Роль банків в економіці. Ринок банківських послуг

 

Спочатку в теорії маркетингу розглядалися тільки такі матеріальні товари, як зубна паста, автомобілі, сталь. Однією з основних тенденцій нашого часу стало значне розширення сфери послуг. Інститути сфери послуг досить різноманітні: у сферу послуг входить державний сектор, велика частина комерційного сектора: банки, готелі, страхові компанії, юридичні й консультаційні фірми, агентства нерухомості тощо. Сьогодні в США на сферу послуг припадає 79% всіх робочих місць і 74% ВВП. Бюро статистики зайнятості США прогнозує, що збільшення кількості вільних робочих місць буде відбуватися тільки за рахунок сфери послуг.

Багато років економісти вивчають причини зростання обсягів послуг. Перший крок у цьому напрямі зробив А. Г. Б. Фішер, який запропонував концепцію первинних, вторинних і третинних галузей економіки. До первинних належать такі галузі, як сільське господарство, тваринництво, рибальство, лісництво, полювання та гірнича промисловість. Вторинні містять у собі переробні галузі й будівництво. Деякі автори в цю категорію включили і гірничу промисловість. Нарешті, третинні галузі охоплюють транспорт, засоби зв'язку, торгівлю, посередницькі послуги. Фішер запропонував характеризувати економіку залежно від пропорції трудових сил, зайнятих у цих секторах. Він також аргументував таку думку: в міру того, як зростають доходи суспільства, основний обсяг попиту переноситься з первинних до вторинних, а потім до третинних секторів економіки.

Соціолог Деніел Бел поділив розвиток людського суспільства на три основні стадії, рис. 1.1.

Доіндустріальне суспільство. Домінуючою характеристикою ділової активності у доіндустріальному суспільстві є видобувна галузь (тобто сільське господарство, рибальство, лісництво та гірнича промисловість). Споконвічне життя – це гра проти природи. Рівень технології низький або взагалі вона відсутня; продуктивність залежить від таких елементів, як пора року, дощ, ґрунт і фізична сила людини. Фінансова діяльність практично відсутня.

 

Рис. 1.1 Основні стадії розвитку суспільства за Деніелом Белою

 

Індустріальне суспільство. Домінуючою характеристикою ділової активності в індустріальному суспільстві є виробництво товарів. Життя стає грою з природою. Економічне й соціальне життя механізоване та більш ефективне. Машини й енергія домінують у виробництві: вони замінили мускульну силу. Продуктивність неймовірно зросла; цінується мистецтво робити більше при менших зусиллях. Економічними закликами є максимізація та оптимізація. Для забезпечення зростання економіки, введення нових технологій необхідне вкладання значних фінансових коштів, розвивається банківська діяльність. З людьми поводяться як із «предметами», тому що координувати предмети легше, ніж людей. Одиницею соціального життя є особистість у суспільстві вільного ринку. Кількість товарів, якою володіє особистість, є індикатором її способу життя.

Постіндустріальне суспільство. Домінуючою характеристикою ділової активності в постіндустріальному суспільстві є виробництво послуг. Життя тепер можна назвати грою між людьми. Значення мають не мускули або потужність машини, а інформація та знання. Центром економічного життя є професіонал. Індикаторами способу життя є кількість і якість послуг, які людина може собі дозволити. Попит громадян на більшу кількість послуг та неадекватність ринкового механізму у виконанні цих вимог веде до розширення урядових структур для координації надання цих послуг [1].

Деякі проміжні стадії можуть бути віднесені до перехідного періоду від індустріального до постіндустріального суспільства. По-перше, розширення кредитних банківських послуг. По-друге, масове споживання товарів і зростання чисельності населення вимагають розширення оптової та роздрібної торгівлі, так само як і таких послугах, як фінансові, операції з нерухомістю й страхування.

Перехід до ринкових відносин, що тепер є основним напрямом стабілізації економіки, базується в першу чергу на оздоровленні фінансів й перебудові банківської системи, формуванні і розвитку фінансового ринку. Роль же нової банківської системи в просуванні країни до ринкової економіки багато в чому визначається розвитком маркетингу в даній сфері, взаєминами, що складаються між різними банками, між банками та їх клієнтами, а також формуванням ринку банківських послуг, процентною політикою й іншою діяльністю банків.

Сучасні комерційні банки – банки, які безпосередньо обслуговують підприємства й організації, а також населення – своїх клієнтів. Комерційні банки виступають основною ланкою банківської системи. Незалежно від форми власності комерційні банки є самостійними суб'єктами економіки, їх відносини з клієнтами носять комерційний характер.

Відповідно до банківського законодавства банк – це кредитна організація, що має право залучати кошти фізичних і юридичних осіб, розміщати їх від свого імені та за свій рахунок на умовах зворотності, платності, терміновості й здійснювати розрахункові операції за дорученнями клієнтів. Комерційний банк, як і будь-який інший банк, виконує:

– акумуляцію (залучення) засобів у депозити;

– їх розміщення (інвестиційна функція);

– розрахунково-касове обслуговування клієнтів.

При всій схожості процесу акумуляції засобів, властивого рядові суб'єктів ринкового обороту, їх акумуляція банком має ряд особливостей. Вони полягають у тому, що:

– банк збирає не стільки свої, скільки чужі тимчасово вільні кошти;

– акумульовані грошові ресурси використовуються не для своїх, а чужих потреб (у порядку перерозподілу коштів);

– власність на акумульовані кошти, що перерозподіляються, залишається в первісного кредитора (клієнтів банку);

– акумуляція коштів стає одним з основних видів діяльності банку, на її проведення в сучасних умовах потрібно спеціальний дозвіл (ліцензія).

З урахуванням цих і інших застережень можна припустити, що функція акумуляції коштів є першою функцією банку, рис. 1.2. При цьому не слід забувати про те, що, наприклад, різні інвестиційні фонди, фінансово-промислові компанії також збирають грошові ресурси для інвестицій. На відміну від аналогічної функції банку, дані суб'єкти збирають грошові кошти для своїх власних цілей, тому можна відзначити, що дана функція в сучасному господарстві лише частково подібна до діяльності інших суб'єктів господарства, що не є банками [2].

Рис. 1.2 Функції банку

 

Друга функція банку – функція регулювання грошового обігу. Банки виступають центрами, через які проходить платіжний оборот різних господарських суб'єктів. Завдяки системі розрахунків банки створюють для своїх клієнтів можливість здійснення обміну, обороту капіталу. Регулювання грошового обігу досягається також за допомогою імітування платіжних засобів, кредитування потреб різних суб'єктів виробництва і торгівлі, масового обслуговування господарства і населення. Тому можна зробити висновок, що дана функція реалізується за допомогою комплексу операцій, визнаних банківськими та закріплених за банком як грошово-кредитним інститутом.

Третя функція банку – посередницька функція. Під нею найчастіше розуміють діяльність банку як посередника в платежах. Через банки проходять платежі підприємств, організацій, населення, в цьому контексті банки, знаходячись між клієнтами, здійснюючи платежі за їх дорученнями, ніби наділені посередницькою місією. Однак розуміння посередницької функції небагато глибше, ніж посередництво в платежах, воно зводиться не до однієї операції, а до їх сукупності.

Через банки проходить грошовий обіг як окремо взятого суб’єкта, так і економіки країни в цілому. Через банки здійснюється переміщення капіталу від одного суб’єкта до іншого, від однієї галузі господарства до іншої. За допомогою розрахункових операцій банки здійснюють рух капіталів, акумулюючи їх в одному секторі економіки, перерозподіляють ресурси і капітали в інші галузі та регіони. Ресурси, що перерозподіляються банками, не збігаються ні за розміром, ні за терміном, ні за сферою функціонування. Ресурси, що вивільнилися, в одному суб’єкті й акумульовані банком, не збігаються з потребами іншого. Банк, знаходячись у центрі економічного життя, одержує можливість трансформувати (змінювати) розмір, терміни і напрями руху капіталів відповідно до потреб господарства. Таким чином, посередницька функція банку – це функція трансформації ресурсів, яка забезпечує більш широкі відносини суб’єктів відтворення і скорочення ризику [3].

Сутність і функції банку визначають його роль в економіці. Під роллю банку варто розуміти його призначення, те, заради чого він виникає, існує і розвивається. Так само як і функція, роль банку специфічна, вона адресована економіці в цілому незалежно від того, до якого типу він належить (емісійного або комерційного, ощадного чи інвестиційного і т.п.).

Зважаючи на те, що банк функціонує у сфері обміну, його призначення та вплив на економіку необхідно насамперед розглядати через дану сферу. Призначення банку полягає в тому, що він забезпечує:

– концентрацію вільних капіталів і ресурсів, необхідних для підтримки безперервності та прискорення виробництва;

– упорядкування і раціоналізацію грошового обігу.

Як це випливає з функції акумуляції тимчасово вільних ресурсів, банки є збирачами тимчасово вільних грошових ресурсів для їх наступного спрямування господарюючим суб’єктам, що мають потребу в додаткових асигнуваннях. Зібрані по крихтах тимчасово вільні грошові кошти як дрібні грошові потоки перетворюються банками у величезні потоки грошових ресурсів. Їх концентрація, напрям для задоволення потреб виробництва й повернення понад наявних у їх розпорядженні джерел складає найважливіший атрибут їх зіткнення та взаємодії з економічним середовищем. Акумульовані банками грошові кошти, їх наступний перерозподіл дають змогу не тільки підтримувати безперервність виробництва й обороту продукту, але і прискорити процес відтворення в цілому.

Банки, що виникли на базі розвитку капіталу, товарного та грошового обігу, як ніхто інший мають властивість упорядкування і раціоналізації грошового обігу. Уже на ранніх стадіях розвитку банківської справи банкіри забезпечували збереження коштів, їх переведення відповідно до торговельних операцій як усередині країни, так і в зовнішньоекономічному обороті, виступали в ролі міняйл грошових знаків однієї країни на валюту інших країн. З тих пір технологія та масштаби банківської справи істотно видозмінилися.

Перехід від примітивних форм розрахунків, використовуваних старими банкірськими установами, до організації розрахунків на базі сучасних електронних мереж дає можливість господарству прискорити час обороту, розширити господарські зв’язки між товаровиробниками. Банки стали невід’ємними атрибутами сучасного економічного життя. Без їх сприяння неможливо уявити діяльність підприємств, їх об’єднань, окремих юридичних осіб і громадян.

Упорядкування та раціоналізація грошового обігу досягається не тільки внаслідок розрахунків, зроблених банком, упровадження різних форм платежів, але й за допомогою більш раціонального використання ресурсів підприємств. За кошти, розміщені в банку, підприємства і громадяни можуть одержувати визначений відсоток по вкладах, а також інші послуги безкоштовно. У цілому, банки можуть виконувати за дорученням клієнта роботу з управління грошовими і матеріальними засобами [4].

Гроші, що знаходяться в банку, не просто зберігаються на рахунках, вони роблять оборот, який дозволяє дістати додатковий прибуток як їх власникам, так і кредитній установі.

Тому, характеризуючи роль банку в економіці, не слід обмежуватися показниками тільки грошової маси, важливо разом із нею розглядати обсяги банківської діяльності у взаємозв'язку з досягнутими показниками зростання й обертання суспільного продукту. Отже, крім того, що банківська сфера – важливий та один із найбільших специфічних ринків, вона впливає і на формування інших ринків.

Вплив ролі банку на загальноекономічні показники можна простежити на прикладі його діяльності у сфері кредитування господарства. Обсяг цієї діяльності не дає повного уявлення про призначення банків. Так, у період економічних криз потреба в кредитах значно зростає.

Підприємства частіше відчувають гострі фінансові труднощі, взаємні неплатежі з різних причин (труднощі збуту, невиконання урядом зобов'язань з оплати замовлень, неплатоспроможність боржників й ін.) досягають колосальних розмірів, викликають різке збільшення потреби в кредиті як додатковому джерелі оборотних коштів. У цих умовах повне задоволення банками потреби підприємств у додаткових платіжних засобах було б помилковим.

Досвід показує, що в період економічних криз різко підвищуються кредитні ризики. Зростання кредитів не тільки не супроводжується їх адекватним поверненням, але, навпаки, викликає значне збільшення прострочених платежів по позичках, приводить до росту збитків від кредитних операцій. Саме в цьому зв'язку в період кризи банки, незважаючи на значне підвищення попиту на кредит, скорочують обсяги своїх кредитних операцій. Зниження обсягів виробництва неминуче супроводжується і скороченням обсягу кредитних вкладень.

Значення банків як кредитних інститутів від цього не зменшується. Банки не можуть, не мають права беззастережно збільшувати кредитну допомогу клієнтові, тому що вони самі існують переважно за рахунок чужих грошей.

Підвищений ризик неповернення кредиту покладає зобов'язання на банк щодо проведення стриманої кредитної політики. Це не означає, що банк цілком припиняє свою кредитну діяльність [5].

Банк завжди залишиться насамперед кредитним інститутом, перерозподіл ним тимчасово вільних засобів продовжується; скорочуються лише обсяги кредитних вкладень як через загальні макроекономічні показники стану виробництва, так і внаслідок серйозного скорочення тих ресурсів, що можуть акумулювати банки на потреби кредитування.

Діяльність банку з кредитування галузей господарства всупереч тенденціям виробництва та ринку його продуктів неминуче може підірвати як саме виробництво, так і кредитну основу, що базується на зворотному русі коштів. Тому розробляються моделі оптимального співвідношення між зростанням виробництва та збільшенням кредитних вкладень, активів банку і частки кредитів у його активах, установлюються нормативи ліквідності, пропорції між кредитами й депозитами і т.д. Їх мета полягає в стримуванні невиправданої кредитної експансії, зниженні ризиків у банківській діяльності.

Якісна сторона ролі банку досягається тут за допомогою проведення збалансованої політики, спрямованої як на ефективність виробництва, так і на ефективність банківської діяльності. Виходячи з того, як банкові вдасться на практиці проводити таку політику, у кінцевому рахунку й визначається результат: чи виконував він своє призначення в економіці, чи була роль банку позитивною або негативною.

При оцінюванні ролі банку важливо бачити і його суспільне призначення. Банк із позиції власності являє собою неоднорідний інститут. Центральний банк найчастіше є власністю держави.

Здійснюючи свою діяльність на макрорівні, він виступає як загальнонаціональний інститут, що проводить політику не в інтересах того чи іншого регіону, тієї або іншої групи галузей господарства чи підприємств, а в інтересах держави, нації в цілому. Виступаючи при цьому як економічний інститут, центральний банк не ставить своїм завданням одержання прибутку.

На прибуток працює інший рівень банківської системи – комерційні банки, що найчастіше виступають як акціонерні, пайові, кооперативні і дольові банки. Суспільне призначення даного типу банків полягає в тому, що вони працюють як заради свого власного прибутку, так і заради прибутку своїх клієнтів.

Не треба забувати, що банки виникли внаслідок певного суспільного інтересу – зацікавленості господарства у функціонуванні особливого інституту, який задовольняє потреби в платежах і ресурсах, збереження капіталів.

Спроба проводити політику, що не відповідає суспільним потребам та інтересам, завжди приводила до падіння банків, їх сходу з економічної арени. У розпорядженні держави (уряду) постійно знаходилися інструменти, за допомогою яких банки позбавлялися ліцензій, їх діяльність поступово згорталася [6].

Справа не тільки в тому історичному процесі, що визначає суспільну місію банку. Банк, будучи одним з економічних суб'єктів виробництва, є «громадянином» тієї країни, того суспільства, у якому він існує і розвивається.

На переломних, перехідних етапах суспільного розвитку при переході від одного суспільного ладу до іншого, від однієї системи господарювання до іншої суспільне призначення банків виявляє себе в більш складній формі.

Робота заради власного прибутку в діяльності деяких банків починає превалювати над суспільними інтересами.

Прибуток для себе і найчастіше за будь-яку ціну (на шкоду інтересам клієнтів) у підсумку призводить до порушення законодавчих та економічних норм, і як наслідок – ліквідації тих банків, що проголосили винятково комерційні цілі, точніше, поставили свої власні інтереси вище інтересів клієнтів.

Великий вплив на даний процес має сформований менталітет, уявлення банкірів про суспільні цінності й борги. Чим швидше у свідомості банкірів затверджується ідеологія діяльності, що спрямовується на задоволення потреб їх клієнтів, тим більшою мірою позначається їх позитивна роль у суспільному розвитку.

Важливо при цьому не забувати, що банк – це економічне підприємство, грішми своїх вкладників він не має права покривати збитки неспроможних позичальників. З усього спектра потреб банк як суспільний інститут зобов'язаний вибрати ті з них, які за його активної підтримки дозволяють дістати значний прибуток, підвищити рентабельність як позичальника, так і його самого.