Література латинською мовою

1. З 16 — 18 ст. постає українська література латинською мовою. Мова ця була міжнародною мовою освіти, а в Польщі також мовою канцелярії і школи. В кінці 16 ст. українська школа (зокрема, Львівська братська) орієнтувалася на навчання грецької мови. Уникнути вживання латинської не було тоді можливо, і вже Острозька, потім Київська школи почали виклади латинської мови та латинською мовою. З часів Петра Могили це стало нормою, а грецька мова відійшла на другий план.

Писання латинською мовою було потребою в богословській полеміці. І справді, вже в 16 ст. починається шерег творів, писаних українцями латинською мовою. Більшість їх, щоправда, не належить до красного письменства в вужчому сенсі слова, але взяти до уваги цю латинську літературу було б корисно і для повного вияснення змісту та тенденцій творів українською мовою, а ще важливіше для вияснення джерел та характеру української стилістики.

Однаково важливий і той факт, що освічена, хоча б і досить поверхово, людина мусила в школі пройти через читання латинських авторів — «поганських», старохристиянських та сучасних. Для вишколення стилю найбільшу роль відігравали Ціцерон та Еразм, твори їх замовлялися для шкільного вжитку в великій кількості.

2. Огляду української літератури латинською мовою ще немає, немає навіть якихось підготовчих праць на цю тему. Отже, ми мусимо обмежитися лише загальними міркуваннями.

Вже в 16 ст. зустрічаємо українців серед представників польських протестантських сект, а в кінці віку — серед уніатських письменників. Зокрема, блискучий протестантський публіцист Станіслав Ожеховський (1513 — 1566) є, за власним визнанням, «Gente Roxolani» і писав своє ім’я по латині «Orichovius» та ще з додатком «Ruthenus». Вказувано на симпатії земляка Івана Вишенського, Марцина Кровіцького (1501 — 1573) до православної церкви. Опинилися окремі представники української шляхти й серед табору радикальних протестантів, «соцініан» або «аріан» і взяли деяку участь у релігійній полеміці часу.

3. Більш інтенсивна літературна діяльність латинською мовою розвивається в 17 та 18 ст. Виклади латинською мовою в Київській Академії, пізніше — в інших високих школах (Переяславська Семінарія, Харківський колеґіюм) приводять до складання латинських рукописних підручників: передусім зустрічаємо в архівах підручники поетики, філософії та богословії. Майже від кожного професора цих предметів залишилися такі латинські записки, що в списках потрапляли й далеко на північ та схід, бо в 18 ст. їх клали в основу навчання в семінаріях усієї Російської держави. З підручників поетики видрукувано пізніше, напр., «Поетику» Прокоповича (De arte poetica. 1786), нетипову для бароко (див. V. Е. 7). З трактатів богословських видрукувано в Німеччині 4 томи 1782 — 1784 богословії Прокоповича. Ця книга десятки років вживалася як підручник в українських та російських православних семінаріях. Вийшли друком і окремі трактати: «Камень вЂры» Яворського (1728), збірка статей Прокоповича «Miscellanea sacra» (1745) та найцінніший з усіх богословських трактатів Київської школи «De processione Spiritus Sancti» Адама Зернікава (німця з походження, видано 1773 р.). Приписувано Прокоповичеві і, принаймні, частини відповіді на антипротестантський «Камінь» Яворського, яку видав під своїм ім’ям єнський професор Буддеус. Ці богословські праці були до 20 ст. основою знайомства західних богословів з православною богословією. Чимало уніатських трактатів писано українцями; так само й дещо з «аріанської» літератури, почасти вже за кордонами Польщі, на вигнанні. Нарешті, в угорському університеті в словацькій Трнаві (до 1777 р., коли його перенесено до Пешту) викладало кілька закарпатських українців, від яких лишилися й друковані твори.

Недостатньо покищо досліджено підручники поетики (що між іншим подають і слов’янський матеріал прикладів), зовсім не досліджено підручники філософії, з яких видруковано 1752 p. «Universae matheseos brevis institutio» Трнавського професора Антона Ревицького.

Для підручників поетики українські автори пишуть латинські вірші. Але пишуть їх і незалежно від цього. Яворському належить, між іншим, гарна елегія — прощання з своєю бібліотекою, Прокоповичеві — похвала місту Києву; кілька латинських віршів залишилося від Сковороди.

Нарешті, майже всі письменники різних напрямів лишили чимало латинських листів, почасти виданих (напр., 150 латинських листів Сковороди), які в дусі барокової традиції літературно оформлені і тому можуть теж бути цінними джерелами для дослідження поетики того часу та ідеології й освіти авторів листів. Навіть і в листах слов’янськими мовами зустрічаємо латинські уступи, цитати або окремі формулювання, зокрема — якщо автори потребували термінологічного виразу для своєї думки. Крім того, латинські уривки, цитати, послання й цілі плани проповідей знаходимо в слов’янських проповідях українських проповідників.

Весь цей матеріал недосліджено та навіть ще не зібрано докупи