Ґ. «Ізборник» 1076 року

 

1. Своєрідною пам’яткою є так званий «Ізборник» з 1076 року. Це збірка численних невеликих творів. Маємо тут три «повчання» батьків дітям («Слово одного батька до свого сина» та повчання дітям Ксенофонта та «святої Феодори»); т. зв. «Атанасієві відповіді», що пояснюють важкі місця у св. Письмі, вибрані уривки з «неканонічних» книг св. Письма («Книга Премудрості», Сирах); оповідання про «Милостивого Созомена» та, може, найтиповіші для «Ізборника» — різні сентенції, речення, прислів’я, згруповані за темами. Увесь твір призначений, безумовно, для людей світських; темою твору, що їй приділено автором найбільше місця, є милосердя до бідних. Багато порад мають характер «світський», напр. про ставлення до «сильних цього світу» («не сварися съ чловекъмь сильнымь») тощо. Деякі з творів, що ввійшли до «Ізборника», поширювалися й пізніше (до 18 ст.).

«Ізборник» складено за певним планом: починається він «Словом» про читання книг: «добре є, браття, читання книжне», потім ідуть повчання батьків дітям та збірки сентенцій, у тому числі «Поради для заможних» та «Стословець»; далі подано вибрані місця з проповідей, а в кінці оповідання про Созомена розповідь про те, як Бог віддає «сторицею» милостиню, дану бідним.

2. На відміну від збірки 1073 р., про яку відомо, що її переписано з болгарського ориґіналу, та яка складається виключно з перекладених статтей, — походження збірки 1076 р. почасти не з’ясоване. Але немає сумніву, що частина матеріалу — слов’янського, а певна частина й київського походження, про що свідчать такі форми слів: веред, норов, або слів, що характерні виключно для східнослов’янських мов, як, скажімо, «ларь» (позичене з скандінавського)*.

 

 

* Важливою ознакою східнослов’янських, зокрема, українських текстів є закінчення орудного відмінка однини чол. та сер. роду -ъмь або -ьмь замість церковнослов. та південнослов. -омь, -емь. Східнослов’янські форми в «Ізборнику» 1076 р. найчастіші.

 

 

До слов’янської літератури належить «Слово про читання книг» (бо згадано тут «Кирила-філософа», тобто слов’янського місіонера), київського походження можуть бути «Слово одного батька до свого сина» та «Поради для заможних». Навіть «Стословець», приписаний патріархові царгородському Ґеннадієві, якого («Стословця»), одначе, немає серед його творів, мабуть, місцевого походження, так само, як і невеликий твір «Яка має бути людина», що його приписано «св. Василієві». Але навіть коли вважати ці твори за перекладені, вони відзначаються певними рисами, що змушують нас розглядати їх серед творів ориґінальної київської літератури.

3. Більшість матеріалу, що ввійшов до збірки, стилізована під сентенції, прислів’я; короткі речення в них збудовані як протиставлення або паралелі двох різних думок; мова їх помітно ритмізована, а окремі частини речень часом зв’язані римою. Нерідко повторюються окремі слова, а в окремих випадках маємо ті алітерації, що їх ми бачили, напр., у старому літописі.

Ось приклади римованих сентенцій з алітераціями:

 

иже въ кротости пожиша | и-в

и в добрословъи уста свои учиниша... | и-в-у-у

кыимъ путьмь идоша | к-п

и коею стьезю текоша... | и-к

старЂишааго деньми почьстити не лЂнися, | с-п

и покоити старость его потьщися. | п-с-п

на стьзю подвига съступаеши, | с-с

душю же отъ раслабления свобождаеши... | c

иже слабо живеть, | c

то того не приводи не съвЂтъ | т-т-н-н-с

прЂдъ старьци мълчяние, | п-м

прЂдъ мудрыми послушание... | п-м-п

й не навидЂние чловЂкомъ творити, | и-н-н-т

нъ тъкмо отъ бога хвалы и милости просити... | н-т-и

 

при молитві:

 

Не смъшаи словесъ своихъ съ простыми словесы, | с-с-с-с-с

вЂды, яко богу събБседьникъ еси. | с;

 

або з неточною римою:

 

Егда же възьриши нощью на небо й на звЂздную красоту, | в-н-н-н-н

молися владыцЂ богу, добрууму хытрьцу. | в-д

Заутра же освЂштаемъ припади къ творьцю сво- | п-т-с

ему, давъшууму ти съ день на приложение животу. | д-т-с-д-н

 

або без алітерації:

 

днесь бо растемъ,

а утро гниемъ...

даждь мокнуштюму сухоту,

зимному теплоту.

хранися от пития,

осквьрняеть бо молитвы твоя.

 

Окремі речення відчутно ритмізовані за допомогою паралельної побудови їх частин, напр. (див. деякі приклади вище):

 

алчьнааго накърми...

жадьнааго напои,

страньна въведи,

больна присЂти,

къ тьмьніци дойди,

виждь бЂду ихъ

и въздъхни.

 

Іноді повторюються окремі слова, теж ритмізуючи мову:

 

Не постає корабель без цвяхів,

а праведник без читання книжок;

як дух полоненого є у батьків його,

так (дух) праведника у читанні книжок;

краса вояка — зброя, а корабля — вітрила,

так (краса) праведника — читання книжок.

 

 

Часто алітерація зв’язана з початками речень (так звана «анафора»), напр.:

 

єдина є душа,

єдиний час життя,

єдина смерть...

 

 

Або:

 

лагідне ступання,

лагідне сидіння,

лагідний зір,

лагідне слово...

 

Зустрічаємо паралелізм і без алітерації чи рим:

 

Встань, як митар,

прибіжи, як повія,

розчулься, як Ахав,

плач, як Петро,

зови, як хананенянка...

 

 

Або:

 

тужи про гріхи,

вздихай про спокуси,

печалься про падіння...

 

 

4. Чудові й образи в сентенціях «Ізборника». Багато гарних, наприклад, порівнянь: «Відвертайся від ласкавих улесливих слів, як від круків, що виколюють тобі очі духовні»; «Якщо мешканці, що живуть вище (по річці), не наповнюють своїх посудин, або не напувають своєї худоби та мовлять: залишім для долішніх мешканців, а самі берім мало, — то це не так: хай черпають досхочу, а про долішніх не піклуються, бо і повз них тече та сама річка. Так само і з маєтком: не піклуйся про нащадків...»; або: «Закриває темна хмара сонячну красу та світло, губить красу молитви думка гнівна»; «Не чекай у намулі гріховному, поки нагло загрузнеш...» Цікаві антитези: «Будь принижений головою, високий духом»; «ногами ступай тихо, а духом біжи хутко до воріт небесних»; «радість цього світу плачем кінчається, як можна бачити в світі цьому на двох сусідах: у цих відправляють весілля, у тих за мерцем плачуть»; «волю Його (Бога) твори і в дрібному, то Він твою (творитиме) вічно».

Багато яскравих картин: «Якщо ти весело ступаєш по сходах, від князя йдучи, зроби, щоб і в твоєму домі не ходили сумно, а так само радісно»; «смакуючи солодке питво, згадай того, хто п’є теплу воду, сонцем нагріту»; «якщо лежиш у добре покритому покої, слухаєш дощ рясний, подумай про бідаків, які нині лежать під дощем, а краплини, ніби стріли, їх ударяють»; «якщо сидиш зимою в теплому покої... зітхни, подумавши про бідаків, що схилені над малим вогником — велику біду їх очі мають від диму, руки тільки зігрівають, а плечі і все тіло від морозу померзло». Гарний опис райського краєвиду в оповіданні про Созомена: «І бачив інші садиби, що поросли від гори до низу плодами ароматними та гарними, і гілки їх посхилялися до землі, одна ліпша від іншої. А птахи різні сиділи вгорі на них, співаючи пісень солодких, нахиляючися одне до одного та не замовкаючи... І сади хиталися, стоячи в красі великій. Джерела текли, та веселка в красі (своїй) стояла...» (пор. ще цит. згадку про красу зоряного неба). Ось як зображено п’яницю в уривку, який без підстави приписано пророкові Йоїлеві: вино «сміливого робить боягузом, чистого розпусником, правди не знає, розум віднімає, і як вода вогонь, так безмірне (пиття) меду розум згашує... Здається йому, що земля труситься, а гори біжать колом... Голова не тримається прямо, хилячися сюди та туди на плечах. Сновиди тяжкі та злі... Дрімають, позіхають... Туман бачать перед очима».

5. Хоча деякі з цитованих уривків і взято з перекладених частин «Ізборника», але важливе те, що перекладач ставився до суто мистецьких проблем перекладу з увагою та зумів передати гарні місця з пристосуванням тексту до мистецьких можливостей слов’янської мови. Отже, формально навіть перекладені частини є плодом ориґінальної праці.

Без сумніву, і перекладені частини «Ізборника» передали народній словесності чимало речень-прислів’їв. У кожному разі, тут зустрічаємо, по-перше, такі прислів’я, як напр.: «Матір’ю злого є лінощі»; «овочеве дерево пізнається з плоду»; «не залишай старого приятеля, новий не є йому рівний»; або й пізніше класичне порівняння світу з «колом, що котиться»; або сентенція «не той багатий, хто багато має, а той, хто багато не потребує... Не той бідний, хто не багато має, а той, хто багато (мати) бажає» (подібне є в Сковороди). Дещо зустрічаємо і в інших творах старої літератури (напр., у Мономаха, в «Молениі» Даниїла тощо). Багато цікавих окремих слів та виразів.

Через схожість стилю «Ізборника» з проповіддю Іларіона висловлено думку, що Іларіон обробив і цей збірник. Висновок не переконливий. Можемо говорити лише про певну «школу» письменницьку або напрям у межах літератури 11 віку, до якого належать і проповідь Іларіона, і збірник 1076 року, хоча збірник має спільні риси (любов до афоризмів) з багатьма іншими творами 11 віку (літописи).