З. Література практичного призначення

 

1. Твори практичного призначення, розуміється, постають і протягом століть 12-го та наступних. Деякі з них заслуговують хоча б на коротку згадку в історії красного письменства.

Майстром молитовної творчості є найліпший проповідник доби, Кирило Турівський. Йому належать молитви на весь тиждень, що залишалися у вжитку протягом довгих століть. На кожен день призначено по три або чотири молитви; поділені вони за денними службами Божими та за днями тижня. В неділю молитви звернені до Спасителя та Трійці, в понеділок — до ангелів, у вівторок — до св. Іоана Хрестителя, у середу — до Божої Матері і т. д. Після кожної молитви йде «похвала», а на кінці — думки про смерть, страшний суд та майбутнє життя. Крім того, Кирилові приписувано «покаянний канон». Основний настрій молитов — повна недостойність людини перед обличчям святого. Людину Кирило змальовує в стані повного занепаду, з якого немає іншого виходу, як Божа ласка, до якої Кирило і звертається. Ось уривки:

 

«На небо очима подивитися не смію: бо тіло поранив злобою,

ані рук піднести до висоти: бо повні лиходійства,

ані уста відкрити на молитву: бо від злої мови зліпилися;

зідхнути не можу від самозвеличення,

серце обтяжив гойною їжею,

душу затьмарив немилосердям,

тіло заслабив лінощами,

ноги спіткнулись об камінь любові до насолоди,

вуха відкрив для слухання короткочасової похвали,

лице вкрив безсоромністю,

сморід моїх діл почувають ніздрі мої,

весь я — як дерево неплідне,

або як храм порожній...

злодій моєї душі криється в серці моєму,

чекаючи відповідного часу,

бо бачить мене не огородженого молитвою

та змушує малий маєток моєї віри покрасти...

 

 

Кирило прохає в Божої ласки захисту, сили оплакати свої гріхи, вилікуватися, відновитися та освятитися, допомоги проти ворога диявола... Ці молитви — вияв аскетичного світогляду та настроїв Кирила, аскета-подвижника, вияв справжнього релігійного ліризму.

Поруч аскетичних молитов Кирила зберігся з 12 століття «Канон» св. Ользі, писаний, можливо, теж Кирилом. Це — похвальний канон зовсім іншого стилю та настрою. Похвали Ользі поєднані з похвалами Христові та Богородиці. Автор приносить святій «похвальні квіти». Свята Ольга порівнюється з «розумною бджолою», що злітає на крилах, посріблених охрещенням, на пальму («финикъ») доброчину тощо. Твір дихає урочистим, радісним настроєм.

І в похвальному каноні, і в молитвах чимало гарних поетичних образів, що характеризують і проповіді Кирила. Напр., «уже день схиляється, і сонце віщує годину вечірню», гріховні вчинки людини — «злі митарі, що сидять біля воріт небесних» тощо.

2. Залишився один твір богословського характеру і від другого славного в 12-му віці письменника Клима Смолятича. Це його лист до Хоми. Як довідуємося з самого листа, це — лише один із листів Клима. Хома закидав Климові, що він уважає себе «філософом», що він у своїх творах спирається на «Гомера, Арістотеля та Платона» і шукає слави, ставши митрополитом (отже, лист писано по 1147 р.). Клим читав листа Хоми, свого старого смоленського співучня, князеві Ізяславові та іншим «послухам» та робить спробу в листі, який дійшов до нас, спростувати закиди Хоми. Згадує Клим при цьому і про свій давніший лист до кн. Ростислава Смоленського, де він виправдовував своє призначення на митрополита Руського без благословення Царгородського патріарха. Отже, лист цікавий уже тим, що переносить нас в атмосферу «літературного життя» 12-го віку, вказує на той інтерес, який викликали дописи богословського та церковнополітичного змісту в хоча й нешироких колах при князівських дворах. Гомер, Арістотель і Платон, може, й були відомі Климові з грецьких ориґіналів, але певніше — лише із збірок цитат; у кожному разі, користування ними свідчить про відносно вільне ставлення до «світської літератури».

Лист Клима цікавий і своїм богословським змістом. Клим є прибічником того символічного тлумачення св. Письма, яке бачимо пізніше в Кирила Турівського, що його визначним представником у 18 ст. був Сковорода. Нав’язуючи на форму питань та відповідей, яку зустрічаємо вже в деяких частинах Збірника 1073 р., Клим подає тлумачення численних текстів св. Письма «по тонку»: все в св. Письмі має не лише «буквальний», тобто — літеральний, але й глибший, прихований сенс. Якщо читаємо «Премудрість утворила собі храм на семи стовпах», то Премудрість є Бог, храм — людина, сім стовпів — сім соборів. Користується Клим у своїх тлумаченнях, між іншим, тлумаченнями Теодоріта Кирського та Іполіта, апокрифами, літературою типу «Фізіологів» та «Олександрією». Поетичні оповідання про алкіона (зимородка), ехіона — морську тварину, що передчуває бурю, саламандру тощо, прикрашують цей твір, що дійшов до нас, на жаль, лише в переробці якогось ченця Афанасія. Здається, що символічне тлумачення св. Письма було властивістю Київської школи на противагу іншим напрямам, навіть офіційній тоді течії візантійського церковного богословія.

Лист Клима був не єдиним твором, що наслідував візантійську форму питань-відповідей. Пізніше ця форма вплинула й на народну словесність (духовну пісню). До речі, дещо від Клима залишилося і в одній новгородській пам’ятці, так зв. «Запитаннях Кирика» (між 1130 — 56 рр.). Це — збірка питань церковно-практичного характеру. Запитує якийсь Кирик, відповідають йому здебільшого єпископ новгородський Нифонт, але й інші, м. ін. «Клим», — мабуть, той самий Клим Смолятич.

Літературна форма листа Клима та «Запитань Кирика» (поскільки на них відповідає Клим), на жаль, не можуть нам майже нічого сказати про літературне вміння Клима: в обох маємо справу лише з думками, а не з формою викладу первісного тексту.

3. До невідомої нам поза тим сфери літературного життя переносить нас «послання» якогось Ізосима до Анастасії. Видавець послання, Соболевський, уважав, що твір «Ізосима» насправді походить від «Симана» (Симона) — одного з авторів Патерика, а Анастасія — є та княгиня Анастасія-Верхуслава, з якою Симон, за власним його свідченням, листувався. Послання компілятивне. Автор нагадує своїй «духовній дочці», яка є черницею, приклади святих жінок (складено за «Мінеями» та «Прологом»), а потім нагадує про Страшний Суд (використавши одну проповідь Симона Месопотамського). У кожному разі, «послання» інформує нас про характер того приватного повчального листування, що грає в історії побожності визначну роль та про яке ми в старій Україні поза цим майже нічого не знаємо.

4. Провадиться далі праця над компілятивними історичними творами — «Хронографами» (див. І. 3. 5). Різні їх типи використовують або переважно грецькі хроніки («Елинський та Римський Літописець», перша редакція його київського походження, друга — 13 ст. — Суздальська), або Біблію («Юдейський хронограф»). Не з’ясовано, яким хронографом користувався автор біографії кн. Данила (він згадує хронограф та, здається, ужив його) — це мусів бути твір ориґінального типу.

Історичним твором можна вважати також «Толковую Палею» — коментований виклад Старого Завіту до Давида з полемікою проти юдейської релігії. Ймовірно, вона постала в 13 ст. (хоч деякі вчені вважають її за далеко раніший твір). Не раніше кінця 13 ст. постали на білоруській території «Слова святих пророків», що продовжують тенденцію «Палеї» на дальшому матеріалі.

5. Дещо варто згадати і в галузі церковної та світсько-практичної літератури. Це переважно листи ієрархів. До старіших пам’яток належать послання Феодосія (ймовірно, «Федоса-Грека») до кн. Ізяслава II (12 ст.) проти католицтва та в справі постів. Раніше приписувано їх св. Феодосієві. Пізніші послання митрополитів писано вже в Суздалі.

Юридичні пам’ятки, головне «грамоти», цікаві для історика літератури мовою та деяким порівняльним матеріалом до пам’яток красного письменства.