Онтогенез імунної системи

Кістковий мозок – закладається на 4-5 тижні внутрішньоутробного розвитку, починає функціонувати на 11-12 тижні, забезпечуючи: 1) постачання самопідтримуючої популяції поліпотентних стовбурових клітин для всіх ростків кровотворення (еритро-, моноцито-, лімфо- та гранулоцито-, тромбоцитоезу); 2) дозрівання В-клітин у В-лімфоцити, на яких експресовані поверхневі Ig певної специфічності (кістковий мозок є аналогом сумки Фабриціуса). Стовбурові клітини на 3-8 тижні ембріогенезу спочатку з’являются в печінці. Існує низка генетично детермінованих хвороб, які пов’язані з порушенням диференціації стовбурових клітин кісткового мозку, що приводить до відсутності в організмі клітин однієї чи кількох ліній гемоцитопоезу. Ці хвороби об’єднані під назвою важкий комбінований імунодефіцит.

Тимус – як центральний орган імунної системи, закладається і розвивається раніше інших (на 4-тижні внутрішньоутробного розвитку) і здійснює вирішальний вплив на становлення, структуру і функцію периферичних органів імунної системи.

Динаміка змін тимусу в ембріональному періоді:

· в ембріональному тимусі на 10 тиждень внутрішньоутробного розвитку розрізняють кіркову та мозкову речовини, в петлях сітки виявляються круглі вільні клітини;

· в ембріональному тимусі на 16 тиждень внутрішньоутробного розвитку починається потужна васкуляризація (в глибину тканини вростають вузькі тонкостінні судини, які утворюють сплетіння в мозковій речовині);

· в ембріональному тимусі на 20 тиждень внутрішньоутробного розвитку відзначається щільна інфільтрація лімфобластами, середніми та малими лімфоцитами;

· після 21 тижня внутрішньоутробного розвитку формується сітчаста основа тимусу та одночасно з’являються незрілі лімфоцити - тимоцити.

 

Динаміка змін тимусу в різних вікових періодах розвитку дитини:

· у новонародженого тимус добре розвинутий, чітко помітне розділення на кіркову ти мозкову речовину з переважанням коркової речовини;

· у віці 4-6 місяців зона кіркової речовини зменшується, а мозкової збільшується, в якій здійснюється дозрівання двох категорій Т-лімфоцитів: імунологічно незрілих - в кірковій речовині та імунологічно активних - у мозковій речовині; у мозковій речовині з віком стає більше тілець Гассаля;

· з 3-х річного віку в центральних відділах тілець Гассаля відзначається гіаліноз;

· ознаки вікової інволюції починаються в 10-річному віці: зменшення кількості лімфоцитів у залозі з редукцією кіркової речовини, зменшення числа тілець Гассаля, збільшення кількості жирових клітин, поява сполучної тканини.

Тимус є центральним органом імунної системи організму, який визначає її розвиток і функціонування, особливо активно в фазі ембріогенезу, в період антенатальному розвитку та в період новонародженості. Розміри тимусу, продукція тимічних гормонів максимальна в антенатальному періоді в момент народження, тоді як формування лімфовузлів та селезінки – в постнатальному періоді.

Аплазія та гіпоплазія тимусу характерні для природжених імунодефіцитів; часто супроводжуються ендокринопатіями. Тиміт - гостре запалення тимусу, часто супроводжує ГРВІ в дітей, зустрічається при автоімунних реакціях та хворобах й характеризується зниженою чи підвищеною активністю Т-цитотоксичних клітин. Тимомегалія (природжена та набута) - збільшення об’єму паренхіми тимусу, результат порушення функціонування нейро-імуно-ендокринної регуляторної системи організму. Природжена (первинна)тимомегалія - імунно-ендокринна недостатність з гіпофункцією тимуса та ендокринними порушеннями, гіпокортицизмом (зниження рівня АКТГ і глюкокортикостероїдів на тлі підвищеного рівня соматотропного і тиротропного гормонів) та генералізованою гіперплазією лімфоїдної тканини. У хворих виявляються напади апное, раптова задишка, ціаноз та набряк шкіри голови і шиї, набухання шийних вен. Характерним є розвитком резистентних до традиційної терапії інфекційних хвороб та можливою раптовою смертю хворого. Для сімейного анамнезу характерні часті автоімунні, алергічні, окологічні хвороби, ендокринопатії в батьків та родичі. Набута тимомегалія - часто розвивається при набутому гіпокортицизмі любого ґенезу (тиреотоксикоз, акромегалія тощо). Виявляються наступні зміни функціонування імунної системи: зниження числа CD3⁺-лімфоцитів, зменшення активності реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ), зниження синтезу IgA та IgG. Слизова ШКК замість sIgA та IgG продукує IgM. Спостерігається затримка переключення синтезу IgM на синтез IgG тощо.

Всі периферичні органи імунної системи розташовуються на шляхах можливого потрапляння в організм чужорідних речовин, мікроорганізмів або на шляхах пересування їх по організму.

Лімфатичні вузли забезпечують бар’єрну захисну функцію, очищаючи лімфу. Відомі наступні етапи їх формування:

· закладка лімфатичних вузлів відбувається на 3-4 місяці внутрішньоутробного розвитку плода; спочатку утворюються шийні, підключичні, легеневі, ретроперитонеальні та пахові лімфатичні вузли;

· утворення капсули лімфатичних вузлів відбувається на 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку;

· остаточне формування фолікулів, строми, синусів лімфовузлів продовжується вже в постнатальному періоді;

· в перші два роки життя бар’єрна роль лімфатичних вузлів досить незначна;

· у віці 4-8 років відбувається інтенсивний розвиток лімфоїдної тканини, в т.ч. лімфатичних вузлів;

· до 12 років закінчується формування лімфатичних вузлів.

 

Селезінка хоча й закладається на 5-6-му тижні ембріогенезу, однак досягає функціональної зрілості тільки через кілька років після народження. Селезінка захищає організм від інфекційних агентів, які потрапили в організм гематогенним шляхом.

Значення селезінки як периферичного органу імунної системи наступне:

· в білій пульпі селезінки відбувається синтез імуноглобулінів, проліферація лімфоцитів та плазматичних клітин; селезінка є резервуаром для В-лімфоцитів (до 70%), тому цей орган, в основному, відповідальний за формування гуморального імунітету;

· в червоній пульпі селезінки відбувається депонування тромбоцитів, еритроцитів, гранулоцитів; знаходяться фагоцитуючі клітини, які руйнують та утилізують чужорідні для організму речовини та власні пошкоджені клітини крові;

· клітини селезінки володіють імунологічною пам’ятю, мігруючи з селезінки в інші органи, лімфоцити можуть перетворюватися в специфічні антитілопродукуючі клітини;

· селезінка приймає участь у формуванні імунологічної толерантності організму.