МЕТА ЗАНЯТТЗнати загальну характеристику типу Плоских червів і класу Сисунів. Знати морфологію і біологію печінкового, котячого та ланцетоподібного сисунів, цикли їх розвитку, локалізацію в організмі людини, шляхи зараження, патогенну дію, діагностику та профілактику. Вміти визначати систематичне положення гельмінтів –– паразитів людини. Вміти користуватися мікроскопічними приладами для вивчення морфології паразитів, стадії їх розвитку, яєць сисунів
5. ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ Викладач перевіряє вихідний рівень знань студентів за слідуючими теоретичними питаннями. 1. Загальна характеристика типу Плоскі черви (Plathelminthes). 2. Загальна характеристика класу Сисуни (Trematodes). 3. Морфологія і внутрішня будова трематод –– паразитів людини –– печінкового сисуна, котячого сисуна, ланцетоподібного сисуна. 4. Латинські назви, цикли розвитку, шляхи зараження, локалізація в організмі людини, патогенна дія на організм господаря. 5. Діагностика і профілактика фасціольозу, опісторхозу і дікроцеліозу. До гельмінтів, або паразитичних червів відносяться багатоклітинні, білатерально симетричні тварини декількох самостійних типів Безхребетних: Плоскі черви (Plathelminthes), Круглі черви (Nemathelminthes) та Скребні (Acanthosephala). Гельмінти є паразитами тварин, рослин і людини. Тип Плоскі черви налічує більше 9 тис. видів, тип Круглі черви включає більше 100 тис. видів паразитичних червів, тип Скребні представлений виключно паразитами близько 500 видів. Серед гельмінтів є як екто-, так і ендопаразити. Сисуни людини представлені виключно внутрішньопорожнинними і тканинними ендопаразитами. За характером життєвого циклу паразитичні черви діляться на дві великі групи –– біогельмінти та геогельмінти. Незважаючи на те, що паразитичні черви відносяться до різних типів безхребетних і відрізняються один від одного своєю морфологією –– вони складають єдину екологічну групу, об’єднуються за характером адаптації до того середовища існування, яким виступає організм господаря. Тому можна виявити ряд загальних морфологічних і фізіологічних особливостей конвергентно виникаючих у гельмінтів різних систематичних груп, а також загальний напрямок їх еволюції, обумовлений паразитичним способом життя (В.А. Догель, 1947). Для паразитичних червів характерний морфофізіологічний регрес, який обумовлений спрощенням взаємовідносин паразита з оточуючим середовищем. Одночасно виникає ряд адаптацій, які роблять можливим існування гельмінтів в організмі господаря (І.І. Шмальгаузен, 1946). Регрес проявляється, наприклад, в значному спрощенні нервової системи і органів чуття (зникають очі та статоцисти); в чітко вираженій тенденції до рудиментації кишковика і навіть повній втраті травної системи (стьожкові черви, скребні, личинкові стадії трематод). В еволюції паразитичних червів головна роль належить явищу гетерохронії (А.Н. Северцев), тобто прискорений розвиток в ембріональний період одних органів і уповільнення розвитку інших. Одним із найбільш поширених випадків гетерохронії у гельмінтів є прискорений розвиток статевих органів, а іноді, можливість розмножуватись уже на стадії личинки, що призводить до високої статевої продуктивності і забезпечує відбір на плодючість. Одночасно спостерігається у багатьох гельмінтів тенденція до живонародження, а нерідко, і партеногенезу. Обмін речовин гельмінтів-паразитів, які існують в середовищі бідному на кисень, здійснюється за типом аноксибіозу (Brand, 1972). Характерною рисою еволюції гельмінтів потрібно вважати розвиток їх органів прикріплення (присосок, ботрій, кутикулярних гачків), а також адаптованих до господаря покривів (тегумент, кутикула). Гельмінти –– паразити людини є представниками двох типів: тип Плоскі черви (класи: Сисуни, Стьожкові), тип Круглі черви (клас Власне круглі черви). Вони є паразитами, які пошкоджують кишковик, печінку та інші внутрішні органи людини і викликають небезпечні захворювання –– трематодози, цестодози і нематодози. В організмі людини гельмінти призводять до механічних ушкоджень органів і тканин, знижують життєдіяльність організмів, так як поглинають поживні речовини, вітаміни і інші необхідні компоненти обміну речовин. Патогенний вплив на організм людини визначається багатьма факторами і залежить від інтенсивності зараження та їх локалізації в організмі. Гельмінти –– паразити людини викликають інвазії, які вимагають тривалого лікування, а іноді можуть стати причиною смерті людини (опісторхоз, трихінельоз, шистосомози, ехінококоз, альвеококоз та ін.). Тому знання гельмінтів-паразитів людини, особливо їх будови, циклів розвитку, шляхів зараження, локалізації, розповсюдженості, необхідні для правильної організації профілактичних заходів, діагностики і лікування хворих різними гельмінтозами.
Тип Плоскі черви Тип Круглі черви
Клас Трематоди Клас Цестоди Клас Нематоди (сисуни) (стьожкові черви) (власне круглі черви)
 
стьожаки ціп’яки
Котячий сисун Стьожак Ціп’як Аскарида Ланцетоподібний широкий бичачий Волосоголовець сисун Ціп’як Гострик Печінковий сисун свинячий Анкілостома Легеневий сисун Ціп’як Некатор Кров’яні сисуни карликовий Трихінела Ехінокок Ришта Альвеокок Вугриця кишкова Філярії
Тип Плоскі черви (Plathelminthes). Загальна характеристика типу. Тіло плоских червів сплющене в дорсо-вентральному напрямі. Форма тіла –– овальна, листкоподібна, видовжена або стрічковидна. Відомо близько 7300 видів. Для тварин цього типу характерні такі риси: 1) тришаровість –– у червів під час їх зародкового розвитку між екто- і ентодермою закладається третій (середній) шар клітин (третій зародковий листок) –– мезодерма, з якого розвивається ряд важливих органів і тканин (статеві органи, м’язи та ін.); 2) стінка тіла червів являє собою так званий шкірно-м’язовий мішок; 3) відсутність порожнини тіла; 4) двобічна симетрія тіла; 5) форма тіла сплюснута в спинно-черевному напрямі. Вказані ознаки –– наслідок ароморфозів. Плоскі черви –– первиннороті тварини; 6) наявність розвинених систем органів: м’язова, травна, видільна, нервова і статева. Із цього типу розглянемо два класи: Сисуни (Trematodes) і Стьожкові черви (Cestoidea). Клас Сисуни (Trematodes). Відомо біля 3 тис. видів сисунів. Всі сисуни –– паразитичні організми. По своїй будові вони подібні з війчастими червами, а відмінності пов’язані в основному з паразитичним способом життя. Для сисунів характерні складні життєві цикли. Статева система –– гермафродитна. Покриви тіла. Стінка тіла представлена шкірно-м’язовим мішком, який складається з тегумента (зовнішнього покриву), що зрісся з лежачими під ними м’язами. Тегумент утворений із шару клітин, які злились між собою, так що утворилась загальна протоплазма (синцитій). Зовнішня частина тегументу складається із без’ядерної цитоплазми, яка має велику кількість мітохондрій, глибока внутрішня частина тегументу –– ядра. Під тегументом знаходиться базальна мембрана, за нею розміщені гладенькі м’язи: кільцеві, поздовжні, діагональні і м’язові волокна. Всередині шкірно-м’язового мішка розміщені внутрішні органи, простір між ними заповнений нещільною сполучною тканиною –– паренхімою. У зв’язку з сильним розвитком паренхіми у плоских червів немає порожнини тіла і вони називаються безпорожнинними, або паренхіматозними. Травна система. Кишечник починається ротовим отвором, що веде в м’язову глотку, стравохід, який переходить в середню кишку, далі закінчується сліпо. Нервова система. Розміщена у вигляді навкологлоткового кільця і трьох пар нервових стовбурів, що відходять від нього, із них найкраще розвинуті бічні. Видільна система представлена протонефридіями, що являють собою систему найтонших канальців, які багаторазово розгалуджуються і пронизують паренхіму. Кінцеві розгалужені канальці замикаються термінальними клітинами, через які продукти життєдіяльності надходять у канальці. Всередені цих клітин знаходиться пучок війок, які безперервно коливаються (так зване “миготливе полум’я”), завдяки чому продукти виділення проганяються по канальцях у загальний вивідний канал. Цей канал закінчується зовнішнім отвором –– видільною порою. Статева система. Майже всі сисуни гермафродити. Чоловіча статева система складається з сім’яників, сім’япроводів, які зливаються в сім’явиприскувальний канал, і копуляційного органа (цируса). Жіноча статева система складається з яєчників, від яєчника відходить яйцепровід, що впадає в невеликий міхурець –– оотип, куди відкриваються також жовткові протоки, вони йдуть від жовточників. Крім того, з оотипом пов’язане так зване тільце Меліса. Від оотипу відходить трубчаста звивиста матка і її кінцевий відділ, що відіграє роль піхви, відкривається назовні статевим отвором, який розміщений поряд з чоловічим. Сперма вводиться через жіночий статевий орган у піхву і по звивинах матки проходить в оотип. Сюди ж поступають по яйцеводу яйцеклітини, а по жовткових протоках –– жовткові клітини. В оотипі яйцеклітини запліднюються, покриваються жовтковими клітинами, поступають у матку, а з неї виводяться назовні через жіночий статевий орган. Просуванню яєць у матці сприяє рідкий секрет, який виділяється тільцем Меліса в оотип. Зайві жовткові клітини виділяються з оотипу по особливому каналу (Лаур’єрів канал), який відходить від оотипу і відкривається назовні на спинній стороні. У багатьох трематод є ще сім’яприймач –– невеликий міхурець, він сполучається з оотипом і виступає резервуаром для сперми. Запліднення перехресне. Рідко буває самозапліднення. Для сисунів характерна спеціалізація і спрощення у будові деяких органів, що зумовлене паразитичним способом життя. Спеціалізація проявляється в наявності присосок, шипів, гачків, утворень на поверхні тіла, в сильному розвитку статевих органів, проходження складних циклів розвитку і інтенсивному розмноженні на різних стадіях життєвого розвитку. Спрощення організації (морфологічна дегенерація) виражається у відсутності у статевозрілих форм органів чуття. Складні життєві цикли розвитку сисунів пов’язані з проходженням різних стадій розвитку. На цих стадіях здійснюється статеве розмноження як із заплідненням, так і без нього, тобто партоногенетично, що забезпечує велику кількість нащадків, необхідних для підтримання існування виду. Паразитують сисуни в печінці, підшлунковій залозі, кишковику, у легенях, кров’яному руслі. Розвиваються зі зміною господарів; проміжними господарями є водні та сухопутні молюски, крім них можуть бути ще додаткові господарі –– комахи, краби, раки, риби. Статевозріла форма –– марита –– паразитує в організмі остаточного хазяїна, яким може бути людина, або ссавці чи птахи. Сисуни виникли від війчастих червів, які перейшли до паразитичного способу життя. У людини і домашніх тварин паразитує кілька видів сисунів. Захворювання, викликані ними, носять назву трематодозів. Печінковий сисун (Fasciola hepatica) –– збудник фасціольозу. Паразитує у жовчних протоках печінки, жовчному міхурі, підшлунковій залозі та інших органах. Морфологічні особливості. Марита Fasciola hepatica має розміри 4-5 см. завдовжки, листкоподібної форми, черевна присоска розміщена недалеко від ротової. Кишкові стволи дуже розгалуджені. Яєчники і сім’яники також галузяться. Петлі матки розміщені позаду черевної присоски. Численні жовткові фолікули лежать по бокам тіла. Яйця жовто-коричневі, овальні, на одному з полюсів є кришечка; розміри 135х80 мкм. Життєвий цикл. Сисун розвивається із зміною господарів. Основним господарем є велика і дрібна рогата худоба, коні, свині, кролики і ін. Рідко фасціола зустрічається у людини. Проміжний господар –– ставковик малий. Марити Fasciola hepatica характеризуються великою плодючістю. Підраховано, що протягом тижня одна особина продукує близько мільйону яєць. Вони накопичуються у великій кількості в жовчному міхурі хазяїна і виводяться назовні через жовчні протоки і кишковик. Подальший розвиток яєць відбувається лише за умовою надходження яєць у водне середовище. У воді з яйця виходить личинка –– мірацидій. Мірацидій вкритий війками, має протонефридії, нервовий ганглій, вічко і особливі зародкові клітини. Передній кінець тіла має апікальну залозу, що виробляє ферменти, які здатні розчиняти живу тканину при проникненні в проміжного господаря. Активно плаває, живиться за рахунок поживних речовин яйця. Мірацидій активно проникає в тіло проміжного господаря, в печінку. Далі паразит перетворюється в наступну личинкову стадію –– спороцисту. Спороцисти мішкоподібні, нерухомі, не мають видільної та нервової систем. В спороцисті з зародкових клітин партеногенетично, тобто без запліднення, розвиваються нові личинки –– редії. Редії мають рот, глотку, кишку, що сліпо закінчується, зародкові клітини, з яких у тілі редії так само розвивається ще і наступна личинкова стадія –– церкарії. Церкарії мають хвіст, ротову і черевну присоски, двогалузисту кишку і недорозвинені статеві органи. Вийшовши з редій, церкарій залишає тіло молюска, деякий час плаває у воді, а потім осідає на підводних рослинах, втрачає хвіст і інцистується. Інцистовані личинки сисунів називаються адолескаріями. Адолескарії можуть проковтуватись із водою, травою заливних лук і ін. основним господарем. В його шлунку циста руйнується, звільнені з неї личинки заглиблюються в слизову оболонку кишковика, проникають у кровоносні судини, заносяться у печінку і тут перетворюються в статевозрілу форму сисуна. Адолескарія є інвазійною стадією для основного господаря. Патологічна дія фасціоли на людину виражається в запаленні жовчних протоків і тканини печінки, склеротизації стінок жовчних проток, розвитку застійної жовтяниці, недокрів’я, розладах травлення. Діагностика фасциольозу основується на виявленні яєць сисуна у випорожненнях при копрологічному дослідженні і дуоденальному вмісті. Для достовірної діагностики фасциольозу у людини такі аналізи повинні бути повторені декілька разів. Необхідність цього обумовлена можливістю випадкового проковтування яєць сисуна при вживанні в їжу печінки заражених тварин. Ці яйця називають “транзитними”, вони проходять через кишковик людини у незмінному вигляді і можуть стати приводом для встановлення невірного діагнозу. Особиста профілактика: дотримання правил особистої гігієни, кип’ятити воду, ретельно мити овочі та фрукти; громадська профілактика: дегельмінтизація рогатої худоби перед вигоном на пасовища, що запобігає масовому розсіюванню фасціоли і занесенню їх на заливні луки та водойми, знищення молюсків у місцях їх масового розповсюдження, охорона місць водопою худоби від забруднення фекаліями, санітарно-просвітня робота. Сисун котячий або сибірський (Opisthorhis felineus) –– збудник опісторхозу. Це захворювання вперше виявлено у людини в 1891 р. К.Н. Виноградовим у Сибіру. Котячий сисун –– паразит жовчних протоків печінки, жовчного міхура, підшлункової залози людини, кота, собаки, свині та деяких інших тварин. Географічне поширення. Вогнища опісторхозу є у Західному Сибіру, в районах рік Іртиша та Обі, де захворюваність населення складає 90-100%. На Україні вогнищем опісторхозу є басейни Дніпра, Південного Бугу і Сіверського Дінця. Морфологічні особливості. Котячий сисун –– невеличкий черв’як, довжиною 4-13 мм. В середній частині тіла знаходиться розгалуджена матка, за нею іде невеликий округлий яєчник. В задній частині тіла розміщені два розеткоподібних сім’яники. Кінцевий відділ видільного каналу –– S-подібний. Яйця котячого сисуна розміром 28-30х10-15 мкм., жовтуваті, овальної форми, на передньому кінці мають кришечку. Життєвий цикл. Основним господарем котячого сисуна можуть бути: людина, домашні і дикі тварини, що живляться рибою. Яйця з мірацидіями повинні потрапити у воду. Тут вони проковтуються молюском Bithynia leachi –– першим проміжним господарем, в кишковику якого з яйця звільняється мірацидій, який проникає в печінку і перетворюється на спороцисту. У спороцисті шляхом партеногенезу розвиваються покоління редій, а з них –– покоління церкарій. Церкарії залишають тіло молюска, проникають у другого проміжного господаря –– рибу (в’язь, плітка, лящ, краснопірка, лин, короп та ін.) в підшкірну клітковину та м’язи, перетворюючись у метацеркарії. Навколо паразита є дві оболонки: гіалінова, яка утворюється паразитом, та сполучнотканинна –– утворена господарем. Ця стадія розвитку сисуна носить назву метацеркарій. Метацеркарії стають інвазійними через 6 тижнів. Зараження основного господаря відбувається при поїданні слабо провареної або просмаженої, а також в’яленої і малосольної риби. В травному каналі людини метацеркарій звільняється від оболонок: сполучно-тканинна оболонка переварюється пепсином в шлунку, а гіалінова –– в дванадцятипалій кишці. Далі паразит проникає в жовчний міхур і печінку, протягом 3-4 тижнів досягає статевої зрілості і починає виділяти яйця. Тривалість їх життя складає декілька років. Таким чином, для першого проміжного господаря інвазійною стадією є яйце з мірацидієм, для другого –– церкарій, для основного господаря –– метацеркарій. Опісторхоз –– небезпечне хронічне захворювання з природним вогнищем і періодичними загостреннями. При великій кількості паразитів воно може закінчитись летально. Відомі випадки, коли в печінці людини було виявлено 25000 і більше цих сисунів. Скупчення паразитів викликають застій жовчі і призводять до розвитку цирозу печінки. Діагноз ставиться при знаходженні яєць у калі і дуоденальному вмісті. Профілактика. Не вживати в їжу сирої в’яленої риби, а також слабо проварених або мало просмажених чи малосольних рибних продуктів. Особиста профілактика. Дослідження показують, що гаряче коптіння повністю знищує метацеркарій, при засолюванні вони гинуть через 3, 5 доби, до заморожування метацеркарії досить стійкі. Витримування дрібної риби при температурі до -12º С знищує метацеркаріїв тільки через 4-5 діб, а у рибі великих розмірів метацеркарії залишаються живими протягом 2-3 тижнів. Громадська профілактика: охорона водойм від забруднення випорожненнями, попередження можливості зараження домашніх котів і собак, які можуть споживати сиру рибу, забезпечення термічної обробки харчових продуктів, санітарно-просвітня робота серед населення. Сисун ланцетоподібний (Dicrocoelium lanceatum) –– збудник дикроцеліозу. Паразитує в печінці великої та дрібної рогатої худоби і деяких інших тварин: дуже рідко зустрічається у людини. Розповсюджений повсюдно. Морфологічні особливості. Довжина ланцетоподібного сисуна біля 10 мм., форма тіла ланцетоподібна. Від печінкового сисуна він відрізняється будовою кишковика і статевих органів. Кишковик не розгалуджується, два стовбури тягнуться з боків тіла до заднього кінця, де закінчуються сліпо. Два округлі сім’яники розміщені позаду черевної присоски. Жіноча статева система складається із маленького округлого яєчника, парних жовточників та сильно розвиненої матки, що займає задню частину тіла. Життєвий цикл. Розвиток не пов’язаний із водним середовищем і відбувається із зміною двох проміжних господарів. Основним господарем є травоїдні ссавці. Перший проміжний господар –– наземні молюски (Zebrina, Helicela), другий –– мурашки. Яйця, які вийшли з випорожненнями основного господаря, повинні бути проковтнутими проміжним господарем. В травній системі молюска мірацидій звільнюється з яйцевих оболонок, проникає в печінку і перетворюється в спороцисту першого порядку, в якій розвиваються спороцисти другого порядку. В останніх розвиваються церкарії, які виходять із спороцист, мігрують у легені молюска, утворюючи при цьому збірні цисти. Останні виділяються назовні на рослини, ці збірні цисти поїдаються іншими проміжними господарями –– мурашками, в тілі яких церкарії перетворюються у метацеркарії. Метацеркаріями заражається основний господар. Зараження людини відбувається при випадковому занесенні до роту з травою мурашок. Заражені мурашки при зниженні температури повітря рухаються на верхівку рослин і здатні впадати в своєрідне заціпеніння, що сприяє поїданню їх основним господарем. Характер захворювання подібний до фасціольозу, опісторхозу. Діагноз встановлюється при виявленні яєць у фекаліях, або в дуоденальному вмісті. Профілактика. Особиста –– уникати випадкового занесення, заковтування мурашок, дегельмінтизація худоби. 6. МАТЕРІАЛЬНЕ І МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 1. методичні вказівки; навчальні таблиці; мікроскопи, препарувальні лупи; постійні та вологі препарати печінкового, котячого та
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 31 ТЕМА Тип Plathelminthes. Клас Trematodes. Клонорх китайський (Clonorhis sinensis), сисун легеневий (Paragonimus ringeri), шистосоми (Schistosoma haematobium) –– збудник урогенітального шистосомозу, (Schistosoma mansoni) –– збудник кишкового шистосомозу, (Schistosoma japonicum) –– збудник японського шистосомозу. Морфологія, цикл розвитку, шляхи зараження, патогенний вплив, лабораторна діагностика та профілактика.
|
Надтип Нижчі черви
