ТЕМА 12. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

Бурхлива трансформація світової та національної економіки вимагають розробки алгоритму оптимальної взаємодії економіки України зі світовим господарством. Серед факторів, що визначають місце й роль нашої країни у світових економічних процесах, міжнародному поділі праці можна виділити (Рис. 12.1):

природно-ресурсний та людський потенціал;

рівень економічного та науково-технологічного розвитку;

профіль спеціалізації у регіональному та світовому масштабі;

стан інституціональної системи;

розвиток зовнішньоекономічної інфраструктури.

Рис. 12.1. Чинники місця й ролі України у світовому господарстві.

Дієве реформування економіки України можливе лише на основі врахування загальносвітових процесів економічної трансформації. Серед найголовніших із них виділяють (Рис. 12.2):

Рис. 12.2. Процеси загальносвітової економічної трансформації.

поширення ринкової моделі економіки на всі регіони світу;

глобалізацію та посилення взаємозалежності;

поглиблення інтеграційних процесів;

технократизацію й узалежнення розвитку від сучасних високих технологій;

посилення впливу цивілізаційних аспектів розвитку.

В сучасних умовах світове господарство набуває вигляду поліцивілізаційної структурно-функціональної системи, в якій місце, роль, особливості економічного розвитку окремих цивілізацій набувають самобутній, заснований на ідейно-ціннісному підґрунті характер. В нових умовах традиційна альтернативність Сходу та Заходу розкривається через потенційну Північноатлантично-Далекосхідну рівновагу двох центрів випереджаючого розвитку: Північноамерикансько-Західно-Європейського та Далекосхідного, переважно Китайського. Західна цивілізація усвідомлює себе в межах католицько-протестантського світу романо-германських народів. Саме собою це об’єднання є поліцивілізаційним утворенням.

Україна належить до Західноправославної субцивілізації Православно-Слов’янської цивілізації та є зоною перетину Православно-Слов’янської та Західно-Європейської цивілізацій. Україна не пережила Відродження та Реформації, які дали поштовх розвитку індивідуалістичного прагматизму, раціоналізму, капіталізму, сформували тип сучасної західної людини. Тому в соціокультурному плані менталітет українця не автентичний менталітетові людини Заходу. В кінцевому підсумку це знаходить свій вираз у пріоритеті усуспільнених форм нагромадження перед індивідуалізованими. Але у порівнянні з більшістю інших країн світу, маючи майже півтисячолітній досвід адаптації західної культури, Україна здатна сприймати євроатлантичні досягнення досить таки органічно. Проте досягнення Заходу повинні бути поступово адаптовані до українського соціокультурного ґрунту.

Завдяки географічному розташуванню, традиційним зв’язкам із країнами Центральної Азії, татарському населенню Криму, Україна безпосередньо дотична до Мусульманської цивілізації. Це відкриває досить привабливі перспективи участі у центральноазійських транснаціональних проектах.

У цілому Україна має слідувати власній моделі розвитку. Відповідно слід шукати власне, згідно національним традиціям та соціально-культурними засадам, економічній та політичній доцільності, місце у світі.

В основі інтеграції економіки України у світове господарство повинна бути її модернізація. Модернізація економіки – комплекс економічних, політичних та культурних реформ, реалізація яких забезпечує “осучаснення” суспільства шляхом нагромадження та концентрації капіталу, розвитку сучасних технологій, підвищення продуктивності праці. Її особливості в Україні полягають в необхідності органічного включення економіки у світові господарські процеси через упровадження сучасних технологій, на засадах інституціональних перетворень у суспільстві та формування структур і механізмів упровадження у виробництво сучасної техніки.

Модернізація економіки в умовах глобалізації передбачає (Рис. 12.3):

Рис. 12.3. Напрямки та принципи модернізації економіки в умовах глобалізації.

- докорінне оновлення матеріально-речових та організаційно-економічних структур системи суспільного виробництва;

органічну єдність приватної, комунальної та державної форм власності;

структурну перебудову економіки;

формування інфраструктури ринкової економіки;

забезпечення розвитку людського капіталу нації;

опору на власні національні порівняльні та конкурентні переваги;

головні позиції національного капіталу в процесі модернізації;

імпортозаміщувальна зовнішньоекономічна стратегія.

Україна наділена різноманітним та потужним природно-ресурсним потенціалом. Перш за усе мова йде про мінеральні, земельні, рекреаційні, геоекономічні ресурси.

Україна має значно нижчі за світові рівні лісистості 0, 54 (1), забезпеченість водними ресурсами 0, 26 (1) та захищеними територіями 0, 32 (1), забезпеченості населення територією (га. /чол.) 1, 17 (2, 29). Це свідчіть про незначний рівень забезпеченості нашої держави основними ресурсами природного середовища.

В Україні виявлено близько 20 000 родовищ 113 видів корисних копалин, із яких 9143 (97) мають промислове значення. Видобуток паливно-енергетичних ресурсів власні потреби не задовольняє. В Україні зосереджені значні запаси залізних руд. За кількістю розвіданих запасів марганцевої руди Україна друге місце у світі. Україна посідає одне з перших міст у світі за розвіданими запасами сірки. Країна здатна забезпечити власні потреби та експортувати такі корисні копалини та продукти їх переробки: залізо, марганець, титан, цирконій, бентонітові глини, графіт, каолін, флюсову сировину, глину вогнетривку, декоративно-облицьовувальні матеріали. Потенціально Україна здатна забезпечити власні потреби в сировині на 82 - 85 %. В Україні зосереджено чверть світового запасу чорнозему. Багатство окремих видів природно-ресурсного потенціалу, наявність значних трудових та науково-технічних ресурсів, сприятливий клімат та географічне положення створюють добрий потенціал інтеграції України у світове господарство.

2. Внутрішні та міжнародні чинники та перспективи інтеграції України у міжнародний економічний простір.

Пріоритетною галуззю економіки України є промисловий комплекс. Нарощування його конкурентноздатності на міжнародних ринках можливе шляхом (Рис. 12.4):

- стимулювання відродження промислового виробництва;

- державної підтримки пріоритетних напрямків промислового розвитку;

- запровадження нових технологій;

- зменшення ресурсомісткості продукції;

- структурної перебудови галузі;

Відродження промисло-вого виробництва

- розширення ринків збуту.

Рис. 12.4. Шляхи нарощування конкурентноздатності промислового комплексу України.

Можливим варіантом побудови дієвої політики формування конкурентної стратегії є застосування кластерної моделі розвитку промисловості. Кластерна модель - модель співробітництва в регіоні підприємств однієї галузі або за технологічним виробничим ланцюгом. Вона дозволяє інтегрованим у кластер підприємствам об’єднувати свої ресурси для досягнення спільної мети, прискореного пристосування до змін економічного середовища, спеціалізації на випуску конкурентноздатних товарів, більш ефективно використовувати інвестиції, економити кошти на впровадження інновацій.

Важливим елементом забезпечення промислового розвитку є державна інвестиційна політика. Зокрема, політика заохочення та підтримки іноземних інвестицій. Вона базується на державній програмі підтримки пріоритетних галузей економіки.

Частка експорту продукції АПК у загальному експорті становить приблизно 10 %. В міжнародній торгівлі продукцією аграрного сектора Україна зорієнтована насамперед на Росію. Україна втрачає свої позиції в експорті таких традиційних експортних товарів як м’ясопродукти, молоко, овочі, фрукти, зерно, борошно, цукор та ін. Відносне здешевлення долара підвищило вартість вітчизняної продукції як на зовнішніх, так і на внутрішньому ринку. Відповідно погіршилися конкурентні позиції вітчизняних експортерів та виробників сільськогосподарської продукції. Загострилася боротьба з імпортерами на внутрішньому ринку. Зовнішньоторговельна політика у галузі АПК повинна спиратися на принципи (Рис 12.5):

Рис. 12.5. Принципи зовнішньоторговельної політики у АПК

прозорості;

поєднання із заходами макроекономічної стабілізації й регулювання обмінного курсу національної валюти;

збалансування політики імпорту та експорту кінцевої продукції;

координації та формування єдиної політики стосовно експортних, імпортозамінних, торгуїмих та неторгуїмих товарів;

установлення обґрунтованих імпортних тарифів на сировину та продукти переробки;

установлення окремого режиму щодо імпорту ресурсів, експортованих вітчизняними виробниками.

Геополітичне становище та наявність потужного транспортного комплексу складають об’єктивні передумови для посилення ролі України як транзитної держави. За коефіцієнтом транзитності (розвинутості всіх видів транспортних зв’язків та відповідної інфраструктури) Україна посідає перше місце в Європі. В перші роки незалежності за обсягом перевезень транспортний комплекс країни посідав четверте місце у світі. У сфері транспорту зайнято 20 % населення та 30 % основних фондів. Але завантаженість цих потужностей на початку тисячоліття не відповідає їх можливостям. Транзитний потенціал виявляється недовикористаним через кризовий стан економіки.

На автомобільний транспорт припадає 60 % річного обсягу перевезень вантажів і пасажирів. Постає проблема розвитку транзитно-транспортної інфраструктури (автомагістралі, автомобільні переходи, сервісне обслуговування). Мова перш за усе йде про транс'європейські коридори. Інтенсивність руху в них повинна становити не менше 20 тис. машин за добу. Швидкість руху – не менше 120 км. на годину. Тривалість перетину кордону автобусами та легковиками – 15 хвилин, вантажівками – 60 хвилин. Жодна з цих умов в Україні поки що не виконується.

Приріст залізничних транспортних потоків у напрямку Схід-Захід потребує розвитку залізничного машинобудування, інфраструктури галузі, колійного господарства. У межах транс'європейських коридорів швидкість руху залізничного транспорту не може бути нижчою 100 км. на годину, тривалість перетину потягами міждержавного кордону – не більше 20 хвилин.

Україна найбільший у світі транзитер природного газу. Магістральними газопроводами російський газ надходить у країни Західної, Центральної та Східної Європи. Україна забезпечує транзит приблизно 140 млрд. м³ російського газу на рік. Нафтопроводом “Дружба” у Європу щорічно експортується 25 млн. т. російської нафти. Водночас Україна посідає шосте місце у світі за споживанням і третє за імпортом природного газу (після США та Німеччини), витрачаючи щорічно 5 млрд. дол. США на закупівлю газу в Росії. Надмірне споживання енергоносіїв робить вітчизняні товари неконкурентоспроможними на світовому ринку.

Україна лишається великою морською державою. Вона має значні торговельний та риболовецький флоти, розвинену берегову інфраструктуру. 95 % перевезень водним транспортом становлять експортно-імпортні операції. Необхідність оновлення річкового та морського флотів потребує реструктуризації суднобудівної галузі. Пропускна спроможність портів складає 99, 2 млн. т. вантажів. Перспективними є перевезення на чорноморському відтинку Євро-Азійського транспортного коридору (ЄАТК) Іллічівськ – Батумі – Поті – Іллічівськ.

Літаки українських авіакомпаній здійснюють польоти у 35 країн світу за 105 маршрутами. До 9 міст України здійснюються регулярні рейси 28 іноземних авіакомпаній. У 17 з 36 аеропортів відкриті міжнародні пункти пропуску. Україна належить до 6 країн світу, які мають замкнутий цикл виробництва авіаційної техніки. Активно відбувається розробка та освоєння нової авіаційної техніки (Ан – 140, Ан – 70, Ту – 334). Україна належить до п’яти суб’єктів світового господарства, які утворюють світовий ринок послуг космічного транспорту. Запуск комерційних супутників перетворюється у один із найдинамічніших міжнародних ринків. Серед програм космічних запусків перш за все відзначимо “Глобалстар” та “Морський старт”. Розробляються проекти “Український старт” та “Повітряний старт”.

Територією України проходитиме чотири з десяти транс'європейських коридорів (№.3, Берлін – Київ; № 5, Трієст –Львів; № 7, дунайський; № 9, Гельсінкі – Одеса). Держава бере на себе відповідальність за їх обладнання. Участь у їх спорудженні та експлуатації сприятиме підвищенню рівня економічної незалежності та національної безпеки, збільшення валютних надходжень, створює можливість реконструювати національну транспортну мережу, сприяє розширенню зовнішньоторговельних зв’язків.

Україна майже не представлена на міжнародних фінансових ринках. Причини цього: слабкість національної економіки, низька частка України у міжнародній торгові, обмеженість ресурсів українських банків, обмеження на участь іноземних суб’єктів у торгах гривнею, слабкий розвиток відповідної інфраструктури, негативний досвід середини 90-х років. Існують обмеження на інтеграцію в міжнародні ринки цінних паперів.

На міжнародному ринку прямих інвестицій Україна представлена депозитарними розписками емітованими такими підприємствами, як АТ “АЗОТ”, НВО ім. Фрунзе, Запоріжсталь, Полтавський ГЗК та ін. Обсяг ПЗІ у на 01.01 2004 р. склав 6658 млн. дол., що в перерахунку на душу населення становить 140 дол. За цими показниками Україна посідає одне з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. У рейтингу міжнародної кредитоспроможності Україна посідає 112 місце серед 136 країн. В останні роки має місце деяке поліпшення ситуації. Загальний обсяг ПЗІ у 2004 р. зріс майже на 1, 9 млрд. дол.

Значно більш активно діють українські суб’єкти на на міжнародному ринку позичкових капіталів, в тому числі ринку банківського кредитування та ринку облігацій. Серед позичальників на ринку банківських кредитів уряд України, “Приватбанк”. Із серпня 1997 р. Україна вийшла на ринок єврооблігацій. У 1997 – 1999 уряд України входив у десятку найбільших позичальників на міжнародних ринках облігацій серед емітентів із країн Центральної та Східної Європи.

Серед досягнень банківської системи України – створення системи електронних платежів. Значним досягненням України можна вважати стабілізацію національної валюти.

3. Місце України у світовій економічній системі.

Вихідною формою міжнародного економічного співробітництва є торгівля. В залежності від ресурсозабезпеченості, місткості внутрішнього ринку та конкурентноздатності національної економіки її інтенсивність коливається не лише за групами країн, а й серед країн, що відносяться до однієї групи. Так у ПРК питома вага експорту у ВВП коливається від 10 до 70 % (США – 12, Канада – 40, Нідерланди – 56, Бельгія – 73 %). В Україні цей показник становить приблизно 40 %. Експортна квота – відношення експорту товарів і послуг до ВВП або ВНП країни. Імпортна квота – відношення імпорту товарів і послуг до ВВП або ВНП. Частка зовнішньоторговельного обороту країни у її ВВП коливається від 17 % (Японія) до 356 % (Сінгапур). В Україні цей показник перевищує 100 %.

У товарній структурі експорту України переважає продукція чорної металургії (37 %), добувної(15 %), хімічної (8 %) промисловості, машинобудування (10 %). Левова частка у загальному обсязі експорту послуг належить транспортним послугам. Серед основних імпортерів української продукції Росія, Китай, Туреччина, Німеччина, Італія, США, Білорусь та Польща. Експорт українських товарів у країни ЄС коливається від 20 до 32 %. Розвиваються торговельні відносини України з країнами Азії та Африки.

Негативними факторами, що заважають інтенсифікації міжнародної торгівлі є (Рис. 12.6):

низька конкурентоспроможність українських товарів через:

значну енергомісткість продукції;

її високу собівартість;

недосконалість схем фінансування експорту;

- нерозвиненість базових інститутів ринкової економіки;

- недосконалість механізмів державного регулювання;

- нерозвиненість інфраструктури підтримки експорту.

За даними соціологічних опитувань 44, 5 % анкетованих хотіли б виїхати за кордон на роботу, а 10, 5 % із них – на постійне проживання. Наміри емігрувати плекають найбільш освідченні, ділові та заповзятливі люди. В умовах, коли «людський капітал» набуває провідного значення серед ресурсів економічного розвитку «втеча мізків» становить значну загрозу економічній безпеці країні.

Рис. 12.6. Чинники, що заважають розвиткові міжнародної торгівлі України.

Можна виділити дві основні форми «втечі мізків»: через міграцію інтелектуалів в інші країни та використання нашого наукового потенціалу закордонними підприємницькими структурами безпосередньо в Україні.

Значні матеріальні та моральні збитки завдає переважно нелегальний характер міграційних процесів. Укладення міждержавних договорів із державами - потенційними споживачами нашої робочої сили покликане перевести ці процеси у цивілізовані рамки. Забезпечення політичних та економічних гарантій працівників-емігрантів спирається на принципи (Рис. 12.7):

- юридичної та економічної свободи громадян будь якої країни;

- економічної доцільності обміну трудовими ресурсами;

- визнання міжнародного руху робочої сили важливим елементом міжнародних економічних відносин;

- ротації основної маси мігрантів.

Рис. 12.7. Принципи забезпечення політичних та економічних гарантій мігрантів.

Міграція це обопільний процес. Окрім еміграції робочої сили з Україну слід враховувати також і зворотний процес. Можна виділити чотири основні канали міграції в Україну (Рис. 12.8):

Рис. 12.8. Канали міграції в Україну

- повернення на Батьківщину частини українців, що живуть та працюють в інших республіках колишнього Союзу;

- рееміграція патріотично налаштованих представників діаспори, які мешкають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших частинах світу;

- запрошення на роботу кваліфікованих спеціалістів;

- нелегальна міграція з РК та ПК.

4. Стратегічні напрямки інтернаціоналізації національної економіки.

Пріоритет в інтеграційних планах України Європейського Союзу, найбільш розвинутого інтеграційного об’єднанням країн світу, економічного, політичного та військового союзу, не знімає необхідності дотримання стратегічного балансу між іншими центрами економічного розвитку. Перш за усе мова йде про США, Росію. Японію, Китай. До цього ж спонукає відсутність офіційних гарантій з боку ЄС щодо перспектив повноправного членства у цій організації, дисбаланс між рівнем економічного розвитку країн ЄС та Україною.

Коли ми говорили про перспективи міжнародної інтеграції України ми вже відмічали значне відставання нашої економіки за показниками технологічного розвитку, інтернаціоналізації економіки, рівнем ВВП, конкурентноздатністю національної продукції. Невідповідають європейській орієнтації України й напрямки міжнародних торговельних потоків.

Дослідження показують, що за реальним рівнем економічного розвитку Україна не може бути активним учасником найбільш зрілих форм інтеграційних процесів. Безоглядне форсування входження країни в глобальні економічні структури, перш за усе у ЄС може завдати суттєвої шкоди самій Україні. Тому диверсифікація напрямів міжнародного співробітництва як на Заході, так і на Сході є необхідною передумовою успішного розвитку економіки.

Успішне входження економіки України у світову систем господарювання можлива лише за умов подолання технологічного відставання, відновлення науково-технічного, соціоекономічного, культурного потенціалу. Проведений нами раніше аналіз готовності української економіки до інтеграції у структури ЄС свідчить, що не суб’єктивне небажання “старих” членів співтовариства розширити коло потенційних партнерів-конкурентів, а об’єктивне суттєве відставання за більшістю показників від держав - членів ЄС є основною причиною невдачі спроб України швидко інтегруватися до товариства.

Альтернативою інтеграції до ЄС досить часто розглядається входження України до Єдиного Економічного Простору, інтеграційного об’єднання держав колишнього СРСР. На користь приєднання до ЄЕП послуговує великий історичний досвід співпраці, спорідненість економік, наявність значних культурних зв'язків. Росія полишається основним постачальником енергетичних ресурсів, основним торговим партнером.

Перспективним напрямком міжнародного економічного співробітництва є розвиток співпраці в межах ГУУАМ. Частка Грузії, Узбекистану, Азербайджану та Молдови у експорті України (8.2 %) свідчить про значний потенціал ринків збуту українських товарів у цих країнах. Водночас вони є постачальниками енергоносіїв, хімічної продукції, кольорових металів, бавовни.

Ще одним напрямком є співпраця в межах Чорноморського економічного співробітництва. До організації входять: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція. Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. Кінцевою метою союзу є створення зони вільної торгівлі. Структура керівних органів співробітництва включає: Ділову раду ЧЕС, Раду міністрів закордонних справ, Парламентську асамблею ЧЕС, Чорноморський банк торгівлі та розвитку.

Зважаючи на місце й значення США у сучасних економічних процесах стан економічних відносин із цією державою є одним з індикаторів позиції країни у світовому співтоваристві. За роки незалежності ці відносини перетерпіли суттєві зміни. Від беззастережної підтримки на початку реформ до обережних та відверто негативних у випадках, коли українська сторона, на думку державного департаменту, починала відходити від зафіксованих у заяві про дружбу та партнерство критеріїв.

За твердженням багатьох вітчизняних та іноземних політологів результатом економічних реформ 90-х років стало формування передумов для побудови в Україні суспільства латиноамериканського типу. Схожість економічної ситуації, цілей та завдань розвитку зумовлюють зростання інтересу України до Латинської Америки. Перш за усе зростає інтерес у галузі міжнародної торгівлі, пошуку ринків збуту. Українські виробники в змозі зацікавити своїх латиноамериканських партнерів значним переліком машин, устаткування, товарів широкого вжитку. У співпраці з цими країнами необхідно враховувати особливості природно-кліматичних умов, національного менталітету, інтеграційних спрямованостей країн регіону.

Найважливішими партнерами України в Азії є Туреччина, країни Близького Сходу, Пакистан, Китай, країни АСЕАН, Південна Корея та Японія.

Значні потенціальні можливості для розвитку експорту українських товарів створює налагодження взаємовигідного співробітництва з країнами Африканського континенту. Наші економіки можуть доповнювати один одного. Серед найперспективніших для України можна назвати ПАР, Єгипет, Гану, Замбію, Зімбабве, Кенію, Лівію, Марокко, Мадагаскар, Нігенію, Туніс. Українські машини, устаткування, металопродукція, продукція АПК, різноманітні послуги цілком конкурентноздатні на ринках цих країн.

Закріплення позитивних тенденцій в економіці України сприяє поступовому виходу України на міжнародні ринки капіталів. Лише за 2004 р. обсяг іноземних інвестицій у країну зріс на 1 900 млн. дол. На початок 2004 р. він становив 7 043 млн. дол. Зостає значення взаємодії з провідними суб’єктами світових фінансових ринків. Перш за усе з МВФ, Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку. Співробітництво з цими організаціями в значній мірі сприяє зростанню ефективності участі національної економіки у світовому господарстві. По перше, приваблюють невисокі ставки кредитування. По друге, і це найголовне, надання кредиту послуговує сигналом для для інших гравців світового фінансового ринку про рівень стабільності національної економіки. Але практика обумовлювання міжнародних кредитів на лише економічними вимогами формує неоднозначне ставлення до діяльності цих організацій. Тому розрахунок перш за все на власні економічні ресурси – основа динамічного розвитку України, гідної інтеграції у світове економічне співтовариство.

Література: 7; 11; 16; 20; 23; 25; 27; 33.