ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ. Нервова система об'єднує ряд органів і структур, які в сукуп­ності забезпечують зв'язок організму із зовнішнім середови­щем

Нервова система об'єднує ряд органів і структур, які в сукуп­ності забезпечують зв'язок організму із зовнішнім середови­щем, регуляцію всіх життєвих процесів, координацію й інтег­рацію діяльності органів та систем. Завдяки нервовій системі організм функціонує як одне нерозривне ціле. Основою будови нервової системи є нервова тканина, яка здатна сприймати по­дразнення із зовнішнього середовища, трансформувати його у відчуття і на основі останнього формувати реакцію-відповідь.

Існують дві класифікації нервової системи — анатомічна та фізіологічна. Згідно з першою нервову систему поділяють на центральну і периферійну. До центральної належать головний і спинний мозок, до периферійної — нервові волокна, вузли та їхні розгалуження. Згідно з фізіологічною класифікацією нер­вова система поділяється на соматичну й автономну (вегета­тивну). Перша забезпечує іннервацію всього тіла, крім внутріш­ніх органів, судин, остання іннервує означені внутрішні органи.

Необхідно пам'ятати, що обидві класифікації деякою мірою умовні, оскільки в основі функціонування нервової системи лежать рефлекторні дуги, які охоплюють різні її відділи та внут­рішні органи.

Нейрон є основною структурною і функціональною одини­цею центральної нервової системи. Як відомо, він складається з тіла (соми) та відростків, які мають переважний напрям і спе­ціалізацію. Довгий відросток (аксон) проводить нервові імпуль­си від тіла нейрона до клітин — нервових, м'язових, секретор­них. Короткі деревоподібно розгалужені відростки — дендри­ти — проводять збудження до тіла нейрона. Основна функція нейронів — сприймання та перероблення інформації, проведен­ня її до інших клітин.

У головному та спинному мозку розрізняють сіру та білу речовини. Сіра речовина — скупчення тіл нейронів, біла речо­вина — скупчення відростків нейронів. Нейроглія входить до складу як сірої, так і білої речовини, вона складається із клі­тин, які виконують різноманітні функції: опорну, трофічну, секреторну та ін.

У різних відділах центральної нервової системи розташу­вання сірої та білої речовини різне. Так, у спинному мозку зов­ні знаходиться біла речовина, а всередині — сіра; у головному мозку в одних відділах сіра речовина лежить зовні, а в інших — усередині. Суцільний шар сірої речовини на поверхні білої має назву кори (кора великого мозку, кора мозочка).

Скупчення сірої речовини всередині білої називають ядра­ми. Ядра сірої речовини виконують роль різних центрів головного і спинного мозку, які регулюють функції внутрішніх орга­нів (центр дихання, центр слиновиділення тощо).

Скупчення нервових клітин за межами головного і спинно­го мозку називають вузлами, або гангліями (вузли в міжхребтових отворах, в яремному отворі тощо).

Нервові волокна — це відростки нервових клітин, вкриті оболонками. Залежно від будови оболонки їх поділяють на дві основні групи — мієлінові (м'якотні) та безмієлінові (безм'якотні). І ті, й інші побудовані з осьового циліндра, який є від­ростком нервової клітини й оболонки.

Нерви являють собою пучки нервових волокон, вкритих зверху сполучнотканинною оболонкою. До складу одних нервів входять переважно рухові нервові волокна, тому вони мають назви рухових, до складу інших — чутливі нервові волокна — чутливі нерви, а до складу більшості нервів входять і рухові, й чутливі нервові волокна, їх називають змішаними нервами.

Сполучнотканинну оболонку, яка вкриває окремі пучки во­локон нерва, називають периневрієм, а ту, яка вкриває весь нерв, — епіневрієм. Між нервовими волокнами, які утворюють пучки, є тонкі прошарки сполучної тканини — ендоневрій. У сполучній тканині нерва містяться судини, які його живлять.

Передача нервового збудження здійснюється за допомогою синапсів. Розрізняють такі види синапсів: аксо-соматичні, аксо-дендритичні, аксо-аксональні, дендро-дендритичні. Більшість синапсів належать до аксо-дендритичних.

Центральні синапси забезпечують численні зв'язки між нейронами, що забезпечує складну координацію та інтеграцію рефлекторної діяльності. Одне нервове волокно може утворю­вати до 10 тис. синапсів на багатьох нервових клітинах. Синап­си центральних нейронів (як і периферійних) утворені преси-наптичною мембраною, синаптичною щілиною і постсинаптичною мембраною. Передача нервового збудження здійснюється за допомогою медіаторів. Залежно від хімічної природи їх по­діляють на 4 групи: аміни (ацетилхолін, норадреналін, дофа-мін, серотонін), амінокислоти (наприклад, гліцин, глутамінова та ін.), пуринові та нуклеотиди (АТФ), нейропептиди (вазо­пресин та ін.). За функціональними властивостями медіатори Центральної нервової системи поділяють на збуджувальні, галь­мівні, модулюючі.

Під дією нервового імпульсу відбувається деполяризація закінчень нервового волокна, що зумовлює підвищення кон­центрації Са²⁺ у ньому, внаслідок чого медіатор потрапляє в си-наптичну щілину, зв'язується з рецепторними білками постсинаптичної мембрани — у ній виникає або збуджувальний, або гальмівний постсинаптичний потенціал.

Основним і специфічним проявом діяльності нервової сис­теми є здійснення рефлексів.

Рефлекс — реакція організму на зміни внутрішнього або зов­нішнього середовища, що здійснюється за участю центральної нервової системи у відповідь на подразнення рецепторів.

Шлях, яким поширюється збудження під час здійснення рефлексу, називають рефлекторною дугою. Рефлекторна дуга складається з п'яти компонентів: рецептор, аферентний шлях, нервовий центр, еферентний шлях, ефектор.

У зв'язку з тим що під час рефлексу збуджуються рецепто­ри ефектора і від них поступає імпульс до центральної нерво­вої системи, інформуючи про досягнутий результат (зворотна аферентація), вживають термін " рефлекторне кільце" замість " рефлекторної дуги".

Вся нервова діяльність складається з рефлексів, які відзна­чаються великою різноманітністю.

Класифікація рефлексів

1. Залежно від кількості центральних синапсів (між афе­рентними й еферентними нейронами): моносинаптичні (ко­лінний, ахілловий та ін.) та полісинаптичні — вони включа­ють кільце послідовних центральних (вставних) нейронів (це рефлекси з м'язових, шкірних рецепторів).

2. Залежно від локалізації рецепторів: екстеро-, інтеро- та пропріорецептивні.

3. Залежно від того, які органи є ефекторами: рухові (якщо їхнім ефектором є скелетні м'язи) та вегетативні (якщо їхнім ефектором є залози, кровоносні судини, внутрішні органи).

Усі вищезгадані рефлекси поділяють на: природжені, або без­умовні (вони зумовлені генетично-структурною організацією нервової системи), та набуті, або умовні (рефлекси, які виника­ють протягом життя).

Для здійснення будь-якого рефлексу необхідна цілісність усіх ланцюгів рефлекторної дуги. Порушення хоча б одного з них призводить до зниження рефлексу.

В основі нервової діяльності лежить взаємодія двох актив­них процесів: збудження і гальмування.

Значення процесів гальмування полягає в тому, що:

• разом зі збудженням процес гальмування відіграє значну роль у пристосуванні організму до навколишнього середовища;

• гальмування відіграє важливу роль у формуванні умов­них рефлексів, звільняючи ЦНС від перероблення несуттєвої інформації;

• забезпечує регуляцію координаційних рефлекторних ре­акцій, наприклад, під час згинання руки — центри м'язів-роз­гиначів гальмуються;

гальмування захищає нервові центри від втоми і висна­ження тощо.

Спинний мозок

(medulla spinalis, myelos — грец.)

Спинний мозок має форму циліндричного тяжа, довжина його становить 41—45 см, маса до 35 г. Спинний мозок знахо­диться у хребтовому каналі, від до .