Поняття про стрес

Стрес – це неспецифічна реакція організму на дію сильних подразників (стресорів), що супроводжуються перебудовою захисних сил організму.

Незважаючи на різноманіття стресорів (травма, інфекція, сильні емоції) вони зумовлюють одноманітні зміни у вилочковій, надниркових залозах, у лімфатичних вузлах, складі крові, обміні речовин.

Стрес проявляється у вигляді загального адаптаційного синдрому, який проходить 3 стадії:

- реакцію тривоги;

- стадію резистентності;

- стадію виснаження.

Стресова ситуація (стрес, стан напруги) виникає в організмі кожен раз, коли на нього діє надзвичайний по силі подразник або, коли організм перебуває в стані емоційного напруження (емоційний стрес).

Адаптація організму до дії надзвичайних подразників відбувається в двох напрямках:

- специфічна адаптація – сукупність пристосувальних реакцій, що дозволяють організму адаптуватися до дії саме цього надзвичайного подразника. Наприклад, в умовах дії на організм низької температури, відбувається збільшення процесів теплоутворення та зниження тепловіддачі, тому відбувається стабілізація температури ядра тіла, недивлячись на низьку температуру зовнішнього середовища.

- неспецифічна адаптація – сукупність стереотипних (тих, що не залежать від природи діючого надзвичайного подразника) пристосувальних реакцій, які підвищують стійкість організму до дії будь-якого надзвичайного подразника (стресора). Неспецифічна адаптація проявляється в послідовній активації симпато-адреналової системи (САС) та гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи (ГГНС). Активація цих систем призводить до зміни функції органів та систем організму, до змін обміну речовин в ньому, які супроводжуються підвищенням фізичної та розумової діяльності, покращенням здатності адаптуватися до дії будь-якого стресора.

Секреція вазопресину збільшується при будь-якому стресі. Діючи на нирки, він сприяє затриманню води в організмі і збільшення ОЦК. Це, з однієї сторони, посилює пресорну реакцію (підвищення САД), з іншої сторони збільшує стійкіть організму до крововтрати, ймовірність якої в стані напруження завжди більша, ніж в стані відносного спокою.

Секреція соматотропіну також збільшується при будь-якому стресі. Рахують, що основний адаптивний його вплив в цих умовах пов’язаний з посиленням ліполізу та підвищення рівня жирних кислот в крові й субстратне забезпечення скелетних м’язів та міокарда при їх посиленій роботі - підвищення рівня фізичної працездатності.

Роль симпатико-адреналової системи в регуляції неспецифічної адаптації організму до стресової ситуації.

До складу САС входять:

- симпатичний відділ вегетативної нервової системи;

- мозкова речовина наднирників.

Активація САС в стресових ситуаціях відбувається дуже швидко. При дії стресора інформація швидко по нервовим шляхам (за механізмом умовних чи безумовних рефлексів) надходить в інтегративні центри гіпоталамуса і до стовбурової сітчастої речовини, симпатичних центрів спинного мозку, виникає посилення впливу симпатичної нервової системи на органи та тканини.

Так як мозкова речовина наднирників отримує симпатичну інервацію, то швидко збільшується виділення в кров катехоламінів, що доповнює вплив симпатичного відділу вегетативної нервової системи. В результаті відбувається ерготропна перебудова функцій організму (збільшується частота та сила серцевих скорочень, збільшується тонус артеріальних та венозних судин); розширюються бронхи; пригнічується секреторна та рухова активність органів системи травлення; збільшується збудливість рецепторів та структур ЦНС, підвищується працездатність клітин кори головного мозку; збільшується працездатність скелетних м’язів.

Дуже важливим в забезпеченні адаптації є вплив САС на обмін речовин:

1 – активація глікогенолізу (розпад глікогену в печінці), підвищення рівня глюкози в плазмі крові (гіперглікемія).

2 – активація ліполізу (розпад нейтрального жиру) в жировій тканині та підвищення рівня жирних кислот в крові.

Такі зміни обміну речовин сприяють забезпеченню посиленої роботи клітин нервової системи та м’язів.

Всі зміни в організмі при активації САС забезпечують високий рівень фізичної та розумової працездатності організму та адаптації до стресової ситуації.

Адаптація, яку викликає активація САС відбувається швидко, але вона короткочасна. Це пов’язано з тим, що запаси глікогену в печінці невеликі (у дорослої людини 180-200 г), тому в умовах активації САС вони швидко виснажуються. Відповідно, гіперглікемія за рахунок лише активації САС не може зберігатися довгий час. Тому не може довготривало підтримуватись високий рівень розумової та фізичної працездатності.

Довготривала адаптація розвивається, якщо активація САС супроводжується активацією гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи.

Роль гіпоталамо-гіпофізарно -наднирникової системи в регуляції неспецифічної адаптації організму до стресової ситуації. Основні впливи глюкокортикоїдів та мінералокортикоїдів на організм.

 

Гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникова система виділяє такі гормони, що забезпечують тривалу адаптацію організму до дії стресових чинників:

- гормони гіпофіза: соматотропін, вазопресин;

- гормони кіркової речовини наднирників глюкокортикоїди та мінералокортикоїди.

Основу цієї системи складають кортиколіберин гіпоталамуса, кортикотропін аденогіпофіза, глюкокортикоїди кори наднирників.

Активація цієї системи відбувається за допомогою двох механізмів:

- за рахунок отримання нейросекреторними клітинами гіпоталамуса інформації про дію стресора (за механізмом безумовних та умовних рефлексів);

- за рахунок дії на ці клітини високих концентрацій катехоламінів, ЯК НАСЛІДОК активації САС.

Основні впливи глюкокортикоїдів на організм:

- потенціюють вплив катехоламінів;

- впливають на обмін речовин, а саме:

а) вплив на білковий обмін – пригнічують біосинтез у багатьох тканинах (сполучна, м’язова), а у лімфоїдній тканині вони посилюють розпад білка; результатом таких впливів на білковий обмін є підвищення рівня амінокислот у плазмі крові;

б) вплив на вуглеводний обмін – стимулюють процеси глюкогенезу в печінці (утворення глюкози з амінокислот, котрі посилено надходять до печінки за рахунок впливу глюкокортикоїдів на білковий обмін), утворена глюкоза витрачається у двох напрямках:

- частина йде у кров – підтримання гіперглікемії;

- частина йде на синтез глікогену – підтримання достатніх його запасів у організмі;

в) посилюють ліполіз, який зумовлений дією катехоламінів;

Таким чином, глюкокортикоїди підтримують гіперглікемію на фоні збереження запасів глікогену в організмі, що і є причиною тривалої адаптації, яка розвивається за рахунок активації гіпоталамо-наднирникової системи. Проте адаптація, що при цьому розвивається, потребує тривалого часу для своєї реалізації (система повільно активізується);

Роль мінералокортикоїдів в адаптації полягає в тому, що вони впливають на роботу нирок, внаслідок чого відбувається затримка Nа⁺ і води в організмі, збільшення ОЦК при цьому посилюєть пресорна реакція. Окрім того, при збільшенні ОЦК, організм краще зможе перенести крововтрату, яка може виникнути в стресових ситуаціях.

ЛЕКЦІЯ№7.

Фізіологія крові

План

1.Система крові, її основні функції. Склад і об’єм крові у людини. Константи.

 

2.Плазма, склад, види та роль електролітів і білків плазми.

 

3.Еритроцити: будова, кількість, функції. Гемоглобін, структурно-функціональні особливості, його сполуки. Гемоліз, види

 

4.Лейкоцити, кількість, види, функції. Лейкоцитарна формула. Поняття про імунітет, його види.

 

5.Тромбоцити, їх кількість, функції. Зсідальна та протизсідальна системи крові. Плазмові фактори зсідання крові

 

6.Гемостаз, види, фази, механізм розвитку, значення. Коагулянти та антикоагулянти, види, механізм дії, значення. Фібриноліз, його значення.

 

7.Групи крові: системи АВ0, Rh-фактор та інші. Антигенні структури еритроцитів. Поняття про сумісність крові.

Самостійне вивчення тем:

Кровозамінники

Кровотворення, його регуляція

Регуляція згортання крові, визначення його показників

Виконайте завдання №15, 16, 17 збірника самостійної позааудиторної роботи.

Література:

Основна Л – 1 «Нормальна фізіологія» за ред. В.І.Філімонова, К. «Здоров’я»;

Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією», Тернопіль, 2001 р.

Фізіологія людини за ред. В.І. Філімонова, К. Медицина, 2011 р, с.8-19.

Додаткова:

Атлас з нормальної фізіології А.В. Коробков, С.А. Чеснокова, р

Система крові

 

Кров – це рідка тканина організму, що формує внутрішнє середовище.

Внутрішнє середовище – це кров, лімфа, тканинна рідина, ліквор, тобто рідини, які оточують клітини організму.

Внутрішнє середовище не спілкується із зовнішнім середовищем, воно розділене зовнішніми бар’єрами: шкіра, слизові оболонки.

В процесі еволюції створились механізми, завдяки яким зберігається і підтримується постійний склад і фізико – хімічні властивості внутрішнього середовища.

Гомеостаз – це сталість параметрів внутрішнього середовища організму.

Терапевт Г. Ф. Ланг (1939г.) запропонував поняття – система крові.

Система крові – це кров та органи, в яких відбуваються утворення, руйнація формених елементів крові.

	СИСТЕМА КРОВІ

 

 

Кров депонована

Органи руйнування елементів крові

Органи кровотворення

Кров циркулююча

Гуморальні

Нервові

МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЯЦІЇ

ВИКОНАВЧІ ОРГАНИ (ТКАНИНИ)

 

Кров циркулююча – це кров, яка знаходиться в стані циркуляції. ОЦК у чоловіків приблизно 14%, у жінок 7%.

Кров депонована – це кров, яка перебуває в депо.У печінці депонується 20%, у селезінці 16%, у шкірі 10% від загальної кількості крові.

Органи кровотворення – червоний кістковий мозок, тимус, лімфатичні вузли, селезінка, лімфатичні фолікули травного тракту.

Органи руйнування елементів крові –селезінка, печінка.

Нервові механізми регуляції забезпечують швидку зміну складу крові за рахунок перерозподілу її елементів (між депо і активною циркуляцією).

Гуморальні механізми спрямовані на стимуляцію гемопоезу й викликають повільні, але надійні зміни складу крові.

 

Основні функції крові

Функції крові пов’язані із рухом, циркуляцією її по кровоносним судинам;

1. Дихальна функція – транспортування О₂ і СО₂.

2. Трофічна функція пов’язана із забезпеченням організму поживними речовинами, які транспортуються від органів травлення.

3. Видільна (екскреторна) функція –кров переносить продукти метаболізму до органів виділення.

4. Терморегуляційна – кров розносить тепло по організму, приймає участь в терморегуляції.

5. Забезпечує водно – сольовий обмін між кров’ю і тканинами.

6. Захисна, бо кров найважливіший фактор імунітету, лейкоцити здатні до фагоцитозу, у крові є антитіла. Кров має здатність до згортання, запобігаючи кровотечі.

7. Участь у гуморальній регуляції.

8. Участь в гомеостазі, практично всі функції крові направлені на підтримання гомеостазу

 

 

Склад крові

Кров складається із плазми 55 – 60 % і формених елементів 40 – 45 % (гематокрит).

Загальна кількість крові залежить від статі, віку, інтенсивності обміну речовин і дорівнює приблизно 6 – 8 % від маси тіла (4 – 6л).

Кров – це рідина червоного кольору, після відстоювання розділяється на шари: верхній жовтуватий – це плазма; нижній червоний – це еритроцити, тромбоцити; середній, у вигляді білої плівочки – це лейкоцити.

 

Основні фізіологічні константи крові

 

1. рН – кров слаболужна, в артеріальній крові його величина складає 7, 4, у венозній – 7, 35. Сталість рН необхідна для нормального протікання процесів обміну речовин в клітинах (ферменти змінюють свою активність при зміні рН).

2. Осмотичний тиск (Росм.) – складає біля 7, 6 атмосфер. Впливає на обмін між плазмою крові та міжклітинною рідиною.

3. Онкотичний тиск – тиск, що створюється білками. Його величина в крові складає 25-30 мм рт. ст. Впливає на обмін води між плазмою крові та міжклітинною рідиною.

4. Ізойонія – постійний йонний склад плазми крові. Особливо велике значення має підтримання стійкості концентрації йонів Na⁺ та К⁺ в плазмі крові.

5. В’язкість крові – визначає величину її внутрішнього тертя та вимірюється у відносних одиницях (в порівнянні з в’язкістю води). В’язкість плазми крові складає 1, 7-2, 3 й зумовлена наявністю в ній білків. В’язкість крові складає 4, 5-5, 0.

6. Гематокрит – відсотковий вміст формених елементів в крові. В нормальних умовах складає для чоловіків 40-48%, жінок – 36-42%.

7. Щільність крові – визначається наявністю в плазмі крові розчинних речовин та формених елементів (щільність плазми складає 1, 025-1, 034 г/см³, щільність крові – 1, 050-1, 060 г/см³).

Плазма крові, склад

Плазма крові – це рідка частина крові, при відстоюванні займає верхній шар жовтуватого кольору, щільність 1, 025 – 1, 034, рН – 7, 37 – 7, 43.

Плазма містить:

1. неорганічні речовини:

- вода 90 – 91 %, яка постійно оновлюється, за 1хв оновлюється 72% води плазми;

- мінеральні речовини 0, 9%, у вигляді іонів: Na⁺ та К^+, Сlˉ, НСО₃ , НРО₄^2- , Са ²⁺

2. органічні речовини:

- білки 7 – 8 %;

- вуглеводи 0, 44 – 6, 66 ммоль/л;

- кінцеві продукти обміну (сечовина, креатин, сечова кислота);

- біологічно активні сполуки (гормони, ферменти);

- інші органічні речовини.

 

Електроліти плазми крові.Осмотичний тиск плазми крові і його значення.

 

Вміст йонів в плазмі крові складає близько 310 ммоль/л, на долю катіонів та аніонів припадає по 155 ммоль/л

Осмотичний тиск (Р_осм.) плазми крові складає приблизно 7, 6 атм. Загальний осмотичний тиск плазми крові пов’язаний, в основному, з розчиненими в ній йонами (80% Р_осм. створюється йонами Na⁺ та Сlˉ, ще 10% – йонами К⁺ та НСО₃ˉ).

 

Білки плазми крові їх роль.Онкотичний тиск

 

Вміст білків в плазмі 7 – 8 %. Більшість білків плазми утворюються в печінці.

Види білків:

1. Альбуміни, 4, 5 %, низькомолекулярний білок, в крові знаходиться приблизно 10 – 15 діб.

2. Глобуліни – 2 -3 %, розділяються при електрофорезі на фракції: альфа, бета, гамма – глобуліни, знаходяться в крові 2 – 5 діб.

3. Фібриноген – 0, 4% приймає участь у згортанні крові.

Плазма без фібриногена називається сироватка.

Співвідношення різних груп білків називається альбуміно – глобуліновий коефіцієнт, в нормі коливається від 1, 5 до 2, 3.

Білки плазми крові виконують в організмі наступні функції:

1. Транспортна – зв’язуючись з білками крові транспортуються багато речовин (йони, ліпіди, жиророзчинні гормони, багато лікарських препаратів).

2. Створюють онкотичний тиск.

3. Приймають участь в підтриманні постійності рН крові (складають білкову буферну систему).

4. Фібриноген та інші білкові плазменні фактори згортання приймають участь в процесах згортання крові, чим забезпечують захист організму від крововтрати.

5. Багато білків плазми крові виконують функцію захисту організму від чужорідних речовин та мікроорганізмів. Частина з них забезпечують неспецифічний захист (інтерферони, інтерлейкіни.). Різні класи антитіл (білки-глобуліни) забезпечують специфічний захист.

6. Трофічну функцію білки плазми виконують при різкому або тривалому обмеженні надходження білків в організм. Білки плазми крові в таких умовах розпадаються з утворенням амінокислот, які використовуються клітинами для проходження пластичних процесів (побудова структур).

7. Забезпечують вязкість крові.

8. Ферментативна функція – в плазмі багато білків – ензинів.

Онкотичний тиск – це частина осмотичного тиску, що створюється білками (Р_онк.). В утворенні онкотичного тиску найбільшу роль відіграють низькомолекулярні білки альбуміни_., дорівнює 25-30 мм.рт.ст.

Швидкість осідання еритроцитів

 

Якщо пробірку з кров’ю поставити на 1 годину, то еритроцити осідають на дно, утворюється червоний стовпчик еритроцитів.

Визначається ШОЕ за методом Панченкова: в капіляр Панченкова до помітки “К” набирають свіжоцитратну кров (співвідношення крові до цитрату натрію = 4: 1) і ставлять в штатив на 1 год. Після цього вимірюють за шкалою, довжину стовбчика плазми над стовбчиком еритроцитів в капілярі. Довжина цього стовбчика плазми = ШОЕ (мм/год.). В нормі величина ШОЕ = у жінок – 2 – 15мм/год.; у чоловіків – 1 – 10мм/год, у вагітних 40 – 50 мм /год. Головним фактором, що впливає на показник ШОЕ, є білки плазми крові: глобуліни, фібриноген;

У медичній практиці широко застосовують дослідження ШОЕ.

Кислотно - основний стан крові, роль буферних систем крові та його забезпечення.

 

Кислотно-основний стан (КОС) крові залежить від співвідношення концентрацій іонів Н⁺ та ОНˉ у плазмі крові. Його нормальна величина – 7, 4 в артеріальній крові, у венозній крові 7, 36.

КОС – це гомеостатичний параметр, тому підтримуються в організмі на постійному рівні. В нормі можливе коливання КОС внаслідок надходження продуктів обміну речовин. Такі стани, як інтенсивне фізичне навантаження, деякі патологічні стани можуть привести до зміни рН. Максимально можливі межі коливань рН від 6, 8до 7, 8. Зсув рН в кислу сторону називається, ацидоз, а в лужну – алкалоз.

 

	Механізми підтримки сталості рН в організмі:

 

.

	Фізіологічні		Фізико-хімічні

 

Виводять з організму надлишок кислот та основ і відновлюють стан (ємність) буферних систем

Швидко нейтралізують надлишок кисло- та основнореагуючих продуктів обміну речовин, чим попереджують зміну рН: при цьому ємність їх зменшується

Буферні системи

Нирки та легені як елементи системи виділення

 

 

Буферні системи – є першими рубежами оборони, які підтримують рН, поки речовини,

під впливом яких відбувається зсув рН, не будуть виділені із організму або використані організмом.

В крові є 4 буферні системи:

- гемоглобінова;

- карбонатна;

- фосфатна;

- білкова.

Всі буферні системи, крім білкової, складаються із двох сполук: слабкої кислоти і солі цієї кислоти з сильними основами. Утворюються буферні пари «кислота – основа». Буферний ефект зумовлений зв’язуванням і нейтралізацією.

 

 

Еритроцити, будова, кількість, функції.

 

Червоні кров’яні тільця (еритроцити) – це без'ядерні високоспеціалізовані клітини організму. Еритроцити не мають ядра та мітохондрій, їх енергетичний обмін проходить анаеробним шляхом (без використання кисню) - всі ці пристосування спрямовані на забезпечення транспортування кисню.

Форма еритроцитів (двояковігнуті диски) забезпечує максимальну площу поверхні кожної клітини в порівнянні з шаром; діаметр еритроцитів - 7, 5 мкм, але вони здатні до проходження через капіляри навіть меншого діаметру в два рази, завдяки своїй здатності до деформації, (еластичність мембрани і відсутність ядра).

Функції еритроцитів:

Транспортна функція:

- транспорт кисню,

- транспорт вуглекислого газу,

- транспорт інших речовин, які адсорбуються на поверхні еритроцитів.

Захисна функція:

-приймають участь в імунітеті, в судинно - тромбоцитарному гемостазі, згортанні крові, фібринолізі.

Регуляторна функція:

-регулюють рН крові, водний баланс, завдяки еритроцитам зберігається постійний склад плазми (може адсорбувати або віддавати білок в плазму), участь в гуморальній регуляції

 

Кількість еритроцитів в одиниці об'єму крові складає:

- у чоловіків: 3, 9 - 5, 5 х 10¹² /л;

- ужінок: 3, 7-4, 9х 10¹²/л.

Еритропенія — зменшення кількості еритроцитів.

Еритроцитоз - збільшення кількості еритроцитів.

Життєвий цикл еритроцитів

Утворюються еритроцити в червоному кістковому мозку, щоденно обновлюється 1 % еритроцитів. На стадії ретикулоцита вони надходять із кісткового мозку в кровотік. Ретикулоцити, зберігаються в крові приблизно 35-45 год. Депо еритроцитів в організмі немає, тому для ліквідування анемії після кровотечі потрібно стимулювати еритропоез.

В крові еритроцити циркулюють, виконуючи функції, приблизно 110-120 діб, після цього гинуть. Руйнація старих еритроцитів відбувається гемолізом в селезінці, печінці.

Для утворення еритроцитів

1.Потрібне залізо

Воно поступає із депо, з їжею і водою, із зруйнованих еритроцитів.

Всього дорослій людині потрібно приблизно 12 - 15 мг заліза на добу.

2.Потрібні вітаміни

Вітамін С сприяє всмоктуватуванню заліза в кишечнику.

Вітаміну В12 фолієва кислота (РР) приймають участь в синтезі глобіна,

нуклеїнових кислот. В12 (зовнішній фактор крові), поступає з продуктами, харчування (печінка, м'ясо, жовток). Для всмоктування В12 потрібний внутрішній

фактор Касла, який утворюється в шлунку.

3.Потрібні мікроелементи:

мідь, приймає участь в синтезі гемоглобіну в кістковому

мозку, якщо Сu немає, то еритроцити розвивається тільки до стадії ретикулоцита.

4. Гормони, які впливають на еритропоез:

- соматотропні, тироксин, які регулюють обмін білків;

-гормони, що регулюють обмін Са ²⁺ (паратгормон, тиреокальцитонін)

- статеві гормони, чоловічі (андрогени), стимулюють еритропоез, а жіночі (естрогени)

гальмуть.

 

Гемоглобін, будова, властивості, види, сполуки.

 

Нb - це дихальний пігмент крові, що обумовлює червоний колір крові, міститься в

еритроцитах.

На долю Нb приходить 34% загальної і 90% сухої ваги еритроцита.

Гемоглобін містить 4 гема (містить двохвалентне залізо) та глобін (білкова частина, яка складається з двох альфа- та двох бета- ланцюгів).

Кількість гемоглобіну в одиниці об'єму крові: у чоловіків: 135-185 г/л; - у жінок: 120 - 140г/л.

 

Види гемоглобіну:

- НbА - гемоглобін дорослої людини (глобін має у своєму складі 2 альфа- та 2 бета-ланцюги);

- НbР - гемоглобін плода (глобін має у своєму складі 2 альфа- та 2 гама ланцюги).Особливості будови глобіну впливають на спорідненість Нb до кисню. НbР має більшу спорідненість до кисню, ніж НbА, тому кров плоду зв'язує кисень сильніше, ніж кров матері. В плаценті кров плода " відбирає" кисень у крові матері і перетягує його собі. Через кілька місяців після народження НbР майже повністю (на 98%) заміщується НbА.

- Міоглобін знаходиться у посмугованих м’язах.

Сполуки гемоглобіну:

Відновлений Нb - не містить кисню;

Окислений НЬ (НЬ0₂)сполука яскраво – червоного кольору, утворюється в результаті взаємодії відновленого НЬ з киснем:

Hb + О₂ HbО₂ (оксигемоглобін).

Карбгемоглобін ( HbСО₂ ) - утворюється при взаємодії Hb з вуглекислим газом:

Hb + СО₂ HbСО₂.

Карбоксигемоглобін (HbСО) - утворюється при взаємодії гемоглобіну з чадним газом (Hb + СОà HbСО.

Метгемоглобін - це гемоглобін, в складі якого залізо трьохвалентне (Fe³⁺). До його утворення призводять сильні окисники (фенацетин, перманганат К). Метгемоглобін міцно зв'язує воду, але не може зв'язувати та переносити кисень.

Гемоліз еритроцитів, види

 

Гемоліз - це руйнація оболонки еритроцитів і вихід Нb в плазму.Гемолізована кров стає яскраво - червоною, прозорою, називають її лаковою.

Види гемолізу:

-Осмотичний, відбувається у гіпотонічному розчині, осмотичний тиск якого нижче, ніж в еритроцитах.

-Хімічний гемоліз, виникає під дією хімічних речовин: бензин, ефір, аміак, які є жиророзчинниками, тому розчиняють мембрану еритроцитів.

-Біологічний гемоліз - під дією гемолізінів, отрут гадюк, скорпіонів, бджіл, отрут гемолітичних бактерій, глистів.

-Гемоліз внаслідок переливання несумісних груп крові.

-Механічний гемоліз відбувається під дією механічних факторів на донорську кров.

-Фізіологічний гемоліз відбувається в нормі в організмі, але в незначній кількості, як механізм руйнації старих еритроцитів (в селезінці, печінці).

Резистентність еритроцитів

це здатність оболонки еритроцитів протистояти руйнівній дії низького осмотичного тиску розчину, в якому знаходиться еритроцитів. Для практичної медицини важливо визначити осмотичну резистентність, що характеризує еластичність, щільність оболонки еритроцитів, які не однакові у старих і молодих клітин.

При концентрації 0, 5 - 0, 45% NaСІ у нормі настає гемоліз лише найменш стійких еритроцитів - це мінімальна резистентність.

При концентрації 0, 4- 0, 35% NaСІ руйнуються навіть найстійкіші еритроцити - це максимальна резистентність. Розчин стає прозорим, як лак (лаковий розчин).

 

Лейкоцити, кількість, види.Лейкоцитарна формула

 

Лейкоцити, або білі кров’яні тільця, – це клітини з ядрами, непостійної форми, різних розмірів, здатні самостійно пересуватись за допомогою псевдоподій. Лейкоцити виконують важливу роль в захисті організму від мікробів, вірусів, патогенних найпростіших, тобто забезпечують імунітет.

У дорослих людей в крові міститься 4 – 9 Х 10⁹/л лейкоцитів, тобто їх в 500 – 1000 разів менше, ніж еритроцитів. Але, на відміну від еритроцитів, чисельність яких в крові здорової людини відносно постійна, чисельність лейкоцитів значно коливаються залежно від часу доби та функціонального стану організму.

Лейкоцитоз – стан, при якому вміст білих кров’яних тілець перевищує 10 000 в 1мкл крові, якщо ж їх менше 4000 в 1мкл крові, то цей стан називається лейкопенією.

Розрізняють фізіологічнийта реактивний лейкоцитози:

а) фізіологічний лейкоцитоз по своїй природі є перерозподільним, тобто обумовлений перерозподілом лейкоцитів між судинами різних органів та тканин. Він характеризується невеликим підвищенням числа лейкоцитів, відсутністю змін в лейкоформулі та короткотривалістю. Розрізняють такі види фізіологічних лейкоцитозів:

- травний – виникає після вживання їжі;

- міогенний – після важкої фізичної праці;

- емоційний;

- больовий.

б) реактивні лейкоцитози розвиваються при запальних та інфекційних захворюваннях.