Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Формені елементи крові





Еритроцити, або червоні кров'яні тільця (червонокрівці) мають форму двовгнутих дисків, діаметром близько 7,5 мкм. Завдяки такій формі еритроцити мають відносно велику поверх­ню, а оскільки зрілий еритроцит не має ядра, ємність його збіль­шується.

Форма еритроцитів може змінюватися, тоді говорять про пойкілоцитоз (коли еритроцити мають плоску поверхню, ку­лясту форму, шипи тощо). Коли змінюються розміри еритро­цитів, то це явище має назву анізоцитозу. За хімічним скла­дом еритроцити містять 60% води і 40% сухого залишку. 95% сухого залишку становить гемоглобін. Гемоглобін — це склад­ний білок, побудований з білкової частини — глобіну та небіл­кової групи — гему, що містить залізо. Гемоглобін — це піг­мент, який надає крові червоного кольору. Він здатний легко приєднувати кисень, утворюючи нестійку сполуку — оксиге­моглобін, який легко розпадається і віддає кисень тканинам. Частково гемоглобін зв'язується з вуглекислотою, утворюючи карбогемоглобін. Гемоглобін також легко утворює сполуку з чадним газом, яка має назву карбоксигемоглобіну. При деяких отруєннях у крові утворюється міцна сполука гемоглобіну — метгемоглобін, де залізо стає тривалентним. У тих випадках, коли в крові накопичується велика кількість метгемоглобіну, транспорт кисню стає неможливим і людина помирає.

Утворюються еритроцити в червоному кістковому мозку, середній термін життя еритроцитів у людини — 120 діб. У крові чоловіків міститься 4,5—5,0х1012/л, у жінок — при­близно на 0,5 х 1012/л менше. Зниження кількості еритроцитів порівняно з нормою називається еритропенією (анемією), збіль­шення — поліцитемією.

Підрахунок еритроцитів здійснюють за допомогою лічиль­ної камери Горяєва під мікроскопом.

Кількість гемоглобіну в чоловіків 140—160 г/л (14—16 г %), у жінок — 120—140 г/л (12—14 г %). Визначення рівня гемо­глобіну в крові здійснюють за методом Салі, він заснований на по­рівнянні кольору досліджуваного розчину крові зі стандартним.

Функції еритроцитів:

дихальна — за рахунок гемоглобіну, який здатний при­єднувати та віддавати кисень і вуглекислий газ;

трофічна — полягає в адсорбуванні на поверхні еритро­цитів амінокислот, які транспортуються до клітин організму від органів травлення;

захисна — визначається їхньою здатністю зв'язувати то-

ферментативна — повязана з тим, що вони є носіями різноманітних ферментів;

буферна система гемоглобіну бере участь у підтримці сталості рН.

У гематологічній клініці визначають колірний показник, норма якого перебуває в межах 0,86—1,05, Збільшення чи зменшення його свідчить про порушення насичення еритроци­тів гемоглобіном.

Гемоліз — руйнування оболонки еритроцита і вихід гемо­глобіну в плазму крові. Така кров стає прозорою і має назву "лакова кров".

Види гемолізу:

осмотичний — пов'язаний із зменшенням осмотичного тиску плазми крові;

хімічний — відбувається під впливом речовин, які руй­нують оболонку еритроцита;

механічний — виникає при механічних впливах на кров, наприклад, при струшуванні флакона з кров'ю;

термічний — спостерігається внаслідок заморожування та розморожування крові;

біологічний — розвивається при переливанні несумісної крові за групою, резусом, при укусі отруйними зміями тощо.

Лейкоцити, або білі кров'яні тільця (білокрівці),— це клі­тини крові, які, на відміну від еритроцитів, містять ядро і всі цитоплазматичні органели; не містять пігменту, здатні до ви­ходу із судин і активного пересування шляхом утворення псе­вдоподій. Усі лейкоцити залежно від наявності чи відсутності специфічної зернистості в цитоплазмі поділяють на гранулоци­ти, які її мають, і агранулоцити, які не містять специфічної зернистості. Залежно від забарвлення зернистості гістологічни­ми барвниками гранулоцити поділяють на три групи: нейтро­фільні, еозинофільні (ацидофільні) та базофільні. Серед нейтро­фільних гранулоцитів (залежно від форми ядра) розрізняють юні, паличкоядерні та сегментоядерні. Агранулоцити поділя­ють на лімфоцити та моноцити.

Співвідношення між окремими видами лейкоцитів у відсот­ках має назву лейкоцитарної формули:

Вид лейко цита Нейтрофільні гранули нулоцити Еозино­фільні грану­лоцити Базофільні гранулоцити Лімфо­цити Моноцити
    юні паличко- ядерні сегменто- ядерні                
% 0—1 1—5 45—70 1—5 0—1 20—40 2—10

 

Нейтрофільні гранулоцити утворюються в червоному кіст­ковому мозку і циркулюють у крові в середньому близько 8 год потім вони виходять із русла крові та протягом кількох діб пе­ребувають серед сполучнотканинних елементів більшості орга­нів. Тут вони здатні захоплювати і перетравлювати (фагоциту­вати) мікроорганізми, які потрапляють у тканини, тому їх ще називають мікрофагами. Нейтрофіли беруть участь також в утворенні інтерферону — речовини, що діє на віруси. Як уже згадувалося вище, за формою ядра (відповідно до віку кліти­ни) визначають три види нейтрофілів. Юні нейтрофільні гра­нулоцити є наймолодшими формами, ядро в них має форму боба. Паличкоядерні нейтрофільні гранулоцити мають ядро у вигляді зігнутої палички, яка нагадує літеру S.

Сегментоядерні нейтрофільні гранулоцити — це зрілі фор­ми, їхнє ядро складається з кількох сегментів, з'єднаних тон­кими нитками хроматину. Кількість сегментів — від 2 до 5, частіше 3—4. У нейтрофілах жінок визначають приядерні са­теліти — невеликі скупчення хроматину; здебільшого вони ма­ють форму барабанних паличок.

Співвідношення трьох типів нейтрофільних гранулоцитів має певне діагностичне значення і використовується в клініці. Наприклад, збільшення кількості юних і паличкоядерних форм у сполученні зі збільшенням загальної кількості лейкоцитів свідчить про наявність в організмі вогнища запалення.

Еозинофільні гранулоцити — утворюються в червоному кістковому мозку і циркулюють у крові близько 2 год, після чого мігрують переважно у покривні тканини, вміст їх у тка­нинах приблизно у 100 разів більший, ніж у кровотоці. Еози­нофільні гранулоцити рухливі, здатні до фагоцитозу, однак їх­ня фагоцитарна активність нижча, ніж у нейтрофілів. Вони беруть участь у захисних реакціях організму (на чужорідний білок), в алергійних реакціях. Збільшення їхньої кількості має назву еозинофіли (спостерігається при алергійних захворюван­нях, деяких інфекціях, гельмінтозах).

Базофільні гранулоцити — утворюються в червоному кіст­ковому мозку, їхнє ядро не має певної форми (сегментоване, бобоподібне, рідше сферичне), розташоване в центрі клітини. Ядро забарвлюється менш інтенсивно, ніж зернистість, унас­лідок чого остання вкриває ядро, "маскує" його. Базофільні гранулоцити — малорухливі клітини, майже не здатні до фа­гоцитозу, їхня функція полягає в метаболізмі гістаміну та ге­парину. Гістамін зумовлює різке розширення судин, підвищує проникність стінок капілярів, появу набряків тощо. Базофільні гранулоцити є також джерелом утворення брадикініну, серо­тоніну та ряду ферментів. Гепарин — це активний антикоагу­лянт, тому базофіли беруть участь у регуляції процесу згор­тання крові. Таким чином, базофіли беруть участь в алергій­них реакціях, сприяють розвитку запалення, а після ліквідації патологічного процесу — у розсмоктуванні вогнища запалення. Базофілія (збільшення кількості базофілів) є однією з ознак сенсибілізації організму при алергії.

Лімфоцити — клітини крові, розміри яких значно варію­ють, тому виділяють малі, середні та великі лімфоцити. Вели­кі лімфоцити виявляють у крові новонароджених та дітей, у до­рослих вони відсутні. Ці клітини характеризуються наявністю дуже щільного темно забарвленого ядра, яке заповнює більшу частину клітини. Утворюючись у кістковому мозку, лімфоци­ти виходять у кровотік. Але більшість із них повторно дозріва­ють у лімфоїдних органах. Розрізняють первинні та вторинні лімфоїдні органи. Одним із первинних органів є тимус, а вто­ринними — лімфатичні вузли, селезінка, скупчення лімфоїд­них тканин у слизових оболонках шлунка, кишок, дихаль­них шляхів.

За походженням (розвитком) та імунними функціями лім­фоцити поділяють на два основні різновиди — Т і В-лімфоци­ти. Т-лімфоцити забезпечують реакції клітинного імунітету та регулюють гуморальний імунітет. В-лімфоцити забезпечу­ють гуморальний імунітет.

Моноцити — за діаметром найбільші серед лейкоцитів. Ядро найчастіше бобоподібне, але може бути й іншої форми (у вигляді вісімки тощо). Моноцити перебувають у крові недов­го — від 36 до 104 год, після чого виходять із судин і в ткани­нах перетворюються на тканинні макрофаги, які є кінцевою стадією диференціації цих клітин крові. Моноцити, таким чи­ном, належать до макрофагальної системи організму. Специ­фічною функцією макрофагів і моноцитів є фагоцитоз бакте­рій, ушкоджених та старих клітин, вони беруть участь у про­дукції інтерферону, виділяють у кровотік ендогенний піроген (білок, що синтезується під час фагоцитозу, під його впливом змінюється рівень терморегуляторних процесів в організмі, внаслідок чого в разі потрапляння в організм інфекції темпе­ратура тіла підвищується). Окрім того, макрофаги беруть Участь у реакціях клітинного імунітету, у регуляції процесів кровотворення.

У крові здорових людей у стані спокою кількість лейкоци­тів становить 4—9х109/л. Збільшення їхньої кількості назива ється лейкоцитозом, а зменшення — лейкопенією. Лейкоци­тоз, який виникає після їди, під час м'язової роботи, сильних емоцій, має назву фізіологічного, а збільшення лейкоцитів при інфекційних і деяких інших захворюваннях називається пато­логічним.

Тромбоцити, або кров'яні тільця,— це фрагменти цито­плазми гігантських клітин кісткового мозку — мегакаріоци­тів. Тромбоцити позбавлені ядра і більшості субклітинних структур. Вони циркулюють у крові протягом 8—12 діб. Потім вони руйнуються в селезінці, печінці, легенях або прилипають до ендотелію кровоносних судин. Тромбоцити вільно цирку­люють у периферійній крові, частина їх міститься в депо — пе­чінці, селезінці, кістковому мозку.

Тромбоцити виконують такі функції:

ангіотрофічну, при якій відбувається посилення пролі­ферації ендотеліальних та непосмугованих м'язових клітин кровоносних судин. Ця функція яскраво проявляється при не­достатній кількості тромбоцитів, коли ендотеліальні клітини судин починають пропускати через свою цитоплазму навіть ці­лі еритроцити;

беруть участь у зупинці кровотечі;

беруть участь у згортанні крові;

транспортну, пов'язану з переносом на мембранах різ­них біологічно активних речовин.

Кількість тромбоцитів — 200—400х109/л. Збільшення кіль­кості тромбоцитів має назву тромбоцитозу, а зменшення — тромбоцитопенії.






Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 461. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия