Валютний курс

Важливою складовою ланкою світового господарства є міжнародні валютні відносини. Їх функціонування і розвиток пов’язаний з обслуговуванням всього комплексу економічних зв’язків, що складаються між країнами на світовому ринку в таких сферах: зовнішня торгівля, вивіз капіталу, надання займів і кредитів, науково-технічний обмін, розвиток туризму, тощо.

Об’єктивними передумовами розвитку світової валютної системи були наступні: удосконалення міжнародного поділу праці та спеціалізації виробництва, інтернаціоналізація вартості товарів і послуг на світовому ринку і розвиток на цій основі інтернаціоналізації грошових відносин.

Валюта в широкому розумінні – це грошова одиниця країни (гривня, рубль, долар і т. ін.) у вузькому розумінні – це грошові одиниці іноземних держав.

Національна валютна система – форма організації валютних відносин країни, що визначається національним законодавством і охоплює такі структурні елементи:

- національна грошова одиниця;

- золотовалютні резерви країни;

- умови конвертованості національної валюти;

- регулювання валютного ринку державою;

- статус національних установ, що регулюють валютні відносини країни.

Валютні системи окремих країн в єдності свого функціонування утворюють світову валютну систему, яка існує з другої половини ХІХ ст.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи (МВС)

1. Система «золотого стандарту», яка існувала з 1867 року до часів великої економічної депресії – 30-ті роки ХХ ст. і характеризувалася такими рисами:

- розрахунок між країнами здійснювався шляхом розрахунку золотими монетами;

- золото функціонувало у вигляді світових грошей;

- всі валюти світу фіксували свій зміст до певної кількості золота;

- існували фіксовані валютні курси всіх країн, що входили до золотого стандарту.

Недоліки системи золотого стандарту:

- вона виключала можливість проведення окремими державами самостійної валютно-грошової політики;

- відбувався відплив золота та його приховування під час війни, інфляції, кризи;

- при зменшенні золотого валютного запасу країни неможливо було утримати фіксований валютний курс;

- система була жорстка, дорога, нееластична, сильно залежала від видобутку золота в країні.

Форми золотого стандарту:

- золотомонетний стандарт (діяв із 1867 року до початку ХХ ст.) представляв собою обіг золотих монет і вільний обмін паперових грошей на золото;

- золотозливковий стандарт (діяв з початку ХХ ст. до Першої світової війни) – давав можливість обміну паперових грошей на золото, якщо сума грошей відповідала ціні золотого злитку;

- золотодевізний стандарт (діяв з 1922 року до середини 30-х років ХХ ст.) і дозволяв обмінювати банкноти на іноземну валюту (девізи), розмінну на золото.

2. Система «золотодоларового стандарту» (Бреттон-Вудська система), яка існувала з 1944 року до 1976 року. Вона мала такі риси:

- встановлення фіксованих обмінних курсів валют країн-учасниць до курсу долара;

- курс долара був фіксований до вмісту золота, він прирівнювався до золота за таким співвідношенням: 1$ = 0, 888 гр золота;

- була заборонена приватна купівля-продаж золота для припинення відтоку золота за кордон.

- центральні банки підтримують стабільний курс національної валюти відносно долара;

- організаційною і контролюючою ланкою виступають МВФ і МБРР.

Тоді ж був утворений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який контролював жорстку фіксацію іноземних валют до долара і при відхиленні надавав кредити для утримання цього курсу. Ця система існувала до 70-х років ХХ ст., коли відбулася світова енергетична криза (1973-1975рр.) і внаслідок цього стала падати купівельна спроможність долара та почалася інфляція в США. Деякі країни стали відмовлятися від долара як міжнародної розрахункової одиниці і система золотодоларового стандарту похитнулася.

3. Система «плаваючих» валютних курсів (Ямайська валютна система), яка була створена у 1976 році і існує по цей час, і має такі характерні риси:

- відмінено офіційний золотий паритет і фіксацію вмісту золота у національних валютах, тобто золото перестало бути розрахунковою грошовою одиницею;

- основний засіб міжнародних розрахунків – вільно конвертована валюта, а також штучна колективна міжнародна розрахункова одиниця (Special Drawing Rights) – SDR, створена Міжнародним валютним фондом на основі кошика твердих валют світу. Величина SDR визначалася на основі кошика валют, куди входили 5 валют світу: долар складав 44 %; німецька марка – 21%; франц. франк – 11 %; англ. фунт стерлінг – 11 %; японська єна – 7 %.

SDR не була прив’язана ні до золота, ні до долара, мала гнучкий плаваючий валютний курс на основі визначення попиту і пропозиції на світовому валютному ринку на кожну національну валюту.

- вільний плаваючий курс валют світу визначається попитом і пропозицією на них на внутрішньому і світовому ринку;

- центральні банки держав мають право обирати самі режим валютного курсу (фіксований, плаваючий або змішаний).

SDR – застосовують для встановлення паритетів і курсів валют, але свого головного призначення – стати головним резервним активом МВФ, - вона не виконала.

Валютний курс та його визначення

Конвертованість валюти – це здатність національної грошової одиниці обмінюватися на інші валюти.

Валютний курс – це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іноземної валюти.

Методи визначення валютного курсів:

1. На основі зіставлення ринкових цін на золото, визначених різними валютами: наприклад, якщо на Лондонській валютній біржі ціна

1 унції золота = Х дол. США

Y євро,

то для визначення курсу долара стосовно євро, необхідно ціну 1 унції золота в доларах поділити на ціну 1унції золота в євро:

1$ = євро.

2. На основі зіставлення рівня цін на споживчий кошик різних країн. Він визначається, як паритет купівельної спроможності валют у:

PPP = , де

PjA – рівень цін товарів і послуг, що входять у споживчний кошик у поточному періді в країні «А»;

PjВ - рівень цін товарів і послуг, що входять у споживчний кошик у поточному періді в країні «В»;

Паритет купівельної спроможності валют може визначатися у двох формах:

І – прямого котирування, тобто одна одиниця іноземної валюти виражена через певну кількість національної валюти, наприклад, 1$ =7, 9 грн.

ІІ – оберненого котирування, тобто одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти, наприклад, 1грн.=1/8$

Котирування – це визначення офіційними державними органами (центральним банком) ціни іноземної валюти.

В умовах інфляції визначається реальний обмінний курс, який враховує зміну рівня цін у поточному періоді за формулою:

E_r = E_n × , де

E_r – реальний валютний курс,

E_n – номінальний валютний курс,

PjA – рівень цін товарів і послуг, що входять у споживчний кошик у поточному періді в національній економіці;

PjВ - рівень цін товарів і послуг, що входять у споживчний кошик у поточному періді в у країни-торговельного партнера;

3. метод визначення валютного курсу обраховується на основі зіставлення ефективних виробничих вират в різних країнах:

- рівень зарплати;

- норма процентної ставки;

- рівень продуктивності праці;

Він використовується для встановлення валютного курсу в довгостроковому періоді

 

Питання для самоконтролю

1. Які характерні риси і значення міжнародної торгівлі? Чим зумовлена еволюція теорій зовнішньої торгівлі?

2. Що таке міжнародний платіжний баланс? Яка його структура?

3. Які особливості притаманні світовому ринку послуг порівнянно з ринком товарів?

4. Що таке прямі портфельні інвестиції?

5. Які існують методи визначення валютних курсів?