Займенник у діловому мовленні

Займенник – це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. У мовленні він дублює іменники, прикметники, числівники. Своє конкретне лексичне значення займенник набуває лише в контексті.

За значенням займенники поділяються на дев’ять розрядів:

1. Особові – займенники, які вказують на особи:

– перша особа – мовець або група осіб, до яких входить мовець (я, ми);

– друга особа – співрозмовник, адресат мовлення або група осіб, до складу якої входить співрозмовник (ти, ви);

– третя особа – особа або особи (конкретний предмет, абстрактне поняття), які не беруть участі у розмові, але про які йдеться у комунікативному акті (він, вона, воно, вони).

2. Зворотний – це займенник, який вказує на кого- або що-небудь, що є об’єктом, адресатом власної дії, процесу або стану суб’єкта. Займеннику себе не властива форма називного відмінка, оскільки він вказує на виконавця зворотної дії. У формі давального відмінка займенник себе може переходити до розряду часток, набуваючи оцінного значення, напр.: А братія мовчить собі, витріщивши очі (Т.Шевченко); Нічого собі! У такому вигляді функціонує переважно у текстах, що мають розмовний або художній характер.

3. Присвійні – вказують на належність (або стосунок) предмета особі: першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (їхній, його, її, їх), першій, другій і третій особі (свій), напр.: Фірма постійно планує свою діяльність.

Із сукупності присвійних займенників вирізняється група його, її, їх, якій характерна омонімічність з формами родового відмінка особових займенників він, вона, воно, вони. З метою уникнути двозначності в текстах ділового мовлення перевагу слід надавати займеннику їхній для вираження значення присвійності, пор.: їх запрошення і їхнє запрошення; їх вибір і їхній вибір.

4. Вказівні – стосуються широкого діапазону ознак (кількості) предмета (цей, той, такий, стільки), тобто спроможні замінити широке коло співвідносних з ними прикметників або числівників, напр.: Річний звіт включає такі форми; Цього року очікуються прибутки більші, ніж за аналогічний період минулого року.

5. Означальні – пов’язані з вираженням кількісно-означальних значень (сам, самий, весь, усякий, кожен / кожний, жоден / жодний, інший).

Займенник сам, самий, (сама, саме, самі) вказує на виокремлення особи чи предмета, які виконують дію самостійно, без сторонньої допомоги, напр.: Він сам виконав це завдання. У формі середнього роду займенник саме може виконувати роль підсилювальної частки (саме тому не прийшов; саме тоді сталося).

В офіційно-діловому стилі широко використовується займенник інший (інші види діяльності, кредити банків та інших кредиторів, інші джерела фінансування, придбання майна іншого підприємства). Він вказує на предмет чи особу, виражаючи відокремлення, відмежування його від подібних йому або раніше названих (Фірма здійснює реалізацію продукції, інших матеріальних цінностей).

З двох паралельних форм кожен / кожний, жоден / жодний у діловому мовленні перевагу надають повній формі.

6. Питальні – використовують для вираження питання про істот та предмети-неістоти (хто? що?); ознаку предмета (який? чий?), кількість предметів, явищ чи порядок їх при лічбі (скільки? котрий?), напр.: Хто такий? Що впало? Чий олівець?

7. Відносні – займенники, які виконують роль сполучних слів у складнопідрядному реченні (хто, що, який, чий, котрий скільки), напр.: Треба займатися тим, що приносить прибуток; Суми коштів, що надійшла на банківський рахунок, недостатньо для здійснення цієї операції; Договір складено в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу; На кожний сорт і артикул товару, котрому визначено окрему ціну, відкривають окремий аналітичний рахунок.

8. Заперечні – узагальнено вказують на весь клас істот та неістот, абстрактних понять та ознак, на які поширюється заперечення, на їх відсутність (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки):, напр.: Ніхто не промовив ні слова; Нічого було втрачати. В офіційно-діловому стилі практично не використовуються.

9. Неозначені – вказують на невизначеність особи, предмета, кількісного їх вияву чи ознаки. Специфічного значення невизначеності надають займенникам цього розряду частки де-, аби-, -сь, будь-, -небудь, хтозна-, казна-, які приєднуються до займенників хто, що, який, чий, котрий, напр.: дехто, дещо, деякий, абихто, хто-небудь, щось, хтозна-чий тощо.

Використання неозначених займенників у текстах наукового та офіційно-ділового стилів обмежене (дехто з учасників, деякі фірми, будь-який час). Займенники, в структурі яких є частки аби-, хтозна-, казна-, вживаються лише в розмовній мові.

Особливості використання займенників у текстах наукового й офіційно-ділового стилів:

1. Займенник Ви по відношенню до однієї особи вживають в усному та писемному діловому мовленні для висловлення поваги, пошани, ввічливості.

У документах (заява, доповідна записка, пояснювальна записка, наказ, розпорядження, службовий лист та ін.) намагаються уникати особових займенників, напр.: Прошу дозволити; Доводжу до Вашого відома; Наказую; Повідомляємо.

2. У присутності тих, про кого йде мова, не слід уживати займенники він, вона. Краще назвати особу на ім’я чи на ім’я та по батькові або використати слова пан / пані, добродій.

3. У діловому мовленні часто використовують займенник ми, коли хочуть уникнути категоричності тону, пом’якшити наказ, прохання, напр.: Ми повинні дбати про авторитет нашої фірми. Замінюють займенник я на авторське ми в науковому стилі з метою залучити слухача (читача) до участі в міркуваннях, напр.: У процесі дослідження ми дійшли таких висновків.

4. Потрібно уникати форм орудного відмінка особових займенників для називання суб’єкта дії, напр.: ми запропонували або було запропоновано замість нами запропоновано.

5. Російським прислівникам по-моему, по-вашему, по-нашему в українській мові відповідають особові займенники, що стоять у знахідному відмінку з прийменником на, напр.: на нашу думку; на ваш розсуд; як на мене.