Становлення владних структур

Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибутів державності. важливими віхами на цьому шляху стали:

1. Фіксація кордонів. 4 листопада 1991р. ВР прийняла Закон “Про державний кордон України”, який проголошував недоторканість кордонів, визначав порядок їхньої охорони та правила перетинання. 12 грудня 1991р. Президент України підписав Указ “Про утворення державного митного комітету України”.

2. Визначення громадянства. 8 жовтня 1991р. ВР прийняла Закон “Про громадянство України”, згідно з яким громадянство надавалося усім, хто проживав на території республіки незалежно від соціального стану, статі, політичних та релігійних поглядів, хто не являвся на момент набуття чинності Закону громадянином інших держав і не заперечував проти отримання громадянства України.

3. Визнання національної символіки як державної. У січні – лютому 1992р. рядом постанов ВР затвердила державним гімном мелодію М. Вербицького “Ще не вмерла Україна”, синьо – жовте знамено – державним прапором, а тризуб – малим гербом України.

4. Запровадження власної грошової одиниці. З метою виходу з рубльової зони в 1992р. на території республіки було запроваджено обіг купонів багаторазового використання, а 2 вересня 1996р. відповідно до Указу Президента на зміну купону прийшла справжня національна валюта – гривня.

Стратегічно важливим завданням для України було створення власних збройних сил – гаранта захисту державної незалежності, територіальної цілісності та суверенітету країни. 6 грудня 1991р. ВР прийняла Закон “Про збройні сили України”. У жовтні 1993р. ВР затвердила “Воєнну доктрину України”.

Наступним пріоритетним напрямком державотворчого процесу є формування трьох основних гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової. Вищий законодавчий орган України – Верховна Рада, її було обрано ще навесні 1990р. До весни 1994р. ВР 12 скликання прийняла майже 450 законів. але значна їх кількість мала декларативний характер, не була забезпечена механізмом їхньої реалізації. У кризових умовах з метою забезпечення сильної виконавчої влади ВР Законом від 5 липня 1991р. запровадила інститут Президентства. Президент України є головою держави і головою виконавчої влади. Він пропонує для затвердження ВР персональний склад Кабінету Міністрів та прем’єр-міністра.

Судова влада здійснюється судовими органами, які в своїй сукупності становлять судову систему України (Верховний суд України, загальні, арбітражні та військові суди). Нагляд за точним виконанням законів на всій території держави відповідно до Закону України “Про прокуратуру” (від 5.11.1991р.) повинна здійснювати Генеральна прокуратура республіки.

Розпочата розбудова досить стрункої і зваженої системи управління майже з самого початку свого функціонування стала давати збої. Замість розподілу влад виникло двовладдя, а згодом три центри влади – Президент, ВР та уряд. Криза влади в Україні була викликана несистемним характером існуючого державного ладу. В основі державного устрою республіки лежало, по суті, механічне поєднання елементів парламентської республіки, президентського правління і радянської влади, що зумовлювало системні внутрішні протиріччя. Найслабшою ланкою у трикутнику протистояння центрів влади був уряд, який у критичний момент перетворювався у своєрідний політичний громовідвід для зняття соціальної напруги. ВР 12 скликання за час свого функціонування змінила 4 уряди. Відносини між Президентом і ВР мали жорстке протистояння. Так, на початковому етапі державотворення (1991 – перша половина 1994рр.) в процесі розбудови та становлення владних структур визріла криза, яка виявилася у низці негативних тенденцій:

1. У цей час не вдалося ефективно і зважено здійснити розподіл владних повноважень.

2. Роздвоєність виконавчої гілки влади(президент – уряд) надзвичайно ускладнювали управління і заважали працювати.

3. Загальна невизначеність у розподілі владних функцій і повноважень зумовили тотальну безвідповідальність на всіх рівнях.

4. Послідовна протидія ВР не дала змоги створити сильну виконавчу владу, так необхідну в умовах перехідного періоду.

Розкол між Президентом і ВР поглиблювався, посилювалось протистояння між партіями. З метою ліквідації цієї кризи було вирішено провести дострокові вибори ВР і Президента України в першій половині 1994р.Вибори до ВР було вирішено провести за мажоритарною системою.

Нова ВР розпочала свою роботу 11.05.1994р. Було обрано 338 народних депутатів, серед них 168 осіб належали до різних партій. Головою ВР обрано О. Мороза.

В червні – липні 1994р. в Україні відбулися президентські вибори. Із 7 кандидатів у Президенти на виборах перемогу здобув Л. Кучма, у другому турі за нього проголосувало понад 52% виборців, за Л.Кравчука – 45%.

Новообраний Президент переніс центр уваги з питань ідеологічних на економічні, а ВР активізувала свою законотворчу діяльність.

Доробок ВР 13 скликання:

1. Значно розширена правова база реформ (прийнято 753 закони).

2. Перехід до організації роботи депутатів на постійній основі, зростання їх професійного рівня.

3. Прийняття нової Конституції України.

4. Посилення контролюючих функцій вищого законодавчого органу.

Як і у попередній період знову дали про себе знати серйозні протиріччя між гілками влади, незбалансованість їхніх повноважень. Протистояння “Президент – ВР” тривало і досягло своєї кульмінації влітку 1996р. Компромісу між законодавчою і виконавчою владою було досягнуто Конституційним договором (8 червня 1995р.).

У березні 1998р. відбулися чергові вибори до ВР за змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

Політичний спектр нової ВР: 24, 7% – КПУ, 9, 4% – Народний Рух4 8, 6% – Виборчий блок СПУ та Селянської партії України, 5, 4% – Партія Зелених, 5% – НДП, 4, 7% – Громада, 4% – ПСПУ, 4% – СДП(о). Головою ВР обрано О. Ткаченка.

Чергові вибори Президента України відбулися у 1999р. в умовах чинності нової Конституції України і нового Закону України “Про вибори Президента України” від 15 січня 1999р. ЦВК зареєструвала 15 претендентів. В останній момент двоє претендентів зняли свої кандидатури. Вибори проходили в 2 тури – 31 жовтня і 14 листопада 1999р. Найбільшу кількість голосів набрали Л. Кучма – 36, 49% і П. Симоненко – 22, 24% в 1 турі. Наслідки голосування 14 листопада в якому взяли участь 2 претенденти з найбільшою кількістю голосів після першого туру, Л. Кучма набрав – 56, 25%, П.Симоненко – 37, 80%. Решта – більше 1 млн. громадян України – викреслили прізвища обох кандидатів у виборчих бюлетенях. Традиційна ситуація, яка склалася за останні 10 років, після переобрання діючого Президента, протистояння між ВР і ним призвела до того, що за народною ініціативою розпочалася робота по підготовці всеукраїнського референдуму 16.04.2000р., головною метою якого було сформувати дієздатну владу та забезпечити мирне розв’язання питань державного будівництва. На референдум було винесено 4 питання. В референдумі взяло участь 81, 15% громадян України внесених до списків. Більшість громадян України, які взяли участь у голосуванні, підтримали питання, що виносилися:

1. Президент України може достроково припинити повноваження ВР, якщо ВР України протягом 1 місяця не змогла сформувати постійно діючу більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку КабМіном України Державного бюджету України. Та в інших випадках передбачених Конституцією України.

2. Необхідність обмеження депутатської недоторканості народних депутатів України

3. Зменшення загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300.

4. Необхідність формування двопалатного парламенту в Україні.

Головний результат референдуму – підтримка громадянами України питань, що виносилися на всенародне голосування. Але ВР на кінець січня 2001р., коли закінчилася чергова сесія так і не імплементувала (не узаконила) результатів референдуму.

Отже, процес державотворення в Україні, на протязі всіх років її незалежності протікав суперечливо і неоднозначно.

Формування багатопартійності.

Одним з головних елементів демократичної політичної системи є багатопартійність, адже саме політичні партії є зв’язуючою ланкою між урядом і народом. Новітня історія багатопартійності в Україні пройшла в своєму розвитку кілька етапів:

І етап “зародження багатопартійності” (середина 1988 – березень 1990р.).

ІІ етап “Вихід багатопартійності на державний рівень” (травень 1990 – серпень 1991рр.).

ІІІ етап “Становлення багатопартійності” (з серпня 1991р.).

Усі партії мають досить різнобарвний політичний спектр, але всі вони належать до трьох класичних політичних напрямів – лівого, правого та центристського. Ліве крило утворюють 7 політичних партій, наймогутніші серед них є КПУ, СПУ та селянська партія України. Праве крило формують 13 партій національного та націоналістичного спрямування, найпомітніші серед них: Народний Рух, УРП, Конгрес українських націоналістів, ХДПУ, УНА, ДПУ. Названі партії лівого і правого крила є найбільш організаційні та ідейно – політично сформовані. Центристами вважають себе 30 партій України, які базують свою діяльність на ідеях соціал-демократії або ж на лібералізму. Центристські сили на сьогодні є ще слабкими. Так, в 1998р., до ВР потрапили лише 4 центристські партії (Партія Зелених України, НДП, Громада, СДПУ(о)).

Характерними рисами розвитку багатопартійності на сучасному етапі є:

1. Мультіпартійність (значна кількість, у 1998р. в Україні налічувалось 52 партії).

2. Нечисельність партійних лав.

3. Невизначеність соціальної бази.

4. Значна частина партій створювалася не на основі консолідації навколо ідеї.

5. Локальність партійного впливу.

6. Порівняно чітка географічна зорієнтованість партій.

7. Поява на політичній арені незареєстрованої “партії влади”.

Отже, процес формування багатопартійної системи в Україні триває, активізується пошук партіями свого політичного обличчя та визначення місця в суспільстві.

Запитання для закріплення матеріалу:

1. Які причини перебудови в СРСР?

2. Як розуміло радянське керівництво перебудову на першому етапі?

3. Які причини та наслідки Чорнобильської катастрофи?

4. Які економічні реформи були проведені?

5. Чим можна пояснити провал економічних реформ?

6. Що таке гласність?

7. Який зв, язок між гласністю і зростанням політичної активності суспільства?

8. Які політичні реформи були здійснені за роки перебудови? Схарактеризуйте їх результати та наслідки.

9. Як відбувалось становлення багатопартійності в Україні?

10. Коли було прийнято Декларацію про державний суверенітет України?

11. З якою метоюбуло проведеноВсесоюзний референдум 17 березня1991 року? Які його результати і наслідки?