У професійному спілкуванні

Фразеологія (від грецького phrasis – вираження, logos – вчення) – розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом і визначається як лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично оформлених за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично.

Фразеологізм подібний до слова і словосполучення такими ознаками:

1) не конструюється щоразу в процесі мовлення, а відтворюється як готова значеннєва одиниця;

2) має стійку структуру;

3) входить у синонімічні зв’язки зі словами;

4) виконує синтаксичні функції у реченні.

Об’єктом фразеології як науки є, насамперед, власне фразеологізми, що мають повний набір категоріальних значень, за якими відрізняються від слова як значеннєвої одиниці мови:

1) лексичне значення виражається словосполученням кількох слів: воно єдине, узагальнене і, як правило, експресивне; семантично неподільне на значення окремих слів, що входять до його складу;

2) компоненти фразеологізму не можуть вільно сполучатися з усіма словами, а лише з обмеженим рядом (кількома словами);

3) фразеологізм характеризується стійкістю граматичної форми й усталеністю порядку слів;

4) слова у складі фразеологізму часто мають переносне значення.

Фразеологізм відрізняється і від вільного синтаксичного словосполучення і речення тим, що відтворюється як цілісна структура, а не будується щоразу за певними синтаксичними моделями і функціонує як один член речення на відміну від вільного словосполучення, яке членується мінімум на два компоненти з різними синтаксичними функціями.

Крім основних ознак фразеологізмів можна назвати й такі, як контекстуальна зумовленість їх уживання, стильова закріпленість, неможливість перекладу на іншу мову, а тому утруднений пошук відповідника в кожній мові тощо.

Фразеологія тісно пов’язана із соціально-економічними, політичними, культурними умовами життя. У фразеології відбивається багатовіковий життєвий досвід народу, вона є багатою скарбницею людського духу, що передається від покоління до покоління. Науці відомі кілька класифікацій фразеологічних одиниць. В.В. Виноградов започаткував класифікацію за семантичним принципом, згідно з якою виділяються три групи: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення – це стійкі неподільні словосполучення, зміст (значення) яких не виводиться із значень слів, що входять до фразеологізму: розводити антимонії, дати драла, врізати дуба, не до солі, точити ляси. Семантичне злиття в таких фразеологізмах пояснюється наявністю застарілих, незрозумілих слів: притча во язицех, темна вода в облацех. Фразеологічні зрощення за семантикою найближчі до окремого слова: живе на широку ногу (живе заможно).

Фразеологічні єдності також семантично неподільні і цілісні, але в них цілісна семантика частково мотивована значеннями слів, що становлять фразеологізм: закинути вудку, тягнути лямку, мілко плавати, покласти на полицю, товкти воду в ступі.

Фразеологічні єдності не мають такого міцного поєднання слів, як зрощення. Якщо фразеологічні зрощення неможливо поповнювати іншими компонентами, то у фразеологічних єдностях це іноді допускається: зітерти в порошок (зітерти в дрібний порошок), але не можна у зрощенні – врізати високого (чи зеленого) дуба.

Фразеологічні сполучення – такі стійкі мовні звороти, в яких один із компонентів має самостійне значення, що конкретизується у постійному зв’язку з іншими словами. Так, наприклад, слово брати утримує своє лексичне значення, але у поєднанні з різними іменниками виявляє конкретні значення єдиного цілого фразеологізму: нічого в рот не брати (нічого не їсти), брати рушники (свататися), брати гору (перемагати когось / щось); брати близько до серця (болісно переживати що-небудь); брати на глум (глузувати) тощо.

Л.Г. Скрипник пропонує генетичну класифікацію, виділяючи фразеологізми двох груп:

1) фразеологічні одиниці, організовані за моделлю словосполучення (рідше – речення), які за семантикою і структурою співвідносяться з окремим словом: функціонують як один член речення: без задніх ніг, і нашим і вашим, ні кола ні двора, танцювати під чужу дудку;

2) фразеологічні одиниці – фрази, що мають організацію простих або складних речень: Далеко куцому до зайця. Приший кобилі хвіст. Молоко на губах не обсохло. За царя Гороха, коли було людей трохи.

До фразеологізмів за ознакою відтворюваності у мовленні та усталеності компонентного складу можна віднести і прислів’я, приказки та крилаті слова і вирази.

Прислів’я – влучний образний вислів, часто ритмічний за будовою, який у стислій формі узагальнює, типізує різні явища життя. Прислів’я має повчальний характер. За інтонацією і граматичним оформленням прислів’я співвідносятся з реченням: Яка головонька, така й розмовонька. Не все те золото, що блищить. Суха ложка рот дере.

Приказка – влучний, часто римований вислів, близький до прислів’я, але без повчання. Приказки в образній формі констатують предмет чи явище: тягти лямку, міряти на свій аршин, як котові сало.

Крилаті слова – стійкі образні вислови, засвоєні з фольклорних, літературних, наукових джерел, вислови видатних людей, історичних діячів: ви любите на братові шкуру, а не душу! (Т. Шевченко) Гомеричний сміх (Гомер). Живильна вода (Нар. творчість). Залізом і кров’ю (Бісмарк).

Фразеології також властиві явища синонімії: бити байдики – гав ловити – сидіти сиднем; ні се ні те – ні богу свічка ні чорту кочерга – він такий, як хліб м’який; антонімії: ні пари з уст – роззявити пельку; взяти в голову – викинути з голови.