Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи. Типи економічних систем

 

Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці і має широке коло визначень: як спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин, сукупність видів господарської діяльності. Жодне з цих визначень не дає вичерпної характеристики сутності економічної системи.

Економічна система — це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства. Вона інтегрує в собі сукупність усіх компонентів економіки (галузі підприємства, індивідуальні господарства, людей), виробничі відносини, природне середовище. Функціонування і розвиток економічної системи визначають економічне житя суспільства.

Економічна система суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямована на його розвиток та якісне удосконалення. Суспільне виробництво представляє собою процес відтворення різноманітних благ і включає в себе матеріальне та нематеріальне виробництво.

Економічна система повинна відповідати на 3 запитання:

- що виробляти і в яких обсягах?

- як виробляти? За допомогою яких технологій?

- для кого виробляти?

Структура економічної системи складається з трьох основних ланок:

- продуктивні сили;

- економічні відносини;

- механізм господарювання.

Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. За своїм матеріально-речовим змістом вони представляють собою єдність уречевленої та живої праці людини, єдність людей і знарядь праці, що реалізується в процесі виробництва. У структурі продуктивних сил виділяють: засоби праці і предмети праці, що в єдності утворюють засоби виробництва, та робочу силу працівників, що приводять у рух засоби виробництва. Головною продуктивною силою є людина. Тобто, продуктивні сили – це сукупність особистих і речовинних факторів виробництва їх взаємодії.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи і є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Виробничі (економічні) відносини – це система об’єктивних відносин, що складаються між людьми незалежно від їх бажання та свідомості з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і нематеріальних благ. Складовими цієї системи відносин є:

- техніко-економічних відносини;

- організаційно-економічних відносини;

- соціально-економічних відносини та господарський механізм.

Техніко-економічні відносини складаються між людьми безпосередньо у виробничому процесі з приводу виконуваних ними виробничих функцій, які зумовлюються поділом праці між робітниками, задіяними у даному виробничому процесі. Вони зумовлюються технічною структурою виробничого процесу, застосовуваними технологіями і відображають матеріально-речовий зміст суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу організації та управління суспільним виробництвом, що зумовлюються особливим характером організації та функціонування продуктивних сил. До них належать відносини спеціалізації, кооперування, комбінування праці та обміну діяльністю між людьми.

Соціально-економічні відносини – це насамперед відносини власності в економічному розумінні, які зумовлюють спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, відносини привласнення засобів і результатів виробництва, принципи і форми розподілу результатів виробництва, характер і форми обміну тощо. Саме відносини власності визначають соціально-економічну і класову структуру суспільства а отже й специфіку економічної системи в цілому.

Господарський механізм складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень. Він покликаний забезпечувати узгодження та реалізацію економічних інтересів і відносин власності в суспільстві.

Продуктивні сили та виробничі відносини в їх єдності та взаємодії утворюють певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у єдності з соціально-політичною надбудовою утворюють соціально-економічну формацію. Системно утворювальним ядром способу виробництва а отже й формації вважається панівна форма власності (приватна чи державна). Саме зміна соціально-економічних формацій віддзеркалює, як стверджує К.Маркс, хід історичного розвитку людства.

Типи економічної системи

Людству відомі різні економічні системи. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

- за формою власності на засоби виробництва: первісна, рабовласницька, феодальна капіталістична, комуністична (соціалістична);

- за способом регулювання господарської діяльності: ринкові і неринкові.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, змішану, командну.

Традиційна економічна система властива слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. В сучасних умовах її залишки існують в країнах третього світу.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст.

Змішана економічна система характеризує більш високий рівень розвитку ринкової економічної системи і є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

– високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства;

– різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних);

– поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

– орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення.

Ця система зараз функціонує в усіх розвинених капіталістичних країнах світу.

Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, не визнає реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення, їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.

Командна економіка була панівною у колишньому Радянському Союзі та низці країн Східної Європи й Азії і залишається і зараз у Північній Кореї та на Кубі.