Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Характеристика лікарської сировини з листя





 

Кропива дводомна (Urtica dioica L.)- це багаторічна травяниста морозо- і посухостійка, колюча рослина. Кореневище довге, горизон­тальне, шнуроподібне, підземне. Стебла заввишки 40-50 см. Листя яйце­подібні, великопилчасті з довгою загостреною верхівкою. Пластинка лис­тя має довжину 10-17 см, ширину 5-7 см. Поверхня стебел і листя вкрита короткими, прямими жалючими волосками. Квіти зеленуваті, дрібні, одностатеві, зібрані у верхній частині стебла у розгалужені колоподібні суцвіття, які виходять з пазух верхніх листків. Цвіте з червня по серпень місяці. Плід кропиви - яйцеподібний, жовто-сірі горішки, які дозрівають у серпні-вересні.

Поширення. Росте у вологих листяних лісах, на галявинах, у засмічених місцях, на осушених болотах, на околицях садів по всій території України

Кропива пекуча – це однодомна однорічна трав'яниста рослина з гіллястим стеблом. Листя яйцевидно-еліптичні, гострі, надрізано-пильчаті, покриті жалючими волосками. Квітки дрібні, зелені, із простою оцвітиною, тичиночні і пестичні. Квітки зібрані в колосовидне суцвіття, яке коротше або однакове з черешками листя. У кропиви дводомної, на відміну від кропиви пекучої, колосовидні суцвіття, повисліші й довші черешки від листя. Її висота 15-60 см. Час цвітіння - червень - серпень.

Поширення. Зустрічається на всій території України. Росте на узліссях лісів, садів, чагарників, по берегах річок, ярів, біля житла й доріг.

Хімічний склад.У листках містяться дубильні речовини (понад 2%), каротиноїди (каротин, ксантофіл тощо), хлорофіл (до 5%), мурашина, кремнієва кислоти, білкові речовини (до 3%), вітаміни С, К, В2, В3, цукри (20%), крохмаль (10%), мінеральні речовини (залізо, мідь, марганець, бор, титан, ні­кель). Жалючість кропиви зумовлена мурашиною кислотою, яка міститься у волосинках.

Фармакологічні властивості.Кропива володіє сечогінними, проносними, відхаркувальними, протизапальними, антисептичними, знеболювальними, кровоочисними, кровоспинними і ранозаживляючими властивостями. Вона підсилює діяльність травних залоз і виділення молока в жінок, що годують немовлят.

Кропива збільшує % гемоглобіну й кількість еритроцитів у крові. Відвар з листя кропиви може знижувати вміст цукру в крові.

Рідкий екстракт кропиви володіє сечогінною й протизапальною дією. Він регулює менструальні цикли й зменшує втрати крові від них. Для підвищення згортання крові рекомендується застосовувати суміш рідких екстрактів кропиви й деревію. Кровоспинна дія кропиви пояснюється наявністю в ній антигеморрагічного вітаміну К, а також вітаміну С і дубильних речовин.

Кропива є не тільки внутрішнім, але й зовнішнім кровоспинним і ранозаживляючим засобом. Інфіковані рани скоріше очищається від гною й швидше гояться, якщо їх присипати порошком кропиви або прикладати до них свіжі листи.

Використання. У медицині водний настій і відвар кропиви застосовують при хворобах печінки й жовчних шляхів, нирковокам’яної хвороби, дизентерії, водянці, хронічних запорах, простудних захворюваннях, хворобах дихальних шляхів, при геморої, гострому суглобному, м'язовому ревматизмі, подагрі. Настій кропиви вживають також як внутрішній кровоочисний засіб, який поліпшує склад крові при лікуванні різних шкірних захворювань (лишаїв, вугрів, фурункулів). Відвар листя кропиви з ячмінним борошном п'ють при грудних болях.

У суміші з іншими травами кропиву використовують при туберкульозі легенів. Листя кропиви входять до складу різних шлункових, проносних і полівітамінних зборів. Настій кропиви здавна застосовують у народній медицині при гемороїдальних, маткових, легеневих і кишкових кровотечах.

Відвар сировини застосовують зовнішньо для обмивань і компресів при пухлинах. Висушені й роздрібнені листя використовують при носових кровотечах, а свіжими листками знищують бородавки.

Соком свіжого листя закапують у ніс при кровотечах. Віниками з попередньо обвареной кропиви паряться в лазнях при болях у попереку й суглобному ревматизмі.

Кропива є також цінним кормом для свійських тварин. Вона стимулює їхній ріст і розвиток. Корови, одержуючи кропиву, дають більше молока й кращої якості. У курей збільшується яйценосність. Настій кропиви втирають у шкіру голови для росту й зміцнення волосся при їхньому випаданні.

Кропиву широко використовують у кулінарії для приготування салатів, супів, борщів, розсольників. Листя кропиви завдяки вмісту фітонцидів здатні продовжити тривалість зберігання швидкопсуючих харчових продуктів.

З луб'яних волокон кропиви виготовитовляють грубу тканину – мішковину і мотузки.

Заготівля.Листя дводомної і пекучої кропиви збирають під час цвітіння рослини в червні-серпні місяцях, відокремлюють від його стебла, сушать обов’язково в затінку. Сушіння припиняють, коли центральні судини стають ламкими. Вихід сухої сировини - 18-23%. Сировину зберігають у приміщеннях, захищених від попадання прямого сонячного променя. Строк придатності до використання - 2 роки.

Коріння дводомної кропиви копають пізньої осені. Промивши і звільнивши від наземної частини, його розстеляють на відкритих майданчиках і сушать. Вихід сухого коріння - 25%. Насіння дводомної кропиви заготовляють у період повної стиглості. Зрізаючи цілі рослини, які після досушування обмолочують, а насіння просівають через сито.

Вимоги до якості. Сировина високої якості складається з продовгуватого, тонкого, темно-зеленого листя з черешками, довжиною до 17 см, шириною до 7см. Запах помірно виражений, своєрідний, кропивний, смак - гіркувато-трав'янистий. Вологість сухої сировини не більше 14%. Допускається вміст побурілих і почорнілих листків - не більше 5%; подрібнених частин, які проходять через сито з отворами діаметром 3 мм, не більше 10%; інших частин рослин - не більше 5%, органічних домішок - до 2%, мінеральних домішок - до 1%.

Сухе ціле листя кропиви пакують у тюки по 50 кг, різане - в мішки до 20 кг. Зберігають на піддонах, стелажах у сухих, добре провітрених приміщеннях, без доступу сонячних променів. Термін зберігання 2 роки. Природні втрати становлять під час сортування - 1,5%, пакування - 0,5%, зберігання - 1,4%.

Мати-і-мачуха звичайна (Tussilago farfara L.) –це багаторічна трав'яниста рослина із сімейства складноцвітних, висотою до 25 см, з довгим повзучим, гіллястим кореневищем. Інші назви: камгужна трава, білокопитник, латриник лісовий, мати-трава, двомочник, ранник.

Квітконосні стебла прямостоячі, негіллясті, посаджені дрібними чашовидними, червоно-бурими листками, яйцевидно-ланцеподібної форми. Прикореневі листки великі, довгочерешкові, випукло-серцеподібні, нерівномірно зубчасті, зверху темно-зелені, голі, знизу білі бпрхатисті; розвиваються після відцвітання рослини. Квітки золотисто-жовті, крайові-язичкові, серединні, трубчасті, із чубчиком; зібрані на верхівці стебла в суцвіття у вигляді кошика. Плід - довгастий, ребристий.

Хімічний склад: гіркі глікозиди, сапоніни, каратиноїди, галлова, яблучна й винна кислоти, ситостерин, аскорбінова кислота, полісахариди: інулін і декстрин, слизь, дубильні речовини, сліди ефірної олії, мінеральні солі.

Поширення. Незважаючи на значні запаси сировини в цілому на Україні, ареал поширення мати-і-мачухи на півдні країни незначний, ресурси тут обмежені. Відзначено місця виростання в Миколаївській і Дніпропетровській областях. Більш рясно рослина поширена в Приазов'ї, у передгірних й гірських районах Криму. Росте по берегах рік, струмків, канав, ярів, земляним кар'єрам, котлованам і в інших місцеперебуваннях з порушеним трав'янистим покривом.

Фармакологічні властивості.Настій і відвар листків, а також гранули з них, володіють відхаркувальними, пом’якшувальними, протизапальними, антисептичними, дезинфікуючими й спазмолітичними властивостями. Листя придатні для лікування кашлю, ларингіту, бронхіту, бронхіальної астми, селікозу, туберкульозу, риніту, фурункулів, грудниці, мозолів.

Використання. Мати-і-мачуха є лікарським засобом проти кашлю і задухи. Застосовують при гострому й хронічному ларингіті, бронхіті, бронхіальній астмі, а також селикозі і туберкульозі.

У медицині листя часто застосовують із квітками у вигляді відварів і настоїв при запальних захворюваннях шлунково-кишкового тракту й сечовивідних шляхів, для збудження апетиту й поліпшення травлення їжі. Іноді сік зі свіжих листків призначають при туберкульозі, затяжному риніті (вводять у ніздрі) і в якості легкого потогінного засобу. Свіже листя прикладають до ран, виразок і фурункулів, а подрібнені свіжі або сухі - до наривів. Кашку з листків застосовують проти мозолів. Подрібнене сухе листя курять при задусі й утрудненому диханні. В стоматології використовують настій для полоскання рота. У гінекології настій і відвар застосовується при запальних захворюваннях піхви. Розтерте свіже листя прикладають до наривів, лікують запалення шкіри й вен на ногах. Відваром листків мати-і-мачухи й кропиви миють голову для зміцнення волосся, а також проти лупи.

Заготівля. Час збору сім'янки з пухнатим чубчиком з травня по липень місяці. Цвіте в березні-квітні; плоди дозрівають у травні. Лікарською сировиною є квітки й листя. Їх треба збирати вручну, обриваючи листові пластинки із черешками в травні-липні (у першій половині літа), коли вони порівняно невеликі й на верхній стороні мають темно-зелений цвіт, а на нижній - покриті білуватим пушком. Сушать на відкритому повітрі, на горищах або в добре провітрюваних приміщеннях, розкладаючи тонким шаром на папері. Побурілі й плямисті листки відсортовують. Якісну сировину зберігають у закритих коробках або банках у сухому приміщенні.

Квітки також мають лікарське значення завдяки вмісту арнідолу, дубильних речовин, сигмастерину, тараксантину, фарадіолу, ситостерину. Квіти збирають ранньої весни на початку цвітіння. Збір проводять сухим сонячним ранком.

Якісна сировина складається із суміші цілих і частково подрібнених листків. Вони не повинні бути занадто молодими, тобто не мати густого опушення на верхній стороні. Колір листків з верхньої сторони повинен бути зелений, з нижньої - білувато-сірий. Запах - відсутній, смак - слабогіркуватий.

Вимоги до якості. Сировина повинна містити вологи - не більше 13%, загальної золи - не більше 20%, листки обуріві та з бурими плямами іржі - не більше 8%, органічної домішки - не більше 2%, мінеральної домішки - не більше 2%. Строк придатності до використання листків – 3 роки, квіток – 2 роки.

Капуста білоголова (Brassica oleracea var. Capit L.) – це дворічна трав'яниста рослина ро­дини капустяних (хрестоцвітих). Протягом першого року життя утворюється низьке стебло і значна кількість листків, скла­дених у щільну гладеньку го­ловку. На другий рік розвива­ється квітуче стебло до 1,5 м заввишки. Листки великі, чер­гові, м'ясисті, сизо-зелені або фіолетові. Квітки двостатеві, пра­вильні, чотиричленні, зібрані в китиці; пелюстки блідо-жовті або білі. Плід - двогніздий стручок. Цвіте у травні – червні місяцях.

Хімічний склад. У листі капусти білоголової містяться білки (1,1-2,3%), органічні кислоти (яблучна, лимонна, глюкуронова, янтарна, хлорогенова, ферулова, кавова, тартронова, мурашина, інші), цукри (1,9- 5,3%), вітаміни С, В1, В2, В6, Н, Е, β-каротин, нікотинова, пантотенова і фолієва кислоти, жири, амінокислоти (триптофан, лізин, метіонін, тирозин, гістидин та інші), клітковина (0,6-1,6%), макро- і мікроелементи (калій – 185-375 мг%, фосфор - 31 - 78 мг%, сірка, натрій, кальцій, магній, залізо, срібло, олово, сви­нець, титан, молібден, нікель, ванадій тощо). У капусті значна кількість віта­міну С перебуває у вигляді аскорбігену. Ця форма вітаміну С майже не руйнується при подрібненні і пе­реробці капусти.

Поширення. Капусту білоголову ви­рощують по всій території Украї­ни як овочеву рослину.

Фармакологічні властивості.Комплекс хімічних речовин, що містяться в капусті, забезпечують високі споживні властивості та багатосторонні терапевтичні властивості. Експе­риментальні й клінічні випробу­вання свідчать про високу ефек­тивність свіжого соку капусти при лікуванні виразкової хвороби шлунка. Основною діючою речо­виною є вітамін С, який має антигістамінні й антисеротонінові вла­стивості, поліпшує обмін ліпідів, тіаміну і холіну, метаболізм слизової оболонки шлунка, підвищуючи її опірність до шкідливих факторів і сти­мулюючи процес загоювання ви­разок. Терапевтичний ефект натурального соку капус­ти значно вищий, оскільки він, на відміну від чистого метилметіонінсульфонію хлориду, має ще й бактерицидні, бактеріостатичні, фунгіцидні, фунгістатичні й фітонцидні властивості. Клітковина попереджає розвиток атеросклерозу, поліпшує моторну дію кишечника. Свіжий сік капусти сприяє зарубцюванню виразок шлунка й дванадцятипалої кишки. Промисловість випускає сухий сік капусти, що містить противоязвений вітамін U. Сік квашеної капусти високу частку молочної кислоти. Тому його рекомендують при цукровому діабеті.

Використання. Капуста відіграє велику роль у лікувально-профілактичному харчуванні. Її рекомендують при серцево-судинних і шлунково-кишкових захворюваннях, а також як засіб, що позитивно впливає на кишкову паличку. Тартронова кислота, яка знаходиться в капусті важлива для профілактики ожиріння. У медицині й фізіології харчування цінується як загальнозміцнювальний, протицинговий, шлунковий засіб. Свіжий сік із цукром п'ють при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, хворобах дихальних шляхів і голосових зв'язок, селезінки й печінки, ожирінні. Сік з відваром насіння рекомендують як засіб від безсоння. Відвар з насіння володіє глистогінними властивостями. Капустяним соком полощуть рот при запальних захворюваннях . Капусту й капустяний розсіл у більших кількостях їдять при гемороїдальних кровотечах, хворобах печінки. Листи, відварені в молоці, у суміші з відходами прикладають до уражених місць шкіри при золотусі й екземі.

Подорожник великий (Plantago major L.) - цебагаторічна трав'яниста рослина родини подорожникових. Стебло безлисте, тонкоборознисте, 10-60 см заввишки. Листки яйцевидні або еліптичні, цілокраї, голі або злегка опушені, звужені в ши­рокий черешок, з 3-9 поздовж­німи жилками, зібрані прикоре­невою розеткою. Черешки корот­ші за пластинку або майже дорів­нюють їй. Квітки дрібні, правиль­ні, двостатеві, сидячі, зібрані на верхівці стебла циліндричним ко­лосом; віночок буруватий, з ци­ліндричною трубочкою і чотири-роздільним відгином. Його плід - ко­робочка. Цвіте з червня по жов­тень місяць. Плоди достигають з липня.

Поширення. Рослина росте на смітниках, городах, біля доріг і на вологих трав'янистих місцях по всій території України.

Хімічний склад. Листя містить глікозид аукубін, флавоноїди (го-моплантагшін, плантагінін, похід­ні байкалеїну і скутеляреїну тощо), гіркі, дубильні й пектинові речовини, слизь, оксикоричні кис­лоти (хлорогенова і неохлорогенова), бере участь у процесі згортання крові, вітаміни С і К, каротин, холін, аденін, сапо­ніни та сліди алкалоїдів. У насінні є слизь, жирна олія, аукубін, олеїнова кислота, стероїдні сапоніни та вуглеводи.

Смак гіркуватий, злегка в'язкий присмак.

Фармакологічні властивості. Свіжі листочки й приготовлені з них сік, настій, екстракт володіють кровоспинними, бактеріостатичними, ранозаживляючими, відхаркуючими та гіпотензивними властивостями. Крім того, водні й спиртові екстракти листків є ефективним засобом при важких формах виразкової хвороби шлунку. Листки подорожника впливають на холестериновий обмін. Сік, препарати й свіжі листки володіють високою бактеріостатичною дією на патогенні мікроорганізми на гемолітичний стрептокок і стафілокок, синегнійну паличку, протей, кишкову паличку. Під впливом соку спостерігається більш швидке очищення раневої поверхні від гнійних виділень, припинення запального процесу й інтенсивне зростання грануляцій. Свіжий сік подорожника придатний для лікування незагойних ран, флегмон, фурункулів. Сік листів подорожника великого рекомендується для лікування хронічного коліту і гострого шлунково-кишкового захворювання (гастрити, ентерити, ентероколіти). Компрес з роздавлених листків подорожника прикладають при фурункулах, різних захворюваннях шкіри, у т. ч. при запаленні шкіри після щеплення віспи й укусу бджіл. Насіння подорожника рекомендується вживати при цукровому діабеті, диспепсії, кашлі, чоловічій і жіночій безплідності. Відвар з насіння придатний для лікування захворювання очей й поносу.

Використання. У медицині подорожник здавна застосовувався при раку легенів і шлунка. Крім того, листки вживаються при хворобах дихальних шляхів, інфекціях, захворюваннях кишечника і як кровоспинний, обволікаючий, відхаркувальний, ранозаживляючий засіб. Корінь подорожника у вигляді екстракту застосовують від лихоманки й кашлю туберкульозного походження, при укусах комах, бджіл, гадюк і як болезаспокійливий засіб.

Заготівля.Для виго­товлення ліків використовують і насіння подорожника. Листя заготов­ляють під час цвітіння рослини. Їх обрізають з невеликим залишком пагінця. Їх використовують свіжим для одержання соку або сушать, роз­стеливши тонким шаром3-5 см завтов­шкина тканині чи папері в затінку на повітрі абов добре провітрюваному примі­щенні, час від часу перемішу­ючи. Штучне сушіння проводять за температури 40-50°С. Сушіння припиняють, коли пагінці стають ламкими. Вихід сухої сиро­вини становить 22-23% . Насіння подорожника заготовляють во­сени. Готову сировину зберігають у сухому приміщенні в щільно закритих банках чи бляшанках. Строк при­датності до використання - 3 роки.

Вимоги до якості. Сухе листя повинно мати вологу не більше 12%. Його колір зеленуватий. За зовнішнім виглядом – це цілі листки з невеликим залишком пагінця. Не допускається пожовкле й побуріле листя. Запах сухої сировини – ароматичний. Смак гіркуватий, злегка в’язкий присмак.

 

Чистотіл великий (Chelidonium majus) – це ластовинне або сіре зілля - багаторічна трав'яниста, з оран­жево-жовтим молочним соком рослина родини макових. Стебло прямостояче, 30-60 деколи досягає 80 см висоти, циліндричне, розгалуже­не, розсіяно відстовбурчено опу­шене. Листки чергові, перисторозсічені, сегменти оберненіяйце­видно-видовжені або округлояй­цевидні, нерівномірно-зубчасті або виїмчастолопатеві, часто збіжні, нижні листки нерідко при основі звужені в стебло, зверху ясно-зелені, знизу - сизуваті, розсіяно опушені. Нижні листки - на довгому стеблі, верхні - майже сидячі. Квітки правильні, двостатеві, з подвійною оцвітиною, на довгих квітконіжках в пазухах вузьких гострих приквітків, зібрані на верхівці стебла і гілок 2-6-квітковими зонтиковидними суцвіттями. Квітки мають 4 жовті пелюстки, широко оберненояйцевидні. Його плід - довгостручкоподібна коробочка. Цвіте з другої половини квітня до вересня місяця.

Поширення. Чистотіл звичайний росте на всій території України під парканами, по садах, засмі­чених місцях, узліссях, біля скель в тінистих місцях.

Хімічний склад. Трава чистотілу містить алкалоїди , інші азото­вмісні сполуки (0,27-2,25 %): коптизин, стилопін, l-стилопін, 1-α-стилопін, 1-β-стилопін, протопін, хелідонін, хе­леритрин, сангвінарин, дигідросангвінарин, дипдрохелеритрин, кориамін, хелірубін, α-алокриптопін, алокриптопін, бербе­рин, спартеїн, холін, гістамін, ти­рамін, метиламін; органічні кис­лоти (1,4-4,32 %): лимонну, ян­тарну, яблучну; ефірну олію (0,01 %), сапоніни, аскорбінову кислоту (170 мг% ), каротин, фла­воноїди, дубильні речовини (2,09-7,64%), хелідонову кисло­ту, вищий аліфатичний спирт хелідоніол.

Фармакологічні властивості. Препарати чистотілу сповільнюють ріст злоякісних пухлин, володіють протигрибковою і бактеріостатичною дією щодо туберкульозної палички. Хелідонін викликає спочатку пригнічений стан, а потім параліч центральної нервової системи. Гомохелідонін є отрйною речовиною і сильним місцевим анестетиком. Хелеритрин володіє подражнюючою дією. Сангвинарин має короткочасну наркотичну дію з наступним розвитком стрихніноподібних судом, збуджує перистальтику кишечника й секрецію слини. Напівзбіжник викликає подразнення центральної нервової системи з наступною анестезією. Протопин зменшує реактивність вегетативної нервової системи, тонізує гладку мускулатуру матки. При вживанні настою із сировини відбувається вповільнення пульсу й зниження артеріального тиску. Він має жовчогінну властивість.

Препарати чистотілу мають бактерицидну дію щодо туберкульозної палички. Сік або мазь зі здрібнених листків рослини застосовується для лікування туберкульозу шкіри. Вченими доведена ефективність місцевого застосування соку чистотілу, одержуваного із трави й кореня при лікуванні поліпів прямої кишки й сечового міхура.

Зовнішньо сік зі свіжої сировини застосовується для припікання бородавок, при паполоматозі гортані. Трава й корінь чистотілу діють противосудомно. Молочний сік чистотілу при попаданні через пошкоджену шкіру може викликати запалення.

Використання. Застосовується при стенокардії, гіпертонічній хворобі, при різних захворюваннях, що супроводжуються спазмом мускулатури. Сировина успішно використовується при хворобах печінки й жовчного міхура. У медицині чистотіл уживається при лікуванні шкірного туберкульозу, подагрі й ревматизмі. Сировина ефективна від бородавок, мозолів, лишаїв, при екземі, раку шкіри. У відварі трави рекомендується купати дітей при золотусі й різних шкірних захворюваннях. Його застосовують для приготування ванн, примочок, промивань при висипці, виразках, лишаях, вуграх, діатезі, гнійних ранах і виразках. Інфіковані рани й виразки, крім промивань, обробляють порошком із сухих листків чистотілу, або прикладають до уражених ділянок свіжі подрібнені листочки. У гомеопатії використовують свіже коріння рослини.

Заготівля. Для медич­них потреб використовують суше­ну, рідше свіжу сировину чистотілу. Заготовляють її у травні місяці, коли рослина масово цвіте, зрізуючи всю надземну час­тину ножем або серпом без грубих нижніх частин. Придатною для використання є надземна частина рослини, зібрана на початку цвітіння й зрізана на 5-10 см від землі. Запах гострий, неприємний, смак гіркий, пекучий. Сушити сировину треба якомога швидше, щоб уник­нути розпаду алкалоїдів й інших фізіологічно активних речовин. В перший день зібрану траву сушать на сонці, а потім переносять її під навіс для досу­шування. Штучне сушіння проводять за температури 55-60°С. Вихід сухої сировини становить 11 %. Готову сировину зберіга­ють у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатнос­ті до використання - 3 роки.

 

Скумпія шкіряна (Cotinus coggygria scop. (rhus cotinus L.) – це листопадний чагарник або дерево родини сумахових, висотою 1,5-5 м з густою кулястою або парасолевидною кроною, із сірувато-бурою корою й жовтою деревиною. Пагони голі або слабоопушені, зелені або червонуваті, із численними світлими виступами. На зламі виділяється молочний сік. Листки чергові, довгочерешкові, прості, цільнокрайні, майже округлі, яйцеподібні, щільні, майже шкірясті, довжиною 3-8 см, шириною 3-4 см. Листки темно-зелені, знизу сірувато-зелені, з різко виступаючими судинами. При розтиранні листків відчувається специфічний терпкий запах, що віддалено нагадує запах чорнила. Той самий запах відчувається й у заростях скумпії. До кінця літа й восени жовтіючі листки перетворюються в багряно-червоні кольори з фіолетовим відтінком. Після заморозків вони червоніють, нагадують багаття. Квітки численні, дрібні, непоказні, жовтувато- або зеленувато-білі, зібрані в кінцеві, пухкі, розкидисті суцвіття, які після відцвітання стають пухнастими, довжиною 15-30 см. Чашолистків і пелюстків у віночку є по п'ять. Тичинок також п'ять, маточка включає три стовпчики й верхню зав'язь. Плоди - дрібні сухі кістянки, на довгих плодоніжках, коричнуваті, оточені висохлою оцвітиною. У зрілому стані чорніють. Цвіте в травні - липні, плодоносить з червня по вересень місяці.

Поширення. Росте в горах у рідких лісах до 1500 м над рівнем моряй на сухих, кам'янистих, вапняних і крейдових схилах. У культурному стані росте на різних ґрунтах, але найкраще розмножується на чорноземах, темно-каштанових, каштанових грунтах. При надлишковому зволоженні гине. Сировина зустрічається у Криму.

Хімічний склад. Листки скумпії містять 15-40% дубильних речовин, 16-17% танінів, Крім цього, 3-5% галову кислоту, флавоноїди мирицитрин, фустин і 0,13 - 0,20% ефірну олію, до складу якої входять 50% - мирцен, 10% - α-пинен, камфен, линалол і α -терпинеол. У листках скумпії знаходиться до 25% танідів, основна частина яких представлена танінами (гідролізуючими дубильними речовинами).

Фармакологічні властивості. Листки сировини володіють в'язкими, антисептичними, протизапальними і ранозаживляючими властивостями. Танін, одержаний з листків скумпії, має в'язку, протизапальну й антисептичну властивості. Він входить до складу танальбіна, танаформа, тансала, антисептичних свічок «Неоанузол», рідини Новикова, застосовують як антисептичний й ранозаживляючий засіб.Скумпія є добрим джерелом промислового виробництва таніну. Водяні розчини танінів утворюють осад із солями алкалоїдів, розчинами білка й желатину, солями важких металів.

Використання. Водний настій листків застосовують при поносах. Водний настій кори п'ють при лихоманках. Подрібнені листки, змішані з вершковим маслом або свинячим салом придатні для приготування мазей, які використовують при опіках, гнійних виразках, ранах, різних пухлинах.

Для обмивання виразок і ран також використовують водний настій листків.

Таніни застосовують в якості в'язкого антисептичного й протизапального засобу. Його використовують зовнішньо у вигляді розчинів і мазей при запальних захворюваннях порожнини рота, носа, гортані, при опіках, виразках, тріщинах і пролежнях. Для внутрішнього споживання призначають при катарах шлунково-кишкового тракту, а також при отруєнні солями важких металів і алкалоїдами.При зіткненні зі слизовою оболонкою або раневою поверхнею розчин танінів викликає часткове згортання білків, слизу й утворить плівку, що захищає тканину від зовнішніх впливів. При цьому зменшується болюча чутливість, звужуються судини, зменшуються секреція й запальні процеси.

Таніни застосовуються зовнішньо у вигляді розчинів і мазей при опіках, виразках, пролежнях. Усередину приймають у вигляді 0,2-2% розчину при катарах шлунково-кишкового тракту, при отруєнні солями важких металів і алкалоїдами. Таніни використовують для виготовлення препаратів “Танальбін”, “Тансал”. З листків одержують препарат “Флакумин”, який застосовують як жовчогінний засіб.

Заготівля. Як лікарську сировину використовують листки та кору. Листки заготовляють з травня по серпень місяці до початку осіннього почервоніння, зриваючи руками з гілок. Не дозволяється зрізати гілки й потім обривати листки, тому, що це спотворює рослини. Суху сировину слід оберігати від вологи, тому що під її дією зменшується вміст дубильних речовин. Зібрані листки сушать на горищах під залізним дахом або під навісами з доброю вентиляцією, розстеляючи тонким шаром (3 - 5 см) на тканині або папері, періодично перемішуючи. Кору заготовляють навесні. Ії сушать в сушарках. Строк зберігання 3 роки.

Вимоги до якості. Сировина скумпії являє собою тендітні цільні або зламані пір'ясто-чергові листки, з довгими стеблами. Довжина листків 3-12 см, їх ширина 3-8 см, довжина стебла 1-6 см. Пластинка листка довгасто-яйцеподібна або овальна, і з рівномірними краями, у верхівці тупа, зверху темно-зеленого кольору, гола, знизу - сизувато-зелена, опушена. У сировині допускається вміст вологи не більше 12%; загальної зольності - не більше 7%; золи нерозчинної в 10% соляній кислоті, не більше 1,3%; вміст таніна - не менш 12%; подрібнених частин, що проходять крізь сито (сітка № 2/8 за ДСТ 3826-82) - не більше 5%; листків, що втратили нормальне забарвлення - не більше 2%; стеблових частин - не більше 4%; органічної домішки - не більше 1%; мінеральної домішки - не більше 1%. Готову суху сировину пакують в тюки масою нетто до 50 кг.

Первоцвіт весняний (Primula veris L.) - це багаторічна рослина з розеткою прикореневих яйцеподібних листків, звужених у крилатий черешок. Листова пластинка зморшкувата, із втисненими зверху й виступаючими знизу судинами, по обидва боки опушена. Із центра листової розетки піднімаються одна або кілька квіткових стрілок, на кінцях яких розташовуються суцвіття - парасольки. Квітки великі, з воронкоподібним віночком яскраво-жовтого кольору, відгин віночка пятилопастний. Підземна частина рослини складається із соковитого кореневища, густо вкритого тонким корінням. Плід первоцвіту - яйцеподібна коробочка із дрібними насіннями. Цвіте із середини квітня до червня місяця.

Хімічний склад. У коренях і кореневищах рослини міститься глікозиди, сапоніни, вітамін С.

Використання. Препарати з первоцвіту підсилюють секреторну активність слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і бронхів, підвищують активність реснитчатого епітелію й прискорюють видалення мокротиння з дихальних шляхів. Вони також володіють слабкою сечогінною й потогінною дією. Тому первоцвіт застосовують при захворюваннях верхніх дихальних шляхів, хронічних трахеїтах і бронхітах, бронхопневмоніях.

Порошок з листків сировини використовують при нестачі вітаміну С. Сировина первоцвіту володіє високими споживними властивостями. Вона має цінні квіткові пелюстки, листки і корінь. Через те стародавні греки називали первоцвіт лікарською квіткою Олімпу, важаючи її квіткою дванадцяти богів і вірили, що ця сировина здатна вилікувати будь-яку хворобу. У Середньовіччя чаклунки й знахарі додавали первоцвіт у приворотне зілля, називаючи його магічною квіткою.

Настій із квітів первоцвіту допомагає при нервових стресазх, виснаженнях, безсонні. Мазь із квітів первоцвіту допомагає при сонячних опіках, при плямах на шкірі. На початку цвітіння листя первоцвіту використовуються для приготування кулінарних страв - салатів, супів тощо.

Заготівля.У промисловості заготовляють коре­невище з корінням, квітки з чашечкою, рід­ше віночок і листя. Коріння первоцвіту ко­пають весною до цвітіння рослини або восени, коли зів'яне листя. Його старанно відмивають від зем­лі і сушать на сонці або в теп­лому приміщенні, розстеливши тонким шаром на папері чи тка­нині й час від часу перемішу­ючи. Вихід сухого коріння становить 28-30 % .

Квітки і листя збирають на початку цвітіння рослини, зри­ваючи їх руками або зрізуючи ножами. Половину листків на кож­ній рослині треба залишати, щоб не зашкодити цвітінню і плодо­ношенню.

Сушать листя швидко і за високої (90-100°С) температури. Цей спосіб сушіння дозволяє одержати сировину з високим вмістом аскорбінової кислоти. Вихід су­хого листя становить 22-23% . Квітки зрізують або зри­вають цілими суцвіттями і з час­тиною (2-3 см) квітконосної стрілки. Їх попередньо прив'я­люють на сонці, а потім до­сушують під навісом з віль­ним доступом повітря, а при несприят­ливих погодних умовах - у теп­лому приміщенні. Вихід сухих квіток виходить 15-16%. Збері­гати їх треба в добре закритих банках або бляшанках, бо во­ни дуже гігроскопічні. Штуч­не сушіння квіток і коріння проводять за температури 40°С.

Строк придатності до використання сировини - 2 роки.

Сумах дубильний (Rhus coriaria L.) – це дерево або чагарник, листя й молоді гілки якого широко застосовують для дубления шкір.

Рослина буває висотою від 1- 5 м. Кора на молодих пагонах бурувата, шорстко-пухната, на багаторічних гілках - бура. Листя чергові, непарноперистоскладні довжиною 15-25 см. Вони складаються з 9-17 листочків (4-8 пара сидячих яйцеподібних листочків), із крилатим черешком; або трійчасті листочки, які восени червоніють. Листки великогородчатопильчаті, довжиною 3-7 см, темно-зелені зверху, голі або з поодиночними волосками, знизу - сірувато-зелені, короткоопушені. Рослина однодольна. Квітки одностатеві, сидячі, зібрані в чоловічі й жіночі пазухи, розташовані на верхівці гілок і частково в пазухах верхніх листків. Чоловічі пазухи більше розкидисті, довжиною 20-25 см, жіночі - більше щільні, довжиною до 15 см. Цвіте в червні - липні, плодоносить у вересні – жовтні місяцях.

Поширення. Сумах дубильний виростає в нижньому й середньогірському поясі висотою 1000 м над рівнем моря в Криму. Росте на сухих схилах півдня України. Оскільки сумах дубильний світлолюбний, тому зустрічається тільки на відкритих місцях. У підліску лісів, на розріджених і прояснених ділянках він зустрічається рідко. Він посухостійкий й теплолюбивий, але відносно холодостійкий, переносить температуру до -20°С. Від морозів сильно пошкоджуються молоді рослини. Рослина добре переносить засолення ґрунту й дію морських хвиль.

Хімічний склад. Листя містить до 30% дубильних речовин, у тому числі до 15% танінів. У листках знайдені також галова кислота, флавоноїди, у тому числі флавонові глікозиди, ефірну олію, тетрасахарид і метиловий ефір галової кислоти, мирицитрин.

Використання. Листя сумахи використовують для одержання медичного таніну. Його призначають як зв'язуючий засіб при поносах, запаленні сечового міхура й виразкової хвороби шлунка й 12-палої кишки, як кровоспинний засіб, а також як протиотрута при отруєнні алкалоїдами й важкими металами. Настій зі свіжих листків застосовують у гомеопатії при поносах, ревматизмі, подагрі, паралічі, виснаженні, захворюваннях жовчних шляхів. Подрібнені свіжі листки прикладають до опіків, гнійних ран і частин тіла, ураженим екземою.

Заготівля.Як лікарська сировина використовуються листки. Їх збирають протягом літа - червень – серпень місяці і висушують на сонці, горищах з доброю вентиляцією, під навісами або в сушарках за температури 40-45°С. При заготівлях іноді зрізують молоді пагони з листками цілком. Готова сировина складається з висушених цільних пагонів або листків, що розпалися на окремі листочки.

Вміст таніну в листках сумахи протягом вегетаційного періоду не змінюється. Тому цю сировину заготовляють навесні, восени й влітку. Однак заготівлю краще розпочинати не раніше періоду бутонізації для того забезпечити в рослинах накопичення достатньої кількості таніну.

Вимоги до якості. Заготівля сировини проводиться не частіше 1 раз у 2 роки. При зборі листків сумахи не допускається обламування гілок, збирати треба тільки непошкоджені листки, тобто складну пластинку, що складається із 3-10 окремих листочків, повністю зриваючи її із кущів. Сировина повинна зберігатися в сухих приміщеннях , захищених від попадання вологи щоб запобігти потемніння й втрати товарного виду. Намокання сировини призводить до вимивання таніну. Тому після сушіння пагони обмолочують і окремо відділяють від стебла та листяних черешків. Танін знаходиться в основному в листяній паренхімі. Якість сировини поліпшують провіюванням і очищенням не тільки від стебел, але й від листових черешків.

Колір висушених листочків повинен бути зверху темно-зелений, знизу - сірий, смак повинен бути в'язкий. За вимогами стандарту вміст вологи в сировині не повинен перевищувати 12%, загальної зольності - не більше 6,5%, золи нерозчинної в 10% соляній кислоті - не більше 1,2%; вміст таніну - не менше 10%, частинок, що проходять крізь сито з отворами діаметром 2,8 мм - не більше 5%, листків, що втратили нормальне забарвлення - не більше 2%, стеблевих частин - не більше 4%, органічних домішок - не більше 1%, мінеральних домішок - не більше 1 %.

 






Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 456. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.116 сек.) русская версия | украинская версия