Організація міжбанківських розрахунків

Національний банк України починає обслуговувати консолідований кореспондентський рахунок лише після підписання спільного акта про функціональну готовність комерційного банку до роботи через кореспондентський рахунок.

Усі міжбанківські розрахунки здійснюються через систему електронних платежів (СЕП) на підставі електронних розрахункових документів списанням та зарахуванням коштів через консолідований кореспондентський рахунок.

Національний банк України має право отримувати від КБ всю звітність та вимагати необхідну інформацію як від КБ в цілому, так і від його окремих установ; установлювати регламент обслуговування кореспондентського рахунка, вимагати відповідності технологій обробки платежів у програмній системі банку потребам СЕП, сумісності програмно-технічних та організаційних засобів КБ із цією системою; здійснювати безспірне списання (стягнення) коштів з консолідованого кореспондентського рахунка КБ у випадках, передбачених чинним законодавством України. Водночас НБУ зобов’язаний виконувати всі умови угоди, забезпечуючи своєчасне і якісне здійснення міжбанківських розрахунків, касове обслуговування за дорученням КБ, включаючи підкріплення операційних кас готівкою; зберігання доручених йому грошових коштів КБ. Окрім того, НБУ зобов’язаний щоденно надавати виписку з рахунка, контролювати проходження електронних розрахункових документів і на вимогу КБ надавати йому відомості про це, підтримувати належний стан програмного забезпечення та нормативно-довідкової бази СЕП і своєчасно інформувати про ті чи інші зміни.

Певне коло обов’язків за угодою визначається і для КБ. Він має, зокрема, забезпечувати чітке здійснення міжбанківських роз­рахунків через кореспондентський рахунок з додержанням правил, установлених НБУ; виконувати вимоги НБУ щодо сумісності та надійності програмно-технічних і організаційних засобів, форм і порядку надання інформації; своєчасно подавати звітність та всі необхідні відомості.

Функціонування СЕП забезпечується взаємодією між учасниками міжбанківських розрахунків, регіональними розрахунковими палатами (РРП) та Центральною розрахунковою палатою (ЦРП).

Механізм розрахунків унаочнює рис. 4.1.

 

Рис. 4.1. Міжбанківські розрахунки в Україні

 

Учасниками системи міжбанківських розрахунків (СЕП) можуть бути:

а) на рівні РРП — регіональні управління НБУ та комерційні банки;

б) на рівні центральної розрахункової палати (ЦРП) — РРП, управління НБУ по Києву та Київській області; операційне управління і головне управління розрахунків НБУ, комерційні банки Києва та Київської області та їхні установи.

Після відкриття комерційному банку кореспондентського рахунка регіональне управління НБУ надсилає до НБУ повну інформацію про КБ. Усі реквізити комерційного банку заносяться до бази даних «Довідник комерційних банків України».

Програмно-технологічна структура СЕП містить у собі програмно-технічні комплекси СЕП; електронну пошту НБУ; засоби захисту інформації. Програмно-технічні комплекси відповідають трьом рівням програмно-технологічної структури СЕП.

На рівні банків — учасників СЕП комплекс АРМ НБУ забезпечує облік електронними розрахунковими документами, іншою інформацією між САБ (система автоматизації банків) та РРП і її захист банку.

Рівень РРП обслуговується програмно-технічним комплексом АРМ–2, що виконує обмін електронними розрахунковими документами між РРП і банками — учасниками СЕП, забезпечує ведення технічних кореспондентських рахунків банку і передавання результатів розрахунків на кінець робочого дня САБ регіо­нального управління НБУ, а також обмін із ЦРП контрольною інформацією. Рівень ЦРП обслуговує АРМ–1, забезпечуючи перевірку правильності та узгодженості функціонування РРП, надання звітної інформації щодо системи в цілому.

Кожний програмно-технічний комплекс (АРМ–НБУ, АРМ–2, АРМ–1) забезпечує захист системи від несанкціонованого втручання до СЕП, а також приймання, передавання електронних роз­рахункових документів, підтвердження про їх отримання (квитування), ведення технічних кореспондентських рахунків учасників СЕП та надання інформації про стан міжбанківських розрахунків.

Електронні розрахункові документи обробляються в порядку черговості надходження до системи. Єдиним джерелом надходження електронних розрахункових документів до СЕП є САБ.

На початку робочого дня РРП отримують від відповідних регіональних управлінь НБУ інформацію про стан кореспондентських рахунків і надають цю інформацію власникам рахунків (комерційним банкам).

Відправлені та отримані електронні розрахункові документи відображаються на технічних кореспондентських рахунках банків у РРП. Інформація про стан цих рахунків надається учасникам розрахунків протягом дня з періодичністю, що визначається діючою технологією СЕП.

Початкові платежі від банків приймаються лише в межах поточної суми на технічному кореспондентському рахунку.

Наприкінці дня результати розрахунків за поточний робочий день відображуються на кореспондентських рахунках КБ у регіональних управліннях НБУ.

Банк-одержувач електронні розрахункові документи для кожного клієнта формує у вигляді паперового документа «Реєстр електронних розрахункових документів». Реєстр замінює паперові документи, що підтверджують зарахування коштів на рахунок клієнта, і видається як додаток до виписки, тому він скріплюється підписом уповноваженої особи та штампом банку.

Центральна та регіональні розрахункові палати функціонують на базі існуючої системи бухгалтерського обліку й звітності НБУ. При здійсненні міжбанківських розрахунків використовуються такі рахунки:

1410 «Овердрафт за рахунками комерційних банків».

1410.1 «Овердрафт за кореспондентським рахунком комерцій­ного банку».

1410.2 «Овердрафт за транзитним рахунком для сум, які не були підтверджені банком-одержувачем».

2631 «Транзитний рахунок для сум, які не були підтверджені одержувачем коштів — установою Національного банку України».

2632 «Транзитний рахунок регіону для непідтверджених сум».

2633 «Внутрішній транзитний рахунок АРМ–2 СЕП».

2800 «Рахунки регіональних управлінь Національного банку України для внутрішньобанківських розрахунків».

3200 «Кореспондентські рахунки банків-резидентів».

3206 «Транзитний рахунок для сум, які не були підтверджені банком-одержувачем коштів».

4631 «Транзитний рахунок для сум, які не були підтверджені одержувачем коштів — установою Національного банку України».

4632 «Транзитний рахунок регіону для непідтверджених сум».

4633 «Внутрішній транзитний рахунок АРМ–2 СЕП».

4800 «Рахунки регіональних управлінь Національного банку України для внутрішньобанківських розрахунків».

8040 «Технічні рахунки установ Національного банку України в Розрахунковій палаті (активно-пасивний)».

8041 «Технічний рахунок АРМ–2 (активно-пасивний)».

4.3. Механізм прямих кореспондентських
відносин між комерційними банками

Крім розрахунків через кореспондентський рахунок у регіональному управлінні Національного банку, комерційні банки можуть встановлювати прямі кореспондентські відносини, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного. Прямі кореспондентські відносини є договірними і можуть бути як односторонніми, так і взаємними.

Комерційні банки, які встановили між собою кореспондентські відносини, називаються банками-кореспондентами. Якщо комерційний банк відкриває рахунок банку-кореспонденту, то такий рахунок називають лоро. Рахунок даного комерційного банку в банку-кореспонденті являє собою рахунок ностро. Рахунок ностро одного комерційного банку є рахунком лоро для банку-кореспондента.

Система електронних платежів (її учасниками є всі комерційні банки) дає змогу проводити розрахунки протягом одного робочого дня. У цьому зв’язку прямі кореспондентські відносини між комерційними банками доцільно встановлювати лише в окремих випадках, а саме:

· під час здійснення операцій, пов’язаних із купівлею-прода­жем валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі.

· у разі розрахунків між клієнтами банків за операціями, що мають постійний характер.

Дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин у всіх випадках надає регіональне управління НБУ, для чого комер­ційний банк за місцем відкриття кореспондентського рахунка подає лист з обгрунтуванням доцільності таких відносин.

Порядок відкриття та режим функціонування кореспондентського рахунка одного комерційного банку в іншому визначається угодою між ними.

Для відкриття рахунка банк-кореспондент надає цілий пакет документів: дозвіл регіонального управління НБУ на встановлен­ня прямих кореспондентських відносин, заяву на відкриття рахунка; нотаріально засвідчені копії статуту та банківської ліцензії, картку зі зразками підписів та відтиском печатки; баланс і довідку про додержання економічних нормативів на останню звітну дату.

Для проведення операцій через прямі кореспондентські відносини банк-кореспондент відкриває комерційному банку рахунок лоро на балансовому рахунку 1600 «Кореспондентські рахунки інших банків» (для комерційного банку цей рахунок є рахунком ностро).

Для відображення операцій, проведених за рахунком ностро у балансі комерційного банку відкривається балансовий рахунок 1500 «Кореспондентські рахунки, які відкриті в інших банках». Записи операцій за цим рахунком здійснюються після отримання виписки за кореспондентським рахунком від банку-кореспон­дента.

Зауважимо, що регіональне управління НБУ відкликає дозвіл на встановлення прямих кореспондентських рахунків у разі погіршення фінансового стану комерційного банку, через що до кореспондентського рахунка (у НБУ) утворилася картотека за позабалансовим рахунком 9804 «Розрахункові документи, не сплачені у строк через відсутність коштів у банку».

За цих умов згідно з повідомленням регіонального управління НБУ про відклик дозволу банки-кореспонденти повинні закрити рахунок № 1600 і залишок за цим рахунком перерахувати (не пізніше наступного операційного дня після одержання повідомлення на відклик) на кореспондентський рахунок комерційного банку в регіональному управлінні НБУ.

Порядок проведення міжбанківських розрахунків регламентується Положенням про міжбанківські розрахунки в Україні, яке затверджено Постановою Правління Національного банку України від 8.10.98 за № 414.

 

3.1. Характеристика параметрів
аналітичного обліку

План рахунків забезпечує виконання досить важливої функції бухгалтерського обліку. Йдеться про запис інформації щодо виконуваних банком операцій та можливість відобразити результати цих операцій у фінансовій звітності. Зрештою це дає змогу загалом проаналізувати діяльність банку та прийняти відповідні управлінські рішення. Проте для отримання звітності за всіма передбаченими формами, а також для внутрішнього аналізу і користування цього недостатньо. Адже розрахувати макроекономічні показники грошово-кредитної політики, надати повну інформа­цію про діяльність банку контролюючим органам можна лише на підставі докладної інформації про контрагентів кожної операції та параметри цих операцій, тобто за даними аналітичного обліку.

Організація аналітичного обліку базується на нових підходах до параметрів аналітичних рахунків, що становлять у сукупності блок питань із загальної програми реформування бухгалтерського обліку в банках України. Знати параметри аналітичного обліку та інші параметри, що деталізують інформацію про операції контрагентів (клієнтів) банку, необхідно, аби акумулювати базу даних для формування фінансової та статистичної звітності. Залежно від сфери застосування розглядають такі параметри:

· контрагентів (клієнів);

· документів;

· договорів;

· безпосередньо аналітичних рахунків.

Усі параметри аналітичного обліку поділяють на обов’язкові та необов’язкові. Обов’язкові вводяться з урахуванням вимог На­ціонального банку України щодо звітності. Крім того, їх наяв­ність є неодмінною умовою занесення до комп’ютерної системи нового контрагента (клієнта) або нового аналітичного рахунка в разі його відкриття.

Необов’язкові параметри визначаються банком самостійно і можуть використовуватися в управлінському обліку, для органі­зації внутрішнього контролю та аналізу.

Серед обов’язкових параметрів аналітичних рахунків визначають:

· загальні;

· спеціальні.

Так, загальні параметри застосовуються до всіх рахунків, а спеціальні — до окремих груп аналітичних рахунків залежно від економічного змісту операцій, що відображаються за цими рахунками. Вони також необхідні при автоматизованому веденні окремих операцій і при поданні спеціальної звітності до Націо­нального банку України.

До номера аналітичного рахунка можуть включатися лише окремі параметри з усього можливого їх набору. Решта парамет­рів зберігається поза номером рахунка і використовується під час виконання операцій та побудови звітності.

Розглянемо, як формується номер аналітичного рахунка.

Усі номери рахунків аналітичного обліку за винятком рахунків бюджету формуються за такою схемою: