волино-Подільською монокліналлю, що є південно-західною окраїною Східноєвропейської платформи. Як передгірський, прогин почав формуватися в неогені протягом завершального етапу розвитку Карпатської дуги Середземноморського рухливого поясу. Наступна еволюція Карпатського орогену зумовила зміщення області осадконагромадження на північний схід і утворення у прогині трьох зон: Бориславсько-Покутської, Самбірської та Більче-Волицької. Існує також поділ на дві зони - Внутрішню і Зовнішню частини прогину.

Покриви Карпатської покривно-складчастої споруди перекрили внутрішні частини Передкарпатського прогину до кінця сарматського віку міоцену на відстань до 30 км.

У геологічній будові прогину беруть участь неогенові осадові утворення - моласи, які поділяють на нижні, середні та верхні. Бориславсько-Покутська зона складена із складок - скиб, що утворюють багатоярусну систему у вигляді єдиного покриву, переміщеного далеко на північний схід. У геологічній будові бере участь піщано-глиниста соленосна товща нижніх молас, що залягає на породах палеогенового і крейдового флішу. З цією зоною пов'язані родовища нафти, кам'яної і калійної солей.

Самбірська зона являє собою широку смугу скиб та складок, у цілому насунутих на периферійну частину Передкарпатського прогину. Складена вона товщею пісковиків, аргілітів, подекуди солі товщиною 3-4 км. Основою є мезозойський чохол епіпалеозойської платформи.

Більче-Волицька зона відзначається наявністю брахіантиклінальних і куполоподібних складок. Від суміжної платформи відокремлюється тектонічними порушеннями, переважно скидами. В її геологічній будові беруть участь верхні моласи (піщано-глиниста товща товщиною 1-4,5 км), що залягають на епібайкальському та епіпалеозойському фундаменті.






Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 357. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.086 сек.) русская версия | украинская версия