Вітчизняні системи управління якістю радянського періодуРозвиток систем якості в Україні обумовлений рухом за якість в Радянському Союзі в 50-і – 70-і роки. У СРСР управління якістю в першу чергу упроваджувалося в галузях, які забезпечували науково-технічний прогрес, - авіації, радіотехніці, ракетній техніці, машинобудуванні. Оскільки ці галузі промисловості відрізнялися складністю і різноманіттям виробів, до управління якістю застосовували комплексний системний підхід. Вперше системний підхід в забезпеченні якості був використаний на Саратовському авіаційному заводі в 1955 році при розробці системи бездефектного виготовлення продукції (БВП). На той час існувала система контролю, при якій вся відповідальність за якість покладалася на ВТК, а працівники практично не несли відповідальності за якість продукції. Комплексна система БВП включала низку організаційних, економічних, виховних заходів, які сприяли створенню якісної продукції. Вона грунтувалася на наступних принципах: 1) 100%-й контроль якості виробів і відповідність їх документації, що діє, до пред'явлення службі ВТК; 2) повна персональна відповідальність виконавця за якість продукції, що випускається (самоконтроль); 3) зосередження уваги не тільки на факті виявлення і реєстрації браку, але і на заходах, що виключають його появу; 4) строге дотримання технологічної дисципліни. У цій системі документувався порядок пред'явлення продукції ВТК, який затверджувався директором підприємства. Відповідно до " Положення про систему БВП" працівникові заборонялося пред'являти ВТК вироби з відхиленнями від технічної документації. Ця система дозволяла передовим працівникам користуватися особистим клеймом. До такої роботи допускалися робочі, які не менше півроку випускали тільки доброякісну продукцію і здавали її ВТК з першого пред'явлення. Був уведений показник здачі продукції ВТК з першого пред'явлення, по якому оцінювалася якість праці виконавця. Система БВП започаткувала новий підхід до управління якістю на підприємствах. Системи, їй подібні, стали розповсюджуватися в 60-х роках спочатку в Європі, а потім і в США. Основний недолік системи БВП був в тому, що вона не охоплювала стадії розробки і проектування продукції, реалізації і експлуатації готових виробів, що обмежувало сферу її застосування. На Львівському заводі телеграфної апаратури вперше була впроваджена система бездефектної праці (СБП). Вона також передбачувала використання кількісного показника, але вже якості праці виконавця - коефіцієнт якості праці. Основні принципи системи бездефектної праці полягали в наступному: 1) здача продукції з першого пред'явлення; 2) застосування коефіцієнта якості праці; 3) встановлення днів оцінки якості; 4) строгий контроль за виготовленням продукції. Недоліком цієї системи було те, що в ній враховувалися чинники зниження, які підсумовували недоліки за всіма показниками, тоді як перевищення встановлених значень показників якості праці не відбивалося на коефіцієнті якості. Як і Саратовська БВП, Львівська СБП була спрямована на управління якістю на стадії виготовлення продукції. На підприємствах Горьківської області в 1958 р. була впроваджена система ЯНАРЗПВ (якість, надійність, ресурс з перших виробів) – російське КАНАРСПИ. Характерними особливостями системи були: підвищення ролі вирішення проблеми якості проекту продукції і постановки її на виробництво; використання об'єктивних методів оцінювання надійності; з'ясування причин появи браку і зниження надійності, а також розробка технологічних заходів, що виключають можливі причини погіршення якості. В основі цієї системи лежали наступні принципи: 1) комплексність завдань забезпечення якості продукції; 2) пошуковий характер системи, який припускав всемірний розвиток досліджень в області підвищення якості продукції, розвиток технологічних і випробувальних служб підприємства; 3) проведення робіт по отриманню об'єктивної інформації про стан якості вироблюваної продукції; 4) виявлення і усунення причин появи браку при виробництві дослідного зразка і в серійному виробництві; 5) участь підприємства-виробника у вдосконаленні конструкції продукції і підвищенні технічного рівня експлуатації не тільки підприємства-виробника, але й експлуатуючих організацій; 6) мала універсальний характер і могла застосовуватися в різних галузях виробництва. На Рибінському моторобудівному заводі була розроблена система наукової організації праці, виробництва і управління (НОТВУ). НОТВУ здобула популярність як система, в якій поєднувалося комплексне використання методів (зокрема кількісна оцінка рівня) наукової організації праці, виробництво і управління на основі постійного вдосконалення технологій і устаткування На Ярославському об'єднанні «Автодизель» в 1962 р. була розроблена система наукової організації робіт по збільшенню моторесурсу (НОРМ). Характерними особливостями системи були: систематичне підвищення надійності деталей і складових частин за рахунок підвищення вимог до технологічної документації, що діє; створення на підприємстві спеціального відділу надійності, який збирав інформацію про експлуатаційну надійність виробів і розробляв пропозиції по підвищенню довговічності деталей і складових частин; створення експлуатаційно-ремонтної служби. Як критерій підвищення якості було прийнято збільшення ресурсу роботи автомобільного дизеля до першого капітального ремонту. Система НОРМ додала до саратовської БВП і горьківської ЯНАРЗПВ технічний критерій - величину моторесурсу. Система забезпечувала комплексний підхід до управління якістю на стадії проектування, виготовлення й експлуатації. Планування основних показників якості і управління здійснювалося на всіх етапах життєвого циклу виробу. Вона сприяла значному зниженню витрат на технічне обслуговування і ремонт двигунів за рахунок підвищення надійності вузлів і деталей. У 1972 р. на основі узагальнення і вивчення досвіду розроблених раніше систем контролю якості, в результаті спільного науково-виробничого експерименту промислових підприємств Львівської області, ВНДІІС і НВО " Система" Держстандарту СРСР була розроблена Комплексна система управління якістю продукції (КС УЯП). КС УЯП стала першою системою управління якістю, в якій організаційно-технічною основою управління стали стандарти підприємства. При цьому розрізняли основний стандарт підприємства (СТП) – (прототип сучасного документа систем якості першого рівня за ISO 9000), загальні і спеціальні СТП. Організаційна структура системи мала відділ якості, який координував діяльність всіх підрозділів підприємства по управлінню якістю, аналізував інформацію, що поступала, про якість продукції і причини її невідповідності, розробляв заходи по підвищенню якості продукції. КС УЯП була системою заходів, методів і засобів, за допомогою яких цілеспрямовано встановлювався, забезпечувався і підтримувався необхідний рівень якості на всіх етапах життєвого циклу виробу (дослідження, проектування, виготовлення, реалізації, експлуатації і споживання). Функціонування КС УЯП було спрямоване на: 1) створення нових видів продукції, відповідних кращим світовим зразкам; 2) поліпшення показників якості продукції; 3) збільшення в загальному об'ємі випуску продукції виробів вищої якості; 4) своєчасне зняття, заміна або модернізація продукції нижчої (другої) категорії якості; 5) строге дотримання вимог нормативно-технічної документації при виготовленні продукції; 6) планомірне підвищення якості роботи виконавців. У 1978 р. з'явилася Дніпропетровська комплексна система управління якістю продукції і ефективним використанням ресурсів (КС УЯП і ЕВР), метою управління якої було поліпшення господарської діяльності, об'єктом управління – рівень якості продукції і ефективність використання ресурсів. Особливостями цієї системи було: введення нових спеціальних функцій управління якістю продукції; науково-технічний розвиток підприємства; забезпечення умов праці і побуту; охорона навколишнього середовища; встановлення планових госпрозрахункових показників; введення прогресивних планових оцінних норм і нормативів. У 1979р. з'явилася Комплексна система підвищення ефективності виробництва і якості роботи (КС ПЕВ і ЯР), метою управління якої було вдосконалення господарського механізму підприємства. Особливостями цієї системи було: поліпшення використання виробничих потужностей, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; зміцнення госпрозрахунку, впровадження бригадних методів роботи і посилення ролі соціальних чинників; організація соцзмагання за підвищення ефективності виробництва і якості роботи. У 1980 р. з'явилася Система управління виробничим об'єднанням і промисловим підприємством на базі стандартизації (СУ ВО і ПП), метою управління якої було виконання планів, завдань, угод і соцзобов'язань з виробництва і постачання високоякісної продукції при мінімальних сумарних витратах на її дослідження, виготовлення, обіг і експлуатацію (споживання). Показниками управління служила система показників діяльності підприємства (виробничого об'єднання). Реалізація методичних основ управління якістю в Україні радянського періоду проходила паралельно з передовим світовим досвідом, в окремих випадках випереджаючи його, але в основному відстаючи від нього років на 15. Розвиток вітчизняних систем управління якістю закінчився в 90-х роках. Перехід України до ринкової економіки відкрив можливість вітчизняним підприємствам використовувати накопичений світовий досвід наукових і практичних підходів і методів забезпечення якості продукції і послуг. У даний час в Україні управління якістю здобуває усе більшу популярність завдяки міжнародним стандартам ІSО серії 9000. Головне в стандартах ІSО серії 9000 - це особлива організація системи виробництва, яка називається " система якості". Вона являє собою документованість усіх процесів, що мають відношення до виробництва продукції і здатних вплинути на її якість. Міжнародні стандарти сімейства ІSO серії 9000 описують елементи, які повинна включати система якості, а не способи впровадження конкретною організацією цих елементів. Метою цих стандартів не є нав'язування однаковості системам якості. Потреби організацій міняються. На проектування і впровадження системи якості неминуче повинні вплинути конкретні завдання, види продукції і процеси, а також конкретний практичний досвід організації. Стандарти ІSО серії 9000 є істотним елементом загального управління сучасними програмами, спрямованими на досягнення високого рівня якості продукції і послуг. Наявність сертифікованої системи найчастіше є обов'язковою умовою участі підприємства в міжнародних тендерах, одержання пільгових страховок і кредитів, вигідних контрактів. Опитування показують, що підприємства, що впровадили систему якості, зменшили число дефектів на 40%, а повернення від замовників - на 54%, що привело до скорочення накладних витрат на 53%. Слід зазначити, що стандарти ІSО серії 9000 не вирішують усі проблеми управління якістю на підприємстві, вони лише визначають відповідність підприємства стандартові, що є важливою і необхідною основою на шляху до побудови системи загального менеджменту якості. Впровадження і наступна сертифікація системи якості є необхідною умовою для твердження підприємства на ринку і підвищення конкурентоспроможності його продукції. На грудень 2004 року в Україні було видано, починаючи з 1996 р., 1250 сертифікатів на відповідність стандарту по системам управління якістю серії ІSO 9000 (у тому числі ІSO 9001), 2005 р. - 1500 сертифікатів.
|
