Вибір та обгрунтування стратегії розвитку організації …………………41

Питання для обговорення

1. Основні етапи розвитку письма.

2. Графіка як система писемних знаків для позначення звуків мови. Транслітерація.

3. Орфографія як система правил передачі на письмі звуків, звукосполучень, слів і їх форм.

4. Основні принципи орфографії.

 

Література

1. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: підручник. / М. П. Кочерган. – К.: ВЦ „Академія”, 2008. – с. 164 – 180.

2. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства: підручник / Ю. О. Карпенко. – К.: ВЦ „Академія”, 2006. – с. 166 – 181.

3. Дорошенко С. І. Вступ до мовознавства / С. І. Дорошенко, П. С. Дудик – К.: Вища шк., 1974.

4. Доленко М. Т. Вступ до мовознавства / М. Т. Доленко. –К.: Вища шк., 1975.

5. Бевзенко С. П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис: навч. посіб. / С. П. Бевзенко. – К.: Вища шк., 2006.

Запитання й завдання для самоконтролю

1. Опрацювати рекомендовану літературу.

2. Підготуватися до висвітлення контрольних питань.

3. Прокоментувати висловлювання Я. Грота: „Без письма мова залишалася б тільки миттєвим засобом спілкування. Письмо – необхідне доповнення мови... без нього неможлива ні достовірна історія, ні наука”.

4. Навести приклади сучасних ідеографічних знаків. прокоментувати їх.

5. Довести, що ноти – це окремий вид письма.

6. Виконати вправи 156, 159 зі збірника: Доленко М. Т. Вступ до мовознавства / М. Т. Доленко. –К.: Вища шк., 1975.

7. За яким принципом орфографії пишуться слова:

студентство, сфотографувати, обласний, хазяїн, лимон, надія – Надія, священний, якось – як ось, купаєшся.

Міністерство інфраструктури України

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ЗВ'ЯЗКУ ім. О.С. ПОПОВА

Інститут економіки та менеджменту

Кафедра Менеджменту та маркетингу

 

Бескровна Л.О., Т.А. Ісайко, Жуковська Л.Е.

ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Навчальний посібник з курсу «Планування і контроль на підприємстві»

 

Спеціальність: 6.030504 – „Економіка підприємства ”

 

 

Одеса – 2011

УДК 338.8

 

Укладач: Л.О. Бескровна, Т.А. Ісайко, Жуковська Л.Е.

Рецензент: Бобровнича Н.С.

 

У навчальному посібнику розглядаються питання теорії і практики планування і контролю на підприємствах в умовах функціонування ринкових відносин. Особлива увага приділяється засобам та методам прийняття планових рішень на підприємствах усіх форм власності, розробці стратегічних, тактичних, оперативних та бізнес-планів, контролю їх виконання, дослідженню складу показників і методики їх розрахунку. Наводяться критерії та методи оцінювання економічної ефективності проектів.

 

СХВАЛЕНО

На засіданні кафедри

менеджменту та маркетингу

й рекомендовано до друку

Протокол №

від

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................5

1 Теоретико-методологічні основи планування і контролю. ……………6

1.1 Концептуальні основи планування та прогнозування ……………..6

1.2 Загальні поняття планування та контролю …………………...……7

1.3 Сутність об'єктів планування і контролю на підприємстві ………...12

1.4 Необхідність планування і контролю в економічній організації …..14

1.5 Межі планування ……………………………………………………16

1.6 Підприємства як об’єкт планування і контролю ………….………..17

2 Принципи і методи планування і контролю в економічній організації..18

2.1 Принципи планування і контролю ……………………………….....18

2.2 Методи планування …………………………………………………22

3 Зміст і типи внутрішньовиробничого планування ………………………24

4 Стратегічне і оперативне (тактичне) планування. Процес планування в економічній організації …………………………………………………….28

4.1 Основні поняття ………………………………………………………28

4.2 Процес планування в організації …………………………………….32

4.3 Система планів організації ……………………………………………35

4.4 Вимоги до технології (процедури) планування в умовах ринкових відносин ………………………………………………………………………36

4.5 Організація внутрішньовиробничого планування …………………..37

Вибір та обгрунтування стратегії розвитку організації …………………41

5.1 Аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища організації ……….41

5.1.1 Визначення критичних точок організаційного середовища ……..42

5.1.2 Формування бази даних про внутрішнє та зовнішнє середовище

організації ………………………………………………………………...45

5.1.3 Характер інформації про середовище, необхідної для розробки стратегії ……………………………………………………………………....46

5.1.4 Джерела та оцінка інформації про середовище організації …… 47

5.2 Визначення напрямку розвитку організації. Бачення, місія, цілі

розвитку ………………………………………………………………….49

5.3 Стратегічний аналіз розвитку організації …………………………….56

5.4 Планування стратегічної поведінки …………………………….…….65

6 Бізнес – планування ………………………………………………………..71

6.1 Структура і зміст розділів бізнес-плану……………….……………….73

6.2 Методика оцінювання ефективності інвестиційних проектів ………84

6.3 Бізнес – план у сфері послуг …………………………………………..86

7 Фінансове планування в економічній організації ……………………......88

7.1 Основні фінансові документи економічної організації ……………..89

7.2 Довгострокове фінансове планування ………………………………..92

7.3Короткострокове фінансове планування …………………………… 96

8 Внутрішньовиробниче планування основних показників в галузі

зв’язку ……………………………………………………………………… 98

8.1 Планування обсягу послуг і продукції зв'язку ……………………….98

8.2 Планування чисельності робітників у галузі зв’язку ……………101

8.3 Планування поточних витрат ………………..…………103

8.4 Планування доходів та прибутків ………………………………..104

9 Контроль в системі управління плановою діяльністю організації ….. 106

10. Аналіз і оцінка якості плану …………………………………………117

Література ……………………………………………………………..121

 

 

 

ВСТУП

В умовах ринкових відносин будь-яка організаційна форма виробництва повинна планувати свою діяльність, в протилежному випадку вона стає об’єктом чужого планування. Відомо, що в умовах ринкового середовища головним регулятором економічних відносин є ціни, тобто діють закони попиту і пропозиції, сильний вплив здійснюють чинники зовнішнього середовища, зовнішньої діяльності підприємства, регіону.

За допомогою прогнозування і планування з’являється можливість

об'єктивно оцінювати підприємство, умови його діяльності.

Для вирішення своїх внутрішніх і зовнішніх проблем будь-яке

підприємство прагне вертикальної інтеграції, здійснювати контроль над

попитом, мати довгострокові контрактні відносини з постачальниками і

споживачами, входити до складу підприємницьких мереж. Все це допомагає зменшити невизначеність ринкових відносин, зумовлює необхідність використовування всіх видів прогнозування та планування і дає можливість на цій основі зайняти стратегічну позицію на ринку.

Метою дисципліни «Планування і контроль на підприємстві» є формування у студентів системи знань з методології розроблення

перспективних і поточних планів у діяльності підприємства та контролю їх виконання.

Завдання дисципліни: опанування форм, методів і процесу планування і контролю; вивчення структури і технології розроблення типових планів щодо економічного і соціального розвитку підприємства, складу показників і методики їх розрахунку, оптимізації виробничої програми.

Предмет дисципліни: процес планування і контролю діяльності

підприємства.

Курс ґрунтується на знаннях отриманих при вивченні таких економічних курсів, як «Економічна теорія», «Економіка підприємства», «Аналіз господарської діяльності», «Економіка праці та соціально-трудові відносини», «Ціноутворення», «Організація виробництва». Важливість курсу визначається сучасними умовами розвитку світового господарства й необхідністю інтеграції України в світове господарство.

 

1. Теоретико-методологічні основи планування і контролю

1.1 Концептуальні основи планування та прогнозування

В умовах ринкової економіки планування та прогнозування являє собою не директиви, а збірник правил та засобів визначення параметрів рівня розвитку економіки, які будуть визначати основи життя суспільства в майбутньому періоді. Центром плану на рівні держави, регіону чи галузі стає система, яка включає пріоритети розвитку економіки. В основі функцій державного регулювання – методологічне та організаційне забезпечення роботи всього механізму, доведення рішень до реалізації, яке повинно відображуватися у відповідних нормативних актах. При цьому головну роль приділяють розробці цілей, пріоритетів та орієнтирів на найближчу та віддалену перспективи. На цих принципах і будується концепція економічного планування та прогнозування.

Для української економіки концепція має дві точки зору:

1) концепція зору підходу до оформлення цілісної системи економічного планування та прогнозування в Україні;

2) концепція соціально-економічного розвитку на довго-, середньо- та короткостроковий періоди, які формуються перед початком роботи над планом чи прогнозом.

Перша концепція вирішується в такому порядку: формування концептуальних підходів до побудови системи економічного планування та прогнозування; підготовка єдиних методик планування та прогнозування; технічна підготовка в розробці економічних планів та прогнозів.

Друга концепція вирішується в такій послідовності: підготовка концепції соціально-економічного розвитку на період, на який буде розроблюватися план чи прогноз; методична, кадрова, технічна підготовка розробки прогнозу та плану; визначення цілей та пріоритетів розвитку економіки та засобів їх реалізації.

Економічне прогнозування – це наукове обґрунтування імовірних змін або якісного стану економіки в майбутньому, а також альтернативних шляхів та термінів досягнення цього стану. Економічне прогнозування здійснюється на довгостроковий (10 та більше років) та середньостроковий (2-5 років) періоди. Розробляються прогнози по країні в цілому, по областям, містам та районам. В основі повинна бути концепція, яка передбачає вплив держави на:

- рівень виробництва;

- зайнятість населення;

- нарощування інвестицій;

- підвищення попиту на базі підвищення продуктивності праці та якості продукції;

- розширення експорту товарів, послуг та капіталу за допомогою економічних та адміністративних важелів;

В основі економічного прогнозування повинно бути – формування попиту та пропозицій. Таким чином, економічне прогнозування буде здійснюватися по таким глобальним категоріям як чисельність населення та наявність домашніх господарств ((які визначають параметри попиту), а також ВВП (який характеризує пропозиції)).

Економічне планування передбачає поєднання загальнодержавних та регіональних інтересів при широкій самостійності низових ланок. При цьому в ринкових умовах планування має індикативний (рекомендаційний) характер. Це означає вироблення та наукове обґрунтування цілей, орієнтирів, пропозицій та структур соціально-економічного розвитку на перспективу, а також визначення способів їх досягнення.

Приблизна структура планів на рівні держави включає такі напрями:

- економічну внутрішню та зовнішню кон’юнктуру на початку планового року на рівні макроекономіки;

- основні напрями, тенденції та прогноз розвитку економіки.

Плани на рівні держави, регіонів, міст та районів включають перед усім баланси (зведений баланс фінансових ресурсів, грошовий баланс доходів та витрат населення, торговий, ринку труда, попиту на основні види матеріальних ресурсів та їх пропозицій).

Складовою частиною галузей є господарчі одиниці, які самостійно розробляють плани підприємств.

Таким чином, загальна схема організації розробки прогнозів та планів така:

- на плановий період формується економічна політика, цілі та пріоритети на рівні держави;

- визначаються економічні та правові важелі та потреби загальнодержавного управління в товарах та послугах;

- господарськими одиницями всіх форм власності з урахуванням централізованих заказів та потреб ринку розробляються та направляються відповідним галузям плани, які є основою для діяльності цих одиниць в плановому періоді;

- територіальними органами, в свою чергу, розробляються та направляються уряду проекти комплексних планів;

- за дорученням уряду міністерство економіки та інші міністерства та відомства розробляють та вносять на розглядання уряду проект економічного плану на наступний період, паралельно з ним розробляється проект держбюджету, який враховує також проекти регіональних бюджетів.

Економічні плани та прогнози з’являються рішуючей базою для формування державного бюджету, виконання грошо-кредитної емісії та інших економічних та фінансово-кредитних дій.

 

1.2 Загальні поняття планування та контролю

Поняття планування має два смислу: загальноекономічний з точку зору загальної теорії та конкретна управлінський.

З загальноекономічної точки зору планування це механізм, який замінює ціни і ринок. В рамках ринкової системи головним координатором дій її учасників є ціни. Саме ціни визначають вигідні для продавців та покупців об’єми та способи виробництва і вживання товарів. Фірма як учасник ринкової системи також вимушена підкорятися ціновому механізму, закону попиту і пропозиції постільки не має можливості відмінити їх дії.

Але у внутрішньому середовищі кожної господарської одиниці механізм цін витиснений свідомими діями і авторитетними рішеннями підприємств і менеджерів. Підприємець свідомо визначає основні напрямки внутрішньо фірмової діяльності. Виходячи з цього, внутрішня природа фірми заснована на системі планових рішень.

Таким чином, учасники внутрішньо фірмової діяльності втрачають свободу дій характерну для самостійних і незалежних одних від одного суб’єктів ринку, їх поведінка находиться під контролем управляючих підприємств.

Планування, як система вольових, свідомо прийнятих рішень витісняє ринок у внутрішній діяльності фірми по слідуючим причинам:

1. Обмежені розміри фірми дозволяють контролювати дії, які відбуваються усередині неї, і таким чином зводять до мінімуму невизначеність ринкового середовища і його негативні наслідки.

2. Застосовуючи планування, фірма уникає тих недоліків, які вона могла б мати, якби всі дії усередині фірми здійснювались на основі куплі- продажу. Відміняючи відношення куплі-продажу, підприємство уникає додаткових витрат.

Виконуя адміністративну функцію, яка пов’язана з вольовим керівництвом і приняттям рішень, керівник займається плануванням як частиної управлінської діяльності.

Планування є природною частиною менеджменту. Його можна визначити, як уміння передбачити мету організації, результати її діяльності і ресурси, необхідні для досягнення певної мети.

Планування – це не просто вміння передбачити всі необхідні дії. Це також вміння передбачити будь-які випадковості, які можуть виникнути по ходу справи, і вміння з ними справитися. Фірма не може повністю знешкодити ризик в своїй діяльності, але здатна управляти ним за допомогою ефективного передбачення.

Процес управління підприємством реалізується в багатьох функціях. До числа яких входять: планування й прогнозування; організація; координація й регулювання; мотівація задіяного для їх виконання персоналу, контроль результатів і їх оцінка з точки зору планових показників.

Кожна функція характеризується властивим їй технологічним процесом обробки інформації й способом впливу на об'єкт.

Функції управління завжди спрямовані на досягнення цілей управління. Тому процес управління виступає як об'єктивно визначена система функцій, що зветься управлінським циклом, а самі функції називаються стадіями управлінського циклу.

Функція планування є основою для прийняття управлінських рішень і

являє собою управлінську діяльність, що передбачає вироблення цілей і завдань управління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.

Планування як самостійна галузь знань та особлива сфера людської

діяльності, являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування i функціонування різних господарських систем.

Ціль науки планування як складової економічної науки – описати,

обґрунтувати та передбачити процес i явища дійсності (теоретичне

відображення дійсності). Роль цієї науки і потреба в ній з боку суспільства постійно зростають.

До факторів, що обумовлюють зростаючу роль науки планування в

загальнополітичному, соціальному, економічному i культурному середовищі можна віднести:

− розвиток науково-технічного прогресу, зростання чисельності

управлінських кадрів;

− зростання масштабів суспільного виробництва, ускладнення

господарських зв'язків, розширення міжнародних зв'язків;

− підвищення рівня конкурентності ринкових відносин, зміна методів

господарювання, які потребує перебудови системи планування на вcix рівнях управління підприємством.

Наука планування – це система упорядкованих знань про суть,

методологію, методику i організацію планування.

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначенні найкращих методів i способів їх досягнення при ефективному використанні вcix видів реcypciв, необхідних для виконання поставлених завдань, i встановленні їх взаємодій.

Процес планування на підприємстві проходить чотири етапи:

1) розробку загальних цілей підприємства;

2) визначення конкретних цілей на даний період із наступною їх

деталізацією;

3) визначення шляхів i способів досягнення цілей;

4) контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом

зіставлення планових показників із фактичними та коригування цілей.

В процесі планування керівники підприємства повинні відповісти на такі питання:

− що потрібно зробити i для чого?

− коли це буде зроблено i хто його буде робити?

− де це буде зроблено, i що для цього необхідно?

Відповіді на ці запитання і дозволяють реалізувати функцію планування діяльністю підприємства.

Методологія планування – це сукупність теоретичних висновків,

загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, їх

обґрунтування та опис відповідно до сучасних вимог ринку, які перевірені передовою практикою. Основою суспільства є матеріальне виробництво i відносини в сфері виробництва, які визначають суспільне буття людей.

Усередині суспільного виробництва вирішальна роль належить його головній сфері – матеріальному виробництву, яке i є об'єктом науки планування.

Процес планування діяльності підприємства має багато складових:

виробництво i реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними i фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме це i є об'єктами планування діяльності підприємств, які розглядаються як єдине ціле i за допомогою яких розкривається його предмет.

Таким чином, планування – це процес підготовки рішень про організацію раціональної діяльності підприємства шляхом порівняльної оцінки різних альтернативних варіантів дії у передбачуваних умовах. Прийняття цих рішень завжди пов'язано із використанням певних ресурсів підприємства, які виступають предметом планування на підприємстві.

Планування як складова економічної науки ґрунтується передусім на

загальних взаємопов'язаних методах наукових досліджень: аналізі та синтезі дедукції та індукції. Йому властиві такі методи досліджень як системний підхід, конкретно-історичний підхід, комплексний підхід, метод експерименту, моделювання, а також методи спеціальних досліджень.

Методи науки планування створюють систему різних засобів та прийомів вивчення i узагальнення явищ дійсності в сфері планування діяльності підприємств. Серед методів планування слід виділити такі:

1) системний, який розглядає любе явище або об'єкт як систему

взаємопов'язаних складових, існуючих в рамках реалізації єдиної цілі. Цей метод передбачає, по-перше, розгляд системи планування виробництва як єдиного цілого, по-друге, - поділ системи планування на підсистеми i дослідження їх взаємодії;

2) конкретно-історичний передбачає вивчення відносин планування як

процесів, що знаходяться в стадії розвитку та змінюються під впливом діючих на них факторів (всі процеси розглядаються в тісному зв'язку з історичними обставинами, що складаються на тому чи іншому підприємстві);

3) комплексний передбачає сумісне використання методів дослідження не тільки однієї, але i багатьох наук; розгляд всієї сукупності цілей планування за рівнями; розгляд різних проблем планування з точки зору часових інтервалів;

4) експеримент - метод пошуку або уточнення взаємозв'язку соціально-

економічних явищ дослідним шляхом (необхідний для апробації запланованих рішень);

5) моделювання, суть цього методу полягає в створенні такого аналогу

(моделі) процесу, що планується, в якому відображаються найважливіші особливості й властивості та відкинуті другорядні риси;

6) методи спеціальних досліджень – дослідження соціального характеру

для визначення процесів, які не піддаються кількісній оцінці, тобто проводяться за допомогою анкетування, інтерв'ю та інших аналогічних методів.

Контроль – це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосере

джений на спостереженні за процесом управління та його оцінці. Контроль є кінцевою функцією менеджменту, і прорахунки та недоліки у його виконанні призводять до погіршення результатів господарювання. Водночас належний контроль сприяє досягненню поставлених цілей.

Контроль являється таким типом діяльності щодо управління підприємством, який дає змогу вчасно виявити проблеми, розробити і здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та змісту роботи в організації до того часу, коли проблеми набудуть ознак кризи. Одночасно контроль дає змогу виявити та поширювати позитивні починання, підтримувати найбільш ефективні напрями діяльності на підприємстві. Метою контролю є сприяння зближенню фактичних і бажаних результатів діяльності, тобто забезпечення досягнення цілей, що стоять перед підприємством.

Планування та контроль є двома найважливішими функціями управління будь-якою організацією. Ці два процеси є тісно взаємопов'язані. Цілком зрозуміло, що планування без дієвого контролю за ходом виконання планів не має сенсу. Проте контроль без планування є неможливим. Контроль – це невід'ємний складник та передумова планування. Без синтезу планування та контролю існує велика загроза неправильно оцінити можливі фінансові ризики, а отже, вдатися до помилкових або нескоординованих управлінських рішень і дій.

Контроль складає базу для виявлення причин відхилень і визначення

слабких місць на підприємстві. Зазвичай, на практиці проводять факторний аналіз відхилень, метою якого є визначення та оцінка всіх чинників, що зумовили відхилення та вироблення на цій основі висновків та пропозицій щодо подолання виявлених негативних чинників та слабких місць, використання можливих резервів та відповідної корекції планів. Результати аналізу є основою для прийняття оперативних рішень, коригування наявних і розроблення майбутніх планів.

 

 

1.3 Сутність об'єктів планування і контролю на підприємстві

 

Об'єктом планування і контролю на підприємстві є його діяльність, серед напрямків якої можна виділити господарську, соціальну і екологічну діяльності.

1. Господарська діяльність - це головний вид діяльності підприємства, який спрямований на одержання прибутку для задоволення соціальних і економічних інтересів власника майна підприємства й членів трудового колективу.

Отримання прибутку можливо тільки шляхом виробництва й реалізації необхідної суспільству продукції або надання певних послуг. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством і відповідають цілям, передбаченим в уставі підприємства. Однак основним видом господарської діяльності є виробнича, у процесі якої ресурси перетворюються на продукцію.

Господарська діяльність включає такі стадії:

1) дослідження й розробка (на цій стадії народжуються ідеї створення

нових або покращення існуючих виробів і процесів);

2) виробництво, у процесі якого відбувається перетворення вихідних

ресурсів і ідей у кінцеву продукцію;

3) маркетинг, що забезпечує надійний прогноз попиту й реальні замовлення на продукцію;

4) формування й використання ресурсів;

5) просування товару, переміщення продукції в місця, де її може купити

споживач або звідки вона може бути йому доставлена.

Щоб процес виробництва й реалізації продукції здійснювався безупинно, необхідно скоординувати всі його стадії в часі й у просторі, що може бути досягнуто тільки на основі єдиного плану. Тому планування охоплює розробку системи збалансованих показників, що характеризують взаємозв'язки процесів виробництва й реалізації продукції на намічений період як у цілому по підприємству, так і його структурним підрозділам.

Господарська діяльність включає виробничі й управлінські процеси.

Виробничий процес являє собою процес функціонування складної

системи «людина-машина». У різних типах виробництв роль людини й машини неоднакова. В автоматизованому виробництві велика роль машини, у ручному, навпаки, зростає роль людини. Однак людина - неодмінний і безпосередній учасник будь-якого виробничого процесу. Вона безпосередньо планує, робить, будує, конструює, коректує. Навіть у повністю автоматизованому виробничому процесі людина відіграє провідну роль, тому що нею здійснюється постановка цілі виробництва і контроль його виконання.

У процесі виробництва виникає широкий спектр різних відносин:

економічних, політичних, соціальних, організаційних, управлінських тощо. Ці відносини ускладнюються тим, що вони виникають між учасниками виробничого процесу, що розрізняються за рівнем освіти, статтю, віком, характером інтелектом, особистими схильностями. Таким чином, функціонування виробничого процесу поряд з матеріально-речовинним (технічним) дає ще економічний і соціально-психологічний результат. Причому, значення соціально-психологічного результату з розвитком виробництва усе більше й більше зростає.

Звідси випливає, що виробничий процес – явище дуже складне. Така

складність обумовлена характером взаємин між його цілями, більшою

кількістю складових елементів і розмаїттям зв'язків між ними, різноманіттям поводження, ймовірнісним характером процесів, і наявністю суперечливих сил.

Як складна система, виробничий процес складається з безлічі складових частин. У сучасній економічній науці й практиці поки що відсутня єдина, загальноприйнята думка щодо складу цих частин, що утрудняє процеси планування. Немає навіть загальновизнаного терміна, який би служив науковим обґрунтуванням складової частини виробничого процесу. Для позначення даного поняття використовують такі терміни, як «елемент виробничого процесу», «стадія виробництва», «виробнича фаза», «процес» тощо. Немає єдиної думки й відносно критеріїв виділення складових частин виробничого процесу, що утрудняє розробку науково обґрунтованої концепції планування.

В управлінських процесах предметом і продуктом праці є інформація:

плани, звіти, нормативи, управлінські регламенти тощо. Ці процеси можна назвати інформаційними. Вони завжди завершуються інформаційним результатом.

Управлінські процеси за своїм призначенням обслуговують матеріальні (технічні) процеси шляхом створення їх інформаційних моделей, які задають параметри станів виробничого процесу і його кінцевих результатів. Можна сказати, що управлінські процеси забезпечують взаємодію технічних процесів, причому ця взаємодія може бути технологічною і організаційною.

У технології виробництва погоджуються моделі й конструкції виробів, матеріали, режими обробки, устаткування тощо. Організація виробництва погоджує в часі й у просторі діяльність усіх виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць робочих місць).

Складові частини виробничого процесу, які є об'єктом планування на

підприємстві, пов'язані між собою хронологічно (результати попереднього процесу служать початком наступного) і ієрархічно (процеси вищого рівня ставлять певні обмеження процесам більш низького рівня).

2. Соціальна діяльність забезпечує умови для відтворення працівника й реалізації його інтересів. Сюди входить політика оплати праці, діяльність підприємства, спрямована на забезпечення безпечних умов праці для всіх робітників. Підприємство відповідає за заподіяний збиток їх здоров'ю й працездатності.

Важливою складовою соціальної діяльності є підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації кадрів робітників та службовців, яка може здійснюватися у власних навчальних закладах або на основі договорів у державній і недержавній мережі навчальних закладів.

Підприємство зобов'язане постійно покращувати умови праці й побуту працівників. Для окремих категорій працюючих можуть установлюватися різні пільги. Наприклад, жінки, що мають малолітніх дітей, і підлітки забезпечуються роботою переважно в денний час, вагітні жінки переводяться на більше легку роботу з нешкідливими умовами праці, пенсіонери й інваліди, що працювали до виходу на пенсію на даному підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями по медичному обслуговуванню, забезпеченню житлом, путівками в оздоровчі й профілактичні установи тощо.

Перераховані заходи вимагають значних засобів і проводяться на

плановій основі.

3. Екологічна діяльність спрямована на зниження й компенсацію

негативного впливу виробництва на природне середовище. Підприємство відповідає за недотримання вимог і норм по раціональному використанню, відновленню й охороні земель, надр, лісів, інших природних ресурсів.

Підприємство зобов'язано відшкодувати збиток, заподіяний навколишньому середовищу в результаті своєї господарської діяльності. Фінансування екологічної діяльності відбувається за рахунок власних коштів або інших джерел і повинне бути зв'язане з основною діяльністю.

 

1.4 Необхідність планування і контролю в економічній організації

Ще класики менеджменту звернули увагу на те, що відсутність планів на підприємстві супроводжується коливаннями, помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що являється причиною поганого стану справ, якщо не їх краху.

Як показала практика, застосування планування і контролю створює слідуючи важливі переваги:

-робить можливою підготовку до використання майбутніх сприятливих умов;

-прояснює виникаючи проблеми;

-стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень в подальшій роботі;

-покращує координацію дій в організації;

-створює передумови для підвищення освітницької підготовки менеджерів;

-збільшує можливості в забезпеченні фірми необхідною інформацією;

-покращує контроль в організації.

Сучасне зовнішнє середовище бізнесу характеризується високою швидкістю змін. Постійно змінюючи вимоги зі сторони попиту диктують здвиги інших факторів зовнішнього середовища технологій, засобів зв’язку, комунікацій, соціальних відносин тощо.

Отже, такі ж швидкі і глибокі зміни вимушені здійснювати бізнес.

В сучасних умовах рухомість середовища зумовлена перш за все перехідним характером вітчизняного господарства і, як наслідок, нестабільності соціально –політичної сфери. В умовах давніх відносно стабільних економічних відносин весь господарський цикл фірми (від планування дій до їх реалізації і підведення підсумків) складався в рамках одної фази економічного розвитку (рис.1.1).

 

зміна

зовнішнього

середовища підведення

підсумків

реалізація

Планування

 

 

Діапазон змін

 

Рисунок 1.1 - Співвідношення господарчого циклу фірм і фаз економічного розвитку в умовах стабільного зовнішнього середовища

 

Сьогодні всього один господарчий цикл може вмістити ряд змін зовнішнього середовища (коливання кон’юнктури, соціально-політичні колізії, тощо).

В цих умовах при прийнятті рішень потрібно опиратися на постійне оновлення даних про зовнішнє середовище, їх аналіз, пошук нових стратегій і тактичних підходів.

Отже, планування повинне охопити більшу частину господарського циклу, чим раніше. Це дозволить приймати адекватні рішення змінам зовнішнього середовища (рис.1.2).

 

зміна

зовнішнього

середовища підведення

підсумків

Планування реалізація

 

Діапазон змін

Рисунок 1.2 - Співвідношення господарчого циклу фірм і фаз економічного розвитку в умовах рухомого зовнішнього середовища

1.5 Межі планування

Можливості планування в економічній організації підприємства обмежені рядом об’єктивних і суб’єктивних причин.

Будь-яка економічна організація в своїй діяльності неминуче стикається з невизначеністю, якщо фірма не володіє достатніми даними про своє теперішнє і майбутнє, вона не в стані передбачити всі зміни, які можуть виникнути в зовнішньому середовищі. Планування являється одним зі способів “прояснення” внутрішніх і зовнішніх умов діяльності. Тобто планування – це інструмент подолання невизначеності. Там, де є планування, невизначеність зменшується.

Але, будь – якій, навіть самій міцній фірмі не по силам повністю подолати невизначеність, а значить цілком спланувати свою діяльність. Але усунути невизначеність – значить ліквідувати сам ринок, різноманітність не співпадаючих інтересів і дій суб’єктів ринку. Звичайно фірми намагаються упорядкувати свої зовнішні відносини шляхами витиснення впливу ринку на діяльність, і такі зусилля приносять певний успіх.

Контроль над ринком може здійснюватися кількома способами.

Серед них:

-вертикальна інтеграція;

-контроль над попитом;

-контрактні відносини;

-створення підприємницьких мереж.

Вертикальна інтеграція означає, що плануюча організація приєдннує шляхом зливання або поглинання фірм- постачальників і фірм-кліентів.

Контроль над попитом означає, що фірма в стані контролювати об’єм продукції шляхом різноманітного впливу на попит. Один із варіантів контролю над попитом – в