Ж. Значення української романтики

1. Вплив романтики на пізнішу українську літературу значний: те, що романтика дала українській літературі найбільшого поета нового часу, значною мірою спричинилося до надзвичайної сталості романтичного впливу. Інша, нешевченківська романтична традиція, що перетривала часи романтики, є традиція чутливого та сумного романсу, що тяжіє до народної пісні. Впливи романтики — почасти формальні, почасти тематичні. Наслідуючи Шевченкові вірші, щоправда, якимось чином усе переводили їх на ритміку, відому з російської або німецької поезії та з вірша інших романтиків, на нормальні тонічні ритми, чим своєрідну красу Шевченкових віршів цілком знищували, як це ми бачили в Куліша. До того зовсім не звертали уваги на інші властивості Шевченкових віршів, напр., їх «інструментацію»(див. вище Д. 5). Отже, при всій зовнішній на перший погляд схожості вірша пошевченківських часів з Шевченковим, вірш наслідувачів Шевченка завжди залишається сухим, одноманітним та гармонійно бідним. Далеко більше впливу мала тематика української романтики — і передусім знов Шевченка — на літературу українського «реалізму»: з одного боку — ідеалізація козацтва, з іншого — трагічні теми з селянського життя міцно входять у традицію прози та драми українських. Якщо тематика селянського горя — цілком природна в «реалістичній»драмі, то романтика козацтва, власне, цілком виходить поза межі «реалістичної» тематики, швидше вже міг би реалізм піти слідом «Чорної Ради», з її соціальною проблематикою, але роман Куліша традиції не утворив. Великою мірою впливові саме романтичної літературної та наукової традиції треба приписати всі козацькі теми довгих десятиліть. Не без впливу романтичної, а саме Шевченкової тематики, є і трагічне забарвлення таких численних драм з селянського побуту. І в Кропивницького, і в Карпенка-Карого, і в Старицького знайдемо не лише цю тематику, а навіть і певні окремі мотиви та постаті байронічних поем Шевченка. Але дуже поширені окремі натяки, відгуки, мотиви з романтичної поезії в пізнішій українській літературі.

2. Проте, хоча й значні впливи літературного матеріалу романтики в пізнішій літературі, але «реалізм» їх ще міг «перетравити», надати їм свого власного виразу, свого власного оформлення: боротьба козацька — як боротьба за соціальну справедливість, інтерпретація трохи не всієї романтичної літератури, як «народолюбства» певного реалістам близького типу тощо. Інакше стоїть справа з романтичною ідеологією. З неї реалізм перейняв кілька мотивів, цілком змінивши тим самим своє «реалістичне» обличчя. Поперше, відкриті романтикою як високовартний елемент народного життя звичаї, побут, вірування народні та народна поезія залишилися в межах мистецької уваги українського реалізму. Вони навіть часто закривали від реалістів те, що їх власне цікавило або мало б цікавити: c о ц і а л ь н і умовини народного життя. «Етнографічний реалізм» є якимось поєднанням реалістичних намірів з романтичною традицією. Так само не зникло в період українського реалізму романтичне захоплення минулим, зокрема; козаччиною, яку, щоправда, реалізм «стилізував» на свій кшталт, і етнографізм, і захоплення минулим були, на жаль, у порівнянні з романтикою, підупадом: в етнографічному матеріалі бачили вже не глибоке єство народного духу — шлях, яким можна було прийти до пізнання характеру народу, а бачили лише, в кращому випадку, «народну мудрість», дуже примітивну мораль, а в гіршому — просто матеріал, без глибшого значення. В історичному минулому не шукали специфічних рис певної доби та історичного моменту, а здебільшого лише витлумачували його в дусі потреб сучасності, цілком закриваючи досить барвисте та повнокровне українське минуле сумним та занепалим українським життям 19-го віку. Без романтичної спадщини український реалізм напевне був би ще біднішим на теми та ще менш ідеологічним, аніж він був насправді.

Новим було і розуміння романтикою єства нації та процесу її життя. Нація як цілісний організм або «особа вищого ступеня», життя якої випливає з одного джерела («сер. це» Куліша), звичайно, для часу реалізму — уявлення занадто «містичне». Але, без сумніву, доба «реалізму» не дійшла б і до свого поверхового розуміння нації, якби не те виховання, що його давала поколінням української інтеліґенції романтична література. Але ще важливіша та зміна, що її внесла романтика в розуміння процесу життя української нації. В часи доромантичні загальним уявленням було, що українська нація або вмерла, або вмирає; ще пізніше Гулак-Артемовський міг висміювати Куліша, що говорив про «козацьку матку»(Україну), що вже вона вмерла, і поруч із несмачними дотепами на адресу Куліша, що, мовляв, «слинить» з цього приводу, він міг лише попрощатися з нею по панахиді словами «царство їй небесне». Романтика принесла уявлення про «національне відродження», про «воскресіння» нації, і це слово та це уявлення залишилися, незважаючи на зміну основних точок зору на єство нації, в усі поромантичні періоди! А саме, як і романтики, що надавали такого надзвичайного значення «слову» та літературі, пізніші українські ідеології усі зв’язували відродження нації з літературно-мовною реформою Котляревського, хоч після неї національне життя ще довго йшло шляхом дальшого підупаду.

Поруч із суто літературними та національними елементами романтичного світогляду залишилося в «середнього українського інтеліґента» в пізніший час багато і окремих, хоча й незначних, елементів романтичного погляду на світ та життя. Але це належить уже до питань історії культури.

3. Найважливіша риса та заслуга української романтики — це те, що вона свідомо поставила собі завдання утворити «повну літературу», яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства. Прагнення до «повної літератури» знайшло своє втілення переважно в утворенні «повної мови», мови всебічної, придатної в усіх сферах літератури та життя. Щоправда, почасти через політичні умови, почасти через значний розклад національного обличчя українського народу, чи ліпше — його вищих верств, свого практичного втілення прагнень романтики не досягнуло: була, може, певна ілюзія «повної літератури» — але насправді майже не було драми, один роман та кілька оповідань не можуть утворити прозу... Коли порівняємо віршописання романтиків з численними віршами бароко, то порівняння це буде теж не на користь романтики. Але в ідеалі вся література знайшла собі певну мету, до якої могла прямувати далі! Після перерви п’ятдесятих років романтики могли далі працювати над завданням, яке вони раніше перед собою поставили. До їх праці над утворенням «повної літератури» тепер, у 60-ті роки, приєдналися представники нового покоління, «реалісти». Справді, їм удалося куди ближче підійти до ідеалу «повної літератури» хоча б кількістю та різноманітністю ґатунків творів. Але широта та повнота літератури реалізму сильно зменшується через прагнення «реалістів» відбивати в своїх творах «дійсне» сучасне життя українського народу; а поскільки народ складався переважно з селянства, то селянська тематика домінує в величезних розмірах. Куліш, при всьому розумінні потреби повної літератури, частину своїх творів написав по-російськи, без сумніву, почасти через брак видавців, читачів та через цензурні умови. Але і в «Чорній Раді», і в пізніших поемах він не лякався й найвищих ідеологічних тем. Він не боявся писати для «небагатьох» або для «майбутнього читача», якого самі твори «високого стилю» мусили підготувати, витворити. «Реалісти» свідомо ухиляються від «високої» тематики, почасти, зрозуміло, теж через цензурні умови, але почасти і через те, що їх взагалі ця тематика не цікавить, та вони вже ніяк не намагаються підготувати нового читача з вищих класів. Кращою була ситуація лише в Галичині, що чимало спричинилося пізніше до провідної ролі Галичини в українському русі.

4. Поезія української романтики зацікавила й чужу, звичайно, в зв’язку з усією ідеологією романтики — переважно слов’янську романтику. Все ж переклади поглядно нечисленні. Крім чеських, перших у часі, в основному переклади з Шевченка, маємо численні переклади в південнослов’янських літературах — у болгарів та сербів, так що можемо говорити про вплив Шевченка на південнослов’янські літератури. Добрі переклади Шевченка мають і поляки (головне — переклади Совінського та Кондратовича-Сирокомлі). У російській літературі теж є численні, але, за малими винятками, слабкі переклади.

Та важливіші, здається, відгуки української народної поезії, відкритої саме романтиками. Такі відгуки, наслідування козацької тематики, наприклад, зустрінемо в чехів, а головне — в словаків. Навіть у німецькій літературі після 1840 р. знайдемо невелику групу творів з українською тематикою: поруч із виданими 1845 р. Боденштедтом («Поетична Україна») та 1848 р. Вальдбрюлєм («Балалайка») українських пісень, 1841 р. вийшла ориґінальна збірка віршів на українські теми «Українські пісні» А. М. Йохмуса-Мавріціюса, поеми «Мазепа» Г. Е. Штебіша 1844 р., «Ґонта» Р. фон Ґотшалля 1850; романтично забарвлені трагедії К. Ю. Штарка «Бій під Полтавою»(1855), Р. фон Готшалля «Мазеппа» (такі 1865 р., перекладена українською мовою Федьковичем), та історичний роман «Мазепа» А. Мюцельбурґа (1860). Вже 1831 р. Шаміссо передав, на жаль, лише частину, «Войнаровського» Рилєєва чудовими німецькими терцинами; гірший, але повний німецький переклад «Войнаровського» видав І. Ґоловін 1847 р. Коло 1840 р. з’являються німецькою мовою переклади польських «українських повістей» М. Чайковського. Внутрішній зв’язок у розвитку цієї українсько-німецької романтичної літератури ще зовсім не досліджений.

5. Історична світова заслуга романтики — «відкриття» народної поезії та значна участь у виробленні новітнього «історизму». Ці заслуги має і українська романтика. Вже численні збірки українських народних пісень постали з романтичного захоплення народною поезією. Навіть кілька збірок, що вийшли пізніше, зобов’язані своїм постанням романтичному захопленню. Головне — наукові збірки самі, без романтичної віри, що в народній поезії захований глибокий ідейний зміст, що в ній сконцентроване єство народного духу, ніколи не могли б привести до розповсюдження тематики народної пісні, до вживання її засобів у професійній поезії. Поромантичний період далі працює над народною поезією, її збирання та дослідження посунулися значно вперед. Зникло ідеалізування народної поезії, на яку почали дивитися лише як на етнографічний, історичний та літературний матеріал.

Звичайно, не звертається уваги на те, що українська романтика відіграла величезну роль у дослідженні української історії, бо відкриття та видання головних джерел гетьманського періоду є безсумнівною заслугою романтиків. Хоча яке некритичне було спочатку захоплення «Історією Русів» та й іншими літописними та пісенними матеріалами, але не можна забувати й того, що романтики з їм властивим прагненням знайти в минулому те, що від сучасності відрізняється, що для минулого характерне, йому та лише йому властиве, зробили чимало, щоб перебороти некритичне ідеалізування української старовини. Наукова спадщина Костомарова і Куліша великою мірою пов’язана з їх романтичним світоглядом. І коли дальший розвиток історичної науки далеко залишив за собою старі романтичні дослідження, то зовсім інакше стояла справа з літературним використанням історичного матеріалу. Шевченко або Куліш дали спроби освітлення минулого України в його величності, але зуміли підійти до минулого України як до живого життя, різноманітного та різновартного; в часи «реалізму» починає натомість панувати в історичному романі та драмі ідеалізація минулого, цілком некритичне уславлення його; цілком втрачено всяку здібність критично поставитися якщо не до минулого в цілості, то хоча б до окремих його явищ.

6. Найбільші заслуги української романтики в формальних досягненнях її літературної продукції. Ці досягнення не лише заслуга генія Шевченка. Бо більшість тих основних формальних рис, що їх завдячує українська література Шевченкові, вже до Шевченка виступає в поетів української романтики. Головна риса — перехід від мовної традиції Котляревського, тобто травестії, з однобічним добором слів з забарвленням якоїсь незвичайності: вульґаризму, комічності, рідкості і т. д., до утворення нової мови, нормалізованої та придатної для серйозних поетичних ґатунків, для вислову почувань і думок «повної нації». Витворення нових форм, як романтичні балади або «вільна поема» і т. д. та їх стилістична українізація — так само подвижницька праця романтиків. Музичність поетичної мови — основна вимога романтичної поетики — зобов’язана своїми найбільшими успіхами Шевченкові. Форма вірша робить дальші успіхи, остаточно відмовившись від старого силабічного вірша; але поруч із розвитком перейнятого від росіян «тонічного» (на наголосах збудованого) вірша, зустрічаємо ориґінальне наслідування народнопісенного вірша в Шевченка, — Шевченків вірш, як згадано, дивним чином не знаходить у межах романтики наслідування!

Найбільше враження від формальних успіхів романтики дістанемо тоді, коли придивимося ближче до того нехтування формальною стороною твору, яке зустрічаємо часто в період «реалізму».

7. Кінець української романтики не був такою природною смертю, яку знайшла романтика на Заході або в наших близьких сусідів, де певно пересичення романтичним стилем привело до різкої зміни літературного напряму. Важко було «пересититися» тими нечисленними творами, які дала українська романтика. Кінець української романтики та перемога нового стилю були зумовлені великою мірою причинами позалітературними — соціальним розвитком, що вимагав нової літературної проблематики, а ще більше — розвитком західних та сусідніх літератур, зокрема російської, яка в цей час так рішуче вплинула на українську, як ніколи до того. Відома річ, ми не можемо собі уявити, щоб романтична література трималася на Україні ще десятиліття після її занепаду в усій Європі, — українська література, як і всяка інша, живе в тісному зв’язку з літературами інших народів. Але процес літературного розвитку став на Україні в цей час процесом «неорганічним», майже виключно наслідуванням чужого розвитку. Певну своєрідність український «реалізм», щоправда, має, але ця своєрідність є майже цілком неґативного характеру, насамперед рішуча перевага селянської тематики; інші напрями розвитку «реалізму», напр. психологічний роман, що дав усюди найкращі квіти реалістичної літератури, на Україні залишилися в зародках. Близькість до життя, якої вимагала реалістична поетика, знайшла собі парадоксальним способом вираз у звуженні тематики літературних творів до тем «селянських». Досягнення романтичної літератури на шляху до «повної літератури» опинилися під загрозою, незважаючи на надзвичайний зріст літературної продукції та на її почасти добру якість.