Трудовий колектив як соціальна організація

 

Соціальна організація підприємства являє собою організаційно оформлену спільність людей, що об'єдналися для виробництва певної продукції за допомогою матеріальних засобів і предметів праці.

Як бачимо, соціальна організація підприємства охоплює не тільки трудовий колектив, а й матеріально-технічну базу, фінансові й документальні системи.

Для розуміння співвідношення і взаємодії соціальної організації та трудового колективу нагадаємо, що колектив забезпечує певний соціальний «приріст» ефективності спільної праці. Внаслідок організованої діяльності людей і змагальності, що виникає між ними в процесі спільної роботи, кінцевий результат колективної діяльності виявляється вищим, ніж сума індивідуальної праці розрізнених працівників.

Таким чином, можна сказати, що соціальна організація підприємства перевищує сумарний результат функціонування її елементів завдяки колективістській трудовій діяльності.

Соціальна організація підприємства характеризується такими основними ознаками:

- наявність єдиної мети, яка полягає у виробництві продукції або наданні послуг;

- існування систем влади, управління, що зумовлює відносини керівництва—підпорядкування в процесі праці;

- розподіл функцій (повноважень і обов'язків) між групами працівників, що перебувають у взаємодії.

Трудовий колектив як соціальна організація належить, на думку фахівців, до найскладнішого типу організаційних систем. Це пов'язано з тим, що він виступає не тільки середовищем предметної діяльності, вирішенням цільових завдань, а й середовищем спілкування. Відбувається немовби накладання на заздалегідь створену цільову організацію мережі міжособистісних відносин. На цій основі в соціальній організації підприємств розрізняють формальну і неформальну організації.

Формальна (офіційна) організація будується на основі формалізації (регламентації) зв'язків, статусів працівників і норм трудової поведінки. Необхідність цієї організації зумовлена поділом праці, вимогами спеціалізації трудової діяльності. Офіційна організація виступає об'єктивною основою і необхідною передумовою для виконання трудовим колективом своїх виробничих і соціальних завдань.

Формальна організація підприємства охоплює:

1. Систему розподілу функційміж цільовими групами та окремими працівниками. Усі функціональні завдання розподіляються між членами організацій так, щоб уникнути повторення і дублювання.

2. Систему соціальних позицій індивідів-посад, які визначають обсяг і міру відповідальності в прийнятті рішень на різних рівнях управління.

Посадові позиції упорядковані в ієрархічну структуру. Залежно від подібності функціональних завдань працівники об'єднані в різні організаційні підрозділи. А за принципом керівництва—підпорядкування вони групуються в сходинки залежностей, де статус кожної сходинки характеризується правами керувати (стосовно вищої сходинки) і обов'язком підкорятися (стосовно нижчої сходинки).

У посадовій структурі трудового колективу соціологи розрізняють кілька основних груп:

- робітники;

- рядові службовці;

- рядові фахівці;

- старші службовці і фахівці;

- керівники первинних колективів (бригадири, майстри, керівники груп, бюро в складі відділів);

- керівники автономних підрозділів (цехів, відділів, самостійних бюро й секторів);

- керівники колективів підприємства.

3. Систему комунікацій, що утворюють канали організаційних зв'язків. Передавання інформації цими каналами іде з верху до низу (розпорядження, вказівки, завдання), з низу до верху (звіти, рапорти, зведення про виконання завдань), а також по горизонталі (обмін функціональною інформацією). Сукупність каналів забезпечує циркулювання ділової інформації, необхідної для функціональної взаємодії.

4. Сукупність різного роду регуляторів, які нормують і планують діяльність трудової організації. До них належать норми і зразки трудової поведінки, програми діяльності, принципи і форми винагороди, стимулювання і примусу.

Формальна організація підприємства має деякі особливості, на які слід зважати в роботі менеджера. Насамперед, вона раціональна. Це означає, що формальна організація заснована на принципі доцільності, припускає концентрацію всіх можливостей на свідомому просуванні до чітко визначених цілей. Досягненню таких цілей підпорядковане її існування.

Крім того, формальна організація є принципово безособовою. Вона розрахована на абстрактних індивідів, що уособлюють собою весь набір професійно-кваліфікаційних і посадових характеристик. Між цими працівниками-схемами передбачаються не менш абстрактні, ідеальні відносини, що цілком відповідають складеній програмі.

І нарешті, формальна організація не може не бути однозначною. У ній не передбачені ніякі інші стосунки між працівниками, крім службових, і ніякі інші цілі, крім функціональних.

Формальна організація підприємства має свою внутрішню структуру, що містить кілька типів організацій.

1. Лінійна організація. Являє собою систему вертикальної залежності, у якій службові позиції від верху донизу розташовуються в строгій ієрархії: кожний організаційний підрозділ міститься між вищим і нижчим. Керівництво кожним підрозділом здійснюється за принципом єдиноначальності. У подібній організації порівняно легко досягається чіткість і розуміння у відносинах керівництва—підпорядкування, розподілу компетенцій та обов'язків. Критерії оцінки і вимог до працівників на різних рівнях досить точні й диференційовані. Лінійна організація є ефективним каналом трудової кар'єри.

2. Функціональна організація. Будується за принципом розподілу керівництва між працівниками згідно з їх спеціалізацією за певними функціями (контроль за якістю, координація, планування, постачання тощо).

3. Штабна організація. Функціонує на базі штабу радників, експертів, помічників. Важливо, що члени штабу, як правило, не входять до загальної системи лінійної залежності. За штабної, як і за функціональної, організації цілком можливі та ймовірні перехрещування повноважень та обов'язків працівників, елементи дублювання функцій та обов'язків. Штабній організації властива менш чітка диференціація завдань.

4. Матрична організація. Будується на основі комплектування груп працівників для виконання будь-якого конкретного завдання, наприклад виготовлення певного виробу. На керівника такої групи покладається відповідальність за процес виготовлення усієї продукції. Цей керівник і його підлеглі з даного проекту можуть бути підлеглі іншому керівникові (чи навіть декільком) з інших проектів, оскільки за ними залишаються їхні функціональні обов'язки відповідно до основної посадової позиції.

Отже, основне призначення формальної організації підприємства полягає в об'єднанні працівників із засобами й цілями тих чи інших видів трудової діяльності. Здійснення такого об'єднання відбувається ефективно завдяки двом перевагам:

- підвищенню загальної продуктивності праці за рахунок свідомого обмеження розмаїття в організації;

- наданню трудовій організації цілісності для функціонування її як єдиного організму.

Поряд із тим слід усвідомлювати певну обмеженість формальної організації підприємства: вона не в змозі охопити всю різноманітність організаційних відносин.

Паралельно до неї формується неформальна організація підприємства.

Неформальна організація виникає спонтанно як прояв дерегламентації службових відносин і діяльності. Це система неформалізованих трудових відносин між членами колективу, спрямованих на вирішення організаційних завдань способами, відмінними від формальних.

В основі механізму виникнення неформальної організації лежить певна спільність інтересів організації та її членів. Відбувається немовби поступова інтерналізація, засвоєння цілей формальної організації. Унаслідок цього в разі порушень у функціях формальної організації виникають неформальні організації, здатні замінити, компенсувати ці порушення.

Характер причин виникнення неформальної трудової організації зумовлює основні її ознаки. Головна з них — це службовий, «діловий» зміст напрямів діяльності неформальної трудової організації, незалежно від ступеня збігу її з цілями формальної організації. Крім того, це паралельність функціонування неформальної та формальної трудових організацій. І нарешті, це спонтанність, незапланованість виникнення неформальної трудової організації.

Для управління неформальними трудовими організаціями рекомендуються такі соціальні технології:

- часткова формалізація, тобто залучення окремих елементів неформальних організацій у формальну після певної формалізації цих елементів;

- поєднання неформальної трудової організації в сукупності її елементів і функцій з формальною в спільній системі управління трудовою організацією;

- витіснення неформальних зв'язків, груп і норм службової поведінки з організаційних відносин шляхом ліквідації причин їх виникнення. Така соціальна технологія може бути використана в разі виникнення погрози необоротних функціональних деформацій або розпаду формальної трудової організації.

Таким чином, стратегія управління соціальною трудовою організацією полягає в забезпеченні ефективної взаємодії її формальної і неформальної організації.