Передача звукових коливань по каналам завитка

Коливання стремінця передається на перилімфу, а потім через тонку присінкову (вестибулярну) мембрану передається на ендолімфу та основну (базілярну) мембрану. На цій мембрані розташовані ≈ 2400 волоскових (рецепторних) клітин (кортієвий, спіральний орган), над яким знаходиться рухома покривна мембрана. Внаслідок коливань основної мембрани виникає рецепторний потенціал дії у рецепторних клітинах. Збудження від рецепторів кортієвого органа передається по нервовим волокнам у підкіркові та кіркові центри слуху

(кора верхньої скроневої звивини).

Передача звукових коливань є 2-х видів:

1. повітряна

2. кісткова

Кісткова провідність звука передбачає вплив звуків на череп або окремі сегменти черепа. Під дією низьких звуків череп коливається і передає це коливання на слухові кісточки.

Слуховий аналізатор для людини має велике значення, надає великий об’єм інформації.

Звук характеризується параметрами:

- висота (високі і низькі тони), рівень сприйняття (6 гц – 20 кгц);

- сила (гучність залежить від амплітуди), - рівень сприйняття 120-140 дб;

- тембр, впізнаємо голоси за тембром його

Методи дослідження слухового аналізатора:

1. Дослід Ріне, визначається сприйняття звука камертона в секундах при повітряній і кістковій провідності (в нормі повітряна більш ефективна, ніж кісткова).

2. Дослід Вебера

3. Річова аудиометрія.

 

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВЕСТИБУЛЯРНОЇ СЕНСОРНОЇ СИСТЕМИ

 

Вестибулярний аналізатор – це сенсорна система, яка оцінює положення голови, напрямок і швидкість переміщення її в просторі, регулює положення і рух тіла в просторі, підтримує рівновагу.

Аналізатор складається з 3-х відділів:

1. периферичний – це вестибулярний апарат, розташований в піраміді скроневої кістки рецептори в перетинчастому лабіринті внутрішнього вуха.

2. провідниковий – це вестибулярний нерв(УІІІ пара черепно-мозкових) нервів, вестибулярні ядра довгастого мозку, медіальні колінчасті тіла, задні ядра таламуса

3. центральний. Мозковий відділ розташований в корі верхньої скроневої звивини, скроневої частки головного мозку, але експерименти довели, що вестибулярний апарат має широке коркове представництво (кора острівця поясної звивини, постцентральної звивини).

Вестибулярний апарат складається із отолітового апарату і ампулярного апарату.

Отолітовий апарат

В присінку кісткового лабіринту є два порожнистих утворення перетинчастого лабіринта, заповнені ендолімфою – це маточка і мішечок, в яких знаходяться скупчення рецепторів. Вони занурені в отолітову мембрану – це желеподібна маса, щільність якої в 2, 2 рази більша, ніж щільність ендолімфи, за рахунок кальцієвих солей. В кожній плямі (макулі) є рецептори з протилежно орієнтованими волосками. Збудження цих рецепторів викликає зміщення отолітової мембрани.

Адекватним подразником отолітового апарата є:

- сила земного тяжіння;

- лінійне прискорення;

- центрабіжна сила

Функція отолітового апарату:

- інформація про положення голови в просторі відносно сили земного тяжіння;

- інформація про нерівномірний рух тіла.

Ампулярний апарат –

це три півколові канальні внутрішнього вуха, в ампулах яких знаходяться рецептори – це волоскові клітини, які занурені у желеподібну масу, але щільність її дорівнює щільності ендолімфи і, на відміну від отолітової мембрани, вона не зміщується.

Адекватним подразником ампулярного апарату є кутове прискорення (поріг ≈ 0, 005⁰) при обертанні у трьох взаємно перпендикулярних площинах.

Основна функція ампулярного апарата – це інформація про оберти голови і тіла.

Центральний (кірковий відділ) аналізатора формує відчуття і сприймання руху, положення тіла в просторі (при закритих очах), формує чуття рівноваги і можливість довільної орієнтації в просторі.

У людини є багаточисельні рефлекси, які формуються за участі вестибулярного аналізатора:

1. Вестибуло-спинальні і вестибуломозочкові рефлекси приймають участь у перерозподілі м’язового тонусу з метою збереження рівноваги.

2. Вестибуло-очні рефлекси приймають участь у русі очей з метою збереження зображення на сітківці при зміні положення голови. Контакт вестибулярних ядер з окоруховими є причиною виникнення ністагму (ритмічного руху очей, що змінюється зворотнім стрибком).

3. Вестибуло-вегетативні рефлекси, при яких змінюється частота серцевих скорочень, активується дихання, потовиділення, моторика шлунка, виникає нудота, запаморочення.

При значних навантаженнях на вестибулярний апарат виникає симптомо-комплекс – морська хвороба.

Вестибулярний апарат можна тренувати шляхом обертання, гойдання.

 

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ШКІРНОЇ СЕНСОРНОЇ СИСТЕМИ, ТАКТИЛЬНИЙ АНАЛІЗАТОР

Шкірний аналізатор забезпечує сприйняття і аналіз інформації від рецепторів шкіри, слизових оболонок з послідуючим формуванням відчуття дотику, тиску, вібрації.

Відділи шкірного аналізатора:

1. периферичний – це сукупність рецепторів шкіри;

2. провідниковий

3. центральний

Шкіра є величезним рецепторним полем (1, 4 – 2, 1 м²), в ній знаходиться багато рецепторів, які розташовані нерівномірно по шкірі, на разній глибині і мають різну будову.

Рецептори шкіри сприймають різні подразники – дотик, тиск, вібрацію, біль, температуру.

Види рецепторів шкіри:

тактильні рецептори:

- диски Меркеля сприймають дотик, силу тиску, розташовані у великій кількості в шкірі пальців рук, ніг, грудей, спини;

- тільця Мейснера сприймають дотик, швидкість деформації шкіри під час руху, знаходяться в дермі пальців рук, ніг, долонях, підошвах, губах, язиці, статевих органах, тощо;

рецептори тиску:

- пластинчасті тільця Фатера – Пачіні сприймають дотик, вібрацію

терморецептори:

- колби Краузе сприймають холодові подразнення;

- тільця Руфіні сприймають теплові подразнення;

Під дією подразника виникає РП, а їх сумація забезпечує виникнення ПД.

Розрізняють 4 види шкірної чутливості:

- температурна (теплова і холодова);

- тактильна (тиск, дотик, вібрація, лоскіт);

- больова

Терморецепція

В шкірі та внутрішніх органах є теплові і холодові рецептори. Холодових більше, на 1 см² знаходиться їх 16-19, швидкість розповсюдження ПД до 20 м/сек..

Терморецептори здатні до адаптації, сильне температурне подразнення викликає біль. Температурну чутливість визначають дотиком нагрітої або охолодженої проволоки.

Тактильна рецепція виникає тільки у тому випадку, якщо механічний подразник викликає деформацію шкірної поверхні.

Визначають тактильну чутливість за допомогою циркуля Вебера, тобто визначають найменшу відстань, при якій дві ніжки циркуля відчуваються окремо, наприклад: на кінчику язика 1, 1 мм;

 

на долонній поверхні пальців – 2, 2 мм;

на тильній поверхні кисті – 31 мм;

на передпліччі – 40 мм;

на гомілці – 40 мм;

на стегні і плечі – 67, 6 мм

Провідниковий відділ шкірного аналізатора.

Імпульси від рецепторів шкіри кінцівок і тулуба ідуть по волокнам відповідних спинномозкових нервів, через задні корінці входять в спинний мозок, а потім по відповідним провідним шляхам спинного мозку (тонкі і клиновидні шляхи, передній спинно-таламічний, задній спинно-мозочковий) прямують до головного мозку.

Імпульси від рецепторів шкіри голови обличчя, слизової рота передаються по волокнам У пари черепно-мозкових нервів в головний мозок.

Центральний відділ шкірного аналізатора знаходиться в задній центральній звивині, сюди надходять імпульси з протилежної сторони тіла («сенсорний

гомункулюс Пенфілда «)

Руховий аналізатор

 

За допомогою цього аналізатора сприймається:

- положення тіла в просторі;

- поза тіла;

- пасивні і активні рухи окремих частин тіла.

Відділи аналізатора:

І. Периферичний (рецептори суглобів, м’язів, сухожилків).

ІІ. Провідниковий

ІІІ. Центральний

Рецептори рухового аналізатора:

1. М’язові веретена, розташовані в товщі м’язів, мають довгасту форму і покриті капсулою. Збуджуються веретена при збільшенні довжини м’язів, тобто вони є джерелом інформації про довжину м’яза.

2. Сухожилкові рецептори Гольджі розташовані в сухожилках в місцях сполучення їх з м’язами, збуджуються при скороченні м’язів, тому є джерелом інформації про скорочення м’язів.

3. Суглобові рецептори інформують про рух внаслідок зміни положення суглобів.

Провідниковий відділ

Імпульси від м’язових і сухожилкових рецепторів передаються по аферентним (чутливим) волокнам, які в задніх рогах спинного мозку переключаються на нейрони, які утворюють спинно-мозочкові шляхи.

Імпульси від суглобових рецепторів передаються по аферентним волокнам, які входять до складу тонкого і клиновидного шляхів спинного мозку.

Кірковий відділ рухового аналізатора знаходиться в корі передньої центральної звивини. Величина коркової проекції різних м’язів пропорційна кількості рецепторів в них, що співпадає зі складністю і точністю рухів, які відбуваються за допомогою цих м’язів.

Особливо великі розміри проекції м’язів язика, кісті руки, мімічних м’язів («руховий гомункулюс Пенфілда»)

Больовий аналізатор (ноцицептивний)

інформує про відчуття болі при фізичних і хімічних подразненнях. Відмінність болю від інших відчуттів в тому, що біль не інформує мозок про якість подразника, а тільки інформує, що подразник пошкоджує тканини.

Класифікацію болю:

- соматичний;

- поверхневий (шкірна)

- глибокий (м’язи, кістки, суглоби);

- вісцеральний (у внутрішніх органах порушується кровообіг при запаленні, тощо).

Компоненти болю:

- сенсорний компонент (біль. як відчуття)

- емоціональний (моторні прояви);

- порушення функцій внутрішніх органів;

- формування протибольової поведінки;

- оцінка болю, страждання.

Види болю:

1. Фізичний біль – зумовлений зовнішнім впливом;

- внутрішнім процесом;

- ушкодженням нервової системи.

ІІ. Психогенний біль виникає внаслідок відповідного емоційного стану.

ІІІ. Соматичний біль – виникає у шкірі (поверхневий) або у м’язах, кістках, суглобах (глибокий).

ІУ. Вісцеральний біль виникає у внутрішніх органах внаслідок:

- різкого розтягування органа;

- за умови утруднення відтоку крові;

- спазму непосмугованих м’язів

У. Фантомний біль – це біль в ділянці ампутованих кінцівок.

УІ. Відбитий біль (зони Захар’їна Геда) виникають при патології внутрішніх органів і відчувається на поверхні тіла відповідного дерматома.

Їх виникнення пов’язане з тим, що нейрони, які проводять больові імпульси від пошкодженого органу і рецепторів шкіри відповідного дерматома сходяться в одному нейроні. Подразнення цього нейрона з рецепторів пошкодженого органу приводить до того, що біль відчувається в ділянці шкірних рецепторів. Зони Захар’їна-Геда використовують з діагностичною і лікувальною метою.

Рецепторний відділ

Больові рецептори (ноцицептори) знаходяться в шкірі, слизових оболонках, окісті, зубах, м’язах, органах грудної і черевної порожнинах (щільність больових рецепторів в шкірі 200 см², на межі дентина і емалі зубів 75000 см²).

Подразниками больових рецепторів є фактори:

- механічні (порізи, уколи);

- термічні: теплові при дії t⁰ вище 45⁰ С, а холодові при охолодженні нижче 15⁰ С);

- хімічні (дія серотоніну, гістаміну, брадакініну, які утворюються при пошкодженні клітин, тромбоцитів, тощо), або вплив хімічних речовин, які попали на тканини ззовні.

Больові рецептори мають низьку збудливість і погану адаптацію до подразників.

Провідними шляхами больової чутливості є задні корінці соматичних нервів і вегетативні волокна.

Для більшості аферентів першим рівнем переробки висхідних больових сигналів є спинний мозок, в результаті діяльності якого формується відповідна реакція (захисні больові рефлекси) і передача імпульсів до різних відділів головного мозку:

- ретикулярної формації, яка контролює дихання і кровообіг;

- до ядер зорових горбів, де відбувається аналіз сили, локалізації больового подразника;

- гіпоталамуса, який підтримує гомеостаз, регулює виділення гормонів;

- лімбічних відділів мозку, де формується емоційний компонент болю і пристосування до больового подразника.

Основна частина больових імпульсів передається по бічним спинно-таламічним шляхам.

Центральний відділ больового аналізатора знаходиться в корі задньої центральної звивини, де усвідомлюється біль і виникає суб’єктивна оцінка (увага, тривога).

Антиноцицептивна (анальгетична, протибольова) система – це сукупність структур (групи нейронів або гуморальні фактори), які здатні пригнічувати або повністю виключати аферентні системи, що беруть участь у передаванні больової інформації.

В цій системі є декілька компонентів:

-опіатні пептиди і їх рецептори;

- спинальний рівень;

- стовбуровий рівень;

- гіпоталамічний рівень;

- кірковий рівень.

Анальгізація відбувається шляхом зміни чутливості до медіатора постсинаптичної мембрани ноцицептивного нейрона.

Незважаючи на те, що імпульси по больових шляхах надходять до нейрона, збудження вони не викликають.

Зараз відомо 4 види антиноцицептивних систем:

- дві нейронні (опіатна і неопіатна);

- дві гормональні (опіатна і неопіатна).

Нейронна опіатна система

В ХХ ст. відкрили причини знеболюючої дії опія (морфіну).

Виявляється, що нейрони мають рецептори, які взаємодіють з екзогенними оплатами (фармакологічні препарати).

В організмі людини в різних відділах ЦНС, залозах виробляються речовини – пептиди, до яких теж чутливі опіатні рецептори.

Назвали ці речовини ендогенні опіати:

- ендорфіни;

- енкефаліни;

 

При збудженні нейрону ендогенні опіати (ендорфіни) потрапляють у щілину синапсів, які проводять больові імпульси, порушується чутливість до медіаторів рецепторів постсинаптичної мембрани нейронів, які передають больову інформацію. Щільність оплатних рецепторів у різних відділах ЦНС різна, відрізняється у 30 – 40 разів, найбільше їх у ядрах таламуса, гіпоталамуса, мигдалеподібному тілі.

Нейронна неопіатна система пов’язана із впливом на синапси больових шляхів (ноцицептивних) медіаторів:

- серотонін;

- норадреналіну;

- дефамін

Моноамінергічні нейрони гальмують передачу ноцицептивної інформації.

Гормональна опіатна система. Коли аферентна імпульсація досягає по больовим шляхам гіпоталамуса, то виділяється гормон кортиколіберин, під впливом якого з гіпофіза звільняється АКТГ і бета-ендорфін. Ендорфін переноситься кров’ю чи ліквором до ноцицептивних нейронів і гальмує їх активність (активізація цієї системи пояснює знеболювання у разі голковколювання).

Гормональна неопіатна система представлена гормоном нейрогіпофіза вазопресином.

Фізіологічні основи знеболення

1. Фізичний шлях:

- іммобілізація;

- зігрівання, охолодження;

- масаж;

- акупунктурна аналгезія відбувається в результаті механічного, термічного, електричного впливу на БАТ. Механізм дії пов’язаний з надходженням з гіпофіза ендорфінів.

2. Фармакологічний шлях:

- це вплив лікарських препаратів (місцеві анестетики), які впливають на проведення ПД, викликають інактивацію Na⁺ каналів у рецепторах – це місцева анестезія (новокаїн, лідокаїн …);

- блокування передачі імпульсів висхідними шляхами;

- пригнічування збудливості нервових центрів.

3. Хірургічні методи – це перерізання відповідного чутливого нерва, задніх корінців, ноцицептивних шляхів мозку.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ СМАКОВОЇ СЕНСОРНОЇ СИСТЕМИ .

 

Смак сформувався в процесі еволюції, як механізм вибора їжі. У людини смакові відчуття комбінуються з нюховими, тактильними, термічними подразниками. Вибір їжі ґрунтується на вроджених механізмах і умовних рефлексах.

Смаковий аналізатор має 3 відділи:

1. Рецепторний (периферичний) відділ

ІІ. Провідниковий відділ

ІІІ. Центральний (кірковий) відділ

І. Рецепторний відділ

Рецепторні бруньки, які розташовані: на язиці, задній стінці глотки, м’якому піднебінні, мигдаликах, надгортаннику, головне місце розташування бруньок – це сосочки язика: грибовидні сосочки розташовані на тілі і кінчику язика, в кожній 8 – 10 бруньок, іннервуються лицевим нервом. Листовидні і конусоподібні сосочки розташовані в задній третині язика, іннервуються ІХ- Х парами черепно-мозкових нервів і включають в себе до 200 смакових бруньок.

Будова смакової бруньки.

Кожна брунька має 2 – 6 рецепторних клітин і опорні клітини. Смакові бруньки сполучаються з порожниною рота смаковими порами. Тривалість життя рецепторних клітин ≈ 250 годин, кожна рецепторна клітина має 30 – 40 мікроворсинок на боці, який звернений в просвіт пори, де контактує із смаковим подразником. Під впливом хімічного подразника в клітині виникає рецепторний потенціал (РП).

ІІ. Провідниковий відділ.

Провідниками всіх видів смакової чутливості є черепномозкові нерви: язикоглотковий нерв (ІХ п), барабанна струна (УІІ п), блукаючий нерв (Х п)

В ядрах цих центрів знаходиться 1-й нейрон смакової сенсорної системи. 2-й нейрон знаходиться в одиночному ядрі, 3-й нейрон знаходиться в ядрах таламуса, аксони яких передають імпульси в центральний відділ.

 

ІІІ. Центральний (кірковий відділ)

Кірковий відділ – це ділянка кори задньої центральної звивини.

Сприймання смаку у людей різне, навіть зустрічаються випадки «смакової сліпоти «до окремих агентів.

Визначення смакового сприйняття:

Подразниками є речовини, які розчинні у воді. Існує 4 групи смакових речовин, що викликає відчуття смаку:

- кисле (середня ділянка, край язика), 0, 2% р-н HCI максимально кислий;

- солоне (край язика), 10% р-н NaCl максимально солоний;

- гірке (основа язика), 0, 1% р-н хініну максимально гіркий;

- солодке (верхівка язика) 20% розчин цукру сприймається максимально солодким

При змішуванні різних смакових речовин виникають нові смакові відчуття.

Смаковий аналізатор має високу ступінь адаптації особливо до солоного і солодкого.

 

СТРУКТУРНА ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ НЮХОВОЇ СЕНСОРНОЇ СИСТЕМИ .

 

Нюховий аналізатор забезпечує оцінку якості зовнішнього середовища (повітря, їжа), приймає участь в регуляції травлення, формування емоцій.

Нюхова сенсорна система представлена 3 відділами:

1. рецепторний (периферичний)

ІІ. провідниковий відділ

ІІІ. центральний (кірковий) відділ

І. Рецепторний відділ

Рецепторний відділ (нюхова ділянка) знаходиться в порожнині носа (верхній носовий хід і верхня частина носової перегородки). Носовий епітелій має жовтувато-коричневе забарвлення. Рецепторна частина аналізатору представлена 3 видами рецепторних клітин:

- нюхові;

- опорні;

- базальні

Нюхові рецептори (хеморецептори) – це біполярні клітини, кількість ≈ 10 млн., аксони цих клітин утворюють нюховий нерв. На поверхні нюхової клітини виступають 6 – 12 війок, які занурені в слиз, який запобігає пересиханню епітелію.

Наявність війок збільшує площу контакту рецептора з пахучими речовинами.

Опорні клітини мають циліндричну форму. Проходять через товщу епітелію. Рецептори нюху – це хеморецептори, дуже чутливі до пахучих речовин, один рецептор може збуджуватися 1 молекулою речовини, яка вступає в контакт зі слизовою оболонкою носових ходів. Чутливих нюхових рецепторів у людини велика. Але у деяких тварин їх кількість в 3 – 6 разів вище. Нюхові рецептори швидко адаптуються, за 2-5 сек.

ІІ. Провідниковий відділ.

Провідниковий відділ нюхового аналізатора, це нюховий нерв, І пара черепно-мозкових нервів, довгі відростки біполярних рецепторних клітин утворюють тонкі нитки, які проходять через отвори решітчастої пластинки решітчастої кістки в порожнину черепа і вступають в нюхові цибулини.

Нюхові волокна, що відходять від нюхових цибулин, утворюють нюховий тракт, який має декілька пучків, які направляються в різні відділи мозку (це підкіркові центри) особливість шляху в тому, що аферентні волокна не переключаються в зорових горбах і не переходять на протилежний бік головного мозку.

ІІІ. Кірковий відділ

Кірковий відділ нюхового аналізатора розташований в області звивини морського коника, парагіпокампової звивини, її крючка. Тут формуються нюхові відчуття.

Нюховий аналізатор пов'язаний з лімбічною системою, тому забезпечує:

- емоційний компонент при сприйнятті запахів;

- відчуття задоволення чи навпаки;

- статева поведінка (у тварин)

 

Класифікація запахів:

Відрізняють 10 тис. пахучих речовин, які групують в 7 класів – квітковий, м’ятний, мускусний, камфорний, ефірний, їдкий, гнилосний.

Суміш запахів сприймається як новий запах.

Найбільш розповсюджена теорія сприйняття запахів – це стереохімічна теорія, згідно якій на мембрані рецепторів є рецепторні ділянки 6 – 7 типів, які здатні зв’язувати молекули пахучих речовин певної форми і розмірів.

Методи дослідження нюхової чутливості – це ольфактометрія, тобто визначення порога чутливості до певної пахучої речовини за допомогою ольфактометра.

 

ЛЕКЦІЯ №5

ФІЗІОЛОГІЯ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1.Поняття про вищу нервову діяльність (ВНД), методи її дослідження. Роль І.М. Сєченова та І.П. Павлова у розвитку вчення про ВНД

 

2.Фізіологічні основи поведінки. Вроджені (безумовно-рефлекторні) форми поведінки. Набуті (умовно-рефлекторні) форми поведінки

 

3.Гальмування умовно-рефлекторної діяльності, види, механізм формування, біологічна роль

 

4.Значення кори головного мозку у забезпеченні процесів ВНД. Функціональна асиметрія кори великих півкуль. Поняття про першу та другу сигнальні системи. Фізіологічні основи формування мови, функції. Мовні центри

 

5.Типи нервової системи людини за І.П. Павловим, їх фізіологічна характеристика, методи дослідження

 

6.Поняття про силу, види, переважання та рухомість нервових процесів (збудження і гальмування)

 

7.Мислення, увага, пам’ять. Свідомість і підсвідомість, їх значення

Самостійне вивчення теми:

Фізіологія сну.

Виконайте завдання №13 збірника самостійної позааудиторної роботи.

Література:

Основна Л – 1 «Нормальна фізіологія» за ред. В.І.Філімонова, К. «Здоров’я»;

Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією», Тернопіль, 2001 р.

Фізіологія людини за ред. В.І. Філімонова, К. Медицина, 2011 р, с.

Додаткова:

Атлас з нормальної фізіології А.В. Коробков, С.А. Чеснокова, р

Поняття про вищу нервову діяльність

Вища нервова діяльність – це діяльність кори та підкоркових відділів головного мозку, яка забезпечує доцільну поведінку організму в зв’язку зі змінами навколишнього середовища.

У людини на основі ВНД можливе навчання, інтелектуальна діяльність. Пристосувальні реакції, які здійснюються ВНД є наслідком індивідуального навчання.

Нижча нервова діяльність – це діяльність організму направлена на регуляцію внутрішнього стану організму, узгодженість функцій в цілому організмі.

Форми нижчої нервової діяльності запропоновані генетично, передаються спадково і є однаковими у всіх представників виду, роду, класу.

 

Вперше уявлення про рефлекторний характер роботи вищих відділів головного мозку було обґрунтовано І.М.Сєчєновим у праці «Рефлекси головного мозку «.

Розвиваючи ці ідеї І.П.Павлов створив вчення про ВНД і умовні рефлекси (1903 – 1936). Наукова праця «Двадцатилетний опыт обьективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных, условные рефлексы «, 1932 р. набула світового визнання.

Методи дослідження ВНД:

1. Метод умовних рефлексів, запропонований І.П. Павловим.

2. Нейрофізіологічні методи

- (нейрографія – реєстрація імпульсів окремих нейронів за допомогою мікроелектродів;

- електроенцефалографія – реєстрація сумарної електричної активності головного мозку;

- реєстрація потенціалів мозку у відповідь на подразнення зорових, слухових, тактильних рецепторів.

3. Реєстрація соматичних змін (частота серцевих скорочень, АТ, частота дихання) при умовних рефлексах, хронорефлексометрія.

4. Методи перерізки руйнації, подразнення мозкових структур.

5. Функціональна комп’ютерна томографія.

6. Тестування психофізіологічних властивостей людини

 

Фізіологічні форми поведінки

Вроджені форми поведінки це безумовні рефлекси та інстинкти.

Безумовні рефлекси – це вроджені відповідні реакції організму, які виникають при появі адекватного подразника, вони видові, бо властиві всім представникам виду.

Їх можна поділити на дві групи:

- рефлекси зберігання, вони пов’язані з регуляцією процесу життєдіяльності (ковтання, жування, смоктання, виділенню травних соків, статеві рефлекси);

- захисні – це орієнтувальні рефлекси (рефлекс на новизну), кашлю.

У здійсненні безумовних рефлексів беруть участь нижчі відділи ЦНС – підкоркові ядра, стовбур мозку, спинний мозок. Цікаво, що не всі безумовні рефлекси з’являються до моменту народження дитини.

Інстинкти

це комплекси безумовних рефлексів, які мають ланцюговий характер і залежать від гормональних і метаболічних факторів.

Види інстинктів:

- життєві (питний, харчовий, оборонний), вони забезпечують фізичне виживання;

- зоосоціальні (статевий, батьківський, територіальний);

- саморозвитку (дослідницький, ігровий).

Умовою інстинкту є «мотивація поведінки» - це такий стан організму, коли внутрішня потреба спонукає до дії, до активної поведінки без видимих зовнішніх подразників.

Набуті форми поведінки

Умовні рефлекси - це набута реакція організму, яка формується на базі безумовного рефлексу.

Вони виробляються протягом життя людини і мають попереджувальне сигнальне значення, оскільки організм починає реагувати цілеспрямовано до того, як почне діяти важливий подразник.

Тому умовні рефлекси забезпечують організму можливість заздалегідь оцінити небезпеку або корисний результат.

В організмі немає такого органа чи системи, діяльність яких не могла б регулюватися за допомогою умовних рефлексів, але час для утворення їх різний. Чим швидше формуються умовні рефлекси, тим краще життєвий потенціал особи.

Умовні рефлекси індивідуальні.

Види умовних рефлексів:

- харчові;

- оборонні;

- статеві;

- локомоторні;

- орієнтувальні;

- гомеостатичні.

І. По характеру безумовного подразника:

по потребам організму:

- життєві (харчові, оборонні…);

-зоосоціальні (статеві, материнські);

-саморозвитку (дослідницькі, ігрові);

-по наявності чи відсутності подразника:

-позитивні (умовний рефлекс підкріплюється);

-негативні;

-по характеру підкріплення:

- рефлекси І порядку;

-рефлекси ІІ порядку і більш високих (6 – 7)

-інструментальні.

ІІ. По характеру умовного сигналу:

- по виду рецепторів (екстерорецептивні, інтерорецептивні);

- по природі умовного подразника (натуральні, штучні);

- по структурі умовного подразника (простий чи комплексний подразник).

Умови формування умовних рефлексів:

1. Активний стан ЦНС, виключення сторонніх подразників, які викликають орієнтовні рефлекси або гальмування умовних рефлексів.

2. Поєднаний вплив умовного і безумовного подразників, тобто дія умовного і безумовного подразників повинна збігатися за часом, в такому разі у сенсорних системах ЦНС виникають одночасно збудження від умовного і безумовного подразників.

3. Умовний подразник (індиферентний) повинен передувати дії безумовного подразника (біологічно важливого).

4. Повторення поєднаної дії подразників. Обробка інформації, що надходить паралельно, зумовлює виникнення у системах мозку просторово-тимчасових взаємовідношень, які забезпечують формування між вогнищами умовного і безумовного подразників тимчасового зв’язку.

5. Центр безумовного рефлексу, на основі якого формується умовний рефлекс, повинен бути в стані мотиваційного збудження.

Механізм утворення тимчасового зв’язку

У людини в утворенні умовного рефлекса вирішальне значення належить корі півкуль великого мозку.

Структура рефлекторної дуги має складний характер.

Уточнення механізму утворення тимчасового зв’язку було одержано експериментально за допомогою мікроелектронних внутрішньоклітинних ПД, відведених від різних структур мозку.

Нейрофізіологічні механізми утворення тимчасового зв’язку

1.Утворюється два вогнища:

- слабкого від умовного подразнення;

- більш сильного від безумовного подразника.

2. Умовний подразник вбудовується «в рефлекторну ланку безумовного рефлекса по принципу «загального кінцевого шляху «.

3. Між вогнищами збудження виникає іррадіація.

4. Багаторазове поєднання дії умовного подразника і підкріплення його, призводить до сумації збудження і створенню «протореного шляху між збудженими відділами ЦНС.

 

Гальмування умовних рефлексів, види

Та обставина, що УР мобільні, непостійні, можуть зникати протягом життя індивідуума, свідчить про те, що існують механізми їхнього гальму­вання.

І.П.Павлов уперше детально вивчив і дав характеристику різнома­нітних видів гальмування.

За Павловим, розрізняють такі види гальмуван­ня УР: