Що можна віднести до стратегічних напрямків податкової політики держави?

1) забезпечення дохідної частини бюджету, достатньої для задоволення державних потреб;

2) розширення кількості податків і обов’язкових платежів для поповнення дохідної частини бюджету;

3) створення оптимальної системи оподаткування, яка б не стримувала розвиток підприємництва;

4) скасування спрощеної системи оподаткування, яка зменшує податкові надходження від суб’єктів підприємництва;

5) надання пільг.

5.У вузькому плані податкова політика охоплює:

1)питання формування державних доходів за рахунок постійних (податків) і тимчасових (позик) джерел;

2) діяльність держави у сфері оподаткування – встановлення видів податків, зборів та інших обов’язкових платежів;

3) діяльність держави лише у сфері оподаткування – встановлення видів податків, зборів та інших обов’язкових платежів, їх платників, об’єктів, ставок (нормативів) оподаткування, податкових пільг, строків та механізму стягнення податків та їх зарахування до бюджету чи до державних цільових фондів.

6. Найважливішими умовами ефективності податкової політики є її:

1) стабільність

2) перспективність;

3) виваженість;

4) передбачуваність.

7. Умовами побудови податкової системи є:

1) необхідно ухилятись від негативного впливу оподаткування на виробництво. Порушення цієї умови призведе до скорочення фонду коштів, з яких сплачуються податки;

2) необхідно враховувати вплив податків на споживача. Скорочення споживання негативно впливає на виробництво і скорочує обсяги надходження податків;

3) необхідно враховувати потребу держави в податкових коштах. Недостатність податкових надходжень призводить до неможливості держави виконувати свої функції;

4) повинен проводитись серйозний науковий аналіз можливостей перекладання податків. Непередбачені перекладання призводять до нерівномірного розподілу податкового тягаря.

8. До основних світових доктрин оподаткування відносять:

1) доктрина Адама Сміта;

2) доктрина Хейг-Саймонс;

3) доктрина Лафера;

4) доктрина „зривання корпоративної маски”;

5) доктрина економічної сутності.

9. Доктрина „зривання корпоративної маски” полягає утому, що:

1) бізнес робиться не заради податків, а заради прибутків, будь-які операції платника податків повинні мати мету – одержання додаткових прибутків. Відсутність такої мети в угоді позначає її заперечність;

2) акціонер компанії несе відповідальність за її діяльність, якщо фактично керує цією діяльністю. Оскільки великі акціонери у більшості випадків мають можливість направляти діяльність компанії, їх дії повинні бути перевірені податковими органами у випадку підозри, що вони мають виключно податкову спрямованість;

3) базою оподаткування може бути чи доход, чи споживання.

10. Принцип „визначеності” за доктриною Адама Сміта:

1) однакові податкові обов’язки у осіб з однаковим доходом (горизонтальна справедливість) і податкові зобов’язання у пропорції до доходу (вертикальна справедливість);

2) платник податків може вибирати найбільш прийнятну для нього облікову політику і систему оподаткування;

3) для платника податків не повинно бути невизначеності і сумнівів у виявленні та розрахунку належних до сплати податків.

11. Доктрина Хейг – Саймонса:

1) оскільки бізнес робиться не заради податків, а заради прибутків, будь-які операції платника податків повинні мати мету – одержання додаткових прибутків. Відсутність такої мети в угоді позначає її заперечність;

2) акціонер компанії несе відповідальність за її діяльність, якщо фактично керує цією діяльністю. Оскільки великі акціонери у більшості випадків мають можливість направляти діяльність компанії, їх дії повинні бути перевірені податковими органами у випадку підозри, що вони мають виключно податкову спрямованість;

3) базою оподаткування може бути чи доход, чи споживання.

 

12. Сутність кривої Лаффера:

1) чим вище ставки податків, тим більше доходи бюджету;

2) чим нижче ставки податків, тим більше доходи бюджету;

3) збільшення доходів бюджету може бути забезпечено лише до певного рівня зростання розміру податкових ставок.

 

13. Рівень оподаткування методом послідовного зменшення доданої вартості визначається за формулою:

1) Н=[1-(1-Пд) (1-Пп) (1+Пф)] / (1-Ун);

2) Н=[1-(1-Пд) (1-Пп) (1-Пф)] / (1-Ун);

3) Н=[1-(1-Пд) (1-Пп) / (1+Пф)] / (1-Ун),

 

де ПД – середня величина ставки ПДВ;

Пп – середня величина ставки прибуткового податку;

Пф – середня величина ставки зборів на обов’язкове соціальне страхування;
Ін – питома вага непрямих податків у загальних податкових надходженнях.

 

14. Рівень оподаткування юридичних і фізичних осіб визначається за формулою:

1) g / t;

2) t / g;

3) g * t,

 

де g – середньозважене навантаження основних податків, що формують доходи бюджету;

t – частка податків, що формують дохідну частину бюджету у ВВП.

 

15. Середньозважене навантаження за основними податками при розрахунку рівня оподаткування юридичних та фізичних осіб визначається за формулою:

1) ∑ _і (В_і * А_і / Н_і);

2) ∑ _і (А_і / В_і * Н_і);

3) ∑ _і (В_і / А_і * Н_і),

 

де А_і – обсяги окремих видів податків у доходах зведеного бюджету;

В_і – частка окремого виду податку в сумарному обсязі основних податків;

Н_і – базові показники нарахування відповідного податку.

 

16. Система показників вимірювання номінального податкового тягаря на макроекономічному рівні включає:

1) показник загального рівня оподаткування економіки (податковий коефіцієнт);

2) показник спеціального рівня оподаткування економіки;

3) показники тягаря окремих податків.

 

17. Показник загального рівня оподаткування економіки (податковий коефіцієнт) складається з:

1) фактичного;

2) потенційного;

3) номінального;

4) прогнозного.

18. Фактичний показник загального рівня оподаткування економіки (податковий коефіцієнт) розраховується як:

1) відношення суми нарахованих податків, з урахуванням зборів до державних цільових фондів, до ВВП;

2) відношення суми сплачених податків, з урахуванням зборів до державних цільових фондів, до ВВП;

3) відношення суми нарахованих та сплачених податків, з урахуванням зборів до державних цільових фондів, до НД.

 

19. Коефіцієнт продуктивності податку на прибуток підприємств розраховується як:

1) відношення ефективної ставки податку на прибуток до стандартної ставки;

2) відношення сумарних надходжень податку на прибуток до кінцевих споживчих витрат домогосподарств;

3) відношення стандартної ставки податку на прибуток до ефективної ставки.