МЕТА ЗАНЯТТЯ. Знати загальну характеристику класу Стьожкових червів, латинські назви стьожака широкого, ехінококу і альвеококу і назвати захворювання

Знати загальну характеристику класу Стьожкових червів, латинські назви стьожака широкого, ехінококу і альвеококу і назвати захворювання, які ними викликаються.

Знати життєві цикли стьожака широкого, ехінококу і альвеококу, шляхи і фактори зараження, локалізацію личинкових стадій у остаточних і проміжних господарів. Характеризувати патогенне значення, діагностику, географічне розповсюдження і профілактику, захворювань-цестодозів. Вміти використовувати мікроскопічні прилади для вивчення паразитів, їх проглотид та яєць. Вміти за морфологічними ознаками проводити диференціальну діагностику яєць цестод.

5. ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ

Викладач перевіряє вихідний рівень знань студентів з наступних теоретичних питань:

1. Повторення характеристики типу Плоскі черви (Plathelminthes).

2. Повторення характеристики класу Стьожкові черви (Cestoidea).

3. Морфологія і внутрішня будова цестод –– паразитів людини –– стьожака широкого, ехінококу, альвеококу.

4. Латинські назви, шляхи зараження, локалізація в організмі людини, патогенна дія на організм господаря.

5. Діагностика і профілактика дифілоботріозу, ехінококозу і альвеококозу.

Лентець широкий (Diphyllobothrium latum) –– збудник дифілоботріозу. Паразитує в тонких кишках людини. Поширений по всій земній кулі. Осередки захворювання поширені в Карелії, Прибалтиці, на Волзі, Дністрі та інших річках. На Україні –– в Одеській, Херсонській, Черкаській та інших областях.

Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum) –– збудник дифілоботріозу.

Морфологічні особливості. Збудниками дифілоботріозу є різні види стьожаків. У людини зареєстровано біля 10 видів стьожаків. З них найбільш розповсюджений і вивчений стьожак широкий –– великий стьожковий черв 8-10 м, а іноді до 20 м довжиною. Голівка-сколекс у стьожака витягнута, сплющена, по боках має глибокі щілини –– ботрії. З їх допомогою стьожак прикріплюється до стінок тонкого кишковика людини, в якому він розвивається і живе в дорослому стані. В задній частині голівки формуються членики-проглотиди, які утворюють тіло. По мірі росту вони відходять до протилежного кінця тіла. Проглотиди в ширину більші, ніж у довжину. У дорослого черва нараховується декілька тисяч члеників. В кожному зрілому членику заключені чоловічі і жіночі органи розмноження. Гермафродитні членики мають в центрі матку з отвором, жовтівники розташовуються з двох боків членика, а яєчник парний. Сім’яники розкидані по всьому членику, від них відходять сім’явиносні протоки.

Дозрілий членик має матку посередині проглотиди у вигляді розетки з отвором в центрі. Всі інші статеві органи атрофовані.

Яйця щодобово у великій кількості через вивідні отвори в члениках надходять в просвіт кишковика господаря і з фекаліями виділяються у зовнішнє середовище. Яйця овальні, жовтого кольору, на одному з полюсів є кришечка.

Паразитує черв в тонкому кишковику людини, а також собаки, кота, тюленя, лисиці та інших ссавців, які є основними господарями лентеця широкого.

Життєвий цикл. Яйця, що виходять з фекаліями остаточного господаря, повинні потрапити у воду. Тут, у яйці завершується розвиток зародка і перетворення його в личинку корацидій. Ця личинка являє собою онкосферу, що має три пари кутикулярних гачків і покрита війками. Корацидій звільняється із яйця і деякий час плаває у воді. Для подальшого розвитку корацидій повинен бути проковтнутий маленьким прісноводним рачком –– циклопом –– першим проміжним господарем лентеця широкого. В кишковику господаря корацидій втрачає війки, проникає в порожнину його тіла і перетворюється в личинку процеркоїд (0, 5 мм). Циклопів поїдають хижі риби, які є другими проміжними господарями лентеця широкого (йорш, щука, судак, форель та ін.). Процеркоїд має видовжену форму тіла і 6 гачків на задньому боці тіла. В кишковику риби циклопи перетравлюються, а звільнені з них процеркоїди проникають через стінку кишковика риби в її м’язи, внутрішні органи, ікру, яєчники і протягом 3-4 тижнів перетворюються в черевоподібну, (близько 6 мм)., личинку плероцеркоїд –– він має ботрії, але тіло не почленоване. Якщо заражену плероцеркоїдом рибу з’їсть інша риба, плероцеркоїди залишаються живими і переходять в її органи (м’язи, статеві залози). Таким чином, хижі риби є резервуарними господарями: в їх організмі може концентруватись велика кількість плероцеркоїдів.

При поїданні заражених риб в кишці людини або рибоїдних ссавців розвивається статевозрілий стьожак.

Отже, в циклі розвитку лентеця широкого:

І-й проміжний господар: циклоп;

ІІ-й проміжний господар: щука, налим, окунь;

Остаточний господар: людина, собака, коти, свині та дикі тварини, які живляться рибою.

Людина заражається при вживанні в їжу свіжої чи не досить провареної, чи просмаженої їжі, а також свіжопросоленої риб’ячої ікри, інвазованої плероцеркоїдами.

Паразитування лентеця широкого може призводити до розвитку в людини тяжкого захворювання дифілоботріозу проявляється у вигляді особливої форми злоякісного недокрів’я, спричинює закупорку кишковика, загальну інтоксикацію організму. При відсутності лікування може закінчитись смертю.

Лабораторна діагностика –– мікроскопія калу на виявлення яєць.

Профілактика –– не вживати в їжу термічно не оброблених хижих річкових риб (щук, окунів, йоршів). В зв’язку з тим, що захворювання має вогнищеве розповсюдження (басейни річок, озер) необхідно проводити періодичні обстеження рибалок, працівників річкового транспорту, санітарний благоустрій кораблів, населених пунктів, боротьба з забрудненням водойм фекаліями, боротьба з бездомними котами і собаками, які можуть розповсюджувати яйця.

Ехінокок (Echinococcus granulosus) –– збудник ехінококозу.

Довжина статевозрілого ехінококу 5-8 мм. Сколекс має 4 присоски і 36-40 гачків (два віночка). Стробіла складається з 3-4 члеників. Останній членик найбільший і містить до 800 яєць.

Паразитують статевозрілі форми в кишковику собаки, вовка, шакала, які є основними господарями ехінокока. В личинковій стадії знаходиться в різних внутрішніх органах (печінці, легенях, головному мозку, кістках), проміжних господарів, якими можуть бути людина, велика рогата худоба, кролі, коні, свині та ін.

Життєвий цикл. Ехінокок паразитує в кишковику собак, рідше –– вовків, лисиць, шакалів. Членики ехінококів виділяються з випорожненнями тварин або активно виповзають з кишковика, це призводить до забруднення онкосферами ехінококів шерсті тварин, води, ґрунту, приміщень і предметів з якими контактували.

Онкосфери добре зберігаються у зовнішньому середовищі. З водою, їжею вони попадають в кишковик сільськогосподарських тварин, іноді людини там із онкосфер виходять личинки, які ростуть, перетворюються в ехінококові пухирі, розмір яких може сягати 10-20 см. в діаметрі.

Пухир (личинкова стадія ехінокока)заповнений прозорою безкольоровою рідиною, великою кількістю сколексів. При поїданні заражених органів м’ясоїдними тваринами (вовк, лисиця, ведмідь, собака, кіт), в їх кишковику з сколексів розвиваються статевозрілі форми ехінокока. Личинки гинуть лише тоді, коли вмирає живитель.

Людина заражається при проковтуванні онкосфер з водою, овочами або при занесенні їх в рот брудними руками.

Отже, проміжні господарі заражаються при проковтуванні онкосфер ціп’яка, розсіюваних з випорожненнями собак або прилиплих до їх шерсті, окрім того, статевозрілі членики можуть рухатись, забруднювати пасовища.

Основні господарі (собаки та ін.) заражаються при поїданні внутрішніх органів тварин, уражених фінами ехінокока. Поширений у всьому світі, але не рівномірно, зустрічається у всіх областях України. Відомі випадки, коли фіна у людини досягала розмірів голови дитини, а у тварин –– 64 кг.

В біологічному циклі розвитку ехінокока людина –– сліпа гілка. З ним не пов’язане підтримання існування виду, так як групи людей не є здобиччю для основних господарів.

Таким чином, інвазійною стадією для проміжного господаря є яйця гельмінтів з онкосферами, для основного господаря –– фіна (пухирі ехінокока). Симптоми хвороби різноманітні і залежать від локалізації пухиря. Значну небезпеку становлять прориви пухирів в черевну або плевральну порожнину, в шлунок, кишку і жовчний міхур, які нерідко призводять до смерті. Лікування –– тільки оперативне.

Лабораторна діагностика: складна і не специфічна. Діагноз базується на еозинофілії та реакції латекс­-аглютинації. Пункція міхура з наступною мікроскопією центрифугату дає можливість побачити уламки сколексів, гачків, оболонок міхура.

Профілактика: при контакті з собаками дотримуватись правил особистої гігієни. Не торкатись руками собак під час вживання їжі. Дегельмінтизація собак, ветеринарні огляди органів тварин на бійнях, негайне спалювання заражених органів, щоб їх не поїдали гризуни і м’ясоїдні тварини, санітарно-просвітня робота серед населення, боротьба з бездомними собаками.

Альвеокок (Alveococcus multilocularis) –– збудник альвеококозу, зустрічається рідше, ніж ехінококоз. Осередки захворювання зустрічаються в північних районах Європи та Азії, в Західному Сибіру, Східному Казахстані, Північній Африці, Турції, Іспанії, Австалії. Вогнищево на півдні Німеччини, Франції, Швейцарії. В Україні лише завезені випадки.

Морфологічні особливості. Альвеокок подібний до ехінококу. Відрізняється округлою формою матки (у ехінокока –– з бічними відгалудженнями), на сколексі один віночок гачків, довжина 3-4 мм.

Основним господарем альвеокока є лисиці, собаки, коти; проміжними –– полівки, миші, деякі інші гризуни й людина. Альвеококоз –– природно-вогнищеве захворювання. Існування його пов’язане з циркуляцією паразита серед диких тварин.

Альвеокок паразитує в печінці, легенях, іноді в інших органах. Личинкова стадія альвеокока являє собою багатокамерний пухир.

Цикл розвитку: при проковтуванні яєць, що виділяються з екскрементами диких м’ясоїдних тварин, в шлунку гризунів, звільнений з оболонки зародок (онкосфера) з кров’ю заноситься в печінку. Там розвивається фіна –– багатокамерний міхур. Він не має рідини, повністю заповнений дрібними міхурцями неправильної форми, які щільно прилягають один до одного. У середині міхурів (альвеол) у слизі розташовуються сколекси. Зовнішня капсула відсутня, що зумовлює ріст за типом злоякісного метастазування. Міхур проліферує, вростає в тканину печінки до повного руйнування органів. Людина стає проміжним господарем альвеокока. Печінкова локалізація первинна, а метастазуюча в легенях або в мозку. Людина –– біологічний тупик альвеокока.

Лабораторна діагностика: імунологічні та серологічні реакції. Лікування –– тільки хірургічне, але часто діагноз ставиться пізно і лікування не проводиться.

Профілактика: Дотримання правил особистої гігієни. Захворювання вогнищеве. Мисливці мають тісний контакт з дикими тваринами, тому при зніманні шкірок хутрових тварин слід одягати фартухи, спецодяг.

6. МАТЕРІАЛЬНЕ ТА МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

навчальні таблиці; мікроскопи; препарувальні лупи; постійні та вологі препарати паразитів.

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 34

ТЕМА

Тип Nemathelminthes. Клас Nematoda. Геогельмінти. Біогельмінти. Збудники нематодозів: аскарида людська (Ascaris lumbricoides), волосоголовець людський (Trichocephalus trichiurus), анкілостома (Ancylostoma duodenale), некатор (Necator americanus). Морфологія, цикл розвитку, шляхи зараження, патогенний вплив, лабораторна діагностика та профілактика.