Синтаксичні норми української мови. Особливості та специфіка редагування різностильових текстівСинтаксис (від грец. syntaxis – побудова, устрій, зв'язок) – це розділ граматики, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи зв’язку слів у словосполученні й реченні. Основні синтаксичні норми: – прямий порядок слів; – правильна побудова однорідних членів речення; – точність у поєднанні словосполучень зв’язком керування; – правильна координація присудка з підметом; – нормативне вживання дієприслівникових зворотів, непрямої мови. Типова ознака офіційно-ділового і наукового стилів – використання віддієслівних іменників. Віддієслівні іменники мають здатність називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї: перевірка, здійснення, підвищення, знецінення, призначення, створення тощо. Вживаючи віддієслівні іменники, потрібно намагатися не створювати однотипних ланцюжків з цих іменників, які роблять речення громіздкими, немилозвучними, напр.: питання вираження відношення…, поліпшення використання реінвестування. У таких випадках один із віддієслівних іменників можна замінити дієсловом в неозначеній формі (поліпшити використання) або замінити його підрядним реченням мети (щоб поліпшити використання). В офіційно-діловому і науковому стилях часто вживають розщеплені присудки. Розщеплення присудка – це заміна однослівного присудка двослівним, напр.: давати вказівки – вказувати, зробити огляд – оглянути, вести пошук – шукати, виявити сумнів – сумніватися, надати рекомендації – рекомендувати, дати пояснення – пояснити. Дієприслівникові та дієприкметникові звороти надають текстам стислості. Обов’язковою умовою вживання дієприслівникових зворотів є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, має здійснювати одна особа. Наприклад, правильно: Взявши за основу ці критерії, усі підприємства поділимо на такі групи…; неправильно: Зважаючи на світовий досвід, основою реформування системи оплати праці в Україні мусить бути бюджет прожиткового мінімуму. Паралельні конструкції – це функціонально близькі між собою, але різні за граматичною структурою конструкції, що можуть взаємозамінюватися як синонімічні. Паралельними конструкціями є особові й безособові (завдання виконано) речення, активні й пасивні звороти (оплата гарантується) мови, дієприкметниковий зворот і підрядне означальне речення, дієприслівниковий зворот і підрядні обставинні речення та ін. Порядок слів – це властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія). Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилях мови є прямий порядок слів: – підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід’ємною ознакою економіки ХХ століття; Праця, земля і капітал – основні фактори виробництва; – узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом: Національні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі; – неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова: чинники успіху; угода про позики; бажання працювати; робота вручну; – додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо докладніше проблему оподаткування приватних підприємств; Соціологія може надати значну допомогу службі зайнятості; – обставини вживаються довільно: Українська економічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно; – місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення, усередині – того слова, що стоїть після них: Як було зазначено, особливістю інфляції у перехідних економіках є її надмірно високі темпи; Письменник – це, вважай, ціла галактика зі своїми магнітними бурями, супутниками, періодами неспокійного сонця (Б.Олійник). Інверсія має бути підпорядкована певній меті, найчастіше – надати ваги якомусь слову: Поліпшити якість використання інформаційних систем у повсякденній практиці економіста можуть і зобов’язані вищі навчальні заклади. Однорідні члени речення – це члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, мають здебільшого те саме морфологічне значення і пояснюють одне слово в реченні. Однорідні члени речення є структурною організацією будь-якого функціонального стилю. У художньому стилі вони мають особливе навантаження, є експресивними засобами на синтаксичному рівні мови, сприяють виразності, ритмічності чи навіть музикальності тексту. В офіційно-діловому і науковому стилях однорідні члени речення сприяють повноті інформації, розгорненій класифікації понять, зіставленню чи протиставленню явищ, логічності викладу (вироблення і прийняття стратегії розвитку підприємства; передбачати безробіття і готуватися до нього; становлення та розвиток ринкових форм господарювання). Вимоги до використання однорідних членів речення: – поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу (логічний закон класифікації), напр.: Економічне зростання будь-якої країни визначається шістьма основними факторами, чотири з яких пов’язані з фізичною здатністю економіки до зростання. Це такі фактори: 1) кількість і якість природних ресурсів; 2) обсяг основного капіталу; кількість і якість трудових ресурсів; технологія. – однорідний ряд – це видові поняття, об’єднані родовими. Помилка: у творах і поезіях письменника; п’єсу показують на багатьох сценах і втеатрах; він побував у Києві, Львові і Польщі. – при побудові однорідного ряду потрібно враховувати важливість повноти поділу. Особливо це важливо для наукового тексту. На повноті переліку наголошують узагальнювальні слова. Допоміжними словами при цьому виступають а саме, наприклад, тобто, як-от, напр.: Перед новими демократіями постала низка важливих питань, а саме: забезпечення просування до конкурентної ринкової економіки, збереження і зміцнення недавно здобутої незалежності. Відобразити повноту поділу допомагають сполучники і, та, й, чи, або; не тільки..., а (але) й; не лише..., а (але) й; як..., так і та інші. Запам’ятай! Сполучник та переважно використовується для тісного сполячування слів у межах речення (становлення та розвиток; продовольчі та непродовольчі товари). Сполучник й не використовується при зіставленні понять, напр.: небо і земля; весна і літо. Типовими помилками, пов’язаними з граматичним вираженням однорідних членів речення є: – розбіжність відмінкових форм однорідних членів речення й узагальнювального слова (Нам читають лекції з таких дисциплін: „Макроекономіка”, з вищої математики); – поєднання різнотипних морфологічних та синтаксичних одиниць (Ми зібралися поговорити і щоб вирішити); – граматична непоєднаність зі словом, яке пояснює однорідні члени (Квитки потрібно пред’являти на вимогу кондуктора вагона або громадському контролерові). Координація присудка з підметом – це варіанти погодження присудка і підмета. 1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю (21, 51, 71, 181), то присудок ставиться у формі однини: 21 студент склав залік; 181 делегат зареєструвався на конференції. Якщо перед підметом стоять займенники у формі множини (усі, ці, ті, ваші), дієслово узгоджується із займенником у множині: Усі 71 один вибігли в коридор. 2. Якщо числівник у складі підмета закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у формі множини. Однина можлива тоді, коли повідомлення фіксує певний факт як підсумок або коли повідомленню надається безособового характеру: Було звільнено три працівники. 3. При підметах із числівниками від п’яти і більше присудок може стояти і в однині, і в множині: а) однина свідчить про цілісність, внутрішню не розчленованість предмета, наголошує на кількості виконавців, а не дії (Сімдесят шість студентів взяло участь у конкурсі); б) множина свідчить про активність або самостійність дії (Кілька бійців стійко тримали оборону; Шість аспірантів склали екзамен достроково). Якщо до складу підмета входять збірні числівники (двоє, троє, четверо та інші), то можливі обидві форми присудка (Двоє студентів прийшли / Двоє студентів прийшло). 4. Підмети зі словами низка, частина, більшість, меншість, багато, чимало, кілька, декілька, трохи (кількісними іменниками та неозначено-кількісними числівниками) вимагають від присудка форми однини (Більшість студентів нашої групи гарно вчиться; Декілька учасників конференції виступило на пленарному засіданні). Множина вживається тоді, коли підмет чи присудок – однорідні члени (Чимало приватних засновників чи потенційних інвесторів чекають на сприятливіший інвестиційний клімат) або коли підмет і присудок виділені підрядним реченням (Частина осіб, які мають початковий рівень підготовки, розпочинають навчання). 5. При складеному підметі, вираженому прийменниковим сполученням (іменник у Н.в. + іменник в О.в.) присудок ставиться умножині, якщо вказує на рівність двох осіб (Студенти з викладачами добре підготувалися до проведення міжнародної конференції; але: Він із сестрою поїхав до Києва). 6. При підметі, вираженому займенником хто, присудок ставиться в однині (Усі, хто прибув на конференцію, мають зареєструватися). 7. Коли підметом є словосполучення із займенниками дехто, дещо, ніхто та ін., присудок уживається в однині (Дехто з присутніх участі в голосуванні не брав). 8. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не прикладкою (означенням, яке дає предметові іншу назву), напр.: Музей-садиба письменника відкрився торік; Виставка-продаж була влаштована у приміщенні Палацу спорту. 9. Коли підмет виражений родовою та власною (умовною) назвою, присудок узгоджують із загальною родовою назвою (Банк „Надра” оголосив про розширення видів послуг). У разі відсутності родового поняття, якщо умовна назва відмінювана, присудок узгоджується з нею у роді й числі („ Хрещатик ” надав довгострокові кредити на придбання житла), якщо вона невідмінювана, то присудок узгоджується з відсутнім родовим поняттям („ ІНКО ” запропонував нові послуги). Синтаксичні норми часто пов’язані зі способом підрядного зв’язку слів у словосполученні – керуванням. Керування – синтаксичний зв’язок слів, при якому залежне слово має той відмінок, якого вимагає головне слово. Моделі поєднання слів таким підрядним зв’язком відображають специфіку мови, закономірності сполучуваності слів. Керування може бути пряме (безприйменникове), напр.: обирати депутата, одержати рекомендації; опосередковане (прийменникове): одержати від адміністрації, чекати на подругу. Типові порушення в побудові словосполучень, пов’язаних зв’язком керування, є результатом низького мовно-культурного рівня. Запам’ятайте! Правильно: завідувач кафедри, командувач армії, згідно з наказом, відповідно до розкладу, усупереч проханню, ужити заходів. Для української мови важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками: ЗА: за підсумками кварталу, за свідченням, за власним бажанням, за дорученням, за наказом, за вказівкою, менеджер за фахом; З: з питань комерційної торгівлі, з ініціативи, дослідження з маркетингу, курс лекцій з української мови, з багатьох причин, з нагоди (ювілею), проректор з наукової роботи; НА: називати на ім’я, на замовлення, на вимогу, на пропозицію, на мою адресу, видатки на бюджет; ДЛЯ: комісія для складання актів, завдання для проведення профілактики, план для створення; ЩОДО: щодо справи, рекомендації щодо поліпшення, заходи щодо посилення боротьби; ПІСЛЯ: після одержання посвідчення, після повернення, після від’їзду, після розгляду питання, після закінчення університету, після закінчення терміну; У (В): викликати у службових справах, у вихідні, в усіх напрямках, комісія у справах молоді, залишилося у спадок; ЧЕРЕЗ: через сімейні обставини, через непередбачені обставини; ПО: черговий по району, наказ по інституту, колеги по роботі, по можливості. У результаті недостатнього знання мови при використанні близькозначних слів можуть виникати помилки у вживанні відмінкових форм типу: Властивий (кому?) – характерний (для кого?); Завідувач (чого?) – завідуючий (чим?); Сповнений (чого?) – наповнений (чим?); Оснований (на чому?) – заснований (ким?); Багата (на що?) – славиться (чим?); Дорівнювати (чому?)- рівнятися (на що?); Торкатися (чого?) – доторкатися (до чого?). Помилки виникають і при нерозрізненні засобів української і російської мов: те саме за значенням дієслово може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм в обох мовах, порівняймо:
Ситуація ускладнюється, коли з’являються прийменники, неоднакові в обох мовах. Те саме за змістом дієслово в обох мовах може мати різні прийменники:
У діловому стилі української мови є ряд часто повторюваних усталених словосполучень дієслівного типу, де вибір прийменника неможливий: -витрати на; -відрахування на; -винагорода за; -покладається на; -у відповідь на; -у відповідності з; -у зв’язку з; -на додаток до; -відповідно до. Дотримання синтаксичних норм керування сприяє чіткості формулювання, точності викладу, а отже, зрозумілості, дохідливості ділового чи наукового стилю.
Запитання для самокотролю 1. Що вивчає лексикографія? 2. Які етапи розвитку української лексикографії? 3. Які типи словників існують? Наведіть приклади. 4. Що таке електронна лексикографія? Яка її роль. 5. Що називається синтаксисом? У чому полягають основні синтаксичні норми? 6. Яку роль відіграє порядок слів у реченні? 7. Які особливості використання однорідних членів речення? 8. Назвіть основні вимоги до координації присудка з підметом. 9. У чому полягають складні випадки керування? Наведіть приклади.
|
