Б. Богослужбова література

1. Одним із найважливіших мотивів літературного розвитку були потреби християнської богослужби. Для неї потрібні були книги богослужбові, з одного боку, і книги св. Письма — з другого. І ті й ті вже існували в перекладах моравського та болгарського періоду розвитку слов’янської літератури. Вони прийшли разом із християнізацією як конче потрібне знаряддя богослужби.

2. Ужиток св. Письма був віронавчальний та богослужбовий. Тому деякі частини св. Письма мали подвійне оформлення — для однієї й іншої мети. Так було вже з Євангелією. Євангелія існувала в формі «Четвероєвангелії», тобто повного тексту Євангелії, поруч цього були Євангелії, вибрані в порядку їх тижневого читання при богослужбі («Апракос»), а саме — або лише для недільних богослужб (до таких Євангелій належав найстаріший датований східнослов’янський рукопис 1056 — 7 рр. «Остромирова Євангелія», писана можливо, писарем-киянином для новгородського посадника Остромира), та Євангелія для всіх річних богослужб (Галицька Євангелія 1144 р.). З самого початку мусив уживатися і «Апостол», що теж існував у перекладі в двох формах: як повний текст (рукописи, починаючи з 13 ст.), або вибраний для богослужб (рукописи з 12 ст.). З книг «Старого Завіту» найбільше розповсюдження та значення мав «Псалтир»; поруч тексту «Псалтиря» існували ще різні його обробки: «толковая Псалтир», з поясненнями важкозрозумілих місць (пояснення Атанасія Олександрійського та Теодорита Кірського). Вже поза межі церковного та правовірного вжитку «Псалтиря» входив його вжиток для «гадання» (ворожіння), — текст «гадальних Псалтирів» мав численні примітки про значення того або того тексту: достатньо було «розігнути» «Псалтир» та прочитати те місце, що вперше впаде в очі, щоб зробити з нього якісь висновки про майбутнє, невідоме, про те, що робити в даному випадку тощо.

Головне джерело, з якого знали в 11 — 12 та й дальших віках «Старий Завіт», був «Паримейник» — вибірка тих місць, які потрібні для читання при богослужбі. «Паримейник» не лише слухали в церкві, але й уважно читали та перечитували: можемо знайти в різних творах 11 — 12 ст. (напр., у літописі) численні цитати з «Паримейника». Поруч цього існували і менш розповсюджені переклади «П’ятикнижжя» (книг Мойсеєвих) та «Восьмикнижжя» (П’ятикнижжя та книги Навина, «Судей», Руф). Нарешті не бракувало і «Книг пророцьких». Щоб полегшити розуміння окремих місць, існували тексти «толкові» (витлумачені), де текст пророцьких книг був не цілком повний, але з доданими до нього поясненнями змісту.

Не треба забувати про літературні якості св. Письма та надзвичайну різноманітність його змісту і зв’язаного зі змістом стилю: патетична мова пророків, гарні образи та порівняння (притчі) Євангелії, висока поезія Псалтиря і т. д. — все це, без сумніву, справляло враження не лише своїм високим змістом, але й літературною красою: не дарма ж зустрічаємо наслідування стилю св. Письма не лише в релігійній літературі (проповідях), але і в світській (літопис та навіть «Слово о полку Ігоревім»). Поруч з наслідуванням маємо і цитати з св. Письма. І не дивно, бо цілі книги св. Письма (Притчі, книга Сирахова, Еклізіаст) складені з гарних прислів’їв. Цікаво висловив свої думки про літературне значення св. Письма на початку 16 ст. Фр. Скорина. В передмові до свого видання Біблії він пише: «В Біблії можна знайти оповідання про військові та богатирські діла, правдивіші, ніж оповідання про Олександра та Трою», там знайдеш моральну філософію, а якщо «бажаєш навчитися музики, тобто співу (Скорина має на увазі «поезію»), то знайдеш у цій книзі багато віршів та пісень святих».

3. Саме до «поезії» належать книги богослужбові, бо в них зібрані найліпші твори грецького християнського віршування за кілька століть. Немає сумніву, що служба Божа в 11 ст. та в наступних віках справляла на присутніх чимале враження саме своїм зовнішнім естетичним характером та красою духовної поезії богослужбових співів, що тоді церковнослов’янською мовою були ближчі до мови люду та йому зрозуміліші, ніж пізніше. Про таке ставлення до богослужби свідчить оповідання літопису про грецьку богослужбу: посли Володимира Великого до Константинополя, мовляв, не знали в грецькому храмі, «чи на землі вони, чи на небі», і визнавали: «Не можемо забути тієї краси». Це естетичне враження сприяло впливам богослужбової поезії в староукраїнській літературі.

Вживано з богослужбових книг насамперед «Служебника» та «Требника», — наука для священиків про відправу богослужб та треб. У них знайдемо численні молитви, що є гарним ґатунком релігійної поезії; нарешті, такі збірки церковної поезії, як «Тріоді», «Пісна» (Співи на час посту) та «Цвітна» (співи на час по Великодні) та «Октоїх» (Восьмигласник).

З таких пісень (тропарі, кондаки тощо) складені були і так звані «Службові Мінеї» (рукописи вже з 11 ст.), де ці пісні розкладено за днями року. Пізніше перекладений текст подоповнювано ориґінальним слов’янським матеріалом. «Службові Мінеї» — теж пам’ятка високої поетичної цінності. Ці книги прийшли до нас у готовому перекладі з Болгарії. Вони мали чималий вплив на ориґінальну літературу — на численні служби слов’янським святим та молитви, а також і на літературу світську.