ГомеостазГомеостаз Клітина може існувати і нормально функціонувати тоді, коли середовище (тканинна речовина, кров, що її оточує), буде мати певну концентрацію солей, іонів, температуру та інші фізико-хімічні показники. Організм має універсальну властивість зберігати стабільність внутрішнього середовища, незалежно від зовнішніх впливів, на це вперше звернув увагу Клод Бернар і створив вчення про внутрішнє середовище у 19 ст. Внутрішнє середовище організму – це комплекс рідин (кров, лімфа, цереброспінальна Гомеостаз характеризується біологічними константами; але сталість складу і властивостей внутрішнього середовища не є абсолютними - є відносними і динамічними. В процесі життєдіяльності складаються умови для змін, але є спеціальні механізми, які забезпечують саморегуляцію і підтримують гомеостаз, для кожного параметра існують межі(«коридор») максимально можливих відхилень. Гомеостатичні константи: - жорсткі константи – постійні (наприклад, рН=7, 0-7, 8.) - пластичні константи, мають широкий діапазон коливання (наприклад, t° тіла 36, 6-41°). Контроль над константами внутрішнього середовища відбувається за рахунок регуляторних систем шляхом зміни функцій різноманітних органів. Основні механізми, що забезпечують гомеостаз: - обмін речовин з навколишнім середовищем; - адаптація організму до різних факторів зовнішнього середовища; - компенсація. Основні принципи регуляції фізіологічних функцій Організм людини складається із органів, які для виконання функцій об'єднуються в функціональні системи. Для виконання функцій всі структури організму від молекули до цілого організму потребують систем регуляції. Ці системи регуляції забезпечують взаємодію різних структур у різних станах: - фізіологічного спокою; - активному стані, - при взаємодії із зовнішнім середовищем; і забезпечують : - функціонування організму як єдине ціле; - адаптацію організмадо різних умов існування.
Рівні регуляції функцій організму: метаболічний, гуморальний, нервовий. Метаболічний і гуморальний більш давні механізми, вони забезпечуються хімічними речовинами: метаболітами - це неспецифічні речовини, продукти обміну клітин, біологічно активними речовинами,, які синтезуються в багатьох органах, всмоктуються в кров, розносяться по організму. Гуморальна регуляція Це регуляція функцій за допомогою хімічних речовин, які виробляються в організмі (метаболіти, гормони) або вводяться ззовні. Хімічні речовини можуть впливати на: а) саму клітину (аутокринно);
Біологічно активні речовини., які зумовлюють гуморальну регуляцію: 1. Гормони (hormao - збуджую) -це хімічні речовини, які секретуються ендокринними залозами. Вплив гормонів на клітини зумовлений тим, що мембрана клітин має рецептори до конкретного гормону. 2. Нейромедіатори (норадреналін, ацетилхолін, серотонін, гістамін) звільняються в нервових закінченнях і виконують паракринний ефект. 3. Аутокініни - речовини, які утворюються при запальних реакціях (гістамін, брадикінін). 4. Простагландіни - продукти метаболізму арахідонової кислоти, яка входить до складу ліпідів клітинних мембран, вперше виділені із тканин передміхурової залози. 5. Цитокініни - сполуки пептидної природи, здійснюють контроль за імунітетом. Особливості гуморальної регуляції: -не має певного адресата («всім» - «всім»-«всім»), тобто хімічна речовина діє на всі клітини, але чутливими будуть ті, що мають відповідні рецептори; -повільність дії (0, 5 - 500 мм/сек, зумовлена швидкістю руху крові); -тривалість впливу. Нервова регуляція З’явилась еволюційно пізніше, коли у живих істот з’явилась нервова система. Нервова регуляція функцій організму здійснюється за участю нервової системи. Особливостями нервової регуляції є те, що вона відбувається: -точно; -швидко; швидко вмикається, швидко вимикається, якщо потреба в ній зникає. В організмі всі механізми регуляції тісно позв'язані, тому утворюється єдина нервово -гуморальна регуляція функцій організма. Теорія невризму Принцип невризму в фізіології і медицині виник в результаті накопичення морфологічних данних про будову нервової системи, нервових механізмів регуляції функцій організму. Визначення «невризма» вперше дав І. П. Павлов, 1883р. в докторській дисертації «Центробіжні нерви серця»І.П.Павлов писав: «Под невризмом следует понимать физиологическое направление стремящееся распространить влияние нервной системы на возможно большое количество деятельностей организма». В розробці ідей невризма велика роль І. М. Сеченова. В науковій праці«Рефлекси головного мозку «(1863р.)Сеченов писав: «Діяльність головного мозку відбувається рефлекторно.» Бехтерєв і С. П. Боткін вважали, що деякі хвороби виникають внаслідок порушення нервової регуляції функцій в організмі. І. П. Павлов зробив значний внесок в розробку теоріі невризма: - довів значення нервової системи в регуляції функцій кровообігу, травної системи; - довів трофічний вплив нервової системи на тканини, органи; - довів, що нервова система виконує інтеграцію функцій окремих органів; - забезпечує зв'язок організма з довкіллям.
Рефлекс, види. Будова рефлекторної дуги Засновником рефлекторної теорії є Декарт (1596 - 1650). І. М. Сеченов продовжив вчення про рефлекси.В науковій праці «Рефлекси головного мозку»він писав: «Всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження - суть рефлекса» Рефлекторна дуга – це шлях, по якому передається інформація при здійсненні рефлексу. Схема найпростішої рефлекторної дуги (на прикладі шкірно-м'язового рефлексу) має такий вигляд: (дивись схему)
Ланки рефлекторної дуги: 1. рецептор; 2. аферентний шлях; 3. нервовий центр (в ЦНС); 4. еферентний шлях; 5. робочий орган.
Між нервовим центром і робочим органом є зворотній зв'язок, тобто імпульс від ефектора поступає в ЦНС про вірність відповіді, тому рефлекторна дуга має вид кільця.
Рефлекси замикаються на різних рівнях ЦНС, навіть до кори головного мозку. Відповідно до цього існує поняття про інтегральний та локальний центри. Локальний нервовий центр - сукупність структур ЦНС, без яких здійснення даного рефлексу стає неможливим (якщо зруйнувати будь-яку з них, рефлекторна реакція зникає). І нтегральний нервовий центр –це сукупність усіх нейронів ЦНС, що беруть участь у здійсненні даного рефлексу. Таким чином, локальний центр входить до складу інтегрального.
|
