Учасники фондового ринку

Учасники ринку поділяються на інвесторів, реципієнтів інвестиційних ресурсів та посередників.

До інвесторів належать домогосподарства (населення) та підприємства, що мають надлишки ресурсів. Населення постійно інвестує кошти в економіку. Інвестиційні кошти спрямовуються до підприємств, що потребують їх. Але канали надходження цих коштів можуть бути різними: або через посередників, або напряму через біржі та інші елементи інфраструктури.

До посередників на фондовому ринку належать:

· Банки: інвестиційні та комерційні

· Інвестиційні фонди та Інвестиційні компанії

· Фонди взаємного інвестування

· Брокерські контори

Чистих посередників на фондовому ринку зараз вже не існує, оскільки вони діють за різними схемами, купуючи папери за власні ресурси. Тому можна вважати, що на ринку існує дві схеми:

- Брокерська, коли цінні папери купуються від імені і за рахунок клієнта, тобто інвестора; при цьому іноді брокер укладає угоду від власного імені, щоб зберегти таємницю про те, хто фактично веде операції.

- Дилерська схема, коли посередник за власні кошти та на власне ім’я купує чи продає цінні папери.

Але головним учасником будь-якого ринку є так звані маркет-мейкери. Ці учасники ринку мають велике, чи не найбільше значення. Їх головна функція – це підтримка ринку певного цінного паперу. Для цього вони беруть на себе зобов’язання постійно купувати та продавати цінні папери певного емітента. Таким чином, маркет мейкери постійно підтримують загальну ліквідність ринку цінних паперів. Досить часто буває так, що лідерами фондового ринку стають не ті емітенти, які мають добрий фінансовий стан, а ті емітенти, які мають гарних маркет – мейкерів, при чому не обов’язково на організованому ринку.

Банки на ринку цінних паперів займають особливе місце, оскільки в Україні банківська система має великі фінансові ресурси, і від активності комерційних банків залежить активність розвитку ринку цінних паперів. Хоча Україна і не досить вдало підійшла до регулювання операцій банків на ринку цінних паперів, обмежуючи їх операції, резервуванням, податками, адміністративними обмеженнями і т. ін., у вітчизняній практиці є позитивні моменти взаємодії ринку корпоративних паперів з банківською системою, при цьому вивчення закордонного досвіду є досить важливим.

Так, у США ФРС розподіляє кредитну і інвестиційну функцію банків, розподіливши всі банки на комерційні та інвестиційні. При цьому механізм існування комерційних банків базується на кредитних операціях, цінні папери виконують роль лише первинних або вторинних резервів. Інвестиційні банки США працюють виключно на ринку цінних паперів. Як правило, інвестиційні банки викуповують цінні папери у емітента при первинному розміщенні, і після цього поступово реалізують викуплені папери на вторинному ринку. Фактично інвестиційні банки в США є буфером між первинним та вторинним ринком та забезпечують дуже легку та швидку реалізацію емісії (випуску) цінних паперів своїх клієнтів. Такий розподіл функцій у США відбувся у 30-их роках ХХ сторіччя, після прийняття закону Гласа – Стгола. І не дивлячись на те, що зараз ми можемо бачити тенденцію до зменшення розбіжностей між банками інвестиційного та комерційного сектору, американська система зарекомендувала себе як дуже ефективна з точки зору обслуговування інвестиційних процесів.

Континентальна або Європейська модель дозволяє комерційним банкам купувати та продавати цінні папери “майже вільно”. Тобто ЦБ країни не вказує на те, що можна, а чого не можна купувати на РЦП, але впроваджує обмеження, пов’язанні з балансом банка та його операціями з клієнтами. На такий шлях ступив НБУ: всі обмеження наведені в Інструкції „Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, що затверджена Постановою Правління НБУ № 368 (2001) та в Положенні про розрахунок можливих збитків від операцій з цінними паперами. Останнє положення ще досить далеке від ідеалу, але чітко вказує на бажання НБУ приєднатись до континентальної моделі. Особливе положення у континентальній моделі зайняв Національний Банк Англії, який фактично заборонив банкам працювати на ринку акцій та корпоративних облігацій, але дозволив організовувати банкам дочірні структури, які мають право на такі операції.

Серед найбільших інвестиційних банків та банків, які найактивніше займаються операціями на ринку цінних паперів, можна виділити Merrill lynch, Goldman Sachs, First Boston, Salomon Brothers, Morgan Stanley, Lehman Brother, Nomura Securities, Bear Stearns, Deutsche Bank.

Ісламська модель взагалі передбачає операції банків за допомогою цінних паперів або навіть корпоративних прав власності. Не сприйняття кредитних операцій робить такі банки центрами послуг на ринку цінних паперів. Але в Україні побудова ісламської системи взаємовідносин просто не можлива в глобальному масштабі.

Інвестиційні фонди - це організації, які, як правило, не мають матеріальних ресурсів. Сутність їх діяльності зводиться до випуску в обіг власних цінних паперів у формі інвестиційних сертифікатів. Емісійний дохід від реалізації сертифікатів розміщується у цінні папери інших емітентів. Курсоутворення на такі сертифікати має спрощену форму. Тобто курс розраховується за середньозваженою величиною курсів цінних паперів, що знаходяться у портфелі інвестиційного фонду. Інвестиційний фонд може бути відкритим або закритим.

Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду (статутом). Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду. До того ж, папери закритого інвестиційного фонду доступні тільки для певного кола осіб. У закордонній практиці інвестиційні фонди можуть випускати власні акції, а не інвестиційні сертифікати. Юридично інвестиційні фонди в Україні діють за Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, яке затверджено Указом президента України від 19 лютого 1994 р. N 55/94. Згідно з цим положенням, Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених чинним законодавством, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Також є можливість перетворення закритих інвестиційних фондів у відкриті.

Головне завдання інвестиційних фондів – диверсифікувати ризик інвестора, оскільки менеджери інвестиційного фонду розміщують ресурси у велику кількість цінних паперів, що наближає рух курсів інвестиційних сертифікатів до коливань загально ринкових індексів. Українське законодавство обмежує володіння інвестиційними фондами більше ніж 10% акцій однієї корпоративної структури, тому законодавчо закріплена мінімальна кількість емітентів папери яких можуть бути куплені у портфель інвестиційного фонду – це 10 емітентів.

Фонди взаємного (спільного) інвестування мало чим відрізняються за своїм механізмом від простих інвестиційних фондів. На Заході зараз дуже популярні фонди спільного інвестування грошового ринку, вони розміщують кошти учасників у високоліквідні інструменти грошового ринку, але і дозволяють власникам інвестиційних сертифікатів, які, як правило, знаходяться у безготівковій формі, виписувати чеки на ці інвестиційні сертифікати. Фактично такі взаємні фонди стали депозитними установами та вже не відіграють великої ролі на фондовому ринку. Нормативне правове поле діяльності Фондів в Україні регулює ЗУ „Про інститути спільного інвестування”