Поняття невизначеності та ієрархія її видів

У наші часи одним з найпопулярніших понять у підприємництві стає невизначеність і зумовлений нею ризик як економічна категорія. Невизначеність трактується не лише у розумінні відсутності вичерпного знання, а й як постійна змінюваність умов, трансформація, швидка та гнучка переорієнтація виробництва, дії конкурентів, зміна кон’юнктури ринку тощо. Розглядаючи невизначеність, яка є найхарактернішою причиною ризику в управлінській діяльності, необхідно наголосити, що виокремлення й вивчення її стосовно процесу управління являє собою інтерес з гносеологічного погляду, оскільки тут відображається практична ситуація, коли важко здійснювати управлінську діяльність за умов, котрі неможливо однозначно визначити. Отже, управлінській діяльності апріорі притаманний ризикований характер. Зазначимо, що поняття невизначеності розглядається не лише з погляду прийняття управлінського рішення, а пов’язуєть­ся з ефективністю управлінської діяльності. Менеджерові, підприємцеві, бізнесменові необхідно пам’ятати і максимально враховувати, що, починаючи свою діяльність, вступаючи у ринкові відносини, обов’язково доведеться мати справу з невизначеністю і, як наслідок, бути обтяженим у діяльності впливом ризиків, притаманних даній економіці, даному виду діяльності (рис. 2.1).

Прогнозуючи розвиток ринкового середовища, суб'єкт економіки визначає потенційно можливі альтернативні варіанти і на основі їхнього аналізу (за критеріями імовірність, рентабельність, ризикованість) формує кінцеву мету і здійснює господарську діяльність, спрямовану на її досягнення. При цьому прийняте рішення автоматично поділяє безліч альтернативних варіантів розвитку ситуації на три групи, з яких тільки варіанти останньої відповідають поняттю " ризик".

Рис. 2.1. Взаємозв’язок і відмінність понять «невизначеність» і «ризик»

 

Отже, економічний ризик – це невизначеність, реалізація якої в процесі господарської діяльності суб'єкта економіки зв'язана із втратами. Ринкова економіка вимагає високоефективного господарювання, керування ризиками, уміння заздалегідь врахувати втрати як імовірнісні прогнозні величини.

Характеризуючи діяльність підприємства (фірми) в цілому, необхідно пам’ятати, що вона обтяжена невизначеністю в різноманітних сферах і на різних етапах розвитку. Умови та джерела виникнення невизначеності є предметом дослідження та об’єктом моніторингу економістів різного профілю, а також фахівців інших спеціальностей (юристів, соціологів, психологів та ін.). Такий комплексний підхід до вивчення даного явища (невизначеності в бізнесі) пов’язаний з тим, що гос­подарюючі суб’єкти в процесі свого функціонування залежать від низки умов, котрі можна класифікувати за місцем їх виникнення: соціально-економічні; політичні; адміністративно-правові; виробничі; організаційні; комерційні; фінансові; міжнародні тощо.

Особлива увага в науковій літературі присвячується невизначеності зовнішнього середовища щодо об’єкта дослідження, котра є функцією від достовірності інформації та, як наслідок, функцією від достовірності прогнозованих змінних і параметрів. Дехто з учених пропонує характеризувати зовнішнє середовище з огляду на нестабільність за такими ознаками:

· буденність (повторюваність) дій (подій): 1) буденні (котрі відбуваються досить часто); 2) несподівані (але такі, котрі мали місце в минулому); 3) абсолютно несподівані; 4) новітні (котрі практично не мають аналогів у попередніх періодах);

· темпи зміни дій (подій), тобто залежність між швидкістю перебігу подій і реакцією підприємства (фірми) на ці дії (події). За цією класифікаційною ознакою події можна класифікувати як: 1) події, перебіг яких повільніший, ніж підприємство реагує на них; 2) події, швидкість перебігу котрих збігається (наближено) зі швидкістю реагування підприємства; 3) події, швидкість перебігу котрих перевищує швидкість реагування на них з боку підприємства.

Вплив суб’єкта управління на керований об’єкт може ефективно відбуватися лише за умови обміну інформацією між ними (прямих і зворотних зв’язків). Отже, невизначеність в управлінській діяльності з погляду якості інформації може виникнути на етапі: збору інформації; обробки та аналізу інформації; прийняття управлінських рішень на підґрунті зібраної та обробленої інформації.

Наголосимо також, що підприємства функціонують за умов конкурентної боротьби, котра пов’язана з постійними змінами на ринку. Це, зокрема, вимагає:

· збільшення обсягів аналітичного матеріалу та використання сучасних (дедалі складніших, адекватних складності об’єктів і процесів) економіко-математичних моделей та методів;

· проведення моніторингових досліджень ринку і зіставлення існуючої стратегії менеджменту і маркетингової стратегії з проблемами ринку;

· широкого використання сценарного аналізу та імітаційного моделювання в процесах планування діяльності підприємств.

У процесі здійснення управлінської діяльності на рівні підприємства (фірми) важливо враховувати невизначеність, котра виникає внаслідок:

· невизначеності щодо встановлення планового періоду, на який розробляється стратегія розвитку підприємства;

· невизначеності щодо формування цілей підприємства у виборі пріоритетів у поставлених цілях, що зумовлюється великою кількістю цілей;

· похибок в оцінках поточного стану справ усередині підприємства та його положення на ринку, котрі, в свою чергу, можуть бути наслідками низки причин об’єктивного та суб’єктивного характеру — невичерпної й недостовірної інформації щодо перспектив розвитку даного підприємства та ринку в цілому, а також рішень, що прийняті на підставі цієї інформації;

· можливих збоїв у ході розробки стратегії розвитку підприємства, а також процесі її реалізації;

· невизначеності у ході контролю та оцінювання результатів діяльності підприємства тощо.

Прийняття рішень за умов невизначеності характеризується тим, що неможливо однозначно передбачити їх наслідки. Тобто розглядувані варіанти будь-якої економічної діяльності є варіантами з різним (за величиною) рівнем сподіваного прибутку і характеризуються різною ймовірністю (об’єктивною чи суб’єктив­ною), що цей прибуток буде досягнуто власне на цьому сподіваному рівні. Така непевність призводить до того, що прибуток стає випадковою величиною, деяку характеристику якої можна максимізувати лише за умови прийняття низки гіпотез та коли у підприємця (менеджера) наявна певна схильність (несхильність) до ризику як міри (ступеня) невизначеності.

Невизначеність ситуації характеризується тим, що вона залежить від багатьох змінних чинників, контрагентів, дії яких неможливо передбачити з прийнятною точністю. На підвищення ступеня ризику впливає також і відсутність (неоднозначність) чітко визначених цілей і критеріїв їх оцінки, зрушення в суспільних потребах і споживчому попиті, непередбачувана поява нових технологій і техніки, зміна кон’юнктури світового ринку, коригування траєкторії руху економіки з політичної необхідності, непередбачуваність природних явищ тощо.

Методологічні аспекти, пов’язані з існуванням невизначеності у прийнятті рішень, ґрунтуються на фундаментальній гносеологічній проблемі пізнавальності оточуючого середовища. В сучасній науково-економічній літературі під невизначеністю, яка породжує ризик, розуміють передусім ситуа­цію, коли більшою чи меншою мірою відсутня інформація про структуру та можливі стани як об’єкта дослідження і прийняття рішень, так і оточуючого його середовища. Російський учений Е. Пестель пише: «Часто вважають, що невизначеність виникає тоді, коли відсутня вичерпна інформація (брак інформації) або, в більш широкому плані, брак знань про предмет дослідження. Це дійсно так, але коли йдеться про світову проблематику або про світову систему, пов’язану з елементами людського мислення та діяльності, то це ще не все... У таких системах є ще й елемент внутрішньої невизначеності. Він виникає тому, що тут майбутнє залежить від рішення (вибору), яке ще тільки повинно здійснитись. Це фундаментальний принцип, який нагадує фізичний принцип невизначеності Гейзенберга». Цьому не суперечать також і основні методологічні положення теорії раціональних і адаптивних сподівань, що інтенсивно розвиваються на Заході.

Невизначеність — фундаментальна характеристика недостатньої забезпеченості процесу прийняття економічних рішень знаннями стосовно певної проблемної ситуації.

Невизначеність можна трактувати та деталізувати як: недостовірність (ефект «марева»), неоднозначність (ефект «нечіткості», «розпливчастості»), невідомість. Вони, в свою чергу, можуть бути деталізованими (рис. 2.2).

1. Недостовірність (невірогідність) означає, що наявна ін­формація не відображає реальні об'єкти з необхідною точ­ністю (дані є приблизними або фіктивними)

Вимірюють достовірність інформації довірчою імовірністю необхідної точності, тобто ймовірністю того, що відображувані зна­чення параметра відрізняються від його істинного значен­ня в межах необхідної точності. Основними причинами недостовірності інформації можуть бути:

- неадекватність - виникає внаслідок порушення процедур вимірювання, оброблення, зберігання та видавання інформації;

- супереч­ливість - пов'язана з безпосередньою або опосередкованою невідповідністю між різними даними про об'єкт дослі­дження;

- мінливість - виникає, коли інформація не збері­гає такі свої властивості, як актуальність, своєчасність і стійкість;

- викривлення - пов'язане із діями суб'єкта уп­равління (спеціальне або випадкове спотворення) при ро­боті з інформацією.

2. Неоднозначність (нечіткість) виникає при сприйнятті суб'єктом управління економічних явищ і процесів. Вона може бути кількох типів:

- стохастична — неоднозначність інформації, яка залежить від недосконалості визначених методів оцінки (неточність) і визначається ступенем набли­ження відображуваного нею параметра і його істинного значення (частотна або суб'єктивна випадковість);

- семіо­тична — дискретність інформації, спричинена інтервальною оцінкою економічних явищ і процесів, та складність опису, обчислень або інтерпретації даних;

- лінгвістична — синтаксична, семантична або квагматична невідповідність інформації змісту образу відображуваного об'єкта.

3. Невідомість свідчить про повну або часткову відсутність інформації щодо певної проблемної ситуації. Причинами її можуть бути:

- неповнота - нестача доступної для реєстрації і необхідної для розв'язку певної задачі інформації;

- неінтерпретованість - відсутність однозначної відповідності між якісними та кількісними складовими інформації про кон­кретний об'єкт чи предмет дослідження;

- неструктурованість - виключення або ускладнення доступу до наявних даних, у т. ч. внаслідок надмірності інформації;

- несприй­нятливість - подання інформації у незрозумілій для суб'єк­та управління формі, наприклад у невідомих одиницях вимірювання, тощо.

У схемі, наведеній на рис. 2.3, показано, що джерелом невизначеності може виявитись кожен елемент і канал зв’язку між досліджуваними елементами. Розрізняють основні види невизначеності, породжені прямими зв’язками у процесі дослідження, моделювання та керування системою (об’єктом), та другорядні, що відображають зворотні дії та ефекти. Кожен з цих видів невизначеності породжує комплекс притаманних йому проблем і потребує сукупності методів для його аналізу.

Якщо в системі управління відсутня однозначна відповідність між вихідною та кінцевою керованою інформацією, то говоритимемо, що в системі управління діє чинник інформаційної невизначеності. Поняття інформаційної невизначеності не суперечить усталеній термінології, а лише уточнює її стосовно соціально-економічних систем управління. Однак тут слід зазначити, що в більшості наукових праць поняття невизначеності пов’язується з поняттям імовірності. Основна умова розрахунку ймовірнісних характеристик деякого випадкового про­цесу пов’язується з можливістю проведення досить великої кількості статистичних випробувань. На жаль, можливість проведення таких випробувань у соціально-економічних системах обмежена.

По-перше, ці об’єкти перебувають в умовах, що безперервно змінюються, і самі вони інтенсивно змінюються. При цьому характер і напрям змін не завжди можуть бути точно оцінені експериментаторами.

По-друге, до складу об’єктів входять люди. Як окремі люди, так і колективи людей мають систему власних цілей, що можуть не збігатися з цілями експериментаторів. Наявність суперечностей у цілях веде до того, що

середовище

Позначення: Основні джерела невизначеності (→):

 

1 — система (об’єкт) та її підсистеми;

2 — вплив середовища на систему;

3 — інформація про систему та середовище;

4 — суб’єкт дослідження;

5 — процес концептуалізації інформації, одержаної суб’єктом дослідження;

6 — модель системи (об’єкта);

7 — сприйняття суб’єктом управління моделі системи;

8 — суб’єкт управління (суб’єкт ризику);

9 — керовані дії на систему.

 

Другорядні джерела невизначеності (– – →):

 

10 — вплив системи на середовище;

11 — вплив суб’єкта дослідження на систему і середовище;

12 — вплив моделі системи на суб’єкт дослідження;

13 — взаємодія суб’єкта дослідження та суб’єкта управління;

14 — вплив системи та середовища на суб’єкт управління.

Рис. 2.3. Джерела невизначеності

об’єкт може протидіяти проведенню експериментів, а у разі їх здійснення навчатися і змінювати свою поведінку для більш успішного досягнення своїх цілей.

По-третє, як уже зазначалося, соціально-економічні об’єкти тісно пов’язані із зовнішнім середовищем, їхня поведінка залежить від поведінки багатьох інших об’єктів, множини чинників, які можуть мати і неекономічний характер.

Невизначеність вноситься у процес формування керуючої інформації через інформаційні компоненти. Їх роль у такому процесі визначає специфіку впливу невизначеності відповідних ком­понентів на невизначеність системи управління в цілому. Так, невизначеність цілей не дає можливості системі управління однозначно оцінювати переваги виникаючих ситуацій. Система уп­равління виявляється неспроможною здійснити повністю раціональний, формально-оптимальний вибір найкращого з існуючих в її розпорядженні варіантів поведінки. Невизначеність системи моделей не дозволяє однозначно формувати послідовність причинно-наслідкових зв’язків. Відповідно система управління не має можливості точно і однозначно передбачити всі суттєві для неї наслідки різних подій, зокрема відносно повні наслідки власних команд. Невизначеність первісної інформації не дає змогу однозначно оцінювати реальну ситуацію на об’єкті управління і в зовнішньому середовищі. Суб’єкт управління не може бути впевненим ні в тому, що оцінювання правильне, ні в тому, що воно повне.

Компанія (підприємство) на підставі прогнозування, оцінки та вибору значень найсуттєвіших зовнішніх чинників (всі їх урахувати неможливо) намагається визначити свій вектор розвитку, що забезпечує її виживання в довгостроковій перспективі. Даний вектор є основною загальною метою компанії (фірми, підприємства) чи її місією. Остання деталізує статус компанії в зовнішньому середовищі і забезпечує напрям та орієнтири для визначення цілей і стратегій. Підкреслимо, що існування головної цілі не виключає існування багатьох часткових цілей, які деталізують її і стосуються різних аспектів функціонування (розвитку) компанії (оцінки різних стратегій). Отже, можна говорити про такі цілі, як розши­рення частки компанії (підприємства) на ринку, мінімізація затрат на конверсію (технічне переозброєння), впровадження но­вітніх технологій створення іміджу виробника якісної продукції (послуг) тощо.

Цілі (критерії) на будь-якому рівні їх ієрархічної структури нерідко суперечать одна одній, що обумовлює відповідний ризик, пов’язаний з багатокритеріальністю. Очевидно, що обрані методи стосовно вибору цілей перевіряються і вдосконалюються на підставі зворотного зв’язку після реалізації прийнятих рішень у процесіпрогнозування (планування) діяльності, моніторингу і контролю та аналізу одержаних результатів.

З викладеного можна дійти такого висновку, що необхідно одночасно розрізняти і враховувати декілька типів невизначеності, їх спільний вплив (суперпозицію) та зумовлений ними економічний ризик, а саме:

· невизначеність цілей та критеріїв;

· неоднозначність оцінок, прогнозів розвитку економічного середовища (станів економічного середовища);

· невизначеність дій конкурентів;

· брак часу для прийняття науково обґрунтованих рішень;

· брак даних, зокрема, числових (кількісних), необхідних для обчислень випадкових показників (параметрів), які беруться до уваги у прийнятті рішень.

Отже, причини невизначеності різноманітні: випадковий характер науково-технічного прогресу; випадкові помилки у прогнозуванні; динамічні зміни внутрішніх і зовнішніх умов розвитку економіки; неминучі похибки у аналізі складної системи «при­рода — суспільство — людина»; імовірний та (чи) розпливчастий характер важливих економічних параметрів (врожайність сільсько­господарських культур, запаси корисних копалин, погодні умови тощо); розвиток та розширення творчості працездатного населення; необхідність проектування потужних інформаційних потоків.