Головний переносник чуми

Життєвий цикл. Яйця відкладаються на хазяїнові або у сухому смітті. Розвиток відбувається з повним метаморфозом. Личинка червоподібної форми, без ніг. Живиться випорожненнями дорослих блох і гниючими органічними речовинами. У блохи людської при оптимальній температурі мінімальний період розвитку становить 19 днів.

У поширенні чуми та інших хвороб має значення те, що блохи — неспецифічні паразити (36 видів блох - паразитів птахів і ссавців можуть нападати на людину і живитися його кров’ю). При загибелі хазяїна блохи можуть переходити на тварин інших видів. Зокрема, на хижака нерідко переходять блохи, які живуть на його жертві.

Чума - важка епідемічна хвороба, передається блохами, або від людини до людини. Хвороба починається різким стрибком температури, загальною слабкістю, характерні ознаки хвороби з'являються на другу добу.

Найбільш поширена бубонна чума (бубон - пухлина у лімфатичних судинах, в яких відбувається інтенсивне розмноження мікробів).

Дуже небезпечна легенева форма чуми, при якої розвивається запалення легень з крововиливами і некрозом легеневої тканини(при відсутності лікування 100% смертність).

Шкіряна форма чуми - " чорна смерть" характеризується появою гнойничків, некрозом шкіри і багаточисельними крововиливами, внаслідок чого шкіра вкривається великими темно-синіми плямами. Крім того при чумі порушуються функції ЦНС (порушення мови, брід та ін.) і ССС. Хвороба протікає швидко, хвори й може загинути на 3-4, іноді на першу добу. Закінчується хвороба на 7-8 добу.

Існують вогнища чуми: антропургічні і природні. У першому випадку джерелом інфекцій є домові криси (Rattus norvegicus, Rattus rattus). Вогнища чуми можуть виникати в будь-якій частині земної кулі, а в тропічних регіонах - постійно.

Ряд Двокрилі (Diptera) характеризується наявністю тільки однієї (передньої) пари крил з добре розвиненою системою жилок. Задня пара видозмінена у невеликі придатки — дзижчальця, які виконують функцію рівноваги. Медичне значення мають представники декількох родин: комарів, москітів, мух.

Родина Комарі справжні (Culiciae). У Євразії поширені три роди кровосисних комарів: Anopheles, Аёdes і Culex. Anopheles передають людині збудників малярії. Деякі види Aёdes передають збудників туляремії, японського енцефаліту, лімфоцитарного хоріоменінгіту, жовтої пропасниці, пропасниці денге і сибірки. Деякі види Culex передають вірус японського енцефаліту. У виявленні переносника вірусу японського енцефаліту велику роль відіграли дослідження П. П. Петрищевої та інших російських учених.

В Євразії налічується близько 10 видів комарів роду Anopheles. Найпоширеніший з них — комар звичайний малярійний (А. maculipennis). Його ареал охоплює практично всю територію Євразії, за винятком Далекого Сходу. Він основний переносник збудника малярії. У Середній Азії і Закавказзі перенесення збудника малярії забезпечує комар малярійний прикрашений (А. superpictus).

Біологія комарів Anopheles найбільш повно була вивчена

В.М. Беклемішевим і його учнями, їхні роботи сприяли ліквідації малярії у нашій країні і визначали напрямок дослідження різних видів кровосисних членистоногих.

Знання морфології, циклів розвитку та екології комарів (як і інших переносників трансмісивних хвороб), необхідні для проведення профілактичних заходів.

Морфофізіологічні особливості. Відмінності малярійного і немалярійного комарів.

1.Яйця комарів Anopheles відрізняються від яєць Culex і Aёdes за формою і способом відкладання. Anopheles відкладають яйця розкидано, поодинці на поверхні води. Кожне з них облямоване увігнутим пояском і має плавальну камеру. Яйця Culex не мають пояска і камер, відкладаються на поверхню води купками у вигляді човника. Яйця Aёdes відкладаються на сиру землю біля пересихаючих водойм і рідше на поверхню води як купками, так і розкидано.

2. Личинки Culex і Aёdes мають дихальний сифон у вигляді трубки на передостанньому членику. Личинки комарів Culex і Aёdes у воді розташовуються під кутом, прикріплюючись сифоном до її поверхні. У личинок Anopheles немає дихального сифона, вони мають тільки одну пару дихальних отворів на передостанньому членику і розташовуються на воді горизонтально.

3. Лялечка Anopheles відрізняється від лялечок інших комарів будовою дихальних трубочок (сифональні ріжки). У Anopheles дихальні трубки конічної форми, у Culex - циліндричної.

4. На імагінальній стадії е відмінності у будові придатків голови, кольорі крил і посадці. У комарів жилки крил вкриті лусками, які можуть утворювати малюнок із плям. А. maculipennis у середній частині крила має 4 темні плями, у А. superpictus - на передньому краї крила 4-5 світлих плям. У комарів Culex такі плями відсутні.

5. При посадці комарі Anopheles тримають черевце піднятим і знаходяться під кутом до поверхні. В інших комарів тіло при посадці зігнуте, черевце нахилене до поверхні або паралельне до нього.

Життєвий цикл і біологічні особливості. Яйця, личинки і лялечки розвиваються у воді. Молодий окрилений комар-анофелес спочатку знаходиться поблизу водойми у прибережній рослинності, живляться (самки і самці) тільки соками рослин. Через кілька днів при настанні сутінків самці утворюють рої. Самка влітає у рій і залишає його з одним із самців для парування. Після запліднення самка шукає здобич і ссе кров тварин чи людини, яка необхідна для розвитку яєць.

Живлення забезпечує колючо-сисний ротовий апарат. У самця сисні ротові органи пристосовані тільки для живлення рослинними соками. Самки Anopheles живляться переважно у приміщеннях, тому від водойм летять до населених пунктів. Зона поширення комарів навколо водойм досягає приблизно 3 км. Нассавшись крові, самка відлітає у якийсь притулок і лишається у ньому у спокої протягом кількох днів, поки завершиться перетравлювання крові і дозрівання запліднених яєць. Потім самка летить до водойми і відкладає яйця. Такий цикл життя називають гонотрофічним циклом (гр. gonos — сім'я, статева клітина, trophe – живлення; пристосований до живлення (гематофагії) - від початку живлення кров'ю до відкладання яєць:).

Після відкладення яєць самка знову шукає здобич, живиться кров'ю, гонотрофічних циклів протягом літа може бути 2—3—6. Тривалість життя самки у літній період близько 1 місяця. Самці після спаровування гинуть; тривалість їх життя дорівнює кільком дням. Для відкладання яєць Anopheles використовують водойми із стоячою або повільнопроточною водою. Кількість яєць в одній кладці коливається від 60...350.

Личинки Anopheles живуть виключно у чистих або майже чистих водоймах. Водойми із значною кількістю органічних речовин і завислих частинок, як і затінені, для них непридатні.

Тривалість розвитку личинки залежить від температури води. Розвиток починається при температурі не нижче +10°С. Оптимальна температура +25°С. Мінімальний період розвитку личинки 15 днів. Живляться личинки бактеріями і рослинними рештками, для чого фільтрують воду і заковтують всі частинки, які можуть пройти у ротовий отвір. Ця біологічна особливість комарів використовується для знищення їх шляхом розпилення на поверхні водойми порошкоподібних отруйних речовин.

Личинки перетворюються на лялечок. Лялечки - в імаго.

Кількість поколінь комарів Anopheles залежить від тривалості літа І може бути від 2 (Карелія) до 5—7 (Закавказзя, Середня Азія). В осінніх самок виробляється жирове тіло, за рахунок якого підтримується існування імаго під час зимівлі.

Найпоширеніший у нашій країні А. maculipennis вважався одним видом. На сьогодні відомо, що він включає 6 видів-двійників, які відрізняються рядом біологічних особливостей.

У всіх видів-двійників А. maculipennis зимують запліднені самки. Місцями зимування для одних видів-двійників, які впадають у діапаузу, служать підвали, погреби, для інших — хліви, де вони живляться кров'ю тварин усю зиму. Самці гинуть восени.

Комарі роду Aёdes за біологічними особливостями відрізняються від Anopheles. Місцями виплоду більшості видів Aёdes є тимчасові водойми: калюжі, канави, заболочені місця. Личинки деяких видів можуть розвиватися у невеликих посудинах (у відрах, діжках, консервних банках тощо). Гниючі органічні речовини їм не шкодять.

Характерною рисою комарів Аёdes є неодночасне вилуплення личинок з яєць однієї кладки, воно розтягується на тижні і навіть місяці. Це пристосування до життя у періодично пересихаючих водоймах, що забезпечує існування виду. Для одних видів Aёdes, яких називають моноциклічними, властивий розвиток за літо однієї генерації, для інших — поліциклічних — кілька генерацій. Личинки моноциклічних видів звичайно розвиваються у тимчасово пересихаючих водоймах, тому в них більш чітко виражена затримка розвитку яєць у літній час. У поліциклічних видів на заміну слабо вираженої літньої затримки розвитку яєць як пристосування до існування у суворих зимових умовах у процесі еволюції виникла осінньо-зимова затримка розвитку яєць.

Дорослі комарі Aёdes найбільш активні увечері, але можуть нападати на здобич і вдень, особливо у хмарну погоду. Вдень вони ховаються у траві, кущах, ямах звичайно поблизу водойм.

Заходи боротьби. Система боротьби з комарами зводиться до захисту людини від нападу їх; знищення окрилених особин, личинок; оздоровлення місцевості — ліквідація водойм, які можуть бути місцем виплоду.

Найефективнішими єзаходи щодо оздоровлення території. До них відносять гідротехнічні та меліоративні роботи по висушенню боліт, поглибленню водойм, випрямленню річок, роботи по періодичному очищенню водойм від водної рослинності або ліквідації дрібних водойм, які не мають господарського значення.

Для знищення личинок комарів у водоймах можуть використовуватися мінеральні олії, які розбризкуються по поверхні. Олії, зменшуючи поверхневий натяг, перешкоджають утримуванню личинок на поверхні води. Крім того, вони закупорюють трахеї личинок комарів, і вони, позбавившись можливості дихати, гинуть. Використовуються і порошкоподібні отрути. У субтропіках застосовують біологічні методи, використовуючи для цього рибку гамбузію, яка живиться виключно личинками комарів. Але гамбузія може жити тільки у водоймах, в яких температура не падає нижче +5°С.

Знищення окрилених комарів звичайно проводять у приміщеннях, де вони днюють. У нашій країні у період ліквідації малярії (кінець сорокових — початок п'ятдесятих років) чисельність малярійних комарів була значно знижена у результаті бар'єрної обробки приміщень препаратом ДДТ. Метод ґрунтується на тому, що майже усі комарі А. maculipennis переміщуються від водойм до населених пунктів. Досягши його, вони розсіюються у найближчих до водойми приміщеннях (хлів, жилі будинки та інші будівлі). Суцільною обробкою цих приміщень інсектицидами було знищено значну кількість комарів. Для хімічної боротьби з комарами використовують фосфорорганічні сполуки.

Біологічні методи боротьби. У боротьбі з комарами А. maculipennis добрий ефект дає обсаджування берегів водойм деревами з великою і розлогою кроною.

Ефективне використання природних ворогів (наприклад, приваблювання кажанів), збудників грибних, бактеріальних і вірусних хвороб комарів;

Застосовують генетичні методи, наприклад, вирощування і випускання у природу стерильних самців.

З метою індивідуального захисту від кровососів застосовують репеленти, які наносять на відкриті частини тіла, захисні сітки, спеціальну одежу.

Родина Метелівкові (Psychodidae). З цієї родини медичне значення мають москіти (Phlebotomus). Укуси москітів болючі, спричинюють свербіння; можуть роз­виватися гарячкові стани. Москіти —• переносники збудників шкірного і віс­церального лейшманіозу.

Географічне поширення обмежене переважно субтропіками. У Середній Азії, Закавказзі, Криму, Молдові за­реєстровано кілька видів москітів, з яких найбільший ареал має Phleboto-mus pappatasii.

Морфофізіологічні особливості. Москіти — дрібні комахи з довгими ніжками, яскраво-жовтого, сірого або брунатного кольору, довжина тіла 1, 3— 3, 5 мм. Самки - гематофаги (живляться кров'ю людини і тварин). Нападають вночі та в сутінках у найбільш жарку пору року. Москіти зустрічаються як поблизу житла людини, так і у дикій природі, де вони живуть у печерах, норах гризунів та інших тварин

Москіт

(Phlebotomus pappatasii).

Життєвий цикл. Метаморфоз здійснюється при температурі, близькій до +20°С. Личинки розвиваються у смітті, опалому листі тощо, які гниють. При оптимальних температурах від кладки яєць до розвитку імаго проходить 46 днів. Окрилені москіти тримаються поблизу місця виплоду.

Заходи боротьби з москітами: очищення територій від сміття; використання контактних інсектицидів. Методи польових досліджень і способи боротьби з москітами, які запропонували російські дослідники (Перфільєв, Петрищева), дістали світове визнання.

Родина Справжні мухи (Muscidae). З цієї родини медичне значення мають мухи — механічні переносники збудників хвороб (муха хатня, муха-жигалка) і збудники міазів.

Стадії розвитку хатньої мухи.

А - самець Musca domestica; Б - яйця; В - личинки; Г - лялечка; Д - молода муха, яка вийшла з лялечки.

Муха хатня (Musca domestica) має велике епідеміологічне значення. Поширена скрізь. Між кігтиками її лапок знаходяться клейкі, вкриті волосками подушечки, які дозволяють лазити по стелі і вертикальних поверхнях. Ноги також вкриті волосками до яких легко пристає бруд, тому мухи можуть бути механічними переносниками хвороботворних бактерій. На тілі мухи знаходили до 6 млн бактерій, а у кишках — до 28 млн.

Найбільша роль мухи у поширенні збудників гострозаразних кишкових хвороб, передусім черевного тифу, холери, дизентерії. Крім того, мухи переносять збудників туберкульозу, дифтерії, яйця гельмінтів і цисти найпростіших. Спалахи епідемій кишкових хвороб припадають на літній період, коли чисельність мух досягає максимуму.

Ротовий апарат мухи хатньої лижучо-сисний, завдяки чому вона може смоктати рідку їжу. Виділяючи багато слини, муха розмочує тверду їжу. Звичним місцем відкладання яєць є гній, різні покидьки, випорожнення людини, сміття, рештки органіки.

Розмножуються мухи досить інтенсивно, за один раз самка відкладає до 160 яєць. При сприятливих температурних умовах через добу з яєць виходять личинки, які через 1—2 тижні заляльковуються. Уже через місяць з'являється нове покоління мух. Личинки мухи хатньої теплолюбиві. Заляльковуються звичайно вони у землі або субстраті, на якому знаходяться органічні речовини, які були помеш­канням для личинок. Заляльковування відбувається при температурі не більше 25 °С. Мухи, які виходять з лялечок, здатні досягти поверхні субстрату, долаючи шар сміття товщиною більше 30 см.

Муха-жигалка, або жигалка осіння (Stomoxys calcitrans) - переносник збудників сибірки і сепсису. Поширена скрізь.

За біологією і морфологією близька до мухи хатньої. Має сірий колір з темними смугами на грудях і плямами на черевці. Хоботок дуже видовжений і на кінці має пластинки з хітиновими «зубами». Тертям хоботка по шкірі муха зішкрібує епідерміс і живиться кров'ю, одночасно впускаючи отруйну слину і викликаючи сильне подразнення. Самки і самці нападають переважно на тварин, але інколи і на людину.

Боротьба з мухами у населених пунктах ведеться у напрямі захисту продуктів харчування від мух, знищен­ня преімагінальних стадій мух та іма-го. Для боротьби з преімагінальними стадіями необхідно піклуватися про благоустрій населених пунктів. Місця виплоду мух необхідно обробляти інсектицидами.

Боротьба з окриленими мухами ведеться за допомогою механічних і хімічних засобів.

Вольфартова муха (Wohlfагtia magnifica). Личинки викликають хворобу міаз. Муха зустрічається у середній і південній частинах Європи. Дорослі комахи — жителі полів — живляться нектаром квітів. Живородяща. Личинки відкладає у відкриті порожнини: очі, ніс, вуха, ранки на тілі овець, коней, верблюдів та інших тварин, а інколи — людей, особливо дітей, які сплять. Личинки заглиблюються у тканини, роз'їдаючи їх аж до кісток і руйнуючи кровоносні судини. Результатом цього бувають нагнивання, кровотечі, гангренозні процеси. Хвороба супроводиться сильними болями; ураження очей може викликати сліпоту. Відомі смертельні випадки. Паразитичний спосіб життя личинки ведуть до заляльковування. Лялечки розвиваються у землі.

Мухи це-це є облігатними переносниками трипаносом — збудників африканського трипаносомозу. Епідеміологічне значення мають два види: Glossina palpallis і G. morsitans.

G. palpallis поширена у західних районах Африки. Розміри коливаються від 10 до 13, 5 мм, на спині є дві великі темні плями. Тривалість життя 3— 6 місяців. За цей час самка 6—12 ра­зів народжує одну живу личинку, яку відкладає на поверхні грунту. У грунті личинки перетворюються на лялечок і через 3—4 тижні виходять дорослі мухи. Живуть ці мухи переважно у заростях кущів по берегах річок і озер, поблизу житла людини. Живляться переважно кров'ю людини, рідше — кров'ю свійських і диких тварин. Тому людина є основним резервуаром африканського трипаносомозу, збудник якого — Trypanosoma brucei gambiense.

Для знищення місць помешкання мух вирубують кущі й дерева по бере­гах водойм, біля житла людини, уздовж доріг. Використовують також ін­сектициди для знищення дорослих мух.

Glossina morsitans дрібніша, завдовжки до 10 мм. За -забарвленням більш світла. Біологія розвитку така ж, як і у попередньої мухи. Живе у. по­сушливих районах саван. Живиться переважно кров'ю диких тварин, на людину нападає рідко. Переносник більш патогенного збудника трипаносомозу — Trypanosoma brucei rhodesiense.

Мошки (родина Simuliidае) за зовнішнім виглядом подібні до дрібних мух. У середньому довжи­на їх тіла досягає 2, 5—4, 5 мм. Самки більшості видів ссуть кров. Нападають тільки на відкритому повітрі і в світлий період доби. Розвиток мо­шок відбувається у річках і струмках. Самки відкладають яйця на підводні предмети (каміння, листки рослин). Мошки — механічні переносники збудника туляремії, а в тропіках — специфічні переносники нематод.

Стадії развитку мокреців ( Culicoides ) і мошек ( Simuliidae ).

А — імаго (самка); Б— личинка; В — лялечка

Г — лялечка мошки у коконі.

Мокрецеві (родина Geratopogonidae). Основна маса кровосисних мокреців належить до роду Сиlicoides. Це найдрібніші з літаючих кровосисних комах. Довжина їхнього тіла 1—2, 5 мм. Самки нападають на людину і тварин у ранкові години і ввечері. Личинки і лялечки розвиваються у вологому грунті, лісовій підстилці, дуплах дерев, невеликих стоячих водоймах. Мокреці — механічні переносники збудника туляремії, а у тропіках — специфічні переносники не­матод.

Для індивідуального захисту рекомендується використовувати відлякуючі хімічні засоби — репеленти. Кращим засобом захисту від комарів, мошок і мокреців визнано диметиловий ефір фталевої кислоти (диметилфталат).

Гедзі: самка А-Tabanus autumnalis, Б - самка Haematopota, В - самка Chysops, Г - кладка гедзів, Д - личинка, Е - лялечка.

 

Ґедзі (родина Tabanidae) найбільш великі двокрилі-кровососи (3 см в довжину), за зовнішнім виглядом і розмірами нагадують велику муху, Самці живляться рослинними соками. Самкам для розвитку яєць після копуляції необхідна кров; вони нападають на різних хребетних тварин (іноді на трупи) і людину. Нападають у жарку погоду. Яйця у більшості видів відкладаються (від 200 до 1000) на листках прибережної рослинності. Самка за літо робить декілька гонотрофічних циклів. Личинки (зрілі 3-4 см у довжину) розвиваються у воді, у деяких видів - у вологому грунті. Зимують личинки, лялечки з'являються навесні. В регіонах з помірним кліматом гедзі мають однорічний цикл розвитку, на півночі формування окремих фаз збільшується і цикл може продовжуватися два роки.

Слина ґедзів токсична. Ґедзі можуть бути механічними переносниками збудника туляремії і сибірської виразки, а в Африці передають філярій — збудників філяріозу.

Міази - захворювання, які викликаються личинками мух та гедзів.

Кишкові міази виникають при випадковому проковтуванні дрібних личинок, які у кишковику можуть жити і розвиватися. Це приводить до подразнення і запалення слизової оболонки кишечнику, порушення його роботи, появи болю. Через певний час личинки виділяються з фекаліями.

Тканинні міази викликаються личинками мух, найчастіше вольфартової мухи (Wohlfагtia magnifica). Живиться соком рослин, але личинки відкладає (100 одночасно) на шкіру і слизові оболонки тварин та, іноді, людини. Личинки проникають у тканини і підшкірну клітковину. Як наслідок розвивається міаз з некрозом, гангренозним процесом на великих ділянках тіла. Розвиток личинок відбувається 3-5 діб, а потім вони відпадають і розвиток лялечок відбувається у ґрунті. Доброякісні тканинні міази викликають личинки ґедзів (родина Мухи) Самки шлункової ґедзі коней приклеює свої яйця до шерсті коней, від якої може заразитися людина. Іноді відкладають на волосся людини. Личинки проникають у шкіру і на протязі доби роблять хід довжиною 3-5 см. Паразитують личинки до 2 місяців, при цьому на шкірі тіла, обличчя утворюється ясно помітний хід, який свербить. Личинки інших ґедзів (шкіряних, великої рогатої худоби) утворюють на шкірі пухлинні утворення. Самки овечого і руського ґедзів виділяють в польоті рідини з личинками, які потрапляють у ніздрі кіз та баранів, іноді потрапляють на людину, яка спить. Личинки потрапляють у ніздрі, очі. Розвиток відбувається у повіках, сльозовому міхурі, слизовій оболонці і у очному яблуці, що може привести до сліпоти. Личинки, які потрапляють у носову ходи, проникають у гайморову порожнину, викликаючи реніт (виділення слизу, сильні головні болі). Личинки усіх ґедзів можуть проходити тільки ранню стадію розвитку, а потім гинуть.

6. МАТЕРІАЛЬНЕ І МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

методичні вказівки; навчальні таблиці; мікроскопи, препарувальні лупи; постійні препарати комах: малярійного та звичайного комарів, вошей і блохи, мух: вольфартової і свійській, клопів, москітів, ґедзів.