У тогочасному розвитку науки і техніки, домінувало природознавство. Особливого значення набули електрифікація народного господарства, використання двигунів внутрішнього згорання, поширення поточно-масового виробництва, створення різних систем механізації та автоматизації технічних процесів та ін.
У природознавстві на передній план виступила ядерна фізика. Дослідження структури атома і механізму ядерних реакцій, вивчення специфічних закономірностей мікро-явищ зумовили якісно нову траєкторію досліджень в інших галузях. Активізувалися дослідження в галузі фізики і математичних наук. Кардинальні зрушення відбулися в хімічній науці та хімічній технології: синтез аміаку, синтез метанолу, отримання синтетичного рідкого палива і синтетичного каучуку, виготовлення штучного волокна і пластмас. Нових рубежів сягнула біологія, особливо генетика, а також науки про Землю (геологія, геофізика), океанографія, метеорологія та інші природничі науки. Виникли нові пограничні дисципліни — хімічна фізика, в якій знайшли застосування новітні досягнення квантової механіки та електронної теорії, біохімія і біофізика. В цей період В. Вернадський започаткував основи біогеохімії, показавши творчу геохімічну роль живої матерії в історії Землі. Тоді ж він створив філософію суспільного життя, пов'язану з його вченням про ноосферу, сферу розуму, яка має формуватися в результаті розумного перетворення планети працею і науковою думкою людства.
Характерною тогочасною особливістю було різке підвищення соціального значення науки і техніки. Електрика стала одним з вирішальних факторів освоєння нової техніки, становлення нових енергоємних галузей промисловості. Вона сприяла більш ефективному використанню природних енергетичних ресурсів та раціональному розподілу продуктивних сил.
Вдосконалювались виробничі процеси в металургії. Водночас з домінуючим положенням чорної металургії (чавун і сталь становили понад 90% загального вагового споживання металів) відбувалося вдосконалення металургії легких кольорових металів. Особливо велике значення мало поширення алюмінію, який застосовувався в літако- і автомобілебудуванні, у виробництві двигунів, електропромисловості та ін.
В Україні в цей час плідно працювали видатні вчені, серед яких — хімік Л. Писаржевський, ботанік-фізіолог Є. Вотчал, металознавець А. Виноградов, гідромеханік Г. Проскура, терапевт М. Стражеско, історики Д. Багалій, В. Бузескул, біохімік О. Палладій, фахівець в галузі мостобудування Є. Патон, один із засновників школи газотурбобудування В. Маковський та багато інших.
Восени 1918 р. група видатних вчених (А. Кримський, Д. Багалій, П. Тутковський, С. Тимченко) на чолі з академіком В. Вернадським розробила проект організації Української Академії наук (УАН), створеної у листопаді 1918 р. Першими дійсними членами УАН стали В. Вернадський, Д. Багалій, М. Біляшівський, К. Воблий, М. Петров, Ю. Кримський, О. Левицький, П. Тутковський, М. Кащенко, В. Перетц, М. Сумцов, В. Липський та ін. У складі УАН працювали відділи історико-філологічних, фізико-матема-тичних, соціально-економічних наук, які об'єднували 3 інститути, 26 кафедр, кабінетів, наукові комісії і комітети. При УАН розгорнула свою діяльність Комісія з вивчення природних багатств України, очолювана В. Вернадським.
Велика увага приділялась розвитку суспільних наук. Значну науково-дослідну роботу проводили вчені-філологи. У 1919—1920 pp. УАН розробила найповніші правила українського правопису.
Ефективно розвивався морський, річковий, залізничний транспорт. Швидко зростали темпи розвитку літакобудування. Значне поширення аеродинамічних досліджень,
раціональний вибір аеродинамічних форм машин з поступовим переходом до монопланних суцільнометалевих конструкцій (Г. Юнкере в Німеччині, 1920 р.; А. Туполев у СРСР, 1923—1924 pp.), підвищення потужності двигунів зменшення їх ваги, суттєве вдосконалення технології виробництва — все це визначило стрімке нарощування швидкості польотів (від 300 км/год у 1922 р. до 755 км/год у 1939 р.) та їхніх максимальних висот. Послідовно поліпшувались технічні характеристики літаків.
До початку 20-х років виникла регулярна цивільна (транспортна) авіалінія: в 1918 р. було введено в експлуатацію поштово-пасажирську авіалінію Нью-Йорк — Вашингтон, через рік така ж авіалінія з'єднала Берлін з Веймаром, а в січні 1921 р. поштові перевезення почалися в Україні по лінії Харків—Київ—Катеринослав—Севастополь.
Перша світова війна призвела до розширення сфери застосування літаків. Поряд з використанням аеропланів для розвідки і коригування артилерійського вогню з'явилася бомбардувальна, винищувальна і морська авіація. З осені 1916 р. у Вінниці розташовувався штаб «Ескадри повітряних кораблів», в складі якого було 18 важких бомбардувальників і ЗО легких літаків. Під Херсоном влітку цього ж року було створено науково-дослідний центр для випробувань літаків, двигунів, обладнання і авіаозброєння — «Головний аеродром» повітряного флоту Росії. У квітні 1917 р. в системі Головного аеродрому вже діяли лабораторія, відділи, аеродромна служба, проводились дослідні роботи і почалося будівництво аеродинамічної труби. Пізніше він перейшов до рук більшовиків, а 4 квітня 1918 р. з приходом німецьких військ був ліквідований.
Розроблялися теоретичні основи ведення авіацією військових дій. Зокрема, киянин Є. Крутень, призначений у березні 1917 р. командиром 2-ї винищувальної авіагрупи, став засновником теорії тактичного застосування винищувальної авіації. Війна підвищила попит на авіатехніку і військових льотчиків, які готувались в Одесі, Києві, Севастополі (Качинська авіашкола), Сімферополі, Харкові, Бердянську, Євпаторії.
У 1917 р. були окремі спроби створити більш досконалі літаки. У Києві успішно було випробувано літак-біплан конструкції Ф. Терещенка — В. Григор'єва (Т-7 або Г-7). Найбільшим літакобудівним підприємством в Україні був Одеський авіазавод «Анатра». Протягом 1913—1917 pp. значну частину продукції заводу становили ліцензійні літаки «Фарман», «Ньюпор», «Вуазен» і «Моран». З 1915 р. тут почали випускати свої дослідні літаки, частина яких будувалася серійно, і в 1917 р. вони вже кількісно переважали іноземні. Всього до 1918 р. заводом було випущено 1056 літаків. У 1916 р. у Сімферополі почалось будівництво філії Одеського заводу «Анатра», в якій до початку 1918 р. виготовлено 50 літаків.
Першим дослідним літаком, спроектованим на заводі «Анатра» у 1915 p., був біплан «Анаде» (з двигуном «Клер-же» у 110 к.с. він мав назву «Ананле» чи «Ананлер»). У 1916—1917 pp. завод побудував 170 таких машин. Потім із заміною двигунів на літаку «Анаде» на «Сальмон» (150 к.с.) виник новий тип літака — «Анасаль», який серійно виготовлявся у 1917 р. (побудовано не більше 70 машин). За основними льотно-технічними даними «Анасаль» не поступався закордонним зразкам того часу «Фарману-30» і «Альбатросу».
На Одеському заводі випускались літаки й інших модифікацій — «Анатра-ДСС», винищувачі «Анамон», «Торпедо», бомбардувальник-біплан «Анатра-Д».
Найвразливішим місцем створюваної авіапромисловості була відсутність добре налагодженого виробництва авіаційних моторів. Тому, отримавши матеріальну підтримку військових, правління акціонерного товариства електромеханічних споруд в Петрограді «Дека» побудувало в Олександрійську (тепер Запоріжжя) відділ авіадвигунів. Вже в другій половині 1916 р. тут налагодили випуск шестициліндрового двигуна типу «Мерседес» (129 к.с), ay 1917 р. почали виготовляти двигуни того ж типу потужністю 170 к.с.
Створена авіаційна матеріально-технічна база на теренах України в процесі відродження української державності у 1917—1920 pp. становила основу військово-повітряних сил УНР, радянської влади, уряду гетьмана П. Скоропадського і Директорії УНР, а також білогвардійської армії. Авіа-загони цих урядів з певним поповненням від союзних держав використовувались головним чином у збройній боротьбі. В цей час було зроблено на території УНР перші у світі спроби встановлення регулярного поштового зв'язку на військових літаках між окремими містами (Києвом, Одесою, Полтавою). Низька технологічна оснащеність більшості літаків призводила до численних аварій. У1918— 1920 pp. відбулося 420 катастроф, в яких загинуло більше льотчиків, ніж у повітряних боях і від наземного вогню.
Водночас будувалися і нові літаки, здійснювалась підготовка пілотів і техніків. У 1918—1920 pp. заводи постачили фронту майже 540 аеропланів. Найбільш вдалим літаком цього періоду вважається біплан «Сопвич»— двомісний розвідник з двигуном «Клерже» (130 к.с). Його будували серійному 1917—1923 pp. У 1919 р. завідувач майстернями КПІ інженер В. Григор'єв модифікував «Сопвич», встановивши на ньому потужніший двигун «Опель» (185 к.с.) і застосував шасі від трофейного літака «Рімплер». Конструктори Сімферопольського заводу А. Крилов і Д. Федоров у 1920 р. успішно модифікували один з найпопулярніших з 1912 р. літаків — «Ньюпор-4».
Україна в 20—30-ті роки XX ст..
20- 30-ті роки XX cm. — драматичний період в історії українського народу. Державне та партійне керівництво УСРР і РСФРР, а згодом СРСР проводили політику на знищення української нації, організувавши голодомори в 1921—1923рр. та 1932—1933рр. Трагічним фіналом соціально-економічних перетворень, колективізації та індустріалізації стали вчинені сталінським режимом масові репресії, від яких особливо постраждав український народ.
