Студопедия — З. Українська барокова література на тлі літератури світової
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

З. Українська барокова література на тлі літератури світової






 

1. Безсумнівний розквіт української літератури в часи бароко поставив її в тісні зв’язки з літературою світовою: література, що переживає період піднесення, мусить завжди черпати з світової літератури якнайширше. З іншого боку, можна було чекати впливу української літератури на сусідів: і такий вплив, та чималий, є, хоча й спрямований він лише до найближчих сусідів.

2. Ми вже бачили, що в українській бароковій літературі є певна перевага духовних елементів. Отже, знайомство з західною літературою та користування нею трохи однобічне. Але не бракує і деякого знайомства з літературою світською (пор. зауваги про епос, повість). Певний матеріал дають прямі згадки про західних авторів: але цитування природне лише в полемічній та науковій літературі. Дальший матеріал дають нам описи бібліотек українських учених та діячів (здебільшого духовних: Могили, Славинецького, Ст. Яворського, Прокоповича, Дм. Туптала, А. Мацієвича, але й про світських маємо деякий матеріал: пор. згадки в записках Я. Маркевича, Ханенка). Антична література була відома добре, найбільше латинська; отців церкви (східних здебільшого в латинських перекладах; Ставровецький говорив, а Копистенський щонайменше читав по-грецьки) знали добре; але зустрічаємо і згадки про античних філософів; схоластика середньовіччя була добре відома в католицьких колах, але відомі були й представники неортодоксальних течій; найцікавіше (знайомство з мислителями ренесансу (Макіавеллі, Піко де ля Мірандола, Ґ. Плетон, М. Кузанський, Цабарелла, Петро Рамус, Джордано Бруно, Кардам, Еразм, Аґріпа Нетесгаймський, Боден, Вівес), а ще більше, розуміється, бароко (Бекон, Кеплер, Альстед, Декарт, Локк, Гобс, Ґроцій, Коменський, може й Спіноза). Ще «ширше було знайомство з релігійною літературою, що має неабияке значення для красної літератури (напр., духовна пісня, твори містиків тощо).

3. Перекладів було дуже мало. Але це звичайна риса культури бароко: вона великою мірою призначена для духовних та світських вищих верств. Перекладів з латини не треба було, бо ці кола її знали; ще менше було потреби в перекладанні з польської. Отже, зустрічаємо лише в «нижчих» сферах літератури (повість, призначена і для народу, вірш) переклади з латини (пор. вище про Величковського, що перекладав англійського епіграматиста Овена, Сковороду, що перекладав Верґілія, Овідія, Горація, та неволатинських поетів Мурета та Гошія і т. д.), з польської (повісті — див. вище, вірші), дещо і з чеської; були навіть переклади німецьких духовних пісень (С. Тодорського). Але починалися спроби й серйозніших перекладів: до них належать передусім переклади-переробки Сковороди з Плутарха, Цицерона. Значно цікавіше було б установити наслідування чужих авторів (пор. про Боккаччо в розділі про повість), але для цього ще зроблено дуже мало. Характерно, що проповідники часто цитують переважно латинську стару та нову літературу та навіть роблять латинською мовою свої диспозиції (Яворський, Бужинський). Але про користування латинською старою та новою літературою маємо поки що мало матеріалу. Дуже характерне свідчення про ознайомленість українців з новолатинською літературою дає діяльність українських перекладачів у Росії: їх працювало там чимало, вони переклали сотні творів, чимала їх частина — це твори латинської літератури 17 сторіччя.

4. Вплив української літератури на російську в 17 ст. величезний, дуже значний ще в 18-ому. Ми вже згадували не одного українця (напр., проповідники), що працював у Росії. Та через українське посередництво приходили часто в Росію й твори західної та польської літератури, напр., повісті (щоправда, якраз у повісті росіяни в часи бароко дали дещо своєрідне). Але українці принесли до Росії взагалі вперше певні літературні ґатунки, напр., вірш і драму, представник київської школи (білорус) Симеон Полоцький оживив зовсім уже завмерлу російську проповідь, а його наступники були здебільшого українці. Дуже визначна була роль українців у російській науковій літературі, хоч твори (богословські) українців і зустрічалися не раз з заборонами та переслідуваннями. Цікаво, що навіть богословська література «старовірів» складається великою мірою з українських творів. В цілому російська література 17 віку виглядає в певний час та в певних частинах як якийсь «філіал» української літератури. Дуже великий, хоч менш помітний, вплив українців на російську літературу 18 сторіччя: один з її основоположників А. Кантемір — у традиції українського силабічного вірша; вплив українського вірша сильний (тим більше, що «вірш» живе в Москві ще досить довго паралельно з новими тонічними «стихами»). Кількість перекладачів-українців (серед них Гр. Полетика) велика, велика й кількість наукових письменників-українців, що виробляють чималою мірою російську термінологію. Українські поети, що пишуть по-російськи, запроваджують до російської літератури почасти в нових формах традиційні мотиви української лірики (найвизначніші з них Богданович, Капніст, що перекладав, до речі, Сковороду, — вихованці українського барокового стилю, але пишуть уже в дусі нового «класицизму»). Українець, де в чому споріднений зі своїм земляком Сковородою, Семен Гамалія грає головну роль у розвитку російської містики 18 ст. Ще більший вплив ортодоксального Паісія Величковського (див. далі 6).

5. У польській літературі українська течія вже з досить давніх часів утворила певну «українську школу», не лише о 19-му віці. Треба визнати, то існування «української школи» не може бути дуже приємним нашому національному почуттю, бо існування цієї школи свідчить про певні не безґрунтовні претензії поляків на українську культурну сферу та про відплив слабких національно українських письменників до польської сфери. Українська тематика в польській літературі свідчить, розуміється, також і про певну висоту потенціальної енергії» української культури, що, на жаль, іноді знаходила для себе вихід лише на чужому ґрунті.

Достатньо згадати найвидатніші твори, які можна віднести до «української школи» польської літератури в часи бароко. Вже в віршах першого представника польської барокової лірики М. Семп-Шажинського (вмер 1581) зустрічаємо цитату з української пісні. Латинські вірші на теми українського життя «Roxolania» Кльоновича (1584), в 17 ст. їх наслідують такі перлини польської поезії як «Сєлянкі» (Ідилії), Ш. Шимоновича (1614 та 1628), потім твори братів Зиморовичів: «Роксолянкі то єсть рускє панни» (1654) та «Сєлянкі нове рускє» (1663, писані раніше). Нарешті вже згадані українські інтермедії в польській драмі Ґаватовича, літопис Єрлича, що з польською мовою єднає і польські погляди, нарешті дотепні польські вірші Данила Братковського (1697), українського шляхтича, що навіть наклав у службі Україні головою. Але цей список був би надзвичайно довгий, якби ми вичисляли твори не першої вартості або випадкові українські елементи в творах польською мовою; багато українських мотивів є в віршах видатного поета бароко В. Потоцького (1625 — 1696); збагатили українські елементи польської поезії і українські поети та прозаїки, бо численні польські вірші друкував і Лазар Баранович, польські проповіді маємо від Прокоповича, численні твори полемічної літератури друковано польською мовою, та й численні твори православних, іноді й паралельно з слов’янським виданням (навіть видання Печерської Лаври). Ще більше знайшли б ми, якби почали шукати дрібні українські мотиви у польській літературі; тут ми знайшли б і численні відгомони української пісні, (напр. славнозвісну «Кулину»), і не менш численні мотиви української історії в поемах та в польських хроніках бароко, що перегляду такого історики літератури не зробили, — велика несправедливість щодо української барокової літератури. Багато українців криється і між «польськими» авторами латинських творів (див. Екскурс II).

6. Помітний вплив українського бароко і на південному заході, на Балканах. Дещо ми вже згадували (драму Козачинського та його діяльність між сербами). Г. СтефановичВенцлович (18 ст.) наслідує Л. Барановича. Величезне значення мала для південних слов’ян граматика Мелетія Смотрицького, яка передрукована в сербів 1755 р. стала основою церковнослов’янізованої сербської мови та прототипом кількох сербських граматик аж до початку 19 ст. У болгар вона лягла в основу спроби наблизити болгарську мову до церковнослов’янської тощо. В Румунії оживив церковне життя син українського поета Івана Величковського «старець» Паїсій, який утворив там цілу письменницьку школу та слов’янська обробка якого «Добротолюбия» мала велике значення в усіх православних слов’ян (найменше на Україні). Маємо й латинську ідилію невідомого автора з 1658 р., в якій описано життя українських чабанів у Татрах (мабуть, коло Попраду). Дальші розшуки в латинській літературі Словаччини, мабуть, не залишаться без наслідків, на Словаччині, в Трнаві, був найзахідніший осередок української барокової літератури (не досліджено). Ще далі на Захід (аж до Англії та Іспанії) тягнули численні українські спудеї — студенти західних шкіл (наприкінці доби бароко — в 18 ст. українець Полетика навіть професорував у Кілі, а Іван Хмельницький викладав як доцент філософію в Кенігсберзі), що деякими своїми працями спричинилися й до збагачення — хоч і незначного — західних наукових літератур; далеко цікавіший їх вплив на рідному ґрунті (див. вище §2). В Галле в Німеччині короткий час (коло 1735 р.) друкувалися переклади німецьких богословських творів та духовних пісень С. Тодорського на типову барокову слов’яно-українську мову.

7. Нарешті, барокова література, зокрема — вірш та драма, дуже спричинилася до розвитку народної поезії. Бароко було у цілому світі з цього погляду дуже плідне. Не кажучи вже про напівміфічних авторів (Маруся Чураївна) народних пісень з часів бароко, можемо конкретно бачити, як народна пісня переймає елементи стилістики барокових віршів, хоч з іншого боку бароко само має певний нахил до народної поезії і черпає з її скарбниці засоби вже тому, що одна з цінностей поезії для барокового автора є її різнобарвність, одну з барв і дає народна традиція. Ми навмисне зупинялися на вжитку приповідки, але поза межами того, що вже сказане, знайдемо приповідки в усіх проповідниках бароко, в усіх «літописах», часто й віршах; характеристично, що ці приповідки почасти перекладено з латини, почасти утворено самими авторами, почасти взято з уст народу. Так само поруч з віршами, писаними за схемами барокової поетики, зустрічаємо вірші, що справляють враження якихось «монтажів» з народних пісень. Та й ця тема ще недостатньо оброблена дослідниками.

8. Розуміється, немає історичних епох, що виробили хоча б у межах лише однієї країни або народу єдину, одностайну ідеологію. Навпаки, здебільшого життя духовної спільноти йде шляхом одночасного розвитку полярно-протилежних ідеологій. Але з такого віддаленого погляду, яким є наша сучасність супроти бароко, можна добачити далекому минулому 17 — 18 віків спільні для всіх течій того часу риси. Ми про них уже говорили (V, А та Б). Але підкреслимо найважливіше ще й тут. Ідеологія українського бароко, залишаючися в староукраїнській християнській традиції, водночас вбирає в себе деякі елементи античної культури (через бароковий синтез християнства з античністю) та значні елементи західної культури. Щоправда, і з античності, і з Європи 17 віку на Україні прийнято лише окремі елементи: головне — певний естетичний ідеал та переконання в самостійному до деякої міри значенні естетичних цінностей, з одного боку, і деякі елементи політично-національної ідеології бароко, з іншого. Естетика бароко міцно прищепила на Україні переконання в цінності гарної форми: самостійне плекання формальних цінностей — головне в віршованій поезії — та внесення формальних прикрас у всі сфери літератури, навіть і ті, де головна вага лежить на змісті (проповідь, «літопис», трактат), впаде нам найбільше в очі, коли ми порівняємо українську барокову літературу з тогочасною літературою Москви. Політично-національна ідеологія безумовно закріпила в широких колах ідею національної самостійності українського народу та сприяла виробленню певного героїчно-лицарського ідеалу політичного діяча, як би цей ідеал не був далекий під суворої дійсності. Можна і в тому, і в тому здобутку ідеології українського бароко вбачати багато від’ємних рис. Але немає сумніву, що ці здобутки відіграли чималу роль у духовному житті України в 19 ст. Зокрема, вони утримували українців довгий час від прийняття абстрактно-утопічних ідеологій та сприяли утриманню літературної та національної традиції в найбезнадійніші часи та в найскрутніших обставинах. Чимале значення мали й ті щільніші зв’язки, в які стала Україна з часів бароко з західньою культурою. Християнська культура українського бароко витворила та закріпила певний ширший погляд на «зовнішнє» в релігійній та й національній сфері; «зовнішні» риси не здавалися вже такими важливими, як це вважав, напр., Іван Вишенський та багато інших його сучасників; тим самим загострився погляд у «внутрішнє». Знову досить кинути погляд на тогочасну сусідню Москву, щоб побачити значення цього здобутку: на Україні був абсолютно неможливий російський «раскол» та «старообрядчество». Можна говорити про те, що бароко, засвоївши елементи західної культури, сприяло певному легковажному ставленню до християнської традиції. Але не треба забувати й про те, що в його межах стали можливими такі подвижники, як св. Іоасаф Горленко, св. Дмитро Туптало, св. Іннокентій Іркутський або такий мученик ідеї, як Арсеній Мацієвич.

Згадавши останні імена, ми підійшли до характеристики єства української барокової культури як культури християнської. Поза межами богословії ми не знайдемо в українському літературному бароко імен, що мали б значення й досі: поруч з богословськими творами св. Дмитра Туптала треба поставити передусім Адама Зернікава (див. Ж. І) та «Добротолюбиє» Паїсія Величковського (3. 6). Маємо з того часу лише єдину спробу філософічно-богословського синтезу, який, хоч у деталях і не ориґінальний, але в цілому є самостійною творчою концепцією, що її значення переходить за рамки його часу. Це система Сковороди. Про цю систему не місце говорити тут. Не можемо зупинятися тут і на деяких наукових дрібніших, але важливих, досягненнях (вже з 18 віку). Але згадка про найбільші ідеологічні досягнення українського бароко належить до характеристики його літературної творчості.

9. Щодо національної вартості барокової літератури, то, розуміється, вона не прийшла до вживання народної мови; але літературна мова не мусить бути обов’язково близькою до народної, і бароко йшло певним можливим шляхом розвитку, якого непридатність виявилася лише в кінці 18 сторіччя, коли з меж народної єдності помалу почали виходити вищі верстви українського народу, а політичний гніт вимагав «радикального» критерію народної свідомості: таким радикальним критерієм і стала народна мова. Тим часом у 17 — 18 ст. такого критерію ще не було треба. Але було б треба, як у кожній мові, певної нормалізації мовностильової та орфографічної. Духовна школа не спромоглася на керівництво на цьому полі: правописної нормалізації не відбулося, — почасти, можливо, і через зв’язки з іншими східнослов’янськими народами, від яких, напр., заміна «Ђ» на «і» і т. п. українську мову рішуче б відділила. Граматична нормалізація відбулася лише для церковнослов’янської мови (головне — граматика Мелетія Смотрицького). Якогось розв’язання питання про взаємини мовного рівня та стилістичної функції не відбулося взагалі. Нічого не могло бути природнішого, аніж, напр., вимір церковнослов’янської мови «висотою» завдань твору (богослужбова книга, релігійний трактат, науковий твір, «високий» епос і т. д. — «до низу» з усе більшою домішкою мови народної) або вживання народної мови лише в певних ґатунках (епіграма, байка, комедія тощо). Таке нормування (правда, пізніше) цілком свідомо та планомірно було зроблене в російській літературі (і, дивним чином, чи не під впливом теорії українського походження), менш планомірно, але досить послідовно воно сформувало барокову чеську літературно-мовну традицію (де було питання про розподіл функцій більш архаїчної та модернішої мови); в українській мові цього не відбулося. Тому маємо такі приклади, як релігійні трактати Гаврила Домецького — з мінімальним уживанням церковнослов’янської мови; тому маємо майже суто церковнослов’янські епіграми (напр., Дмитра Туптала та, здається, того самого Домецького; впадає в очі нерівномірність мови епіграм Величковського). Таке нормування, звичайно, дуже змінило б і дальший розвиток української літературної мови... Але на ліпше чи на гірше, про це не варто гадати.

Щодо «відсталості», «вузькості» та «ненародності» тематики барокової української літератури, то ці закиди базуються на непорозуміннях: тематика української барокової літератури — за невеликими винятками — така сама, як тематика світової барокової літератури: відхилення з’ясовуються скрутним становищем українського народу, що не дозволило на «розкіш» утворення власного класу літераторів. Україна втрачала своїх літературних працівників, що йшли працювати на чужому полі, також і через загальну тенденцію барокової людини до духового мандрівництва (найбільший представник німецького бароко Ляйбніц переважну більшість своїх творів написав латинською або... французькою мовою). «Втратило» їх не українське бароко, що при сприятливому політичному стані, розуміється, читало б не зрусифіковані при виданні або польські твори св. Дмитра Туптала, Яворського чи Барановича, а їх українські редакції або хоч переклади, — а 19-ий вік, що його конечність історичного розвитку привела до занедбання такої цікавої та — до певної міри — блискучої сторінки минулого, як українське бароко.

На духовні та національні цінності українського бароко ми вже вказували не раз. До цих цінностей неможливо та й не треба повертатися, але можливо та потрібно їх «актуалізувати», зробити корисними та плідними для нашої сучасності та для майбутнього.

 







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 725. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

СПИД: морально-этические проблемы Среди тысяч заболеваний совершенно особое, даже исключительное, место занимает ВИЧ-инфекция...

Понятие массовых мероприятий, их виды Под массовыми мероприятиями следует понимать совокупность действий или явлений социальной жизни с участием большого количества граждан...

Тактика действий нарядов полиции по предупреждению и пресечению правонарушений при проведении массовых мероприятий К особенностям проведения массовых мероприятий и факторам, влияющим на охрану общественного порядка и обеспечение общественной безопасности, можно отнести значительное количество субъектов, принимающих участие в их подготовке и проведении...

Дезинфекция предметов ухода, инструментов однократного и многократного использования   Дезинфекция изделий медицинского назначения проводится с целью уничтожения патогенных и условно-патогенных микроорганизмов - вирусов (в т...

Машины и механизмы для нарезки овощей В зависимости от назначения овощерезательные машины подразделяются на две группы: машины для нарезки сырых и вареных овощей...

Классификация и основные элементы конструкций теплового оборудования Многообразие способов тепловой обработки продуктов предопределяет широкую номенклатуру тепловых аппаратов...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия