Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Характеристика сировини плодів, ягодів, насіння, кори





 

Глід одноматочковий (Crataequs monoqyna)– це кущ або дерево 3-7 м висоти родини розових. Має кулясту крону і червонувато-коричневі колючі гілки. Колючки нечисленні, довжиною до 1 см. Квіти правильні, п'ятипелюсткові, білі, зібрані складним щитком. Цвіте у травні. Плоди яблукоподібні, кулясті або широкоеліпсоподібні, коричнево-червоні з одною кісточкою, дозрізають у вересні.

Поширення. Росте в підліссі мішаних і листкових лісів, на лісових галявинах.

Хімічний склад. Плоди містять цукри, пектинові речовини (1,8-5,1%), сорбіт, орга­нічні кислоти, каротин (0,4-2,7%) вітаміни К, Е, С, кумарин, тритерпенові кислоти, фенольні сполуки, ефірну олію та інші.

Використання. У медицині при стенокардії, атеросклерозі, гострому суглобному ревматизмі, незрозі серця, головокружінні, безсонні, діабеті та ін.

В харчовій промисловості із свіжих плодів одержують сік, варять варення, джем, компоти, напої, начинки для пиріжків. З висушених - сурогат кави, чаю, солодке борошно використовують як приправу для випікання хлібобулочних виробів.

Промислові заготівлі проводять у всіх областях України. Крім глоду одно маточкового, заготовляють ще глід колючий, п'ятистовпчиковий і український. Заготовляють плоди в період повного достигання, обриваючи їх ру­ками. Сушать на відкритому повітрі, розсипаючи по 4-5 кг плодів на 1 м2, або у сушарках за температури до 70°С, потім провіюють для відді­лення плодоніжок та інших частин глоду. Вихід сухої сировини 25-30%.

Вимоги до якості. Сировиною є плоди яблукоподібні, кулясті або еліпсоподібні, тверді, зморшкуваті, довжиною 6-14 мм, діаметром 8-10 мм. Колір буровато-червоний або темнобурий, м'якоть жовта, смаж солодкуватий. Вологість не більше 14%, попелу до 3%, екстрактивних речовин до 20%, плодів почорнілих і підгорілих до 3%, блідозабарвлених і недозрі­лих - до 1%, з невідділеними плодоніжками, роздроблених, окремих кіс­точок і гілок до 2%, плодів у грудках по 2-3 штуки до 1%, органічних домішок до 1%, мінеральних домішок до 0,5%.

 

Яловець звичайний (Juniperus communis) – це вічнозелений кущ або невелике (4-6 м заввишки) дерево родини кипарисових. Дводомна, рідше однодомна рослина з конусопо­дібною або яйцевидною кроною і прямим стовбуром з сірувато-бурою корою. Молоді пагони чер­вонувато-бурі, тригранні. Листки хвоєвидні, жорсткі, лінійно-шило­видні, 8-20 мм завдовжки, колю­чі, зверху плоскожолобчасті, ясно-зелені з сизою поволокою, зіс­поду зелені, тупо-кілюваті, з поз­довжньою борозенкою на кілі, розташовані тричленними черго­вими кільцями. Органи спороно­шення містяться на кінцях ма­леньких пазушних гілочок, густо вкритих трикутними лусками; чо­ловічі шишечки жовті, мають вигляд колосків, що несуть щито­подібні луски з 3-7 пиляками; жіночі шишечки складаються з кількох насінних лусок І трьох насінних зачатків і нагадують зе­лені бруньки. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаю­ться і утворюють соковиту зелену шишкоягоду. Спілі шишкоягоди кулясто-яйцевидні, чорні, з сизою поволокою, 6—9 мм в діаметрі, на вершку часто з трьома горб­ками. Запилюється у квітні-трав-ні; шишкоягоди достигають на­ступного року восени.

Поширення. Рослина росте в підліску хвойних, рідше мішаних лісів в Карпатах і на По­ліссі. Подекуди культивують в са­дах і парках як декоративну рос­лину.

Хімічний склад. Плоди ялівцю мі­стять ефірну олію (0,5-2 %), флавоноїди, смоли (до 9 %), ор­ганічні кислоти (яблучна, оцтова, мурашина, гліколева), цукри (30-40%), віск (0,6-0,7%), пек­тини, дубильні речовини, пенто­зани (біля 6 %), інтозит, солі калію. У складі ефірної олії є α-пінен, камфен, кадинен, дипен­тен, α -терпінеол, терпінелен, бор­неол, ізоборнеол, юніперкамфора, вуглеводень, юнен тощо.

Фармакологічні властивості. Препарати ялівцю підвищують діурез і дезинфіку­ють сечовивідні шляхи, збільшу­ють виділення шлункового соку та жовчі, збуджують перистальтику кишок, розріджують харкотиння і полегшують відхаркування, діють протизапально та болезаспокій­ливо.

Використання. Застосування препаратів ялівцю показане у випадку наб­ряків, пов'язаних з нирковою не­достатністю і порушенням крово­обігу, при хронічних пієлітах і циститах, сечокам'яній хворобі, їх можна давати для збудження апетиту, при гастроентеритах, гепатопатіях, пов'язаних із застоєм жовчі, при схильності до каме­неутворення у жовчному міхурі, при хронічних захворюваннях дихальних шляхів (трахеїти, ла­рингіти, бронхіти).

Позитивний терапевтичний ефект одержують також при лікуванні невралгії, ревматизму і подагри (терапев­тичний ефект можна в цих випад­ках значно посилити одночасним місцевим застосуванням ялівцю у вигляді ванн або розтирань на­стойкою). Плоди ялівцю входять до складу сечогінних чаїв. Есенцію із свіжих зрі­лих плодів використовують в го­меопатії.

Ягоди використовуються як сурогат кава, пряність до м'ясних страв і кислої капусти. Із плодів добувається ялівцевий цукор, використовуваний для приготування пива, морсу й ароматизації безалкогольних напоїв.

Заготівля. Для виго­товлення ліків використовують шишкоягоди, які заготовляють восе­ни, струшуючи їх на розстелений під кущами брезент. Зібрані шиш­коягоди вживають свіжими або сушать в теплому приміщенні, розстилаючи їх тонким шаром на чистій підстилці. Штучне сушіння проводять при температурі не ви­ще 30е. Сушених шишкоягід вихо­дить 66-67% . Шишкоягоди трива­лий час можуть зберігатись у сві­жому вигляді за температури 0°С.

 

Обліпиха крушиновидна (Hippophao rhamnoides) – це кущ або невелике (4-15 м зав­вишки) дерево родини маслино­вих. Дводомна рослина з колючи­ми гілками, вкритими сірою ко­рою. Листки чергові, вузькі, лі­нійні або лінійно-ланцетні, майже сидячі, зверху темно-зелені, зісподу - сріблясті. Квітки односта­теві, буруваті, з дволопатевою чашечкою, в коротких пазушних китицях. Плід - овальна або май­же куляста соковита несправжня кістянка жовтого, оранжевого або оранжево-червоного кольору. Цвіте у квітні – травні місяцях. Плоди до­стигають у вересні – жовтні місяцях.

Поширення. На території України обліпиха крушиновидна в дикому стані росте в дельті ріки Дунаю, створюючи на піщаних косах густі непрохідні зарості. Як декоратив­ну і плодову рослину її вирощу­ють по всій території України.

Хімічний склад. М'якуш плодів обліпихи містить жирну олію (від 1,7 до 10%), до складу якої входять гліцериди лінолевої, олеїнової, пальмітино­вої, Шльмітоолєїнової, стеарино­вої й інших жирних кислот; фла­воноїди лейкоантоціани, катехіни і флавоноли (ізорамнетин, квер­цетин, кемпферол) і флавони; ка­ротиноїди (від 0,31 до 20 мг%), у складі яких є каротини, лікопін, зеаксантин та інші спо­ріднені сполуки; токофероли (2,9-18,4 мг% ), р-ситостерин; фі­лохінон (0,8—1,5 мг%); фосфолі-піди; батаїн; аскорбінову кислоту; нікотинову кислоту; інозит; фолі­єву кислоту; тритерпенові кисло­ти (урсолова і олеанолова); алка­лоїд серотонін, кумарини та ор­ганічні кислоти (яблучна, винна, щавлева, янтарна). У листі є ку­марини, тритерпенові кислоти (урсолова і олеанова), вітаміни С, В1, В2, В6, нікотинова кислота, інозит, фолієва кислота, речовини поліфенольного характеру (кемп­ферол, кверцетин, ізорамнетин, мірицетин, галова кислота тощо) й інші сполуки. Кора обліпихи мі­стить значну кількість серотоніну (0,3-0,4 % ).

Фармакологічні властивості. Обліпихова олія має протизапальні, бактерицидні, еці-телізугочі, гранулюючі та знебо­люючі властивості. Гальмівний вплив обліпихи на розвиток атеро­склеротичного характеру поясню­ється наявністю в ній лінолевої та ліноленової кислот, токофе­ролів, каротиноїдів, фосфоліпідів і рослинних стеринів, які мають здатність сприяти зменшенню кількості загального холестерину, га-ліпопротеїдів і загальних ліпі­дів у сиворотці крові. Окремі до­слідники відмічають інгібіруючий вплив обліпихової олії на секре­цію шлункового соку, а в експе­риментах на щурах було доведено високу її ефективність при пато­логічних змінах печінки, спричи­нених алкогольною інтоксикацією та чотирихлористим вуглецем (дію обліпихової олії на клітин­ному та субклітинному рівнях на фоні гострої й хронічної інтокси­кації пояснюють здатністю її під­вищувати в печінці концентрацію нуклеїнових кислот і сприяти за­хистові клітинних і субклітинних мембран).

Використання. Обліпиху застосовують для лікування променевих уражень шкіри, опіків і відморожень, про­лежнів, туберкульозу шкіри, ек­зем, лишаїв, трофічних виразок, флегмонозного акне, хворобі Дар'є, хейлітів, виразкового вов­чака, хвороб очей (трахома, пов­зуча виразка рогівки тощо), носо­глотки (гайморит, хронічний тон­зиліт, фарингіт, риніт) і ротової порожнини (пульпіт, пєріодон-тит), жіночих хвороб (кольпіт, ендоцервіцит, ектопія епітелію, еро­зія шийки матки). В свічах облі­пихова олія ефективна при еро­зивно-виразкових проктитах, еро­зивно-виразкових сфінктеритах, тріщинах заднього проходу, ката­ральному й атрофічному прокти­ті й при внутрішньому геморої у хворих на хронічний ентероко­літ.

Всередину обліпихову олію дають при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при променевій терапії раку стра­воходу. Заслуговують уваги по­відомлення про ефективне ліку­вання обліпиховою олією хворих на атеросклероз.

Із готових аптечних препаратів, до складу яких входить обліпихо­ва олія, застосовують олазолькомбінований препарат в аерозольно­му балончику як засіб, що лікує опіки, інфіковані рани, трофічні виразки, екземи й сверблячі дер­матози.

Плоди обліпихи (свіжі або пере­роблені) широко використовують­ся в лікувально-дієтичному хар­чуванні, їх вживають при вираз­ковій хворобі шлунка, при хво­робах, спричинених нестачею ві­тамінів (гіпо- й авітамінози), як загальнозміцнюючий засіб для хворих, які перенесли інфекційні захворювання й тяжкі хірургічні операції. Соком із свіжих плодів обліпихи змащують ділянки шкіри з ураженнями ерозивного або ви­разкового характеру (в тому числі й з ураженнями, спричиненими рентгенівським промінням). Для посилення терапевтичного ефекту паралельно проводять пероральне лікування (до харчового раціону включають свіжі плоди обліпихи). Цінні терапевтичні властивості має кора обліпихи. Спиртовий екстракт із кори має високу ра­діозахисну активність, затримує патологічний ріст тканин (дія се­ротоніну). Зважаючи на це, спир­товий екстракт із кори обліпихи рекомендується в комплексі з рентгенотерапією для лікування злоякісних пухлин. У народній медицині відвар кори або настій листя дають усередину при поносі. Крім цього, листя ви­користовують для ванн і для при­парок при ревматичних і подаг­ричних болях.

Заготівля. З лікувальною метою використовують плоди, кору і листя рослини. Плоди збирають у стадії повної стигло­сті, обриваючи їх спеціальним довгим пінцетом, а після настання морозів їх струшують на підстелений під кущ брезент або іншу тканину. Зібрані плоди використовують для одержання обліпихової олії, споживають у си­рому вигляді, сушать, переробля­ють на варення, повидло й желе, додають у кондитерські вироби, соки, настойки й лікери. Строк зберігання заморожених плодів - 6 місяців.

Кору заготовляють рано навесні (техніку збирання і сушіння див. у статті Крушина ламка), листя — протягом вегета­ційного періоду. Обліпихова олія є у продажу в аптеках, але її можна виготовляти і в домашніх умовах, Для цього подрібнені сухі плоди або висушені вичавки, що залишаються після одержання обліпихового соку, заливають рів­ною кількістю (за об'ємом) про­ванської або соняшникової олії (краще рафінованої), добре пере­мішують і одержану суміш витри­мують 24 години в нагрітій ду­ховці або на водяній бані при тем­пературі, не вищій за 60°С. Після цього суміш віджимають через капронову торбиночку, а одержа­ну олію змішують з новою пор­цією подрібнених сухих плодів або висушених вичавок і так само нагрівають. Триразове повторення операції дає змогу одержати обліпихову олію високої якості. Піс­ля тижневого відстоювання олію фільтрують.

 

Смородина чорна (Ribes niqrum)- невелика (0,6-1,3 м заввишки) багаторічна кущова рослина ро­дини ломикаменевих з характер­ним, дещо неприємним запахом. Листки черешкові, чергові, 3 - 5-лопатеві, по краю зарубчасто-зубчасті, зверху голі, зісподу – з жовтими залозками. Квітки двостатеві, правильні, дзвониковидні лілувато- або рожева то-сірі, у пониклих 5-10 - ­квіткових китицях. Плід - куляста чорна яго­да. Цвіте у травні – червні місяцях. Плоди достигають у липні.

Поширення. Смородина чорна в дикому стані на Україні росте в Карпатах, на Прикарпатті, Поліссі та в Лісостепу коло струм­ ків і річок, у лісах і між чагарниками (на вологих місцях). Введена в культуру і є родона­ чальником культурних сортів, яких понад 100.

Хімічний склад. У листі є ду­бильні речовини, до 0,75 % ефір­ної олії (містить цимол, сабінен), флавоноїди (кверцетин, ізокверцетин, кемпферол, рутин), фітостерол, пентозани, органічні кис­лоти, мінеральні солі, вітамін С та фермент емульсин. Бруньки мають хімічний склад, близький до хімічного складу листя. Ягоди містять до 16% інвертних цукрів і сахарози, жирну олію, пігменти ціанідин і дельфінідин, близько 4% органічних кислот (яблучна, винна, лимонна), пектини (0,2- 0,8 % ), емульсин, вітаміни С (120- 400 мг%), К, Р, каротин, вітаміни групи В та мінеральні солі (бор, йод).

Фармакологічні властивості. Всі види сировини мають сечогінні, потогінні, в'я­жучі й тонізуючі властивості. Використовують їх як допоміж­ний засіб при ревматизмі, подагрі, артритах, гастриті, склерозі су­дин, при отосклерозі, уролітіазі, діареях, мігрені, простуді, коклю­ші, ангіні та при тонзиліті. Росли­на використовується переважно в зборах. Свіжі або сушені ягоди корисно вживати при гіпохромній анемії, пародонтозі, захворюван­нях шлунково-кишкового тракту, гломерулонефриті, порушеннях ритму серцевої діяльності, при кардіоневрозах, геморагічному васкуліті, простудних та інфек­ційних захворюваннях.

Використання. Смородина використовується в дієтичному харчуванні хворих при загостренні шлунково-кишкових захворювань у вигляді киселів, відварів і соку. Свіжий сік призначають при виразці шлунка й дванадцятипалої кишки, антацидних гастритах. Ягідний сік з медом іноді рекомендують при хрипоті. Ягоди вважаються лікувальним і профілактичним засобом при гіпертонії й атеросклерозі. Більшу популярність завоювало так зване свіже варення зі смородини, у якому протягом скількох місяців добре зберігаються вітаміни. Експериментально встановлене сечогінна й протиревматична дія настою листя, зумовлена ефірною олією.

Смородина червона. Плоди містять невелику кількість аскорбінової кислоти, каротину, флавоноїдів, тіаміну, рибофлавіну нікотинової, яблучної, бурштинової й лимонної кислот, цукри, пектинові речовини.
Плоди й сік використовують у народній медицині для зниження температури, при пропасних захворюваннях, для регуляції перистальтики кишечника і як легеня проносне. Сік червоної смородини збільшує виділення поту й сечі й поліпшує апетит. Він володіє також проносною, злегка жовчогінною, протизапальною й кровоспинні дією.

Заготівля.З лікарсь­кою метою використовують лис­тя, рідше бруньки, та ягоди. Бруньки збирають зимою та рано навесні, листя - влітку (чер­вень - липень), ягоди - під час повної стиглості. Листя і бруньки сушать при температурі 35-400, плоди споживають свіжими або сушать (починають від 35°С і по­ступово доводять до 650С, не до­пускаючи пересушування). Сухої сировини виходить, бруньок - 20%, листя 16%, ягід - 14%.

 

Чорниця звичайна (Vaccinium myrtillus)- чагарник сильно розгалужений, висотою 15-40 см родини брусничних. Стебло прямостояче з гостроребристими голими гілками. Листки чергові, короткочерешкові, дрібнопильчасті, яйцеподібні, яскраво-зелені, опадаючі на зиму. Квітки дрібні, одиночні, на коротких квітконіжках, білий, білі-рожево-білі. Ягоди соковиті, чорні, із сизуватим нальотом і темно-пурпурною м'якоттю, насіння дуже дрібні. Гарний нектаронос. Цвіте в травні-червні. Плоди дозрівають у липні – серпні місяцях.

Поширення. Чорниця широко поширена на Західній Україні. Вона віддає перевагу соснові бори, широколистяні й смереково-ялиновим лісам. На горах чорниця інший раз утворить суцільні чорничні пустища без деревного ярусу. Вона любить кислу, кам'янисто-суглинне підґрунтя.

Хімічний склад. Листи чорниці багаті дубильними речовинами, у них утримуються флавоноїди, органічні кислоти, вітамін С, каротиноїди, антоціанові пігменти, алкалоїди. Вони містять цукри - глюкозу, фруктозу, сахарозу, вітаміни, органічні кислоти, ефірні масла, різні мікроелементи й інші хімічні сполуки.

Фармакологічні властивості. У плодах утримується тростинний цукор, лимонна і яблучна кислоти. Ягоди чорниці - відмінний в'язкий і антисептичний засіб при різних запальних захворюваннях шлунково-кишкового тракту

Використання. Чорниця - важлива харчова, медоносна, дубильна й лікарська рослина.Плоди й листи чорниці приймають у формі настою, киселю, сиропу, як в'язкий засіб при порушеннях травлення, що супроводжуються розладами шлунка (особливо в дітей); при гострих і хронічних ентероколітах, при гнильному шумуванні в кишечнику, кишковому кровотечі, циститах.

У народній медицині застосовуються листки чорниці у вигляді настою при цукровому діабеті.Зовнішньо свіжий сік із плодів чорниці ефективний при запаленні ясен, стоматиті, опіку,при шкірних захворюваннях (екзема й псоріаз), у вигляді компресів при геморої. Плоди чорниці використовуються як в'язкий, протизапальний і поліпшуючий зір, а також вітамінний засіб. Свіжі плоди також корисні при ревматизмі, жовчно- і сечокам’яній хворобі, при подагрі, багатьох шкірних захворюваннях, у тому числі, при екземі. Однак, варто мати на увазі, що при порушеннях роботи жовчовивідних шляхів, при захворюваннях підшлункової залози, при млявій перистальтиці кишечника. Сушені ягоди чорниці входять також до складу багатьох лікарських чаїв, які застосовують при різних захворюваннях шлунку. Відвар і свіжий сік ягід використовують при таких шкірних захворюваннях, як екзема й псоріаз.

Плоди чорниці використовуються в харчовій промисловості. Сік - як харчовий барвник для підфарбовування плодових і ягідних вин, безалкогольних напоїв і ін. Із плодів наготовлюють вино, варення, сиропи, морс, сік, екстракти й киселі.

Чорниця звичайна - прекрасний медонос. Бджоли можуть зібрати до 2,5 кілограмів меду на родину в день. Мед, зібраний із квітів чорниці, має світло-червонуватий відтінок, він ніжний, ароматний і дуже смачний.

Заготівля. Листи заготовлюють під час цвітіння. Використовуються зрілі плоди без плодоніжок і листи, зібрані в період цвітіння. Запах висушених плодів слабкий, смак солодкі, солодко-кислуватий, злегка в'язкий. Гілочки рослини з листами зв'язують у пучки й розвішують у приміщенні, захищеному від сонячних променів і добре провітрюваному. Після сушіння стебла відокремлюють від листків і викидають. Сушені плоди чорниці можна зберігати протягом 2 років.

 

Калина звичайна (Viburnum opulus) – це розгалужений кущ або невелике (2- 4 м заввишки) дерево родини жимолостевих. Молоді пагони зеленувато-сірі або жовто-бурі, голі, гладенькі, місцями з вели­кими сочевичками. Листки су­противні, широкояйцевидні, 3-5-лопатеві, з яйцевидними вищербленозубчастими гострими лопатями, зверху голі, зіспо­ду - бархатистоопушені, 5-10 см завдовжки, 5-8 см завширшки, черешки листків довгі, з булавчастими залозками при основі і з сидячими тарілчастими за­лозками вгорі при основі лист­кової пластинки. Квітки білі, в зонтиковидних волотях, віно­чок зрослопелюстковии, п'яти­роздільний. Крайові квітки суц­віття неплідні, з коротким порівняно великим плоским ві­ночком, з неоднаковими лопа­тями; віночок внутрішніх плід­них квіток правильний, короткодзвониковидний. Плід - черво­на куляста кістянка. Цвіте у травні – червні місяцях.

Поширення. Калина звичайна поширена по всій рівнинній території України. Вона росте у вологих тінистих листяних і соснових лісах, заростях чагарників, на вирубках, по берегах водойм. Вирощують калину й на садових ділянках.

Хімічний склад. Плоди калини – це дрифтер продукт. Вони містять цукри, дубильні й пектинові речовини, ефірне масло, амінокислоти; багаті аскорбіновими, оцтовими, валеріановими кислотами, вітамінами A, P, K, а також фітонцидами, що вбивають хвороботворні мікроби.

Фармакологічні властивості. Галенові препарати кори калини виявляють крово­спинну і слабку сечогінну дію, мають в'яжучі й заспокійливі властивості, посилюють тонус м'язів матки, збільшують трива­лість дії снотворних засобів.

Використання. Ягоди калини відомий як діючий засіб при лікуванні багатьох захворювань. Для лікуваннягіпертонічної хвороби, атеросклерозу, гастриту, коліту, виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки, застуди, судинних спазмів призначають настій плодів калини, приготувати який можна в такий спосіб.

Сік з ягід калини можна вживати при кашлі й бронхіальній астмі. гіпертонії, хворобах серця й печінки, використовують як полоскання при ангіні, хворобах ясен і навіть протирають шкіру особи при висипках і вуграх.. Призначають калину й при набряках серцевого й брунькового походження, захворюваннях печінки, як заспокійливий засіб. Чай з калиною й медом корисний при застуді й грипі. Сік і відвар плодів калини відомі як засіб проти кашлю, вони допомагають при геморої, коліті. Морс із калини призначають як вітамінний засіб при зниженій кислотності шлункового соку й гіпертонії.

Сік зі свіжих ягід калини широко розповсюджений як косметичний засіб: він сприяє виведенню ластовиння, лікуванню вугрів, відбілює шкіру.

Заготівля.Для лі­карських потреб заготовляють кору, пло­ди і квіт­ки. Кору здирають весною перед розгор­танням листя: на молодих гілках роблять на віддалі 25-30 см один від одного кільцеві надрі­зи, сполучають їх двома поз­довжніми розрізами, знімають кору двома півтрубками і су­шать, не вкладаючи їх одну в одну, на сонці або в приміщен­ні з доброю вентиляцією. Су­шіння припиняють, коли кора стає ламкою.

Вихід сухої сировини 38-40 %. Строк при­датності до використання 4 роки.

Ягоди калини самий час збирати в суху погоду, у жовтні, після перших заморозків, коли вони майже втрачають гіркоту. Видалити з ягід гіркий присмак можна й у домашніх умовах: треба потримати ягоди на 6-7 хвилин у киплячій воді. Оптимальний варіант – зрізати ягоди разом із плодоніжками, щоб не ушкодити їхню ніжну м'якоть. Потім плоди необхідно розсипати тонким шаром, якийсь час пров'ялювати їх на повітрі, після чого досушити в духовці при температурі 40-60°C. Тільки після сушіння ягоди варто очистити від плодоніжок, і зберігати в полотняному або паперовому мішечку в прохолодному сухому місці. Строк зберігання заготовлених у такий спосіб плодів калини не обмежений.

 

Дуб звичайний (Quercus robur)це однодомна рослина родини букових. Дерево заввишки 25-50 м, з густою широкою неправильної форми кроною, товстим стовбуром. Кора молодих гілок гладка, гола, оливково-бура або червонувата, після 10-15 років життя груба, буровато-сіра з глибокими тріщинами. Листя чергові, короткочерешкові, продовгувато оберненояйцеподібні, до 15 см довжиною, при основі серцеподібні, зверху блискучі, шкірясті, голі, зелені. Цвіте у квітні-травні. Плід - горіх (жолудь) блискучий, буровато-жовтий, розміщений у чашоподібній мисочці, довжиною 1,6-3,5 см, дозрівають у вересні-жовтні.

Поширення. Росте на схилах балок, річкових долин, у хвойно-широколистих лі­сах, утворює чисто дубові і змішані ліси. Культивується у полезахис­них смугах, придорожніх насадженнях, парках.

Хімічний склад. Сировина кори містить цукор кверцин, вуглевод левулін, крохмаль, білки, пектинові (6%) і дубильні (20%), барвникові і мінеральні речовини, катехінові таніди (0,4%), смоли.

Фармакологічні властивості. Кора дуба має властивості протизапальної, в'яжучої і протигнильної дії.

Використання. Використовується при запаленнях слизової оболонки рота, глотки і гортані, при гінгівіті, стоматиті, пародонтозі, флюсі, гастриті, при шлункових кровотечах, проносі, ентериті й хворобах печінки та селезінки, при рахіті, випадінні прямої кишки й туберкульозі, при захворюваннях лімфатичних вузлів, захворюваннях шкіри (екзем тріщини, відмороження, опік тощо), а також при отруєнні грибами, алкалоїдами та солям міді, свинцю й олова. В гінекологічній практиці відвар кори дуба використовують для спринцювань при шийкових і піхвових болях, вульвовагініті й виразковому кольпіті. Жолуді використовують при захворюваннях травного каналу, а також як сурогат кави.

Кору дуба використовують для дублення шкір, з неї виробляють кор­ки, чорний барвник, а також у ветеринарії.

Промислові заготівлі проводять у багатьох областях України. Заготовляють кору молодих гілок і тонких стовбурів (до 10 см у діаметрі), без тріщин і лишайників під час інтенсивного руху соків (квітень-травень), на лісосіках і місцях вирубування. Для зняття кори на гілках і стовбурах ножем роблять два кільцевих надрізи на відстані 25-30 см один від одного, які потім з'єднують 1-2 поздовжніми розрізами. Після цього кора легко знімається у напрямі до нижнього кільця.

Сушать кору під навісами, на горищах, у добре вентильованих приміщеннях або штучних сушарках при температурі 40-500С рокладаючи тонким шаром на тканині, фанері чи папері і періодично перемішуючи. У гарну погоду сировину можна сушити на сонці. Добре висушена кора не згинається, а ламається з тріском. Вихід сухої сировини 45-50%.

Вимоги до якості. Сировина складається з трубчастих, колобчастих або у вигляді вузьких смужок різної довжини шматків кори, товщиною 2-6мм, Зовнішня поверхня світло-бура або світло-сіра блискуча, гладка або злегка зморщувата, часом з дрібними тріщинками з багаточисленними поз­довжніми тонкими ребрами. Запах у сухої кори відсутній, при намочуванні у воді-своєрідний. Смак - сильно терпкий, гіркуватий.

Допустима масова частка вологи 15%, золи - до 8%, дубильних речовин - до 8%, шматків кори, потемнілих, потемнілих з внутрішнього боку до 5%, шматків товщи­ною 4-6 мм - до 3%, органічних домішок - до 1%, мінеральних домішок - до 1%.

Кору дуба запаковують у тюки до 50 кг. Зберігають у сухому, доб­ре провітрюваному приміщенні. Термін зберігання 5 років. Природні втрати становлять під час сортування до 1,5%, пакування - 0,5%, зберігання - 1,4%.

Гарбуз звичайний (Сucurbita pepo) -це трав'яниста однорічна однодомна рослина родини гарбузо­вих. Стебло шорсткоопушене, шипувате, лазяче, з розгалуженими з усиками, 3-10 м завдовжки. Листки великі, серцевидні, шорсткоопушені, 5-лопатеві, лопаті гострі, відокремлені одна від одної виразними тупими виїмками. квітки одностатеві, одиничні, пазушні, віночок п'ятироздільнй, жовтогарячий. Квітконіжки тичинкових квіток тупоп'ятиранні. Цвіте у червні-серпні.

Плід – ягодоподібна, куляста або видовжена велика ягодоподібна куляста або видовжена багатонасінна гарбузина, дозріває у вересні-жовтні. Насіння білувате або жовтувате, оберненояйцеподібне або круг­ле, сплющене з потовщеним краєм.

Поширення. У дикому стані росте в тропічній Америці. На Україні вирощують як харчову та кормову кульури.

Хімічний склад. Насіння гарбуза містить 30,3% сирого протеїну, 38,4% сирого жиру, 9,2 безазотистих екстрактивних речовин, 18,1% сирої клітковини, 3,4% попелу, фітостерин кукурбітол, смолу з оксициротиновою кислотою, саліцилову кислоту, цукор, білок, фітин, вітамін С і вітаміни групи В.

Фармакологічні властивості. Гарбузове насіння виявляє гельмінтогінну дію і ви­користовується як засіб проти стьожкових і круглих глистів. За активністю воно поступається дріоптерису чоловічому, але має перевагу в тому, що не виявляє токсичного впливу на організм, і тому його можна призначати ді­тям, хворим похилого віку і вагіт­ним. Лікування гарбузовим на­сінням, щоб позбутися стьожко­вих глистів, має свої особли­вості.

Використання. У поєднанні з ін­шими лікарськими рослинами і конопляним насіням гарбузове на­сіння використовується в народ­ній медицині при захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів, зокрема, при появі крові в сечі, а також при затримці сечі вна­слідок спазматичних явищ. Вико­ристовують гарбузове насіння і як сечогінний засіб. М'якоть вживають при хронічних запорах, хворобах серця, що супроводить­ся набряками, подагрі, хроніч­них формах пієлонефриту і холе­циститу, при хронічних колітах і ентероколітах у стадії нерізко­го загострення. Сік з гарбуза п'ють при блюванні у ва­гітних, він заспокоює, покращує сон. Зовнішньо м'якуш викори­стовують при опіках, для ліку­вання екзем та запальних вогнищ на шкірі, як фітотерапевтичний засіб у косметиці. Відвар гарбу­зових хвостиків має діуретичну здатність і рекомен­дується при ниркових і серце­вих захворюваннях з набряками, при гіпертонічній хворобі, пору­шенні обміну речовин. Відваром гарбузових квіток лікують гнійні рани.

Заготівля. Заготовляють насіння зрілих плодів. Сушать насіння на відкритому повітрі під навісами, горищах з доброю вентиляцією, розсипавши тонким (1-2 см) шаром на папері, тканині чк ґратках і періодично перемішуючи. Сушіння на печі або у печі не допускається. При недотриманні правил сушіння насіння темніє, пліснявіє і набуває стороннього запаху. Закін­чення сушіння визначають за ломкістю при згинанні. Після сушіння сировину пропускають через віялки для відділення домішок. Промислові заготівлі можна проводили у всіх областях. Вирощують як кормову та харчову культуру.

Вимоги до якості. Сировина насіння складається з окремих насінин облямованих по краю обідком, рідше без нього, довжиною 1,5-3 см, шири­ною 0,8-1,4 см, товщиною 0,1-0,4 см, Зовнішня шкірка насіння дерев’яниста, біла, з жовтуватим, сіруватим, рідше зеленувато-сірим відтінком, внутрішня плівка щільно прилягає до зародка, зеленувато-сіра, сім'ядо­лі зародка жовтувато-бурі. Запах зідсутній, смак солодкуватий, маслянистий. Вологість до 13%, плівок навколоплідника і залишків сухого м'якушу плодів не більше 0,2%, пустих і пошкоджених насінин до 2%, органічних домішок до 0,5%, мінеральних домішок до 0,1%. Маса 1000 насінин повин­на бути не менше 180 г.

Сухе насіння пакують у мішки по 35-40 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, на підтоварниках або стелажах. Сировина гігроскопічна, легко пліснявіє і набуває гіркуватого смаку.

Строк придатності до використання становить 2 роки. Природні втрати при пакуванні становлять 0,5%, зберіганні- 1%.

Суниця лісова (Fraqaria vesca) – це багаторічна трав'яниста рослина родини розових. Має коротке горизонтальне або косе корене­вище і довгі повзучі пагони, що укорінюються у вузлах. Стебла прямостоячі або висхідні, 5-20 (30) см заввишки, мало перевищують прикореневі листки, вкриті знизу відстовбурченими, вгорі - притиснутими волосками. Листки трійчасті, прикореневі - на довгих, відхиленоволосистих черешках, листочки сидячі, май­же овально-ромбічні, зверху тем­но-зелені, розсіяно притиснутово-лосисті, знизу яснозелені, густо вкриті притиснутими шовковис­тими волосками, по краю з вели­кими трикутними або округлими зубцями, що закінчуються корот­кими червонуватими вістрячками. Квітки правильні, двостатеві, на тонких довгих, притиснутоволосистих квітконіжках, у щитковидному небагатоквітковому су­цвітті, пелюстки білі, яйцевидні або округлі, з коротень­ким нігтиком. Плоди ягодоподіб­ні, пониклі, конічні, яйцевидні або кулясті, яскраво-червоні, до основи вкриті сім'янками. Цвітуть у травні - червні.

Поширення. Суниці лісові ростуть у хвойних і мішаних лісах, на лісових галявинах, узліссях, серед чагарників, на сухих луках і трав'янистих схилах у лісових районах і північній та середній частинах Лісостепу, далі на пів­день трапляються рідше.

Хімічний склад. Листя суниці містить дубильні речовини, фла­воноїди, алкалоїди (сліди), аскор­бінову кислоту (у свіжому листі до 280 мг%). Свіжі плоди суниці містять каротин (0,5 %), вітамін С (до 50 мг% ), вітамін В, (сліди), флавоноїди (галактозид пеларгонідину, ціанідиновий глікозид), яблучну й саліцилову кислоти, дубильні (до 0,4 % ) і пектинові (до 1,5%) речовини, цукри (до 9,5 %),ароматичні сполуки та солі заліза, фосфору, кальцію, марган­цю і кобальту.

Фармакологічні властивості. Популярність плодів суниці як дієтичного і лікуваль­ного засобу пояснюється їхніми смаковими якостями, які поєдну­ються з широким діапазоном лі­кувальної дії. Плоди суниці та­мують спрагу, збуджують апетит, покращують травлення, виявля­ють сечогінну й жовчогінну дію, мають антимікробні, протизапаль­ні й потогінні властивості, діють як гіпоглікемічний і антитиреоїдний засіб.

Використання. Свіжі ягоди суниці в більших кількостях допомагають при склерозі судин, гіпертонії, запорах, поносі, подагрі, ниркових і печіночних колітах. Сік ягід і роздавлені свіжі ягоди суниці - гарний зовнішній засіб при екземі, висипці, лишаях і невеликих ранах. Настій у вигляді клізм і промивань застосовують при лікування ран, що кровоточать і збуджених гемороїдальних вузлах, у вигляді місцевих ванн, примочок і компресів, для полоскання горла, порожнини рота при запальних процесах, а також для освіження порожнини рота, як косметичний засіб при вуграх і плямах на лиці. Припарки ізі свіжих і сухих листів суниці послабляють біль в печінці, ревматичні болі й зубний біль. Свіжі й сухі розпарене листя суниці прикладають до гнійних ран і застарілих виразок для швидкого їхнього загоєння. Їх використовують у косметичних цілях для зм'якшення шкіри й видалення ластовиння, рідних плям, вугрів.

Заготівля. Для лі­карських потреб використовують свіжі й сушені плоди сушене листя суниць. Листя заготовляють в період цвітіння рослини. Його обрива­ють або зрізують ножицями без черешків, притримуючи черешок другою рукою. З кожної рослини треба брати лише частину листків, щоб дати їй можливість відплодоносити. Зібране листя розстилають тонким шаром на брезенті або мішковині в затінку на відкритому повітрі або в добре провітрюваному приміщенні і су­шать, час від часу перемішуючи. Сухого листя виходить 20%. Зберігають його в сухих прохо­лодних приміщеннях без доступу сонячного світла. Строк придат­ності до використання - 1 рік.

Стиглі плоди суни­ці збирають вранці, коли зійде роса, або в кінці дня до появи роси. Зібрані плоди перебирають (очищають від чашолистків і пло­доніжок, відкидають перезрілі, м'яті й ушкоджені), розкладають тонким шаром на ситах, решетах або обтягнутих марлею рамах, прив'ялюють протягом одного дня на сонці, після чого досушують у плодоовочевих сушарках при температурі 45-650С. Сушіння вва­жається закінченим, якщо плоди при стисканні в кулаці не склею­ються і не забарвлюють долоню. Вміст сухих плодів - 12,5 % . Висушені плоди зберігають у міш­ках у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Строк придатнос­ті до використання - 3 роки.

Горобина (Sorbus aucuparia) – це дерево родини розових, заввишки 3-15 м (до 20 м), 30-40 см у діаметрі. Рідко росте кущем. Існує 84 видів горобини, у нашій країні росте 43 види.

Горобина живе до 150 і більше років, невибаглива, не вимагає особливого відходу, морозо- і засухостійка, тіньовинослива. Росте швидко, за 1 рік виростає на 0,5 м. Плодоносить із 7-літнього віку щорічно. Одне дерево може дати більше 80-100 кг плодів. Стовбур дерева прямий. Молоді гілки опушені, сірого або червонясто- коричневого цвіту. Кора гладка, сіра. Бруньки пухнасті. Листи чергові, на черешках, з 11-23 довгастими листочками, покриті в основі залозками. Молоді листи знизу опушені, пізні - голі. Цвіте в травні-червні. Квітки дрібні, білі або зеленуваті, зібрані в багатоквіткові гіллясті щітки, 5-10 см у діаметрі, ароматні, гірко-мигдального заходу. Плоди округлі, 5-гніздні, блискучі, терпкі, гіркувато-кислі, дозрівають у вересні-жовтні.






Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 651. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.276 сек.) русская версия | украинская версия