Особливості сучасного економічного росту в Західній Європі й основні проблеми європейської економікиЄвропейська модель розвитку відмінна від американської насамперед тим, що історично в Європі завжди надзвичайно важлива була роль держави і державного сектора в економіці. Соціальне ринкове господарство - це по своїй суті європейський варіант змішаної економіки, у якій частка державного сектора і роль державного регулювання традиційно вище, ніж у неоліберальній моделі американського типу. Варто визнати, що соціальне ринкове господарство Європи робить її цивільне суспільство більш консолідованим і менш диференційованим за рівнем доходів, воно на ділі сприяє досягненню соціальної рівності. Однак соціальне ринкове господарство породжує в Західній Європі і масу проблем. Перша проблема зв'язана, як це не дивно, з технологічним відставанням Європи. Справа в тім, що пріоритетом для державного фінансування в країнах Європи є не сфера НІОКР, як у США, а соціальні програми. У результаті в більшості європейських країн (може бути, за виключення Німеччини) рівень витрат на НІОКР нижче 3% ВВП, звичайно в межах 1-2% ВВП. Держава не тільки не фінансує належним чином сферу НІОКР, але і не створює стимулів (у першу чергу податкових) для збільшення фінансування НІОКР із боку приватного бізнесу. Через надмірне регулювання процесу розробки і випуску на ринок нових товарів великі витрати на НІОКР просто не окупаються, американські і японські конкуренти, що зустрічають на своєму шляху меншу кількість бюрократичних перешкод, устигають вийти на ринок з аналогічним продуктом набагато швидше європейців. Система професійної підготовки в Європі здавна робила основну ставку на навчання потенційних кадрів для державної служби. У цьому зв'язку в більшості країн ЄС спостерігається значний розрив між теоретичною підготовкою випускників вищої школи і реальною практикою бізнесу. Виявляється, що випускники французьких, приміром, університетів, не відповідають потребам бізнесу, і запити на фахівців-керівників французьким підприємствам приватного сектора приходиться робити в США. Система керування в країнах ЄС менш ефективна, чим у США. Тут більше бюрократії, довше узгодження на право займатися якою-небудь підприємницькою діяльністю, а чиновники більш корумповані в тих країнах, де висока частка зайнятості населення на державній службі (Франція, Італія). Підприємці ж обмежені у своїй можливості швидкого розкручування бізнесу і його ліквідації, прийняття рішень. Це приводить до втрат часу - основної переваги в найбільш перспективних сегментах бізнесу, надмірному росту персоналу і неможливості його скорочення, необхідності введення залежності оплати праці від результатів і т.п. Незважаючи на технологічні проблеми, ряд європейських країн має досить непогану науково-технічну базу в багатьох напрямках. Це Німеччина, Франція, Великобританія й Італія. В іншіх - виробляється виборче фінансування найбільш перспективних НІОКР: Швеція, Швейцарія, Данія, Нідерланди й ін. Для подолання технологічного відставання в Західній Європі діють спільні програми співробітництва: Еспріт (у сфері електроніки), Расі (у сфері телекомунікацій), Кубі (у біотехнологіях), Евріка (у науково-технічних зв'язках європейських держав). Західна Європа має загальновизнані заслуги в розвитку таких наукових напрямків як: ü фармацевтика; ü фундаментальні дослідження; ü класичні біотехнології (у харчовій промисловості і сільському господарстві); ü літакобудування; ü космічні програми; ü високошвидкісні потяги; ü атомна енергетика; ü засоби зв'язку й ін. Друга і, мабуть, сама основна проблема західноєвропейської економіки - це необхідність глибокої структурної перебудови економіки. Справа в тім, що велика частина країн Західної Європи приступила до неоконсервативних реформ пізніше, ніж США. Тому для європейських країн характерна і більш пізня зміна колишньої кейнсіанської моделі розвитку, а в більшості з них консерватизм так і не одержав пріоритету в економічній ідеології правлячих партій. Сучасний економічний підйом у Європі поки ще не підкріплений зрушеннями в структурі змішаної економіки, необхідна також і більш рішуча перебудова галузевої структури і структури зайнятості. Розвиток США тим і відрізняється від Західної Європи, що американська модель націлена на підвищення ефективності виробництва на базі нових технологій, створення нових робочих місць у нових секторах економіки, надання великих свобод у розвитку приватного підприємництва, досить низький рівень оподатковування. Європа, навпроти, підвищує ефективність виробництва за рахунок скорочення кількості зайнятих, а соціальне ринкове господарство приводить до більшого втручання держави в економіку, високому рівню оподатковування, збереженню робочих місць у старих неефективних секторах національного господарства. США демонструють модель, відому як «нова економіка», в основі якої лежить випереджальний розвиток сфери послуг, особливо інформаційних технологій. Інформаційні технології служать мотором економічного росту, створюють нові робочі місця замість втрачених у старих, базових галузях. При цьому постійно підвищується і рівень оплати. У США на долю інформаційних технологій приходиться майже третина ВВП. У Західній Європі галузі високих технологій, у тому числі інформаційні технологій розвиваються не настільки швидкими як у США темпами. На їхню частку приходиться тільки 10% ВВП, при цьому високооплачуваних місць у сфері послуг створюється вкрай мало. Європейське безробіття є наслідком політики соціального ринкового господарства: державних програм регулювання зайнятості, змушеного скорочення наймання персоналу приватними компаніями через високий рівень соціального захисту, високого рівня податків, програм допомоги безробітним, котрі не заохочують безробітних шукати нові робочі місця. Крім того підприємців не стимулює створювати нові робочі місця європейська бюрократія. Наприклад, в Італії процес створення і реєстрації компанії може затягтися на термін до трьох років, при цьому серед державних чиновників поширена корупція. Таким чином, якщо в США в 1990-і рр. створено близько 12 млн. робочих місць через структурні зміни в економіці, то в Європі спостерігався навіть процес зниження приросту нових робочих місць. Третя проблема Західної Європи - це проблема регіонального ринку, розширення європейського економічного простору за рахунок країн ЦСЄ. Для приєднання до ЄС нових країн-членів необхідно наблизити їхній рівень економічного розвитку до відповідного показникам держав Євросоюзу, що вимагає від ЄС додаткових витрат. Крім того, не так однорідний, як це представляється, і єдиний європейський ринок. Серйозною перешкодою для торгівлі між країнами ЄС є різні нормативи і технічні стандарти, що треба упорядкувати. Впливають і національні розходження в характері попиту та пропозиції: різний рівень економічного розвитку країн приводить до диференціації доходів європейських споживачів, найбільше важко буде перебороти розходження в культурі споживачів. У різному стані перебуває й економіка країн Західної Європи: англійська модель близька до американського лібералізму, у той час як Німеччина, Франція й Італія сповідають принципи соціального ринкового господарства. Четвертим і, швидше за все, останнім протиріччям є продовження економічного (а часом і політичного) суперництва Західної Європи з США. Перспективне розширення ЄС за рахунок країн ЦСЄ, Туреччини, Кіпру, Мальти може зрівняти економічний потенціал двох основних центрів світової економіки, але тільки збільшить внутрішні проблеми «Європи різних швидкостей». Не варто забувати і про конкурентів у регіоні Південно-Східної Азії, що зовсім незабаром зможуть оправитися від валютно-фінансової кризи і включитися в глобальне економічне змагання, у якому поки тільки два учасники: ЄС і США. 3. Досвід структурних перетворень у ЄС і його основні уроки В умовах сучасної глобальної економіки структурні перетворення в національному господарстві мають немаловажну роль як для однієї окремо узятої країни, так і для інтеграції даної країни в систему світогосподарських зв'язків. Найбільш істотними видами структурних змін можна вважати наступні: ü зміна галузевої структури економіки (частки у виробництві ВВП сільського господарства, промисловості і сфери послуг), а також внутрішньогалузеві пропорції (частка високотехнологічних, наукомістких галузей стосовно традиційного); ü зміна структури сучасної змішаної економіки (співвідношення державного і приватного секторів національного господарства); ü зміна структури зайнятості населення. Цікаво, що на прикладі ЄС можна розглянути як позитивний досвід структурних перетворень, так і відзначити його деякі негативні риси. Насамперед варто згадати те, що ЄС не є однорідним угрупованням держав: у Союз входять як країни з ліберально-ринковою, англосаксонською макроекономічною моделлю розвитку (Великобританія, Ірландія), так і найбільш характерні країни-представники соціально-ринкової економіки (Німеччина, Франція, Швеція й ін.). Відповідно і структурні перетворення, проведені в ЄС можна підрозділити в рамках такої класифікації на два основних підвиди: 1. структурні перетворення неоліберального типу; 2. структурні перетворення соціально-ринкового господарства. Структурні перетворення неоліберального типу. У ході неоконсервативних економічних реформ 1980-х рр. у структурі економіки Великобританії й Ірландії відбулися значні зміни. По-перше, в англосаксонській моделі змішаної економіки відбулося істотне зрушення убік приватного сектора. Широкомасштабна приватизація, програми дерегулювання, податкові реформи оживили підприємницьку активність, ринок праці, викликали приплив іноземних інвестицій, сприяли оздоровленню державних фінансів. У результаті і Великобританія, і Ірландія в даний час відрізняються стабільно високими темпами економічного росту, відносно низьким рівнем безробіття, гарними фінансовими показниками (величина дефіциту державного бюджету і рівень державного боргу) і стійкою національною валютою, що росте внутрішнім і зовнішнім попитом. По-друге, змінилася галузева структура економіки. Обидві країни активно розвивають наукомісткі, високотехнологічні галузі промисловості і сферу послуг (зокрема, фінансові послуги, виробництво інформаційних технологій). Традиційні галузі промисловості (видобувна, важка промисловість) більше не домінують у структурі ВВП. Цікаво, що Ірландія, маючи набагато більш відсталу від інших розвинутих європейських країн структуру ВВП, що поки ще не дозволяє вважати її постіндустріальною державою, має намір найближчим часом наздогнати своїх побратимів по ЄС. Сприятливий інвестиційний клімат країни (податкові пільги, спеціальні заохочення іноземних інвестицій, високий рівень кваліфікації ірландських фахівців) будуть сприяти зміцненню позицій Ірландії. Уже зараз Ірландія по темпах економічного росту вважається «європейським драконом», а 62% всього ірландського експорту складає продукція високих технологій, у тому числі 29% приходиться на інформаційні технології. Відповідно, експортна продукція Ірландії і Великобританії відрізняється високим ступенем конкурентоздатності. Створюючи нові сучасні виробництва, розвиваючи сферу послуг, і Ірландія, і Великобританія створюють нові робочі місця в нових секторах економіки, проводять професійну перепідготовку кадрів, змінюючи і структуру зайнятості населення. У результаті безробіття в обох країнах відносно невисоке і має тенденцію до скорочення. Структурні перетворення соціально-ринкового господарства. Соціально-ринкове господарство при зовнішній привабливості у вигляді більшої стабільності розвитку, могутнього гарантованого захисту населення має і ряд негативних характеристик з погляду динаміки макроекономічного росту. Найбільша по чисельності група країн ЄС, що належить до розряду держав із соціально - орієнтованою економікою, поки не зважується на настільки радикальні структурні реформи як у Великобританії чи Ірландії. Зволікання з реформами можна пояснити принципово іншим менталітетом жителів континентальної Європи, іншими історичними традиціями розвитку, у яких завжди була сильна роль держави. Суспільні настрої, таким чином, у значній мірі перешкоджають проведенню масштабних структурних реформ. Класичним прикладом тут може служити Франція, у якій ринкові реформи уряду А. Жюппе не знайшли суспільної підтримки, у результаті прем'єр-міністр - реформатор був відправлений у відставку, і знову взяли гору ідеї соціальної орієнтації економіки. Таким чином, найважливіша структурна зміна - співвідношення приватного і державного секторів економіки - залишилася практично незмінною. Хіба що Швеції довелося злегка відмовитися від свого ще більш просунутого «шведського соціалізму» після інтеграції в ЄС, у порівнянні з Францією і Німеччиною. Подібний досвід структурних перетворень при його привабливості у виді сильного суспільного сектора, що гарантує відповідну могутній соціальний захист населенню і розвинутій соціальній інфраструктурі, негативно позначається на ряді макроекономічних показників: для країн континентальної Європи характерні більш низькі темпи економічного росту, у ряді випадків високий рівень безробіття і менш сприятливі показники державних фінансів. Така тенденція не вселяє довіри і до стабільності єдиної європейської валюти євро. Конкурентоздатність країн соціально-ринкової економіки підтримується поки за рахунок росту їхнього експортного потенціалу, обумовленого зниженням курсів їхніх національних валют стосовно американського долара. Високе безробіття (зокрема, у Німеччині і Франції) також порозуміваються відсутністю або помітними структурними перетвореннями: для ринку робочої сили характерні утриманські настрої, що заохочуються високим рівнем державних соціальних гарантій (Франція), а нових робочих місць у нових сучасних галузях економіки створюється явно недостатньо. Іноземний капітал не може бути притягнутий через неблагополучний інвестиційний клімат (високі податки і висока вартість робочої сили, характерні приклади - Німеччина, Швеція). Результатом подібної політики є відтік висококваліфікованих кадрів і посилення залежності країни від імпорту технологій і високотехнологічних продуктів. Проте, через можливі соціальні вибухи (які уже виявили себе у Франції і Данії) не можна уповати на швидкі зміни в країнах соціально-ринкової економіки, в основі яких лежав би позитивний досвід Великобританії й Ірландії.
Тема 10. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.) (ч.ІІ)
4.Неолібералізм: 4.1. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму; 4.2. Концепція „ідеальних типів господарських систем” В. Ойкена; 4.3. Неолібералізм в Німеччині - Л. Ерхард; 5. Виробнича функція Кобба – Дугласа; 6. Головні елементи «неокласичного відродження»; 7. Загальна характеристика монетаризму; 8. Монетарна модель циклу М. Фрідмена; 9. Теорія „раціональних чекань”: 9.1. Загальні методологічні принципи; 9.2. Теорія Р. Лукаса; 10. Четверта класична ситуація в історії розвитку економічної теорії.
4. Неолібералізм:
|
