Небезпечність деяких неорганічних сполук

Луги

Луги (КОН, NaOH) викликають сильні хімічні опіки, грубі рубці, повну втрату зору. Небезпечна доза – 15 мг/кг.

 

Сполуки купруму

Сполуки купруму використовують для приготування фарб, протрав тощо. Деякі сполуки купруму використовують у піротехніці і керамічній промисловості. Ряд неорганічних сполук купруму застосовують у сільському господарстві як фунгіциди. Купрум сульфат використовують у техніці для гальванопластики, просочення деревини, а також у медицині як в’яжучий і припікальний засіб.

Посуд з міді, який використовують для варіння фруктів, що містять органічні кислоти, також може бути причиною отруєння.

Солі купруму, що надійшли у шлунок, викликають блювання. З шлунка у кров надходять лише незначні кількості сполук купруму. Сполуки купруму спричинюють гемоліз еритроцитів, ушкодження печінки і нирок. Мінімальна доза купрум оксиду і гідроксиду, що викликає отруєння – 2 г.

Сполуки арґентуму

Металічне срібло входить до складу сплавів. Арґентум нітрат застосовують у медицині як в’яжучий і протизапальний засіб. У великих концентраціях розчини цієї речовини мають припікаючу і бактерицидну дію.

При потраплянні арґентум нітрату в організм частина препарату взаємодіє з хлоридною кислотою шлунка. Це запобігає всмоктуванню сполук арґентуму у кров. Тривале вживання сполук арґентуму і вдихання рудного пилу або пари цього металу спричинює аргірію (відкладання срібла у тканинах). При цьому шкіра набуває сіро-зеленого відтінку.

Сполуки барію

Із сполук барію токсикологічний вплив мають гідроксид, хлорид, нітрат, карбонат, хлорат.

Барій гідроксид використовують для виробництва скла, барій хлорид – у шкіряній промисловості та в сільському господарстві для боротьби з шкідниками рослин. Барій карбонат застосовується для боротьби з гризунами, а також при виготовленні посуду. Барій хлорат і нітрат використовують у піротехніці.

Сполуки барію (оксид і гідроксид) подразнюють слизові оболонки травного каналу, викликають виразки. Може настати жирове переродження печінки. Смерть настає в результаті серцево-судинної недостатності при дозі 0, 2-0, 5 г речовини.

Сполуки цинку

Металічний цинк входить до складу деяких сплавів (бронзи, латуні), використовується для покриття заліза, виготовлення цинкового посуду. Сполуки цинку застосовують для виготовлення фарб (цинкові білила), люмінофорів. Ряд сполук цинку використовують для медичних і косметичних цілей.

При добуванні цинкових руд та їх переробці небезпечним є пил. Сполуки цинку накопичуються у печінці та підшлунковій залозі. Проникнення цинку і його сполук в організм може спричинити нудоту, блювання, болі у м’язах, судороги. Цинк сульфат і хлорид викликають подразнення шкіри, при потраплянні у шлунок – нудоту, блювання, пронос з кров’ю, від маси 10 г можлива смерть.

Сполуки кадмію

Кадмій застосовують для добування сплавів. Кадмій сульфід – компонент фарб. Інші сполуки кадмію (хлорид, бромід, йодид, нітрат, карбонат, ацетат) застосовують в гальванотехніці, кераміці, вони входять до складу засобів для чистки виробів із срібла, яскравих барвників дитячих іграшок, батарейок.

При високій температурі кадмій та його сполуки леткі. Вони можуть потрапляти в організм із вдихуваним повітрям. Під час виготовлення соків та варення в посуді, до складу емалі якого входить кадмій, він може реагувати з кислотами з утворенням токсичних солей.

Розчинні сполуки кадмію денатурують білки стінок травного каналу. Кадмій-іони, які надійшли у кров, сполучаються з сульфгідрильними групами ферментів, порушуючи їх функції. Сполуки кадмію накопичуються переважно у печінці і нирках. Вони можуть спричиняти жирове переродження печінки.

Сполуки меркурію

Сполуки меркурію використовують як пестициди, реактиви для хімічного аналізу. Металічна ртуть використовується для виробництва термометрів і інших вимірювальних приладів. Органічні препарати меркурію використовуються як діуретичні засоби, неорганічні препарати – протимікробні та протизапальні засоби.

Металічна ртуть, яка може потрапити в шлунок майже нетоксична, оскільки не всмоктується в кров.

Дуже токсичною є пара металічної ртуті та її сполук, розчини солей меркурію.

Ртуть та її сполуки, що потрапили в організм, зв’язуються з ферментами, ушкоджуються капіляри головного мозку, порушується функція печінки і нирок, виникає виразковий стоматит.

Сполуки талію

Талій оксид застосовують для виробництва штучних дорогоцінних і спеціальних сортів скла. Галогеніди талію використовують для виготовлення люмінофорів, талій сульфат – при виготовленні шкіри для взуття. Сполуки талію входять до складу сумішей, призначених для знищення гризунів.

При отруєнні сполуками талію ушкоджується ЦНС, може настати параліч парасимпатичної нервової системи, ушкоджуються нирки. Спостерігається облисіння, розлад функцій системи травлення.

Сполуки плюмбуму

З різних сполук плюмбуму найбільше токсикологічне значення мають арсенат, хромат, ацетат, карбонат, хлорид та деякі інші сполуки цього металу.

Плюмбум оксид та хромат використовуються для виготовлення фарб, плюмбум карбонат є складовою частиною свинцевих білил, плюмбум арсенат належить до сполук, що використовуються для боротьби з шкідниками. На промислових підприємствах, де використовують металевий свинець, можуть бути отруєння парою.

Основним шляхом потрапляння сполук плюмбуму в організм є травний канал.

Плюмбум-іони сполучаються в організмі з сульфгідрильними та деякими іншими характеристичними групами білків. Сполуки плюмбуму спричинюють порушення функцій центральної і периферійної нервової системи (викликають психічні розлади). Близько 90% плюмбум-іонів, які надходять у кров, зв’язуються з еритроцитами. При попаданні у шлунок сполук плюмбуму спостерігається загальна слабкість, біль у животі. Мінімальна доза, що викликає отруєння – 300 мг/кг.

Сполуки арсену

Ангідрид арсенітної кислоти використовують для добування деяких пестицидів. Арсеніти і арсенати входять до складу паризької зелені (пестицид). Дуже токсичними є бойові отруйні речовини (люїзит, адамсит), до складу яких входить арсен. Певне токсикологічне значення мають органічні сполуки, які застосовують у медицині (осарсол, новарсенол). Сполуки тривалентного арсену більш токсичні, ніж п’ятивалентного.

Сполуки арсену діють на ферменти, що містять сульфгідрильні групи. Частина сполук арсену проникають в еритроцити і викликають їх гемоліз. Це призводить до закупорювання ниркових канальців і виникнення жовтяниці. Деякі сполуки арсену виявляють некротизуючу дію. При гострому отруєнні сполуки арсену накопичуються в паренхіматозних органах, при хронічних отруєннях – у кістках, шкірі, нігтях.

Сполуки стибію

Сполуки тривалентного стибію більш токсичні, ніж п’ятивалентного. Вони застосовуються при виготовленні скла, фарб, гумових виробів, у медицині.

Токсичність органічних сполук стибію менша, ніж неорганічних. Дуже токсичним є стибін, при вдиханні якого спостерігається порушення функції ЦНС, гемоліз еритроцитів. При отруєнні органічними сполуками стибію порушуються функції серцевого м’яза і печінки.

Сполуки бісмуту

Сполуки бісмуту застосовують для добування сплавів, виготовлення фарб, виробництва кришталю тощо.

Вісмут-іони після всмоктування в кров тривалий час затримуються в організмі (у печінці, нирках, селезінці, легенях і тканинах мозку), викликаючи ураження цих органів.

Сполуки хрому

Сполуки хрому застосовуються у шкіряній і текстильній промисловості. Їх застосовують для хромування металевих виробів, виготовлення фарб, кіноплівок.

Найбільш отруйними є хромати і дихромати. Дихромати більш отруйні, ніж хромати. Хромати і дихромати виявляють подразнювальну і припікаючу дію на шкіру і слизові оболонки, викликають гемоліз еритроцитів, утворення метгемоглобіну, ураження нирок і сечовивідних шляхів. При гострих отруєннях сполуки хрому накопичуються в печінці, нирках і ендокринних залозах. Хрому (ІІІ) хлорид викликає тяжке отруєння від маси понад 10 г (печія, нудота, блювання, пронос).

Сполуки мангану

Манган (IV) оксид використовують як добавку до деяких видів сталі, для знебарвлення скломаси, при виготовленні лінолеуму та лаків. У техніці солі мангану використовують для виготовлення фарб. Калій перманганат застосовують у медицині.

Сполуки мангану накопичуються у печінці і належать до сильних протоплазматичних отрут. Вони діють на ЦНС, викликаючи в ній органічні зміни, ушкоджують нирки, легені, органи кровообігу. Вживання концентрованих розчинів калій перманганату і інших сполук мангану може бути причиною перфорації шлунка, набряк голосових зв’язок. Так, манган (ІІ) сульфат і хлорид при попаданні у шлунок викликають тяжке отруєння, ядуху, втрату свідомості, смертельна доза – 15 г. Смертельна доза калій перманганату – 5 г.