Д. Джерела перекладної та позиченої літератури

1. Прийнявши християнство з Візантії, східні слов’яни не могли дістати від неї слов’янської літератури. З самого початку повинні були зав’язатися живі зв’язки з Болгарією, відкіля прийшла і абетка, і готові переклади богослужбових та інших книг, і деяка ориґінальна література. Зв’язки з Болгарією існували й раніше. Зв’язки нашої молодої церкви за перші п’ятдесят років її існування великою мірою йшли до Болгарії, а не до Візантії: з Болгарії прийшла, треба думати, перша київська ієрархія, відтіля прийшла літературна мова та література.

2. Головні переклади богослужбових книг постали, без сумніву, вже за часів діяльності Кирила та Мефодія в Моравії. Вони перейшли до Болгарії, а з Болгарії, мабуть, прийшли до нас. Помітних ознак їх моравського походження в мові богослужбових книг немає: церковнослов’янська мова постала під впливом македонської мови як літературна мова для різних слов’янських народів. З Болгарії прийшли і твори «золотого віку» болгарської літератури, доби царя Симеона (9 — 10 ст.): «Шестоднев» Іоана Екзарха Болгарського, «Учительна Євангелія» Костянтина Пресвітера, переклади «Богословії» Дамаскіна та інше. З Болгарії позичено також Збірник Святославів 1073 р., томи великих «Четій-Міней», «Златоструй», «Хроніку Малали». Давніше історики літератури вважали, що майже вся перекладна література старого часу прийшла з Болгарії, поки не виявилося, що частина її мусила бути плодом київської праці, бо окремі пам’ятки мають властивості староруської мови.

Тим ієрархічним центром, що з ним була зв’язана давніша київська церква, був, здається, Охрідський патріарх на далекому заході Болгарії. Більшість згаданих вище болгарських пам’яток є творами східної Болгарії, або такими вважалися. Західноболгарськими пам’ятками є, напр., мабуть, ті, де вжита старіша слов’янська абетка, «глаголиця», бо в східній Болгарії її мало вживали. Мовні ознаки західної болгарщини знайдено в псалтирі з коментарями Атанасія (рукописи 11 — 12 ст.).

3. Зокрема, цікава група пам’яток моравського та чеського походження — це пам’ятки, що постали під час існування церковно-слов’янської богослужби в Моравії та Чехії, їх перекладено часто з латини, бо церковне життя західних слов’ян було тісно пов’язане з католицькою церквою. Мова цих пам’яток має типово чеські слова («поневаже», «печа», «изволити» — вибрати тощо) та елементи католицької термінології: оплатокъ, папъжъ, костелъ, «св. Марія» (замість «Богородиця»). Ці пам’ятки прийшли до Києва та дожили до далеко пізнішої доби. «Бесіди папи Григорія» чи так зв. «Римський патерик» стали навіть джерелом деяких доповнень до «Прологу». Маємо серед моравських пам’яток житія західних святих: Венедикта, Віта, Іоана Милостивого, Аполінарія Равенського, Стефана, Хризогона і т. д., а також житія чеських святих: В’ячеслава, Людмили (зокрема, гарне велике житіє В’ячеслава т. зв. Гумпольдове, перекладене з латини). Нарешті, такий важливий апокриф, як «Никодимова Євангелія» та деякі молитви, що в них згадано західних святих: Флоріана, Вальпурґу, Віта, Маґнуса, Канута, Войтиха та ін. Твори моравського походження мали чималу популярність та чималий вплив на нашу стару літературу: так, впливи житія В’ячеслава знайдено в житіях, писаних Нестором (див. II. Г. 2 — 4), зокрема, відомі широкі впливи «Никодимової Євангелії».

4. Цікаво, що в старій літературі можемо знайти рештки таких болгарських та моравських творів, що до нас не дійшли. Так, у літописі маємо оповідання про кн. Святослава, писані з таким знанням болгарських відносин, якого не можна припустити в Києві: мабуть, це рештки болгарських оповідань про його «болгарську політику». Оповідання про охрещення Володимира Великого, зокрема його «пробу вір», має в деяких варіантах такі анахронізми (патріарх Фотій, «філософ»-місіонер — Кирил), які змушують дослідників визнати, що це оповідання є переробкою болгарського оповідання про хрещення болгарського царя Бориса.

Знаходимо подібні рештки і моравського походження. Це, по-перше, оповідання про винахід слов’янської абетки та переклад св. Письма з літопису. Далі в літописі оповідається про розселення слов’ян з подробицями, що могли цікавити лише західних слов’ян. І ці місця можуть бути рештками якогось моравського історичного переказу. Згадує літопис «обрів», тобто аварів, що дуже гнітили слов’янське плем’я «дулібів» та загинули без сліду, з чого пішло прислів’я «погибоша аки Обріз». Ці «дуліби», мабуть, чеські «дудлеби», з аварами східним слов’янам майже не доводилося зустрічатися, отже, все оповідання та прислів’я, мабуть, моравсько-чеського походження. Нарешті, оповідання «Еллінського літописця» про смерть Аттіли вказує на своє західне походження такими словами, як «костелъ», «волохъ» (італієць).

5. Але найцікавіше для нас, які ж твори перекладені були саме в нас. Крім фонетично-морфологічних ознак, вказують на східнослов’янське (можна відрізнити і київські пам’ятки від новгородських) походження перекладів і слова, що не вживалися іншими групами слов’ян (напр. слов’янські слова: посадник, гривна, куна, насад, кожух; позичені: плуг, тіун, шовк, жемчуг, уксус, кадь, обезьяна, ларь; власні імена: Сурож, Суд = проплив коло Царгороду обез = грузин, венедици тощо). Обмежимося переліком пам’яток, що про них ми вже говорили вище. Це — тлумачення листів ап. Павла та «Пісні Пісень», книга Есфірі, «Пролог», житія — Андрія Юродивого, Стефана Сурозького, Федора Студита, чудеса Миколи Чудотворця, деякі — Дмитра Солунського, Кузьми та Дам’яна в Корсуні, Георгія, проповіді Федора Студіта, «Посланіє» Петра Антіохійського, оповідання про перенесення мощів Миколи Чудотворця в Барі, оповідання про будову церкви св. Софії в Царгороді, Студійський устав, Пандекти Никона Чорногорця. З апокрифів: життя Мойсея та різні оповідання про Соломона, житіє Макарія Римлянина, оповідання про Авгара. З світської літератури — Кузьма Індикоплов, Йосиф Флавій, «Фізіолог» («2-ої редакції»), «Бджола», афоризми Менандра, хроніка Амартола (перекладена, очевидно, за участю киянина), роман про Девгенія, Акір. Як бачимо, досить імпозантний список. Хоч і можливо, що деякі з цих творів лише протягом своєї історії на сході набрали східнослов’янських або українських рис, але було, мабуть, чимало інших перекладених праць, від яких не збереглося найменших решток. Перекладна література була, в кожному разі, численна та різноманітна, а перекладацька діяльність у старій Україні — широка.

І. Доба монументального стилю (Київська держава)