Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Характеристика сировини коренів, бульб, кореневищ





Кульбаба лікарська (Taraxacum officinale) – це багаторічна трав’яниста рослина родини айстрових (складноцвітих).

До промислової сировини кульбаби лікарської відноситься коріння і кореневище рослини. Корінь червоновато-бурий, всередині білий. Цвіте у квітні-червні. Всі частини рослини містять густий, білий, молочний сік.

Поширення. Росте на луках, пасовиськах, городах, обочинах доріг.

Хімічний склад. Коріння кульбаби містить рідку речовину тараксацин (до 10%) , цукор інулін (24-40%), смоли, трипенові сполуки, стерини, нікотинову, лінолеву, пальмітинову, олеанолеву та інші кислоти, каучук (до 3%), білок, дубильні речовини, ефірну олію.

Використання. Корінь і трава кульбаби застосовуються при захворюваннях печінки, жовчного міхура, жовчнокам'яної хвороби, жовтяниці, при гастритах, колітах, запорі, при геморої, як поліпшуюче травлення й збудливий апетит засіб. Свіжі листки й сік кульбаби застосовують при лікуванні атеросклерозу, анемії, при захворюваннях шкіри. У народній медицині кульбаба рекомендується при захворюваннях печінки, жовчного міхура, при жовтяниці, геморої, катарі шлунка й кишечника. Корінь кульбаби застосовують при болях у селезінці, захворюваннях нирок і сечового міхура, з нього готують таблетки. Сік кульбаби проти ластовиння й печіночних плям на шкірі. Кульбаба вживається при недокрів'ї й загальній слабості, як проносний засіб, при болях у грудях; молочний сік з кореня використовують для знищення бородавок.

Кульбаба має високі споживні властивості. Підсмажене коріння використовують як замінник кави, для приготування котлет, перших страв, штучного меду, гарнірів, соу­сів, борошно. З молодих листочків роблять салати Квіткові бруньки маринують і домішують у солянки й вінегрети.

Заготівля. Промислові заготівлі сировини проводять у всіх областях України. Заготовляють коріння коли зів'яне листя (вересень-жовтень), або весною на початку відростання рослин (квітень-початок травня), викопу­ють їх лопатами на глибину І5-20 см, зідрівують ножами надземні части­ни з кореневою шийкою і тонке бокове коріння, промивають у холодній воді Промите коріння розкладають на тканині і пров'ялюють на відкритому повітрі поки не перестане виділятися молочний сік при надрізуванні. Після цього коріння сушать на горищах, під навісами з доброю вентиляцією, розклавши шаром 3-5 см на тканині чи папері, періодично перемішуючи, або у сушарках чи печах за температури 40-50°С. Висушене коріння ламається з характерним тріском.

Вихід сухої сировини становить 30-35%.

Вимоги до якості. Сировина являє собою ціле коріння або його частинки довжиною 2-15 см, товщиною 0,3-3 см, пряме або мало розгалужене, часом спірально скручене, щільне, на зломі не рівне, з центрі деревина жовтого або жовто-бурого кольору, оточена світло сірою корою. Ззовні колір світло-бурий або темно-бурий, запах відсутній, смак гіркуватий з солодким присмаком. Допустима масова частка вологи - до 14%, золи - до 8%, екстрактивних речовин, до­бутих водою, не менше 40%, подрібненого коріння довжиною до 2 см - не більше 5%, коріння дряблого і з корою, яка відстала - до 2% побурілого на зломі - до 10%, погано очищеного від кореневої шийки - до 4%, органіч­них домішок - до 0,5%, мінеральних домішок - до 2%.

Суху сировину пакують у тюки, обтягнені тканиною, масою нетто до 50 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях на підтоварниках чи стелажах.

Строк придатності до зберігання - 5 років. Природні втрати під час сортування становлять 1%, пакування - 0,5%, зберігання - 0,5%.

Аїр звичайний(Acorus calamus) це багаторічна трав'яниста, болотна або берегова рослина родини ароїдних, висотою 60—70 см. Кореневище товсте, у середині біле, губчате, розгалужене, повзуче, усаджене знизу численним корінням. Квіткове стебло тригранне з жолобками із внутрішньої сторони. Листки яскраво-зелені, зібрані окремими пучками на закінченнях розгалужень кореневища. Квітки дрібні, зеленувато-жовті, зібрані в качан. Цвітуть рослини з кінця травня до липня місяця. Рослини розмножується кореневищем.

Поширення. Рослина росте по берегах річок, озер, ставків і боліт, на заболочених лугах і в сирих канавах.

Хімічний склад. Кореневище містить ефірну олію (4,8 %), до складу якого входять (%): L-А-Пінен- 1, борнеол-3, L-Камфен-7, L-Камфора - 8-9, каламен - 10, евгенол, метилевгенол, каломол, азарон, каріофілен, елемен, каркумен, гватен, селінен, калакорен, акорон, изоакорон неоакорон, каламендіол, каларен, прозумен. У кореневище перебувають гіркий глікозид, дубильні речовини, вітамін С до 150 мг%. У листках присутні дубильні речовини й ефірна олія.

Використання.Кореневище застосовують у вигляді відвару, спиртового настою й порошку. Аїр входить до складу шлункового збору й препаратів, призначених для лікування виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки. Ефірна олія з кореневищ включено в препарат, використовуваний для профілактики й лікування нирково- і жовчнокам'яної хвороб. Лепеху вживають у якості ароматичного й тонізуючого засобу, для поліпшення травлення, збудження апетиту, іноді - як тонізуючий засіб при гнобленні центральної нервової системи, як відхаркувальний і протизапальний засіб, при захворюваннях шлунка й приступах кашлю, зовнішньо - при випаданні волосся.

Його кореневище використовують для збудження діяльності шлунково-кишкового тракту, як болезаспокійливий, відхаркувальний, дезінфікуючий засіб, а також при цинзі, подагрі, золотусі, рахіті. Кореневище у вигляді порошку приймають усередину при печії, їм присипають рани й гнійні виразки.

У парфумерній промисловості лепеху використовують при виробництві мила, губної помади, кремів. Лепеху вживають у якості ароматизатора ліків, абсенту, пива, аперитивів і дистиляту джина. Додають його й у солодкі маринади. Це рослина - один з найважливіших компонентів у складі всіх рецептур вітчизняних пряностей для риби. Аїр заміняє лавровий лист і імбир. Додають його в начинки для цукерок. Добре сполучається аїр з пудингами, печивом, із стравами з капусти, зі смаженою свининою або бараниною.

Аїр - основний корм ондатри й бобра.

Заслуговує на серйозну увагу вміст у рослині дубильних речовин, які необхідні в шкіряній справі

Заготівля. Аїр заготовляють на всій території України. Пряну сировину одержують із кореневищ двох-трирічного віку. Їх збирають восени (вересень-листопад місяці), викопуючи лопатами або вилами. Потім кореневища відмивають від землі, обрізають листи й корінь, просушують на повітрі, розріжуть на шматки довжиною 15-20 см, а товсті кореневища (діаметром більше 2,5 см) для прискорення сушіння розріжуть уздовж. Кореневища сушать у сушарках при температурі не вище 25°С або на горищах і в добре провітрюваних приміщеннях. Готову продукцію зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні. Вихід сухої сировини становить 25% маси свіжого кореня.

Якісна сировина повинна володіти інтенсивно насиченим пряним запахом і пряно-гіркуватим смаком.

Суха сировина гігроскопічна, тому її слід зберігати в сухому місці в закритій тарі. Строк придатності до використання – 3 роки.

Солодець або лакричний корінь (Glycyrrhiza qlabra) – це багаторічна трав'яниста рослина із прямостоячими міцними стеблами, заввишки 50-80 см, родини бобових. Листки чергові, непарноперисті, 5-20 см довжини, із крапковими залозками. Квітки зібрані в пухкі кисті блідо-фіолетового цвіту. Плід - шкірястий прямій або вигнутий біб бурого цвіту, 2-3 см довжини й 4-6 мм ширини. Кореневище товсте, що глибоко залягає, утворююче під землею складну мережу корінь і пагонів, вертикальних і горизонтальних, що дозволяє солодцю переносити посуху. Кореневища й корінь зовні коричневі, на зламі жовтуваті, солодкі на смак. Цвіте із червня до серпня місяця.

Поширення. В Україні солодець зустрічається на солонуватих, глинистих і піщаних приморських схилах, черепашниках, у степах Приазов'я, зрідка в Криму, на території Донецької, Одеської, Миколаївської, Херсонської й Запорізької областей.

Хімічний склад.У коріннях і кореневищах утримується 23% гліциризину, що ставиться до групи сапонінів. Утримується також цірізинова гіркота - до 8,1%, ліквіритова кислота, небагато ефірної олії, аскорбінова кислота, жовтий пігмент і аспарагін. У їхній склад входять також флавонові глікозиди (ліквіритин тощо), гіркоти, смоли, слизи, аскорбінова кислота, цукри, крохмаль тощо. Саме флавоноїди, похідні флавонола й халкона, дають можливість застосовувати відповідні препарати солодцю (або комбіновані препарати, фітозбори) у якості діуретичного засобу.

Фармакологічні властивості. Сапоніни солодцю подражнують слизові оболонки, підсилюючи секрецію залозистого апарата, у зв'язку із чим солодець входить до складу відхаркувальних, проносних і сечогінних засобів. Застосування в медицині корінь солодцю обумовлено їх відхаркувальною, пом'якшувальною, обволокуючою дією.

Використання. Препарати із солодцю призначають при захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Вони вживаються й при лікуванні язви шлунка й дванадцятипалої кишки, гастритів з підвищеною кислотністю шлункового соку, роблять проносну дію. Корінь солодцю входить до складу різних зборів (чаїв) - грудних, проносних, сечогінних. Із солодцю одержують ряд лікувальних препаратів - грудний еліксир, що призначають як відхаркувальний засіб, екстракт, сироп, гліцирам тощо. Гліцирам приймають при бронхіальній астмі, алергічних дерматитах, екземі тощо. Сироп лакриці входить до складу крапель датського короля - дуже популярного відхаркувального солодкого засобу. Корінь вживається також для поліпшення смаку багатьох ліків.
Порошок кореня з водою утворює піну, тому його застосовують для виготовлення шипучих напоїв, різних насолод.

Заготівля. Як лікарська сировина вживають корінь і кореневище солодцю. Заготівлю проводять восени або навесні. Для одержання очищеного кореню відбирають найбільш великий корінь, якого піддають висушуванню відразу після проведення очищення. Очищена подрібнена сировина являє собою циліндричні частинки кореня й кореневищ різної довжини (від 2 до 50 см), товщиною від 5 мм до 5 см. На світло-бурій поверхні видні незначні залишки кореневищ. На зломі фрагменти кореневищ і корінь хвилясті, лимонно-жовтого кольору, на смак - злегка подражнює горло й нудотно-солодкий. Зібрану сировину складають у стіг (пухкими шарами), провітрюють на повітрі, потім сушать під навісами при добрій вентиляції або у спеціальних сушарках за температури не вище 60°С.

Вимоги до якості. Корінь вважається сухим, якщо при згинанні ламається, а не гнеться. Відповідно до вимог державного стандарту масова частка вологи у висушеній сировині повинна бути не більше 14%.

Оман високий (Inula helenium) - це багаторічна трав'яниста рослина із родини айстрових, висотою 1-2 м з товстим м'ясистим кореневищем і численним довгим корінням. Стебла прямостоячі, кутасті, у верхній частині розгалужене. Листи кручені, чергові, нерівнозубчаті, зверху темно-зелені, жорстко-лосисті, знизу - сіро-зелені, м'яко-повстяні, довгасто-еліптичні, звужені в підстави в черешок, стеблеві - довгасто-яйцеподібні, нижні - черешкові, верхні сидячі, напівстеблообгортні. Квітки золотаво-жовті, зібрані в численні великі кошики, розташовані поодиноко на конусах галузей і стебел. Плід - чотиригранна, довгаста, бура сім'янка. Цвіте в липні-серпні, плодоносить у серпні місяці.

Поширення. Оман високий зустрічається на всій Україні. Росте по берегах озер і ставків, у долинах рік, струмків, на вологих лугах, по узліссях рідколісся, серед чагарників. У південній частині України зустрічається рідко, за винятком півночі Одеської й Донецької областей, де можна заготовлювати до 0,5—1 т сухих кореневищ із коріннями. У Криму зрідка зустрічається в передгірній і гірській зонах, заготівлі проводити недоцільно.

У зв'язку з осушенням зволожених ділянок, освоєнням незручних земель запаси сировини з кожним роком зменшуються. Оман високий є перспективною культурною сировиною.

Хімічний склад. До хімічного складу оману входять органічні кислоти, гіркоти, сапоніни, вітамін Е, камеді, смоли, слиз, інулін, псевдоінулін, інуліцин, геленін, алантол, проазулен.

Фармакологічні властивості. Препарати оману зменшують секрецію бронхіальних залоз, поліпшують відхаркування мокротиння, роблять протизапальна й бактерицидна дія, знижують перистальтику й секреторну активність кишечника, стимулюють процес утворення жовчі і її виділення у дванадцятипалу кишку, нормалізують загальний обмін речовин. Підвищують діурез і потовиділення, мають антимікробні й протиглистові властивості. Останні обумовлені наявністю в ньому алантолактонів, близьких по біологічній дії до сантоніну.

Використання. Лікарські форми оману застосовуються всередину при гострому й хронічному бронхіті, що особливо супроводжується виділенням великої кількості мокротиння, хронічному ентероколіті, колітах, функціональної діареї; зовнішньо - при гострому й хронічному фарингіті, гінгівітах, пародонтозі, що важко гояться ранах. Як препарати оману використовують в основному відвари, рідше - настої.

Есенцію зі свіжих корінь і кореневищ використовують і в гомеопатії. Із суми сесквітерпенових лактонів цієї рослини отриманий препарат алантон, що застосовується при виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки. Препарат робить протизапальну капілярозміцнюючу й антисептичну дію, прискорює регенерацію слизової оболонки шлунку при виразкових поразках. У хворих поліпшується апетит, збільшується маса тіла.

Оман широко застосовують у ветеринарії у вигляді відвару при різних захворюваннях дихальних шляхів, запаленнях шлунка й кишечника, а також як кровоспинний засіб.

У харчовій промисловості олію оману застосовують при виготовленні цукерок, лікеро-горілчаних виробів, а також для ароматизації кулінарних страв. Вченими доведено, що оман здатний відновлювати сили й здоров'я людей.

Заготівля. Лікарською сировиною оману високого є коріння й кореневища, що заготовлюються восени (після відмирання надземної частини) або ранньої навесні (до відростання).

Викопаних корінь очищають від землі, промивають водою, нарізають на куски довжиною 10-20 см й шириною 2-3 см. Протягом 2-3 днів сировина підв’ялюється на відкритому повітрі, потім її сушать у теплих, добре провітрюваних приміщеннях, а краще в сушарках за температури не вище 40°С.

Готова сировина складається з поздовжньо-розрізаних шматків кореневищ і корінь довжиною від 2 до 20 см, товщиною 0,5-3 см. Запах оману сильний, ароматний, смак гіркувато-пряний. На зломі корінь і кореневища містять бурувато блискучі вкрапини (вмістилища з ефірною олією). Зовні корінь і кореневища сіро-бурого кольору, на зломі - жовто-сірого. Подрібнена сировина - шматочки кореневищ і коріння різної форми, що проходять крізь сито з отворами діаметром 7мм.

Вимоги до якості. Висушена якісна сировина повинна мати вологість не більше 13%, загальної золи - не більше 10%, основи стебел й інших частин оману, в'ялого кореня і кореневищ - не більше 5%, потемнілих на зломі кореневищ і коріння - не більше 5%, шматків кореня довжиною менше 2 см - не більше 5%, органічної домішки - не більше 0,5%, мінеральної домішки - не більше 1%.

На Україні біологічний запас оману високого не значний. Рослина відновляється дуже повільно. Тому необхідно дотримуватися вимог правил збору лікарських кореневищ і корінь. Заборонено їх викопувати до дозрівання й опадання насіння. Споживні речовини в корінні рослини накопичуються тільки до осені. При заготівлях необхідно залишати на кожні 10 м2 природних плантацій - маточники для відтворення (2-3 добре розвинені рослини).

 

Женьшень (Panax ginseng) у перекладі з китайського означає "людина-корінь". Багаторічна (понад 50 років) трав'яниста рослина родини аралієвих заввишки 30-80 см. з 4-5 листочками на верхівці й соковитому корені. Коренева система женьшеня складається з короткого вертикального кореневища і власного кореня. Корінь рослини жовтувато-білий, товстий, малорозгалужений, подібний на фігуру людини. Стебло тонке, прямо­стояче, гладеньке, всередині по­рожнє, 30-70 см заввишки, на верхівці увінчане розеткою з 2-6 листків. Листки черешкові, пальчастоп'ятискладсті; листочки оберненоовальні, по сраю - пилчасті.

Квітки двостастатеві, білі, іноді ніжно-рожеві, зібрані у верхівковий одиничний зонтик. Плід - соковита яскраво-червона кістянка. Цвіте у червні місяці. Плоди достигають у серпні.

Поширення. Рослина виростає в основному на Далекому Сході і в Китаї, а також у Тібеті, на Алтаї і в Сибіру. У Китаї розрізняють 15 видів женьшеню.

Хімічний склад.Корінь женьшеню має 18% білків, 3% ліпідів (фітостерин), 20% крохмалу, 20% пектинів, 4% цукрів, 0,25% ефірної олії, що формує специфічний запах.

Фармакологічні властивості.Женьшень поліпшує кровопостачання мозку; збільшує споживання кисню; у більших концентраціях викликає слабке збільшення рухової активності гладкої мускулатури; володіє антидиуретичними властивостями; робить гонадотропну дія; активізує кровотворення; стимулює синтез РНК і ДНК-полімерази печінки; збільшують синтез РНК і ДНК, білка, ліпідів у клітинах кісткового мозку; підвищують рівень оксикортикостероїдів у плазмі крові; підвищують вміст допаміну й норадреналіну в стовбурі головного мозку; підсилюють активність основний аденілатциклази; зменшують кількість серотонину в корі головного мозку; володіють вираженим антистресорною властивістю; підвищують стійкість тварин до гіпертонії; роблять протизапальну дію; прискорюють процеси загоєння ран; захищають тварин від токсичної дії деяких хімічних агентів.

Використання. У другій половині ХХ століття було налагоджене виробництво клітинних культур кореня женьшеню.Препарати женьшеню застосовують:

· у якості тонізуючих і загальнозміцнювальних засобів для лікування й профілактики захворювань ЦНС;

· підвищення рівня розумової й фізичної працездатност, підсилення адаптаційної здатності організму, підвищуючи стійкість основних фізіологічних систем до шкідливих впливів;

· опірності організму до стресових ситуацій, несприятливим впливам зовнішнього середовища,






Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 533. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия