Змодельованих судових процесів

І. Глибокі знання кримінального права неможливі без обов’язкового поєднання пасивного, як правило, набуття студентами певних знань на лекціях з активною і наполегливою підготовкою до практичних та семінарських занять і викладанням свого бачення (на основі вивчення відповідних законів, практики їх застосування та літературних джерел) щодо вирішення того чи іншого питання, уміння вести аргументовану полеміку, обстоювати свою точку зору на групових заняттях.

Практичні заняття — це набуття студентами навичок застосування кримінального законодавства при вирішенні тієї чи іншої кримінальної справи (задачі).

Семінарські заняття — це виявлення студентами знань з теорії кримінального права, кримінального законодавства та судової практики. Це вид навчального заняття, коли викладач організує дискусію (обговорення) з попередньо визначених питань, до яких студенти готують тези виступів.

Кожна з цих форм занять може бути застосована окремо. Доцільніше поєднувати під час проведення заняття обидві названі форми. При цьому на опитування студентів з питань теорії кримінального права, змісту певної норми кримінального закону чи постанови Пленуму Верховного Суду України з конкретної категорії кримінальних справ слід витрачати не більше 15— 20 хвилин; а на розв’язання двох-трьох задач під час проведення такого заняття — 60—70 хвилин.

Готуючи заняття, викладач заздалегідь формує домашнє завдання до кожного заняття. Таке завдання доводиться до навчальної групи не пізніше як за два дні до проведення заняття. Треба назвати тему заняття; поставити два-три теоретичні питання (або такі, що пов’язані з правовим аналізом закону чи його частин, або ті, що випливають з постанов Пленуму Верховного Суду

України з окремих категорій кримінальних справ); поставити для розв’язання три-чотири задачі; назвати літературні джерела, закони та інші нормативні матеріали, на підставі яких має бути виконане домашнє завдання.

Завдання до одного заняття треба складати так, щоб студент міг виконати його протягом не більше чотирьох-п’яти годин. Починати виконувати домашнє завдання рекомендується з відповіді на поставлені теоретичні запитання. Для цього слід звернутися до джерел, в яких міститься відповідь на такі запитання. Якщо внаслідок цього у студента виникло певне уявлення про зміст та практичну значимість поставленого запитання, стисла відповідь на нього має бути викладена в письмовій (тезисній) формі. У письмовій формі слід давати і відповідь щодо розв’язання відповідних юридичних задач.

Перш ніж приступити до розв’язання задачі, необхідно уважно її прочитати, звернувши особливу увагу на юридичну термінологію, усвідомивши всі обставини, викладені в умові. Розв’язувати задачу потрібно відповідно до точно зазначених обставин. Довільна зміна умов або припущення того, що не зазначено в тексті, не дозволяється. Під час проведення занять можна обговорити також інші варіанти задачі. Якщо в процесі з’ясування її змісту виникають сумніви щодо певної обставини справи, то слід виходити із загального правила: «будь-які сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого або підсудного».

Для правильного розв’язання задачі щодо Загальної частини кримінального права необхідно зробити юридичний аналіз обставин, викладених у задачі, тобто визначити важливі ознаки (критерії), що становлять зміст юридичної справи (фабули справи), та зіставити їх зі змістом закону, в якому виписані такі ознаки (критерії) або які випливають зі змісту законодавчого припису. Якщо, скажімо, задача потребує вирішення питання про форму вини особи у вчиненому нею злочині, студент має назвати форми вини (умисну чи необережну) та її види, порівняти певні форми та види вини з об’єктивними ознаками, викладеними у задачі, які є свідченням (доказом) певного волевиявлення особи. Якщо у задачі, скажімо, йдеться про форму співучасті у злочині, то відповідь має бути в плані визначення простої та складної форм співучасті, розкриття змісту таких понять, як співвиконавство, злочинне угруповання (організована група, банда, незаконне воєнізоване формування, злочинна організа-113

ція) та зіставлення їх з тими формами співучасті, що зазначені у фабулі навчальної кримінальної справи.

Щодо розв’язання задач з Особливої частини кримінального права, то студент має назвати всі характерні ознаки кожного елемента складу злочину, які містяться у законі або випливають з його змісту, і порівняти з обставинами, зазначеними в задачі. Наприклад, потрібно назвати об’єкт злочину, описаного в законі, та характерні для нього ознаки (наприклад, предмет злочину) і тут же назвати об’єкт, предмет посягання, що має місце у задачі. Далі слід назвати характерні ознаки об’єктивної сторони складу злочину, описаного в законі (дія, бездіяльність, наслідки, причиновий зв’язок, а в деяких випадках ще й час, місце, спосіб і обстановка вчинення злочину), і порівняти їх з відповідними обставинами у задачі. Так само (порівняльним шляхом) встановлюються суб’єктивна сторона складу злочину і суб’єкт злочину.

Іноді зміст задачі вимагає розв’язання ширшого кола питань: встановлення ознак, за якими слід розмежовувати суміжні злочини, обґрунтування кваліфікації злочинів за їх сукупністю, визначення ролі кожного співучасника при спільному вчиненні злочину або обставин, які мають вирішальне значення при кваліфікації злочину (обтяжуючі обставини, спосіб вчинення злочину, розмір заподіяної шкоди тощо). За відсутності в кінці задачі конкретних запитань слід мати на увазі, що йдеться про кримінально-правову оцінку вчиненого, кваліфікацію дій винних осіб.

Остаточне розв’язання задачі — це логічно пов’язана низка аргументованих суджень, доказів і висновків, що ґрунтуються на законі, а іноді й на іншому нормативному акті чи постанові вищого судового органу та на теоретичних положеннях, які є в літературі. В останньому випадку необхідно вказати автора, назвати працю, рік її видання, сторінку, на яку робиться посилання. (Докладно методичні рекомендації щодо розв’язання задач викладено у главі 4 цього посібника.)

Безпосередньо на семінарському занятті студенти можуть доповнювати відповіді один одного, доводити своє розв’язання задачі тощо.

Для більш образного й оригінального висловлювання своєї думки, підвищення правової культури студента дуже важливим є використання під час виступу окремих афоризмів, фразео-114

логізмів, порівнянь, оригінальних думок видатних учених, літераторів, поетів, ораторів тощо.

Коли запитання вичерпані, завдання розв’язане, викладач підводить підсумки диспуту, аналізує його хід, називає студентів, які показали хороші знання, а також вирішує питання, з яких не досягнуто єдності думки. Він також оцінює відповіді кожного студента, відзначає найбільш аргументовані та юридично грамотні, звертає увагу на мовні огріхи, неправильне вживання юридичних термінів і понять, неточні юридичні формулювання.

Одержані студентом на окремих практичних та семінарських заняттях оцінки враховуються при виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни «Кримінальне право».

ІІ. З окремих теоретичних питань з використанням матеріалів судової практики рекомендується написання студентами рефератів, які слід заслуховувати на семінарських заняттях, наукових гуртках та конференціях. У рефератах викладається зміст та основні положення того чи іншого закону, аналізуються окремі положення теорії кримінального права або судова практика з окремих категорій кримінальних справ. При цьому в рефератах слід виділяти спірні в теорії й судовій практиці питання, визначати своє ставлення до них, вносити пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Викладач може також призначити одного чи двох опонентів, які виступатимуть по заслуханому на занятті реферату. Реферати студентів можуть бути присвячені аналізу наукових статей з кримінального права, які були надруковані (за певний проміжок часу) в юридичних часописах та наукових збірниках.

Доцільно давати студентам завдання написати анотацію на монографічну роботу з кримінального права або скласти огляд змісту статей з кримінального права, які були надруковані (за певний проміжок часу) в правових часописах, тижневиках та наукових збірниках. Складені студентами анотації на монографії та аналізи статей перевіряє керівник семінару. Найбільш змістовні з них зачитуються на заняттях та обговорюються. Зауваження та висновки щодо всіх інших написаних студентами анотацій та тезисного огляду статей доводяться до відома кожного студента під час планових консультацій.

ІІІ. Дуже корисним є проведення змодельованих судових процесів (ігрових занять), які було започатковано в 70-х роках минулого століття на юридичному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка і які згодом було запроваджено на юридичному факультеті Московського університету імені Михайла Ломоносова з відповідною екранізацією.

Навчально-ігрове заняття — це змодельована імітація судового процесу, пов’язаного з вирішенням окремої кримінальної справи на підставі кримінального та кримінально-процесуального законів з використанням студентами–учасниками такого процесу знань з цих галузей права при суворому додержанні визначеного в законі регламенту (процедури) ведення судового процесу за законами логіки, культури і людяності, віддаючи належне внутрішньому переконанню і справедливості (правді).

Проведення змодельованих судових процесів — це невичерпне джерело не лише набуття студентами навичок практичного застосування кримінального та кримінально-процесуального законів; воно сприяє розвиткові творчого мислення, змагальності, професійної майстерності, красномовності та ораторської майстерності. У кінцевому підсумку змодельовані судові процеси дають можливість студентам-правникам випробовувати себе в професійній галузі під час проведення зазначених процесів.

Безпосередніми учасниками імітованого судового процесу є студенти ІІІ, ІV і V курсів юридичного вузу (факультету), які опанували такі галузі правової науки, як кримінальне та кримінально-процесуальне право і засвоїли відповідні положення спеціальних курсів. Такий судовий процес готується дуже ретельно протягом одного-двох місяців, проводиться один раз у навчальний семестр у присутності студентів певного курсу (курсів) і має бути підготовлений так, щоб його можна було провести протягом не більше 3 годин.

Змодельований судовий процес (ігрове заняття) має п’ять стадій¹.

1. Складання сценарію (програми) проведення навчального судового процесу (ігрового заняття).

¹ Див.: Молдован В. В. Комплекс методов активного обучения. — К., 1988. — 120 с.; Молдован В. В., Михеєнко М. М. Юридичний практикум: навчальні ігри. — К., 1994. — 340 с.

2. Підготовка до проведення самого заняття.

3. Проведення змодельованого судового процесу.

4. Обговорення проведеного імітованого судового процесу.

5. Кінцевий підсумок.

1. Для складання сценарію (моделі) заняття потрібна кримінальна справа, краще така, яку розглянув і вирішив суд. Її можна одержати з архіву суду. Для такого заняття (судового процесу) можна використати і фабулу кримінальної справи, яку викладено в працях видатних юристів минулого або сьогодення, у художньому творі, театралізованій виставі (сценарії). Взята кримінальна справа або фабула кримінальної справи має бути ретельно опрацьована з тим, щоб її можна було покласти в основу навчального імітованого судового процесу. З числа студентів мають бути відібрані «судді», «підсудний (підсудні)», «свідки», «обвинувач», «захисник», «секретар судового засідання» тощо. Після цього має бути складено сценарій (модель) ігрового заняття, а саме: визначено роль (права та обов’язки) кожного учасника судового процесу; обсяг того, що має кожний з них говорити (стверджувати); на чому має наполягати; які аргументи він має використовувати зі своєї ролі у «кримінальній справі»; послідовність викладу або аналізу обставин справи щодо доказів про вчинення злочину «підсудним» та його «вини» в цьому злочині. Мають бути виписані характерні особливості «підсудного», поведінка його на роботі (навчанні), в побуті, сімейний стан, звички, риси характеру тощо. Слід викласти аналіз обставин справи, виписати положення щодо виду та розміру «покарання», яке має призначити суд за вчинений «злочин», а також погоджені питання щодо полеміки (змагальності) сторін під час процесу. Іншими словами, змоде-льований судовий процес має містити приписи щодо ролі кожного учасника процесу та способи і прийоми виконання такої ролі відповідно до норм кримінально-процесуального закону, в тому числі й те, хто і що має говорити, стверджувати або спростовувати, одним словом — переконувати. Про те, як кожний учасник навчального процесу говоритиме, які докази використає «за», а які «проти», як застосовуватиме закони логіки і людської мудрості, які афоризми і порівняння наведе в своєму виступі та чим ще прикрасить свій виступ, щоб переконати суд у наявності тієї істини (правди), яку суд шукає, — це особиста справа (можливість) кожного учасника даного процесу.

При всьому цьому для безпосередніх учасників судового процесу існує непорушна й обов’язкова вимога — все має відбуватися лише в межах кримінального та кримінально-процесуального законів.

2. Опрацювання сценарію (моделі) ігрового заняття щодо судового процесу є і початком підготовки до проведення самого судового процесу. На цій стадії ігрового заняття дійство, визначене приписами сценарію, має пройти випробування репетиціями. Всі учасники ігрового «судового процесу» повинні добре знати й розуміти свою роль і виконати її якнайкраще. Зокрема, студент, призначений суддею, має очолювати ведення судового процесу. Для цього він має виписати до найменшої подробиці процедуру такого дійства, а також скласти проект вироку суду щодо справи, яка розглядатиметься. Студент, призначений бути обвинувачем або захисником у «кримінальній» справі, вивчивши всі обставини справи, має написати проект своєї промови в суді і запам’ятати (вивчити) її з тим, щоб виголосити промову у суді, не заглядаючи в написаний текст. Промова має відповідати вимогам кримінально-процесуального закону, ораторській майстерності (стислість і точність кожного речення; аналізуючи докази у справі — певною мірою підвищувати або знижувати звучність голосу, використовувати паузи, поодинокі жести (жестикулювання), афоризми, порівняння, висловлювання мудреців тощо).

3. Змодельовані (імітовані) судові процеси мають відбуватися в спеціальному навчальному приміщенні (аудиторії) з необхідними для цього атрибутами, символікою та обладнанням.

За тиждень до заняття слід оголосити про день, час і місце проведення імітованого судового процесу. Перед його відкриттям керівник заняття має пояснити присутнім на «процесі» студентам, що вони мусять уважно слухати учасників «судового процесу», нотувати позитив і негатив їхньої поведінки та взяти участь в обговоренні проведеного заняття.

Відкриває і веде імітований судовий процес суддя відповідно до заздалегідь виписаного ним регламенту судового засідання.

За ходом ігрового заняття стежить керівник (керівники) — вчений у галузі кримінального процесу, а також у галузі кримінального права. Керівник (керівники) заняття, про яке йдеться, не повинен втручатися у ведення «судового процесу». Якщо під час його проведення у головуючого виникне складна ситуація,

щось несподіване або труднощі у вирішенні певного питання, він має оголосити перерву і отримати пораду керівника заняття, після чого продовжити «судове» засідання.

4. Після оголошення «вироку» у справі й закриття «судового» засідання має відбутися обговорення проведеного заняття, в якому беруть участь як слухачі «процесу», так і безпосередні його учасники.

5. Керівник (керівники) заняття підсумовує результати обговорення і дає свою оцінку діям кожного учасника навчального судового процесу.

Монографічні праці та наукові статті до певного розділу заняття має назвати керівник, який проводить практичні та семінарські заняття з кримінального права.

Нормативні акти, постанови Пленуму Верховного Суду України щодо судової практики з окремої категорії справ, а також літературні джерела до кожного розділу кримінального права як навчальної дисципліни дано у відповідних програмах, які містяться на початку цього навчального посібника.