Основи Теоретичної екології2.1. Сучасні концепції природознавства [2] Наша планета Земля має масу 5, 98-1024 кг, середній радіус 6371 км, обертається навколо Сонця із середньою швидкістю 29, 77 км/з на середній відстані 149, 6 млн. км. До складу Сонячної системи входять 9 планет із супутниками, а також понад 100000 астероїдів. Планети земної групи мають середню щільність 3970 - 5590 кг/м3: Меркурій, Венера, Земля і Марс (маса становить відповідно 0, 056; 0, 815; 1, 00; 0, 108 від маси Землі) і планети, більш віддалені від Сонця, із середньою щільністю 710 – 1700 кг/м3: Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон (маса 317, 8; 95, 1; 14, 5; 17, 2; 0, 0024 від маси Землі відповідно). Сонце – зірка масою 1, 99-1030 кг – одна з зірок нашої Галактики (назва якої «Чумацький шлях», діаметр 3, 1*1019 м), що поєднує не менш 1011 зірок; густина речовини зірок складає 103 -1017 кг/м3, а світність 10-3-106 від сонячної). Найбільший об'єкт у світі, що включає усі відомі сучасній науці об'єкти – це Метагалактика, до складу якої входять 1011 галактик, а найбільш віддалені об’єкти – квазари, знаходяться на відстані приблизно 1026 м. Професор Поляков підкреслює, що масштаби Метагалактики, Галактики, Сонця, Землі і людини настільки непорівнянні, що відразу повинна відпасти думка про те, що ці системи створені для Людини, як засобу для усвідомлення нею цього світу! Вік Метагалактики сучасні теорії оцінюють 15-20 млрд. років. Ця оцінка так само, як і взагалі питання про зародження Метагалактики, досить приблизна. Однак згідно з майже загальновизнаною сучасною концепцією, розробленою протягом XX століття (А.Фрідман, Э. Хаббл, А. Эйнштейн та ін.), Метагалактика знаходиться в процесі розширення, постійного віддалення галактик від якогось первинного центра, у якому і зародився наш Всесвіт. Передбачається, що Всесвіт утворився з матерії, що знаходилася в надзвичайно розпеченому і надзвичайно щільному стані. Але при цьому, на питання «коли і як виник такий стан і що було до того?», сучасна концепція відповіді не має! Згідно теорії Великого вибуху розвиток Всесвіту відбувався за такою схемою (табл.2.1). Подібна картина зародження Метагалактики з безрозмірної «точки» в об'єкт, розмір якого за сучасними оцінками складає 1026 м, а маса 1, 9-1051 кг, важко укладається в уяві людини. До цього часу незрозуміло, з чого утворився Всесвіт, як попередньо розвивалося те, з чого вона утворилася, як з хаосу вибуху утворилися протони й антипротони, а потім їхні складові частини – електрони і позитрони, чому відбувалася анігіляція протонів, а потім електронів, як після їхньої анігіляції відбувався синтез гелію, як формувалися галактики, якщо зірки утворилися на наступному етапі, чому поява Сонячної системи затяглася на 12 млрд. років після утворення галактик? Усі ці питання виникають, бо вони суперечать загальним правилам формування систем.
Таблиця 2.1. Хронологія розвитку Всесвіту
Самодостатня фізико-математична теорія Великого вибуху в останні роки викликає усе більше сумнівів. Але сучасне природознавство знаходить пояснення: «...міркування, що зустрічаються, про те, що Всесвіт у якусь одиницю часу нібито з «нічого» виникає якась кількість речовини, можуть означати лише те, що мова йде про виникнення відомої речовини з якогось іншого, ще не встановленого виду матерії». Висловлюване припущення про невстановлені форми матерії є теж одним зі слабких місць теорії і суперечить принципу Вільяма Оккама, яку академік М.М.Моісеєв вважав однієї з основ сучасного наукового мислення: «Не множ сутностей без потреби». На думку ряду вчених (хоча абсолютна більшість вчених і досі не ставить під сумнів розширення Всесвіту, бо за сучасною теорією стаціонарний Всесвіт існувати не може), Метагалактика не вичерпує усього світу, буття взагалі. Автори багатьох робіт обмежують Всесвіт нашою галактикою, що розширюється. Подібне виділення з нескінченного Всесвіту видимої приладами частини за назвою Метагалактика – це філософська спроба виправдати фізичну теорію початку Всесвіту. «Як немає абсолютного початку, так немає й абсолютних тупиків розвитку». Але фізичні теорії пророкують не тільки початок, але і кінець. «Кінець» Всесвіту математично передбачався Р. Клаузіусом (приблизно 1865 р.) – автором другого закону термодинаміки, відповідно до якого ентропія (міра невпорядкованості чи приріст хаосу) зростає в необоротних процесах. За цим законом світовий розвиток йде в напрямку поступового розсіювання енергії, переходу усіх форм руху в теплову енергію і її розподіли в нескінченному просторі. Але варто помітити, що закон зростання ентропії, що відбиває переходи енергії у фізичних замкнутих системах (без обміну енергією з навколишнім середовищем), не може поширюватися на відкриті системи, зокрема на системи за участю живих організмів, що, відтворюючи упорядкованість, безупинно зменшують хаос і відповідно ентропію. Відповідно до сучасної загальної теорії відносності постійною чи зростаючою величиною є не ентропія Всесвіту, а сумарна площа всіх чорних дір у ній. Відповідно до «теореми площ усіх чорних дір» неминуча смерть Всесвіту відбудеться не в результаті розсіювання енергії у світовому просторі, а в результаті гравітаційного стягування всієї речовини Всесвіту у чорні діри – ці «космічні могильники», розкидані в просторі. З віри у всеосяжну, всесвітню силу закону збереження енергії випливає неможливість вічного розсіювання енергії в просторі чи вічного її стягування в чорних дірах. «Усе, що народжується і росте, повинне колись умерти, родивши щось» – такий загальний закон варто віднести і до динаміки життя чорних дір. Отже, наука встановила величезне різноманіття матеріальних об'єктів, що представляють мікро-, макро- і мегасвіти. Як спробу створення єдиної фізичної теорії світу можна розглянути оригінальну фізичну концепцію академіка М.А. Маркова, відповідно до якої «немає першоматерії, і ієрархія нескінченно різноманітних форм матерії немовби замикається на себе». Передбачається існування фридмонів – супердрібних часток з розмірами приблизно 10-35 м, але утримуючих у собі світи, подібні до нашої Галактики. «Саме для нас навколишній світ представляється макросистемою, але якщо наш світ є свого роду фридмоном, то для спостерігача поза нього, ця система відноситься до мікросвіту». Таку концепцію, важко збагнути розуму звичайного Homo sapiens, до того ж, вона суперечить принципу У.Окками і тому є свідченням нездатності фізики представити єдину картину світу. Нездатна тому, що така картина світу не може бути ні фізичною, ні хімічною, ні математичною, а повинна бути багатогранною.
|
