Загальні методологічні принципи

Поняття раціональних очікувань вперше запропонував американський економіст Дж. Мут ще у 1961р. Однак його значення для теорії стабілізаційної політики було з’ясовано лише через десятиліття, після виходу в світ статті Роберта Лукаса “Сподівання і нейтральність грошей” (1972). В ній вперше були викладені положення теорії раціональних очікувань (ТРО).

Теорія виходить з того, що економічне життя суспільства відбувається під впливом суб’єктивних оцінок господарюючих індивідів, в ході стихійно-ринкового саморегулювання економіки на началах вільного підприємництва. Важливою особливістю моделей теоретиків “раціональних очікувань” є їх рівноважний характер. Господарюючі суб’єкти при цьому розглядаються як такі, що прагнуть до максимізації своїх цілей і разом з тим оптимізують економічне положення в цілому. Їх взаємодія приводе до утворення рівноважних цін, які забезпечують повну реалізацію товарної маси в обігу.

З одного боку, існує тісний генетичний зв’язок теорії раціональних очікувань з монетаризмом. Його визнають і самі представники ТРО. Значна частина відомих представників інших напрямів економічної теорії (Дж. Тобін, Ф. Хан, Н. Калдор) взагалі вважають ТРО відгалуженням монетаризму, згідно з яким гроші нейтральні як в довготерміновому, так і в короткотерміновому періоді. Проте з іншого боку, ТРО має ряд особливостей, які обумовлюють її суть, як варіанта “неокласичної революції”.

В основу теорії раціональних очікувань покладені 3 фундаментальні передумови:

1. Раціональний характер формування сподівань господарських агентів, згідно з яким останні ефективно і цілеспрямовано використовують усю наявну інформацію для прогнозування майбутнього розвитку кон’юнктури і ґрунтують на цих сподіваннях свої рішення;

2. Гнучкість ставок заробітної плати і цін, а також швидке їх пристосування до змін попиту і пропозиції;

3. Високий ступінь конкурентності ринків (ринку товарів і ринків економічних ресурсів) і їх здатність швидко та повністю “розчищатися” від надлишків, в результаті чого для системи характерний стан постійної рівноваги (Л.О.Харріс, К.Р.Макконал, С.Л. Брю).

Представники ТРО стверджують, що попередні концепції (в тому числі і ортодоксальні монетаристські) мають передумовою систематичний “обмін” господарюючих агентів, а це суперечить основам раціональної поведінки в ринковій системі. Економічний індивід не лише пасивно пристосовується до минулого досвіду, а й активно використовує великий обсяг наявної поточної інформації, насамперед прогнози відносно урядових заходів, для більш точного передбачення наступних тенденцій у господарському розвитку. В умовах формування сподівань учасників господарського процесу на “раціональній основі” урядові заходи, спрямовані на “обман” населення, зокрема розрахунок на несподіване прискорення інфляції, не можуть мати успіху. Вони будуть “розшифровані” і випереджені відповідними діями господарських суб’єктів.

Висновок представників ТРО полягає в тому, що грошово-кредитна і фіскальна політика не ефективна не лише в довготерміновому, а й в короткотерміновому періоді. Вони вважають, що дискретна стабілізаційна політика скоріше посилює, ніж пом’якшує циклічні коливання (виникнення останніх приписується “недосконалій інформації”). Головну ставку прибічники ТРО роблять на відродження віри у можливості і ефективність раціональної поведінки господарських суб’єктів на основі раціональних очікувань.

Критика теорії раціональних очікувань зводиться до кількох основних заперечень:

1. Сумнівна передумова про те, що господарські агенти добре обізнані із способом функціонування економіки і майбутніми результатами економічної політики держави;

2. Існують відмінності в наявній інформації урядових органів і господарських агентів. Економічна політика уряду може сприяти виникненню відмінностей між фактичним і сподіваним темпом інфляції навіть у випадках систематичного зв’язку її (політики) з попередніми подіями, адже розуміння цих подій і власних рішень урядовими органами відрізняється від аналогічних уявлень господарських суб’єктів;

3. Навіть при умові рівномірного розподілу всієї інформації не має підстав для обґрунтованих тверджень про раціональність сподівань. Вони можуть формуватися як адаптивні;

4. Нереалістичні допущення про високий ступінь конкурентності всіх ринків: миттєве (або хоча б швидке) пристосування їх до зміни ринкових умов і ставки заробітної плати не гнучкі;

5. Виходячи з нереалістичного припущення про швидке і повне пристосування ринків, ТРО не може переконливо пояснити причини існування загальних економічних криз і високих рівнів безробіття;

6. На противагу твердженням прихильників ТРО існує достатньо свідчень про реальний вплив активної державної економічної політики на рівень виробництва і зайнятості.