ІV РІВЕНЬЗавдання 180-200 носять найбільш складний та творчий характер. Ознайомившись з фрагментами творів видатних культурологів, необхідно відповісти на запропоновані проблемні питання, що передбачає досконале знання першоджерел до тем курсу та вміння їх інтерпретувати. Крім того, частина з наведених тестових завдань потребує заповнення запропонованих таблиць, здійснення порівняння та систематизації матеріалу в межах відповідної культурологічної проблематики. 180. Ознайомившись з наведеними фрагментами з творів відомих культурологів ХХ століття, визначте автора відповідного висловлювання та проаналізуйте специфіку їх розуміння поняття «культура»: 1. Н. Бердяєв; 2. З. Фрейд; 3. А. Швейцер.
а) «Главное в культуре – не материальные достижения, а то, что индивиды постигают идеалы совершенствования человека и улучшения социально-политических условий жизни народов и всего человечества и в своих взглядах постоянно руководствуются этими идеалами». б) «Культура родилась из культа. Истоки ее сакральны. Вокруг храма зачалась она и в органический свой период была связана с жизнью религиозной». в) «Всякая культура вынуждена строится на принуждении и запрете влечений…С изумлением и тревогой мы обнаруживаем, что громадное число людей повинуются соответствующим культурным запретам лишь под давлением внешнего принуждения, то есть только там, где нарушение запрета грозит наказанием, и только до тех пор, пока угроза реальна». 181. Ознайомившись з наведеними фрагментами з творів відомих культурологів ХХ століття, визначте автора відповідного висловлювання та проаналізуйте їх розуміння поняття «культура», його співвідношення з цивілізацією та механізми розвитку культури: 1. О.Шпенглер; 2. А. Тойнбі; 3. Й. Хейзінга.
а) «Игра старше культуры. Человеческая цивилизация не добавила никакого существенного признака общему понятию игры». б) «У каждой культуры своя собственная цивилизация. Цивилизация есть неизбежная судьба культуры». в) «Вызов побуждает к росту. Ответом на вызов общество решает вставшую перед ним задачу, чем переводит себя в более высокое и более совершенное с точки усложнения структуры состояние». 182. Ознайомившись з наведеними висловлюваннями, зробіть висновок щодо їх класифікації, відповідно знайдіть логічний зв'язок. Проаналізуйте, за яким критерієм створена ця класифікація і специфіку кожного з цих визначень: 1. аксіологічне; 2. онтологічне; 3. соціологічне.
а) культура – соціальний досвід колективної життєдіяльності людей; б) культура – сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством у процесі своєї життєдіяльності; в) культура – реалізація верховних цінностей шляхом культивування вищих людських чеснот; г) культура – спосіб людського буття. 183. «Культура родилась из культа. Истоки ее – сакральны. Вокруг храма зачалась она и в органический свой период была связана с жизнью религиозной. Так было в великих древних культурах, в культуре греческой, в культуре средневековой, в культуре раннего Возрождения. Культура – благородного происхождения. Ей передался иерархический характер культа. Культура – символична по своей природе…Цивилизация не имеет такого благородного происхождения. В ней нет связи с символикой культа. Ее происхождение мирское. Она родилась в борьбе человека с природой, вне храмов и культа. Культура всегда идет сверху вниз, путь ее аристократический. Цивилизация идет снизу вверх, путь ее буржуазный и демократический… Культура есть явление глубоко индивидуальное и неповторимое. Цивилизация же есть явление общее и повсюду повторяющееся. Культура имеет душу. Цивилизация же имеет лишь методы и орудия. Цивилизация дорожит своим недавним происхождением, она не ищет древних и глубоких источников. Она гордится изобретением сегодняшнего. Цивилизация футуристична». Цей уривок належить видатному філософу, літератору, публіцисту, суспільному діячу Бердяєву Миколі Олександровичу (1874-1948). У своїх роботах він досліджував проблеми абсолютної і неминущої цінності духовної культури. Проаналізуйте ставлення М. Бердяєва до проблеми співвідношення культури та цивілізації, висловіть свою точку зору щодо футуристичності та прагматичності цивілізації в сучасну епоху. 184. «Различие между бытием и обладанием, так же как и различие между любовью к жизни и любовью к смерти, представляет собой коренную проблему человеческого существования; эмпирические антропологическими психоаналитические данные свидетельствуют о том, что обладание и бытие являются двумя основными способами существования человека, преобладание одного из которых определяет различия в индивидуальных характерах людей и типах социального характера…Под бытием я понимаю такой способ существования, при котором человек и не имеет ничего, и не жаждет иметь что-либо, но счастлив, продуктивно использует свои способности, пребывает в единении со всем миром… Ориентация на обладание – характерная особенность западного индустриального общества, в котором главный смысл жизни состоит в погоне за деньгами, славой, властью…Если я – это то, что я имею, и если я теряю то, что я имею, то кто же тогда я есть? Не кто иной, как поверженный, опустошенный человек – жалкое свидетельство неправильного образа жизни. Так как я могу потерять то, что имею, я постоянно озабочен тем, что я потеряю то, что у меня есть…Когда человек предпочитает быть, а не иметь, он не испытывает тревоги и неуверенности, порождаемых страхом терять то, что имеешь. Если я – это то, что я есть, а не то, я имею, никто не в силах угрожать моей безопасности и лишить меня чувства идентичности. Когда человек предпочитает быть, а не иметь, он не испытывает тревоги и неуверенности, порождаемых страхом терять то, что имеешь. Если я – это то, что я есть, а не то, я имею, никто не в силах угрожать моей безопасности и лишить меня чувства идентичности». Ви ознайомилися з уривком із твору «Иметь или быть? Значение различия между обладанием и бытием». Його автор, Еріх Фромм (1900-1980) – німецько-американський філософ, психолог і соціолог, є автором багатьох робіт. У запропонованій для роздумів роботі він розробив важливу концепцію двох модусів людського існування: “володіння” і “буття”. Вам необхідно проаналізувати цю роботу і висловити своє ставлення: по-перше, чи згодні Ви з думкою Е.Фромма щодо переваги буття як способу існування для самоствердження особистості; по-друге, який із двох модусів людського існування Ви особисто обрали б для свого подальшого життєвого шляху? 185. «Родовая жизнь как у человека, так и у животного физически состоит в том, что человек (как и животное) живет неорганической природой, и чем универсальнее человек по сравнению с животным, тем универсальнее сфера той неорганической природы, которой он живет… Животное непосредственно тождественно со своей жизнедеятельностью. Человек же делает свою жизнедеятельность предметом своей воли и своего сознания. Его жизнедеятельность – сознательная. Только в силу этого его деятельность есть свободная деятельность…Практическое созидание предметного мира, переработка неорганической природы есть самоутверждение человека как сознательного – родового существа. Животное, правда, тоже производит... Но животное производит лишь то, в чем непосредственно нуждается оно само или его детеныш; оно производит односторонне, тогда как человек производит универсально; оно (животное) производит лишь под властью непосредственной физической потребности, между тем как человек производит даже будучи свободен от физической потребности...Животное строит только сообразно мерке и потребности того вида, к которому оно принадлежит, тогда как человек умеет производить по меркам любого вида и всюду он умеет прилагать к предмету присущую мерку; в силу этого человек строит также и по законам красоты». Цей уривок з роботи «Экономическо-философские рукописи 1844 года» належать видатному німецькому філософу Карлу Марксу (1818-1883). Він і Фрідріх Енгельс розробили основні положення трудової концепції походження культури, відповідний категоріальний апарат, необхідний для глибокого розуміння основних факторів, що сприяли становленню людського суспільства та відповідно – культури. Вам необхідно проаналізувати, у чому полягає корінна відмінність людської праці від життєдіяльності тварини і пояснити думку Маркса, що людина творить не лише за мірками нагальних потреб, але й за законами краси та духовності. Чи є ця точка зору пріоритетною і в сучасну епоху? 186. «Культура происходит из игры в результате процесса эволюции – в том смысле, что то, что первоначально было игрой, впоследствии переходит в нечто, игрой уже не являющееся, и что теперь может быть названо культурой...Игра старше культуры. Человеческая цивилизация не добавила никакого существенного признака общему понятию игры…Важнейшие виды первоначальной деятельности человеческого общества все уже переплетаются с игрой. Возьмем язык, за каждым выражением абстрактного понятия прячется образ, метафора, а в каждой метафоре скрыта игра слов. Или возьмем миф, что также является претворением бытия. Наконец, возьмем культ. Раннее общество отправляет свои священнодействия, которые служат ручательством в благоденствии мира, освящения, жертвоприношения, мистерии, в игре, понимаемой в самом истинном смысле этого слова. Среди общих признаков игры следует отметить напряжение и непредсказуемость… Игра-состязание как импульс, более старый, чем сама культура, издревле заполняла жизнь и, подобно дрожжам, побуждала расти формы архаической культуры». Цей уривок з роботи «Homo ludens» видатного нідерландського філософа, історика, дослідника культури Й. Хейзінги (1872-1945). Вона присвячена всеохоплюючій сутності феномена гри та її універсальному значенню в історії людської цивілізації. Прочитавши фрагмент, проаналізуйте точку зору Й. Хейзінги на ґенезу культури, співставте її з марксистським розумінням цієї проблеми, визначте основні риси, що притаманні грі. Як Ви вважаєте, наскільки переконливою є думка Хейзінги, що основою для успішного розвитку культури необхідно збереження в ній ігрового виміру?
187 «Индивидуальная свобода не является культурным благом. Она ограничивается вместе с развитием культуры. Немалая часть борьбы человечества сосредоточивается вокруг одной задачи – найти целесообразное, то есть счастливое равновесие между индивидуальными притязаниями и культурными требованиями масс. Происходит смещение условий удовлетворения других влечений, они должны переключаться на иные пути. В большинстве случаев это сопровождается хорошо известным процессом сублимации, изменением цели влечений, хотя иногда имеют место и другие процессы. Сублимация влечений представляет собой выдающуюся черту культурного развития, это она делает возможными высшие формы психической деятельности – научной, художественной, идеологической, — играя тем самым важную роль в культурной жизни. Культура строится на отказе от влечений, настолько предпосылкой ее является неудовлетворенность могущественных влечений. Эти «культурные запреты» господствуют в огромной области социальных отношений между людьми. Они — причина враждебности, с которой вынуждены вести борьбу все культуры. Всякая культура вынуждена строиться на принуждении и запрете влечений. Люди обладают двумя распространенными свойствами, ответственными за то, что институты культуры могут поддерживаться лишь известной мерой насилия, а именно: люди, во-первых, не имеют спонтанной любви к труду и, во-вторых, доводы разума бессильны против их страстей. С изумлением и тревогой мы обнаруживаем, что громадное число людей повинуются соответствующим культурным запретам лишь под давлением внешнего принуждения, то есть только там, где нарушение запрета грозит наказанием, и только до тех пор пока угроза реальна. Культура, оставляющая столь большое число участников неудовлетворенными и толкающая их на бунт, не имеет перспектив на длительное существование и не заслуживает его». Це фрагмент із твору «Недовольство культурой» австрійського засновника психоаналізу Зігмунда Фрейда (1856-1939), який запропонував оригінальну модель структури психіки особистості і поширив принципи психоаналізу на різні області людської культури – міфологію, фольклор, художню творчість, релігію тощо, що здійснило великий вплив на подальший розвиток філософії, соціології, психології і мистецтва ХХ століття. Ознайомившись із цією концепцією, проаналізуйте зміст фрейдівського поняття «сублімація» і поясніть, чому Фрейд виступає проти «надто людського» надлишку культури у вигляді умовностей і заборон.
188. «Формы исторической жизни человечества, как формы растительного и животного мира, как формы человеческого искусства, как формы языков, как проявление самого духа, стремящегося осуществить типы добра, истины и красоты, не только изменяются и совершенствуются повозрастно, но и еще и разнообразятся по культурно-историческим типам…Исходя из группировки явлений по культурно-историческим типам, можно сформулировать пять законов исторического развития. Закон 1. Всякое племя или семейство народов, характеризуемое отдельным языком или группой языков, составляет самобытный культурно исторический тип. Закон 2. Дабы цивилизация могла зародиться и развиваться, необходимо, чтобы народы пользовались политической независимостью. Закон 3. Начало цивилизации одного культурно-исторического типа не передаются народам другого типа…Этот закон культурно-исторического развития требует более подробного рассмотрения и разъяснения. Закон 4. Цивилизация только тогда достигает полноты, разнообразия и богатства когда разнообразные этнографические элементы, составляют федерацию. Закон 5. Ход развития культурно-исторических типов всего ближе уподобляется тем многолетним растениям, у которых период роста бывает неопределенно продолжителен, но период цветения и плодоношения – относительно короток и истощает раз и навсегда их жизненную силу». Микола Якович Данилевський (1822-1885) – професійний природознавець, ботанік, а також філософ, культуролог – у своєму головному творі обгрунтував ідею існування «культурно-історичних типів», котрі в ході історії проходять ті ж самі стадії, що й біологічні індивіди. Таким чином, усе розвивається за єдиними законами. Ознайомившись із уривком з роботи «Россия и Европа», проаналізуйте сформульовані Данилевським М.Я. закони історичного розвитку. Як ви вважаєте, чому саме третій закон, на його думку, потребує найбільш детального розгляду і роз’яснення? Чи є його висновок актуальним у сучасну епоху? Аргументуйте свою відповідь. 189. «У каждой культуры своя собственная цивилизация. Цивилизация есть неизбежная судьба культуры. Цивилизации – это те самые крайние и искусственные состояния, завершение, они следуют за становлением. Они – неизбежный конец, и тем не менее с внутренней необходимостью к ним всегда приходили. Культура зарождается в тот момент, когда из первобытно-душевного состояния вечно-детского человечества пробуждается и выделяется великая душа. Она расцветает на почве строго ограниченной местности, к которой она и остается привязанной наподобие растения. Культура умирает после того, как эта душа осуществит полную сумму своих возможностей в виде народов, языков, вероучений, искусств, государств и наук и таким образом вновь возвратится в первичную душевную стадию...Всякая культура переживает возрасты отдельного человека. У каждой имеется свое детство, юность, возмужалость и старость. Юная, робеющая, чреватая предчувствиями душа проявляется на рассвете романской эпохи и готики. В ней веяние весны…Чем ближе приближается культура к полудню своего существования тем более мужественно резким, властным, насыщенным становится ее окончательно утвердившийся язык форм…Наконец при наступлении старости цивилизации, огонь души угасает». Це уривок з епохального твору «Закат Европы» видатного німецького філософа та культуролога Освальда Шпенглера, який пропонує оригінальний погляд на світову історію як на сукупність локальних культур, кожна з яких існує незалежно одна від одної; культури виникають послідовно, є унікальними, неповторними, маючи свою національну основу. У зв’язку з цим він розробляє поняття «душа» культури. Проаналізуйте запропонований Вам текст і визначте, який зміст вкладаєО. Шпенглер у розроблену ним категорію «душа»? Чи є таке розуміння душі плідним критерієм для характеристики різного типу культур? Співставте концепції Данилевського М.Я. та Шпенглера О. щодо етапів культурно-історичного розвитку. 190. «Вызов побуждает к росту. Ответом на вызов общество решает вставшую перед ним задачу, чем переводит себя в более высокое и более совершенное с точки зрения усложнения структуры состояние. Отсутствие вызовов означает отсутствие стимулов к росту и развитию. Традиционное мнение, согласно которому благоприятные климатические и географические условия, безусловно, способствуют общественному развитию, оказывается неверным. Наоборот, исторические примеры показывают, что слишком хорошие условия, как правило, поощряют возврат к природе, прекращение всякого роста. Цивилизация существует благодаря постоянным усилиям человека… Стимулы роста можно разделить на два основных вида: стимулы природной среды и стимулы человеческого окружения. Пять типов вызова: вызов суровых стран, вызов новых земель, вызов ударов, вызов давления и вызов ущемления. Растущие цивилизации отличаются от примитивных обществ поступательным движением за счет творческого меньшинства. Творческие личности при любых условиях составляют в обществе меньшинство, но именно это меньшинство и вдыхает в социальную систему новую жизнь. Растущие цивилизации отличаются от примитивных обществ поступательным движением за счет творческого меньшинства. Творческие личности при любых условиях составляют в обществе меньшинство, но именно это меньшинство и вдыхает в социальную систему новую жизнь. Как только цивилизация утрачивает внутреннюю силу культурного развития, она немедленно начинает впитывать элементы чужой социальной структуры, с которой она имеет контакты». Тойнбі Арнольд Джозеф (1889-1975) – британський історик, філософ, культуролог та суспільний діяч, один з найбільш видатних представників історичної думки ХХ століття, автор багатьох робіт. Його основна робота – «Постижение истории» - фундаментальна 12-томна праця, у якій Тойнбі розглядає локальні цивілізації, що проходять стадії ґенези, зростання, надлому і падіння. Найбільш важливою проблемою він вважає пошук механізмів, за допомогою яких здійснюється перехід суспільства із статичного стану в динамічний рух. Ознайомившись з наведеним уривком, проаналізуйте сформульований ним основний закон розвитку цивілізації і роль творчої меншості в цьому процесі. Як Ви вважаєте, чи є закон «Виклику-та-відповіді», сформульований А.Тойнбі для розвитку культури, актуальним також і для процесу самоствердження окремої людської особистості?
191. «Всякая великая культура есть не просто конгломерат разнообразных явлений, сосуществующих, но никак друг с другом не связанных, а есть единство, или индивидуальность, все составные части которого пронизаны одним основополагающим принципом и выражают одну, и главную, ценность. Именно ценность служит основой и фундаментом всякой культуры…Ни одна из форм культуры не беспредельна в своих созидательных возможностях, они всегда ограничены. Когда созидательные силы исчерпаны и все их ограниченные возможности реализованы, соответствующая культура и общество или становятся мертвыми и несозидательными, или изменяются в новую форму, которая открывает новые созидательные возможности и ценности. В течение последних четырех столетий преобладающей моделью современной культуры во всех ее компонентах была чувственная форма. Каждая из трех основных культур – идеациональная, идеалистическая, чувственная – имеет свою собственную форму изобразительных искусств, отличную от другой как внешними признаками, так и внутренним содержанием. Идеациональное искусство выражает основную посылку идеациональной культуры – основная реальность-ценность есть Бог. Чувственное искусство живет и развивается в эмпирическом мире чувств. Реальный пейзаж, человек, реальные события и приключения, реальный портрет – таковы его темы. Идеалистическое искусство является посредником между идеациональной и чувственной формами искусства. Его мир частично сверхчувственный, частично чувственный, но только в самых возвышенных и благородных проявлениях чувственной действительности. Оно является посредником между идеациональной и чувственной формами искусства». Цей фрагмент з роботи «Социокультурная динамика». Її автор – відомий російсько-американський соціолог, філософ, культуролог Питирим Сорокін (1889-1968). Подібно Шпенглеру і Тойнбі, він створив інтегровану теорію повторюваних фаз у житті більшості культурних систем. Беручи за основу ціннісний підхід, відповідно до різних видів світоглядно-ціннісних орієнтацій, Сорокін виділяє три соціокультурні суперсистеми. Ознайомившись з наведеним уривком, визначте, чому пріоритетне значення Сорокін надає саме ідеаціональній культурі? У зв’язку з цим порівняйте цей тип культури з двома іншими. Чи вважаєте Ви, що кризу сучасної європейської культури можна подолати шляхом значного поширення цінностей ідеаціонального типу? 192. Заповніть таблицю: «Основні культурологічні категорії»
193. Заповніть таблицю: «Основні концепції походження культури»
194. Заповніть таблицю: «Порівняльна характеристика основних концепцій походження культури»
195. Заповніть таблицю: «Класичні теорії цивілізацій»
196. Заповніть таблицю: «Порівняльна таблиця класичних теорій цивілізації»
197. Заповніть таблицю: «Теорії культурних змін»
198. Заповніть таблицю: «Основні варіанти типології культури»
199. Заповніть таблицю: «Основні культурні регіони»
200. Заповніть таблицю: «Порівняльна характеристика західної та східної парадигми культури»
розділ ІІ історичні етапи становлення та розвитку культури
I РІВЕНЬ
Завдання 1-110 мають варіанти відповідей, серед яких необхідно вибрати один правильний.
1. Міфологічному світогляду притаманне: а) раціоналізм; б) рефлексивність; в) логічна послідовність; г) злиття уяви, фантазії з реальністю. 2. У первісну епоху сформувалась така форма духовного життя як: а) право; б) філософія; в) наука; д) мистецтво.
3. Одна з суттєвих причин виникнення первісного мистецтва: а) вірування того часу; б) потреба людини в красі; в) практична необхідність.
4. Нерозділеність, злитість мистецтва, міфології, релігії, що характеризує початковий стан первісної культури: а) анімізм; б) фетишизм; в) синкретизм; г) тотемізм.
5. Осьова епоха, згідно з К. Ясперсом, має такі хронологічні рамки: а) VIII-II до н.е.; б) V-X н.е.; в) I-IV н.е.; г) VI-I до н.е. 6. Клинописне письмо виникло в: а) Єгипті; б) Месопотамії; в) Давній Індії; г) Давньому Китаї.
7. Централізація управління найбільш характерна для тих держав, у яких економіка базувалася на зрошувальному землеробстві: а) так; б) ні.
8. Політичний устрій Стародавнього Єгипту: а) демократія; б) монархія; в) східна тиранія.
9. Міста-держави, політично організовані як рабовласницькі демократії, існували в: а) Єгипті; б) Аттиці та Іонії; в) Китаї.
10. Один із перших світових літературних творів «Епос про Гільгамеша» розповідає: а) історію створення Всесвіту; б) драматичну історію життя людини; в) боротьбу людей та богів за панування над світом.
11. Відомий мислитель К. Ясперс у своїй книзі „Джерела історії і її мета” вводить поняття „осьовий час”. Цей період продовжувався: а) V ст. до н.е. -V ст. н.е.; б) VIII – II ст. до н.е.; в) I – Х ст. н.е. 12. Два начала в античній культурі, критикуючи сучасну йому культуру, визначив: а) А.Тойнбі; б) Ф. Ніцше; в) М. Бердяєв.
13. Термін “античність” означає: а) греко-римська стародавність, тобто історія і культура Давньої Греції і Давнього Риму; б) термін, рівнозначний поняттю “древність”; в) термін “античність” вживається в обох смислах: у вузькому (“а”) і широкому (“б”).
14. Класичний канон: а) витвір мистецтва, що слугує нормативним взірцем; б) система внутрішніх творчих правил та норм, які є домінуючими в мистецтві в певний історичний період; в) вищий ступінь морального уявлення про благо та належне. 15. Цінність, пануюча в античному суспільстві: а) прагматизм; б) містицизм; в) демократичні ідеали; д) традиціоналізм.
16. Для античного світобачення характерні такі риси: а) орієнтація на гріховність земного життя, аскетизм; б) орієнтація на радість і повноту земного буття; в) пріоритет духовного над тілесним; г) смиренність людини.
17. Незначний вплив в Стародавній Греції міфології та інституту жерців на суспільно-політичне життя можна пояснити: а) наявністю розвинених демократичних інститутів; б) відсутністю дистанції між правителями та громадянами; в) справжнім проривом в науці та техніці, внаслідок чого стара, міфологічна картина світу була спростована і поступилась місцем науковій.
18.Перехід від міфа до логоса (філософії) у Стародавній Греції обумовлене тим, що: а) філософський світогляд стає ідеологічною формою обґрунтування права індивіда на духовну та економічну автономію в процесі переходу від родоплемінного суспільства до класового; б) філософія дає змогу людині раціонально, не опираючись на віру, осмислити свою цілковиту залежність від колективу; в) завдяки філософії кожному дається право створювати свої власні, потрібні йому міфи, засновані однак вже не на вірі й традиції, а на логіці та раціональному розумінні.
19. Міфологія – це: а) фантастичне відображення дійсності, що виникає в результаті одушевлення природи і всього світу в первісній свідомості; б) авторська форма мислення та інтелектуальної творчості; в) обидва визначення правильні; г) обидва визначення неправильні. 20. Дух змагальності як важливої риси грецької культури є ознакою: а) розвитку особистісних якостей та індивідуалізації стародавніх греків, їх бажанням протиставити себе своєму оточенню, довести свою зверхність над ним; б) духовної та моральної залежності громадянина від полісу, важливості для нього схвалення та захоплення співгромадянами його вчинками та діями.
21.Зміст гуманістичної складової в рамках грецької культури полягає: а) в утвердженні цінності земного буття; б) у духовній самобутності, індивідуальності та неповторності кожної людини; в) у раціоналістичному ставленні до світу.
22. Головна причина демократичності давньогрецького суспільства: а) природжені для греків почуття честі та гідности, відданість ідеалам справедливості та рівноправності; б) традиції крито-мікенської культури, які були успадковані давніми греками; в) географічне положення та особливості ландшафту, які на території Греції сприяли плавній трансформації первісної демократії в рабовласницьку. 23.Десакралізацію владних інститутів у Стародавній Греції можна пояснити: а) відсутністю дистанції між правителем та громадянами; б) незначними розмірами грецьких міст-полісів; в) вибірністю влади, котра в силу цього була залежна від громадян; г) наближеністю самої влади до інтересів та потреб пересічних громадян; д) засиллям в давньогрецькому суспільстві філософського типу світосприйняття.
24. Головне поняття, що розкриває особливості культури елліністичного періоду Давньої Греції та Риму епохи Імперії: а) патріотизм; б) поліс; в) громадянин; г) підданий.
25.Вислів: “Сила, вбрана в велич” – ідеал культури та мистецтва: а) Давньої Греції; б) Стародавнього Риму; в) Стародавнього Єгипту; г) Китаю.
26. Основне поняття, що харктеризує мистецтво Стародавньої Греції: а) утилітарність; б) гармонія; в) статичність; г) масивність.
27. Поняття грецької міфології та релігії, протилежне поняттю „хаос”: а) впорядкованість; б) космос; в) усталеність; г) міра.
28. Куроси і кори – це: а) античне вбрання чоловіків та жінок; б) місцеві божества стародавніх греків; в) види давньогрецьких амфор; г) скульптурні зображення юнаків та дівчат.
29. Символічна інтерпретація всіх явищ, предметів і відносин є характерною для: а) античної культури; б) європейської середньовічної культури; в) первісної культури.
30. Причина занепаду античної культури і Римської імперії: а) навала варварських племен; б) низька ефективність рабовласницького способу виробництва у порівнянні з феодальним; в) тотальна моральна деградація пізньоантичного суспільства та глибока криза базових світоглядних принципів античності. 31. Система влади у середньовічному суспільстві носила світський характер: а) так; б) ні.
32. Система влади у середньовічному суспільстві носила сакралізований характер: а) так; б) ні.
33. Визначальна форма соціального контролю для мотивації поведінки середньовічної людини: а) страх; б) совість; в) сором; г) віра.
34. Принцип: “ Один за всіх, і всі за одного” – визначальний в епоху: а) Нового часу; б) первісну; в) Відродження; г) новітню; д) Середньовічну.
35. Важлива складова європейського персоналізму, що притаманна християнському віровченню і остаточно сформована в епоху Нового часу, полягає у: а) персональній відповідальності середньовічної людини перед колективом (станом, цехом, корпорацією) за свої дії та вчинки у земному житті; б) її персональній відповідальності перед Богом; г) її персональній відповідальності перед державою; д) її персональній відповідальності перед церквою.
36. Причини алегоричності та символізму середньовічного мистецтва: а) глибока прірва між природним та надприродним світами; б) зневага до чуттєвого видимого світу, заперечення його самостійності; в) для середньовічного митця важливою була краса сама по собі, а не прихований в ній зміст, що осягаються розумом; г) функція конкретно-чуттєвого образу зводилась виключно до того, щоб нагадати людині про принципово протилежні йому умоглядні реалії вічного божественного світу.
37. Основна ознака середньовічної культури: а) індивідуалізм; б) символізм; г) активізм; є) рівність усіх перед законом.
38. Художній жанр, відсутній у середньовічному живописі: а) пейзаж; б) ікона; в) портрет.
39. Середньовічний архітектурний стиль, що активно використовував вітраж: а) романськ
|
